Сиджу, приклеєна до монітора, шукаю всеможливі програми-гранти.

Хочу кудись поїхати …

Сама ж грошей стільки не маю. Отже вихід один – заповнювати CV, анкети, бланки, писати дурнуваті есе… для того, щоб мої старання хтось оцінив і хоча б частину моїх витрат оплатив.

Це геть не смішно, виявилось, що організаційний внесок в конференції у Токіо «всього» 10 тисяч гривень. + дорога, мед. страхування та віза. І щиро вдячна, але ваші сніданки-обіди-вечері мені вже зовсім недоречні.

Знову ж, Британія зі своїм економічним розвитком у Африці. Це ж просто винос мозку суцільний.

Знову ж, Франція і нормальні гранти…для митців. Нажаль, ніякий я не митець.

Список можна продовжувати до безкінечності. Якась вселенська змова чи що?!

Але і без того зараз буде куди… Київ, Тернопіль, Чернівці.

Хоч щось, хочу кудись, аби не на місці.

Бо тут мене пожирає нудьга. З’їдає без останку. А скоро ще й зима…

Тут вже не до жартів.