Мені музики. Банально, але вона відірвала частину свідомості, заволоділа нею безсоромно і оселилася у прошарках. Мені не дискомфортно, скоріше навіть комфортно, це схоже на тріп. Це і є тріп, і моя слабка толерантність. Бо тепер я жадаю більше музики, більше емоцій навколо всесвіту, в якому є звуки. Я ними підживлююсь і прощаюся по-троху із собою справжнім. Дрібниці. Так завжди, коли нас захоплює щось не природнє, створене гомо сапієнс.
Я не скиглю. Просто відповідаю на запитання «чого тобі не вистачає?». Та ти й сам знаєш, або як мінімум думаєш, що знаєш. Так, мені не вистачає динаміки, не вистачає активності, місця, де робив би відкриття. Я не маю майстерні. Такої, де міг би писати власні внутрішні шедеври. Натомість маю інше. Те, про що мало, практично ніколи не пишу ані в ЖЖ, а ні в ефірі, і вже точно вустами для тебе чи тобі подібних. Є речі, про які краще мовчати. І я мовчу. І тобі здається, я не щасливий і не задоволений. Ти думаєш, мені боляче від того, що я закрив за собою двері. Думаєш, я не той і не там. Помиляєшся.
А я щасливий. Можливо це перший раз, коли це так. Розумієш? Ні, не розумієш.
Все те, чого нам не вистачає – це задні місця, хвіст хіт-параду наших бажань. Не має значення, яких за масштабом. Це може бути бажання в контексті життя, а може декількох років, чи місяця всього, або навіть дня. Можна хотіти кави, а можна хотіти спати. Ти маєш вибрати і розпрощатися із чимось. Якщо часто відмовлятися від кави, з часом тобі її не вистачатиме. Розумієш? Є шкала пріоритетів. Банально, але це так. На перше місце зазвичай ставлять кар’єру, родину, країну, часом релігію. Є і друге, третє місце, вони менш цінні. Все, що на першому місці – це кінцевий результат, ми маємо його першочергово. А хвіст – наша порожнеча.
Мені не вистачає музики. Вона не в хвості, але і не лідер моєї шкали. Це абстрактна відповідь, яка легше за повітря. Але це та правда, якої я не боюсь. Це настільки незначний мінімум мого життя, що страшно не може бути ніяк, ані за визначенням, ані за обставинами. Вся ця активність, динаміка, вся нестача – вона компенсується. Бо, як мінімум, три перші пункти моєї життєвої пріоритетності реалізовані. Я щасливий, більше ніж це можна собі уявити. Так, щасливий.