колись давно я більше посміхався. сьогодні коридорами пролітаю. так, аби відтяти необхідність пісятись. посміхатися, аби бути в контексті. офіс всюди повний. позакутками блукає креатив, і жодного "привіт" з вуст у напрямку псевдояпппі. я тут вільний. факін офіс. блядські коридори. зовні взагалі не радіо. не змі. не музика. зовні лабіринт і двері якихось кабінетів, де творяться якісь процеси. мені не зрозумілі. можливо там роблять гроші, не знаю. колись давно я більше посміхався і відповідав на запитання. сьогодні практично нікого тут не знаю, не вітаюся і пролітаю. коридорами на вхід, а потім на вихід. п'ятьшість годин сексу в кімнаті з жовтими стінами, сірою підлогою. тут ефірні машини, пульт, навушники, всі ці прилади, якими твориться політ думок. факін вогники. я їх люблю. все це люблю і трахаю наодинці, аби ніхто не бачив, не знав. я хочу все це. тому що мало посміхаюсь, більше живу і дихаю тут. просто живу.