Кожна поїздка має свій особливий післясмак.

Зараз разом із присмаком гіркого шоколаду у роті розчинається відчуття маленької втечі. Втечі в хорошому розумінні цього слова.

Не від себе, а заради себе.

Пірнання у воду, чи може більше навіть у себе, коли ти наодинці сама із собою, оці окремі секунди на рівні вдих-видих. Думки, що приречені померти в твоїй голові назавжди. Саме в ці секунди просто відпускати, розуміти, сміливішати.

Усе це обережно складається, пакується в валізи до наступного літа. Попереду ще один місяць, але немає змісту гадати яким він буде. Краще пізніше описати і його післясмак. Певна, то буде щось нове і свіже.

Сьогодні ж просто дуже багато дощу, приємної музики і віршів Пастернака. Домашній короткочасний затишок. Такі дні нагадують мені про безмежну кількість ніжності, що тоне десь всередині мене. Хочеться ділитись нею...