Люблю звук барабанів The White Stripes і смак води. Це серед іншого. Я живий і мені 22 роки. Стільки від старту і до нині практикую зупинки. В рамках кліматичного кола змін. У злитті весни із літом тим паче. Зокрема.
Сьогодні є надиво спокійний. Літо 2008 року без остраху. В очікуванні спеки маритиму і надалі фйордами Норвегії. І деревяним сховищем брудних емоцій, схибленості і не правди. Брехні про святість центру, де у перспективах начебто народиться моя ідентифікація. Не народиться, бо за нас її вже народили EMI, Universal, Sony BMG і Warner. Ідентифікацію мого сина створено ще до його появи у нашій квартирі з рожевими стінами. І якщо я колись ідентифікувався на основі власної віри в себе, на фоні звуку барабанів The White Stripes, то мій син наврядчи це практикуватиме. Він не матиме себе. Окремо. Хоча...