я не маю любити материнський голос, аби довести свою любов до матері.
я не маю любити українську музику, аби довести свою любов до України.

і якщо голос мами я «відверто в собі» люблю, то українську музику не дуже. і питання не в свідомості, на якій спекулюють нині більше, ніж на валютних стрибках. суть у відповідальності перед собою за власну свободу. хоча в сьогоднішніх умовах медіа терору та супротиву людської ідентифікації це і важко. все ж. ми маємо бути на декілька рівнів вище заради майбутнього своїх дітей.
мені не соромно «не любити» українську музику. так як і вірменську чи китайську. не соромно не читати андруховича, шевченка не знати на пам’ять. та це не заважає мені любити Україну. рушник і мову.