У середу, 4-го липня, був День Незалежності Сполучених Штатів. Мені
запропонували поїхати на пікнік на озеро. Гріх було відмовитися, коли ще випаде
такий шанс – невідомо.
Спочатку ми домовилися піти до супермаркета і централізовано закупитися всим
необхідним, а потім розділити гроші. Наш підхід до справи :-).

Команда зібралася як завжди інтернаціональна. Всі ті, з ким я був у Eureka
Springs (Юля – з Німеччини, П’єр і Флоренс – з Франції, Ліді – з Кариб), плюс
Кріс (американець), сімейна пара росіян – Сергій і Інна, і Кімберлі (теж з
якогось екзотичного острова, вже забув якого).
Ми їхали на чотирьох машинах. Кім знайшла нас на кілька годин пізніше, бо мала
якісь справи.

Дуже цікаво було побачити як у американців організований відпочинок. Певна
територія (досить значна) навколо озера закрита. На в’їздах на ту територію
стоять пропускні пункти, де треба платити по 4 долари за машину, або ж можна
орендувати місце на добу за 16 доларів на компанію (незалежно від кількості
машин). Ми заплатили 16 за місце.
По всій території є асфальтовані дороги і облаштовані стоянки, а також
безкоштовні (але чисті :-)) туалети з душами. Територія розбита на ділянки
(не обгороджені). Кожна ділянка має стовпчик з номером, до якого ми прикріпили
талон, що за місце заплачено і воно зайняте на добу. Ще на кожній ділянці є
бетонний стіл з лавицями і місце для вогню з металевою конструкцією для смаження
грилю. Дров звичайно нема (хоча я таки знайшов якісь гілля :-)), тому люди
привозять з собою спеціальне вугілля для пікніків, куплене в супермаркеті.

Майже всі місця були зайняті, тобто людей багато. Я думав, що на пляжі не буде
де ступити, але виявилося, що ні. Більшість американців або гасають на катерах і
різного калібру яхтах взад і вперед по озеру, або сидять біля наметів у
затінку. Пляж невеличкий, менше 100 метрів. Якась пластикова жовта труба по
периметру обгороджує частину водяного простору для плавання, тобто “далі не
запливай”. Але далі і не сильно запливеш, бо ще можна потрапити під якогось
катера.

Отже ми спочатку розвели ватру, напекли і насмажили все, що можна було пекти і
смажити, попоїли і пішли купатися, бо із-за спеки всім нетерпілося залізти у
воду. Потім нам захотілося пограти у волейбол (ми принесли з собою м’яча) і ми
знайшли недалеко волейбольний майданчик із сіткою. Ніхто там не грав (що теж
дивно з огляду на таку кількість людей) і ми одразу його окупували. Одна команда
– я і П’єр, інша – Кріс, Юля і Ліді. Я не грав досить давно, але виявилося, що
нашого досвіду було достатньо, щоб з легкістю перегравати переважаючу числом
команду. Інші просто споглядали і від душі сміялися, коли виникали кумедні
ситуації.

Після волейболу і знову купання ми відновили вже погаслу ватру і знову почали
смажити все, що у нас зосталося. І тут природа (чи то погода) викинула нам
веселого коника: раптом, ні з того, ні з сього, ринула злива. Всі порозбігалися,
поховалися по машинах, а я з Крісом залишилися з парасолями рятувати наш вогонь
і разом з ним вечерю. Завдяки цьому весь мій одяг пропах димом, так що я ще й
вдома відчував дух пікніка. Через певний час дощ перестав і ми вже в темноті
доїдали і прибирали за собою стіл.

Дорогою назад з усіх боків лунала канонада від салютів і фейерверків, а в небі
розквітали різнобарві бутони квітів і потім розпадалися міріадами іскринок.

Ось так я провів День Незалежності США.

Фотки з пікніка на озері тут