якби ж вулицями запоріжжя. на бородинському мікрорайоні гуляли б із малим. кожна знайома собака тягнула би руки із уті-путі. і хтось би щиро посміхнувся, а хтось заздрісно, можливо навіть співчуваючи. а когось це не турбує взагалі. і нам би не гірше, не краще за тутешнє життя. просто там кольори легші. соковитіше, типу. насправді і тут не ретро. кольорів навіть більше, і відтінків. а контрасту і насиченості менше в силу повільної ходи. ми ж не поспішаємо і смакуємо літрами щастя «на трьох». бо є можливість бути чесно. без зайвих «для підтримки стосунків» із тими, кому ми нафіг не здалися. тут краще думається, бо часу на це вистачає. бо немає необхідності відповідати на безглузді запитання. там цікавляться скільки заробляємо, як «тусуємось», і чи не по-зальоту в нас дитина. там боляче від обмеженості мальовничих вулиць. вони зовні такі повні, а всередині лише знайома собака із уті-путі. і крапка. а грошей вистачає. бебік за взаємним бажанням. ще і продовження скоро. і тусуємось в солодкому оргазмі. одному на трьох.