Так називається невелике містечко, куди я зовсім неочікувано потрапив.

Сплю собі, значить, в неділю вранці (9 година), нікого не чіпаю. Тут раптом мене
будить мобільник. І хто це може бути, поняття зеленого не маю. Беру спросоння
цей "будильник" і чую бадьорий голос Юлії (не подумайте, що це наше ім*я - то
дівчина з Берліна): "Ми не хотіли тобі раніше дзвонити, щоб не розбудити"
(так вам зараз це вдалося з таким же успіхом:)- думаю) "Поїхали в Юріку Спрінгс,
ми будемо в тебе через пів години, о 9:30". "Оукей, летс гоу", кажу і думаю - "а
й дійсно, ну його в баню ту роботу" (бо планував таки піти в лабораторію).
Підірвався, і, по-солдатськи, був готовий рівно о 9:30. А вони прийшли майже
о 10:00 :). Ну нічо.

Пішли ми на місце збору, тобто нам треба було зустріти лише одну дівчину, яка
приїхала з машиною. Нас було 4 (на даний момент) - Юлія, П*єр зі своєю
гьол-френд Флоренс, яка лише на тиждень приїхала з Франції, і я. Через 15 хвилин
ми зустріли Ліді. Ліді родом з Кариб і її рідна мова - французька, тому вона
іноді говорила з П*єром і Флоренс по-французьки.
Взагалі спочатку планувалося, що Ліді відвезе нас до якоїсь фірми, де можна
взяти на прокат машину, і ми вже самі поїдемо. Але виявилося, що та фірма була
закрита (неділя все ж таки), тому ми досить легко її уламали поїхати з нами,
чи то навпаки, ми з нею (бо машина її:) ). А вона теж планувала щось робити в
універі сьогодні, а тоді, як і я, відкинула такі дурні думки геть.

До Юріки Спрінгс треба було пиляти десь близько години. Кілька разів минали
потрібні повороти і потім верталися (ніхто ж дороги не знав, крім мапи, в яку
ми щоразу зазирали). В кінці кінців добралися і припаркували машину. На той
час всі вже були голодні як мамонти, тому першим ділом знайшли маленьку
мексиканську кафешку де добротно попоїли. Приємна жінка, що нас обслуговувала,
щиро побажала нам хорошого дня і ми, розплатившись, пішли гуляти містом.

Містечко це дійсно вирізняється серед всіх навколишніх архітектурою, трохи
схожою на європейську, і лабіринтом вузеньких, хвилястих вуличок зі стрімкими
підйомами і спусками. Сюди приїжджають багато туристів просто походити містом,
купити якісь сувеніри, відірватися від надоїдливого навколишнього
американського стилю.

Зазвичай, в цю пору літа тут жара нестерпна. Цього року погода трішки
змилосердилася і поливає майже кожного дня дощиком (іноді навіть грозовими
зливами). От і цього дня моросив практично непомітний дощик, так що навіть
парасолі не знадобилися. Я би сказав, що в таку погоду може й приємніше отак
блукати містом. Вдосталь находившись і фотографуючи все, що здавалося цікавим,
ми вирішили попити чаю/кави і їхати додому.
Ми пішли в ресторан-терасу, що на другому поверсі одного з багатьох готелів
(див фото - справа зелений довгий балкон).
[700x525]

А це ми біля галереї-виставки різних виробів (зліва направо: я, Ліді, Флоренс, П*єр)
[700x525]

Тут всі шось фотографують, а я їх :)
[700x525]

Ще дивіться фотки ось тут