Як я помітила, декілька постів тому моя дорогоцінна сестра та одна кияночка були раді бачити на сторінках Li.ru нашу рідну українську мову.
А мені як приємно її тут бачити!!!!!
Не дивлячись на моє походження, місце проживання, я дуже люблю спілкуватися українською і вмію це робити! *впевнено посміхаюсь*
Мабуть, так мало бути! Мої дідусь та бабуся справжні українці за походженням. Але в силу того, що після війни приїхали із своїх сіл відбудовувати наше місто, їх розмовна українська була справжнім південноукраїнським суржиком. З пелюшок вони мене виховували, розповідали українські казки, приказки, загадки, а я все розуміла і завжди з ними розмовляла їх рідною мовою.
Але досі не можу зрозуміти, як у першому класі я говорила справжньою українською, а не суржиком?! Загадка, та й годі!

Зараз дуже рідко спілкуюсь рідною мовою. Хіба що вдома (особливо під час написання курсових робіт та іншої навчальної прози), у селі або на Західній Україні. Два тижні в санаторії були просто неповторними. Нажаль не вдалось придбати вишиту сорочку, але це згодом можливо виправиться! Щоб не казали про западенців, вони по-справжньому зберігають українську мовну культуру, культуру взагалі. Незважаючи на прийняте там католицтво, відрізнити западенців від наших, південників, можна по розмові, та й не завжди.
Де ви в наших містах бачили водіїв громадського транспорту, що завжди кажуть дякую за сплачений проїзд, привітно відповідають на прохання зупинитись на тій чи іншій зупинці…

Про це можна говорити довго, але єдине, що мені хочеться зараз сказати – навіщо розмовляти українською прилюдно, якщо розмовляти фактично не вмієш? Не можу дивитись чи слухати будь-які передачі, де ведучі навіть читати українською не вміють!

Мовне питання…
Нехай воно на сторінках Li.ru залишиться за межами політики!

Сподіваюсь, що вдалося здивувати та зробити приємне декому з моїх постійних читачів!