Шість годин на добу мій комунікаційний центр – мікс екзотичних і нудних форм нарцисизму, а ще розсадник і спамер. Це не мій канал в повітрі, але мій в ньому коридор з дванадцятої години пообіді до вісімнадцятої два нулі з понеділка по п’ятницю. Тут я беру лазер, виймаю весь свій хворий ексгібіціонізм та розчиняюся у комплексах. Моя самість роздувається подібно парковому атракціону заповнюючи частотний канал і тоді з щілин краплинами стікають рідини. Ароматна сперма, м’ясо, сльози і зелений чай. В коридорі я танцюю, розбігаючись падаю у м’які гіпсократонові обійми. Я хочу звикнути до крику, полюбити його, як полюбив високе шепотіння наче пускаючи слиняві бульбашки у вушко. Мені подобається ледь ворухнувши язика в роті промовити щось, і зірватися на крик, і проблюватися під пультом так, щоб залило окуляри і втопилися нахуй чиїсь вушка. Мій комунікаційний центр - набір технічних засобів розширення і корегування. Свідомості-несвідомості, будь-чого. Без зайвих пошуків і ризиків можна злетіти і впасти, мерехтіти голосом, блимаючи очима зводити до мінімуму зводити до максимуму, розвератися на мільйони градусів або просто мовчки їбатися постійно випадаючи. Щойно знайшовши навпомацки дірку встромити і молитися про щось наспівуючи джингли. Шість годин на добу я маю інструмент, тому в моїх колінах дірки від перфоратора, а запах паленої гуми провокує мігрень. Тут пробуджується глузд і форми, контраст і бажання бажання бажання. Я радіоведучий в жовтих стінах.