офіс «просто радіо» знаходиться на шостому поверсі в будинку номер тридцять чотири на бульварі лесі українки. з ефірного вікна добре видно частину харківскього масиву. а ще верхівки дерев у ботанічному саду, недобудовані котеджі і трикутні дахи старих споруд. стояти біля підвіконня із чашкою чаю в руках досить приємно - подобається гра світла, коли хмари пропливають над районами і тягнуть землею темну пляму. відрізок вулиці від тридцять четвертого будинку до бульвару дружби народів збуджує найбільше. хоч це і звичайні сто метрів тротуару, все ж вони мають особливий присмак для мене, тут пам'ять і трохи більше року від травня дві тисячі сьомого. стартує бульвар в районі бесарабського ринку, з епіцентру модних клубів, віайпі розваг і авто з відкритим верхом. там емоцій більше. вони зміксовані скупченням червоних новобудов, офіційними державними закладами і університетом поплавського. а ще гламурні магазини, офіси і ресторани. у закладі козирної карти «казбек», наприклад, можна поласувати фірмовим салатом за сімдесят шість гривень, або випити каву «американо» за двадцять. тут паркують авто віайпі клієнти, і декілька дорогих машин із невдалою аерографією на передніх крилах. часом перехожі намагаються зазирнути через тоноване скло, аби втамувати інтерес і уявити себе всередині. вони впевнені, цього бажає кожний, а хто «не бажає», той просто через заздрість не зізнається. банальні хвороби, які загострюються в напрямку бесарабки, меншають в бік ботанічного саду. а загалом - це печерськ. я біля вікна на шостому поверсі в будинку номер тридцять чотири. чай із шматочками якогось цитрусу. на звалищі металевих мрій, відполірованих фантазій і квартир за пів мільйона доларів.