коли не знаходжу – вигадую. мрію, що хоча б вигадане знайду (нехай потім). і продовжую рити, заглиблюватися у пошуках соку. не того, що хронічно визначений (воно зветься розвитком). а того, що пронизує, і фонтанує догори. мені ж багато не треба, я не шукаю кимось зліпленої правди. (знаю з чого вона). а чекати тим більше не звик. тому я тут на «сьогодні» намагаюся відкопати сік. в музиці. в кіно. у власному мікрофоні. навіть фото, яке до нині не збуджувало. будь-що соковите. із залишками осаду. це не єдині джерела, просто в більшості (серед іншого) мають суть (сік). а ще маля. це основа мого напиття. навіть не ліквідатор, скоріше попередження і профілактика спраги. мій улюблений сік.

а в контексті передозування псевдопошуками псевдоідилій засмоктало у світ соцабсурду еміра кустуріци. він вчора нас реміксував після прогулянки біля озера. а сьогодні дощ, і ми, мабуть, продовжимо коннект.