В колонках играет - My Chemical Romance "The ghost of you"
Настроение сейчас - emotional

От все і скінчилось. Все те чудове і казкове, яке мало б тривати вічність…
Мені було так смішно… Хіба так буває: вдень ти щаслива, а він благає тебе ніколи його не кидати, бо він не зможе без тебе жити, а ввечері лунає телефонний дзвінок і ти раптом залишаєшся сама, тому що щось не так і він не хоче тобі брехати…
Звичайно буває, але віт того не легше.
Але мені вже не боляче, майже. Це було тиждень тому і за цей час, я багацько зрозуміла. Я знаю, що якщо він засумнівався в своїх почуттях до мене, то він не той, на кого я завжди чекаю. Не той, кого бачила уві сні, не той, кого сама собі вигадала, і кого справді кохаю. І якою б сильною не була ця моя закоханність, мрію я кохаю сильніше.
Та я ні пор що не жалкую. Все було чудово, все дійсно було казково. Тепер це – частина мого життя, і за це дуже вдячна.

Як все чудово і як все гірко! Я жахлива людина, погана, в мене не має душі... В мене зараз таке відчуття, що я просто помру. Без слів, без відчуттів, без сліз... Людина, яка подарувала мені стільки радості та кохання влітку лежить хвора в лікарні, далеко, в Росії, пише мені повідомлення, а я тим часом відчуваю себе щасливою просто гуляючи по місту з іншим хлопцем... Всі думають, що я добра, що я щира, ніжна, що в мене гарне серце. Хіба ж я тоді дозволила б собі відповісти взаємністю іншому? Хіба не маю й далі вірити, що все якось вийде, що чарівним чином все буде добре і він одужає, приїде до мене і ми будемо разом? Що х робити, якщо я давно вже зрозуміла: не приїде, нічого не буде... А все було так чарівно... Я, як вже було зауважено, достатньо самозакохана людина, але завжди розуміла, що не достатньо гарна чи розумна для того, щоб за мною бігали закохані хлопці. Я розумію, що можу подобатись, але Деніс так раптово і так сильно, відразу закохався в мене, що я ледь не втратила глузд. Це було як у казці. Чотири дні чарів і радості. Він ледь не плакав, коли я їхала. І я плакала... Перші дні вірила, що правда, що все буде, потім зрозуміла... Чому не розуміє він? А, може, це все в мені? Я трую все навколо себе... Я чітко впевнена, що мені не можна закохуватись і підпускати когось до себе. Нічого це не принесе крім болю й стражданнь... Та як це пояснити Йому?! Тому, хто зараз зі мною. Тому, хто просто поряд. Мені так добре і спокійно, коли він біля мене. Він каже, що зможе захистити мене від усього на світі, та чи зможе він захистити нас обох від мене?

В колонках играет - Плач Єремії "Коли до губ твоїх"

Чомусь сьогодні написалося в метро....
Судьба
Я однажды не прийду домой...
Я знаю, как всё будет. Ночь, тёмное, укрытое облаками небо над головой, душный летний воздух, безмолвные, синие в темноте листья на деревьях и красные кирпичи в стене дома этого проулка...
Мне будет страшно? Конечно будет. Несмотря на то, что я знаю, мне всё равно будет страшно, когда я увижу Его.
Он легко заберёт мою Жизнь. Он не заставит меня страдать...
Смешно, меня уже не будет, а всё останется прежним.
Только дома проснётся и заплачет мама...
И я иду по тёмной улице и улыбаюсь небу, ведь там светит полная луна, а значит, это будет не сегодня.
Я никогда не остановлюсь и не вернусь назад - так надо, ведь я однажды просто не прийду домой...

В колонках играет - Evanescence "Bring me to life"

Сьогодні я чомусь дуже стомлена. Все ніяк не очуняю, і справа не тільки в випускному, я справді загубилася в часі…
Вчора ми ходили гуляти. Не знаю як кому, але мені «за державу обидно». Це ж свято, - День Конституції, до того ж 10 років! І нічого. Хоч би якесь святкування влаштували! Не дуже день видався, Юля та Ілля пішли майже відразу, Макс, Клім та Таня вирішили піти на Труханів купатися, і ми потім дибали до них цілу годину… Єдине прикольне було як Макс стрибнув з пішоходного мосту, придурок, звичайно, але захоплююче… Клім мовчав…

В колонках играет - BioNik "Dis moi"
Настроение сейчас - супер пупер!

Та-а-а-а-а-а-а-а-а-ак!!!!!!!!!!!!!!!!

[400x300]
В колонках играет - Бажана "Серце"
Настроение сейчас - нормальне


Мертва
Полечу десь за хмари,
Подивлюсь, що у небі.
Може зіркою стану,
І порину далебі.
Звдти тобі всміхнуся,
Помашу ще рукою,
Ти побачиш лиш зорі,
Та я буду з тобою.
Не лякайсь, що не бачиш,
Я все тут, я все поряд.
Ну чого же ти плачеш?
Витри сльози солоні.
Я ще тут, я побуду,
Ще з тобою, коханий,
Може привидом стану
І полину десі в ранок.
Проросту знов травою
Крізь терені червоні.
Вранці стану росою,
Ти підставиш долоні.
З неба краплею впаду,
Та до тебе на серце,
Я назавжди з тобою,
Хоч жива, а хоч мертва.

Сумний такий віршик вийшов...

В колонках играет - BioNik "Dis moi"
Настроение сейчас - та що казати?

Ну що сказати?..
Шовковський - красень.
Суддю на мило.
Тимощук - тормоз.
Ми все одно кращі.
Вірилось до четвертого забитого м'яча...

Та сподіваюся...:)

В колонках играет - BioNik "L'amour De Trois"

Зрозуміла, що таке майбутнє минуле, це те, що зараз, сьогодні...:)І раптом стало так смішно і весело, що почала стрибати і бігати по травичці(добре хоч вахтерша дому, біля якого я бігала, лагідно попросила піти, а не з віником вийшла...), а тепер от знову трохи сумно, але це все від тієї літератури, що сьогодни прочитала.:)

В колонках играет - Н.Три "А ти відлітай..."
Настроение сейчас - хвилююче

Придбала собі журнал МОЛОКО і була справді вражена. Такі цікаві статті! НАвіть про нецікаві речі цікаво читати, вдивлятися в фото Кошти, сміятися над словами Егора і дивуватися, як він легко і незвичайно описує такі простенькі події як смаження сосисок біля озера о другій годині ночі чи події в Каховці. А чого варте інтерв*ю з Карпановим! Трохи нагадує наші розмови з Катрусею, коли і їй і мені не дуже добре, - без змісту, простий набір слів, схожі на гру в асоціації, але такі смішні, розмови, що дають перепочинок мозку і душі. Відтепер чесно буду купувати це видання, не зважаючи на те, що за тоненьку купку папіру вимагають 4 гривні(це з тижневою нормою в 10 ;)). Бо це чудово, коли люди пишуть так, як відчуває серце, коли можуть не обмежувати себе в своїх словах і думках.

В колонках играет - The Rasmus "Time to burn"


Відпусти
Так хочеться плакать
Лити сльози солоні,
Тільки варто відчути –
Я у тебе в полоні.
Жити знову жадаю,
Відпусти мене, любий.
Замість шляху до раю,
Пекло бачу усюди.
Осінь слухати вміє,
Тут лишитися варто.
Кайдани я розірву,
Це вже дійсно не жарти.
Хай розірву я тіло,
Душу із кайданами,
Серце вже полетіло,
Допоможу сльозами.
Я у тебе в полоні.
Дихать знову не можу.
Відпусти, я благаю,
Свою „зірку пригожу”.

Щось такі дивні почуття в мене сьогодні...

В колонках играет - С.К.А.Й. "Комплекс"
Настроение сейчас - як в білої хмаринки

Як дивно, - зустріти тебе, і зрозуміти, що так і мало бути. Як дивно, - знати людину дві години, і шаленіти від її дотиків. Як дивно, - просто і легко дозволити себе цілувати і відчувати, що так буде завжди... Ніколи... Ніколи не було такого. Це ніби тебе накриває великою, теплою ковдрою, що глушить усі звуки, світло, і залишає лиш тепло, ні - жар твоїх обійм! Як дивно, - так і не вимовити ані слова. Хіба вони потрібні коли є очі? Коли є руки і тремтіння від дотику? Коли є ти і є я... Коли темне небо над головою світиться мільйонами зірок, що ще не зійшли. Коли поцілунок - єдиний спосіб дихати, жити, існувати...
Як дивно, - чекати на зустріч тиждень і ігнорувати один одного весь день... Робити вигляд, що нічого не трапилось, і ми класно розважаємось з друзями, що мені не сумно, що вгорі все таке ж синє... Тобі теж було сумно? Тобі теж було боляче? Я не бачила твоїх очей і не підіймала своїх. Так і має бути. Адже це чудово, що в нас з тобою була маленька Галактика з незапаленими зірками, що в нас було тепло, що було море твоїх очей, і що все це не згасне для мене. Це чудово. Це дивно...

Настроение сейчас - пригнічене

За що мене облили брудом? Хіба зробила щось погане? Хіба була з нею злою, поганою? Моя подруга, яку я довгий час вважала найкращою, розпускає за моєю спиною чутки, що я шльондра і таке інше. За що?! Вона ж знає, що це не так, знає, що це не правда! І каже так просто, в розмові... Як взагалі можна сказати щось таке... І я не знаю, що робити. Плакати? Сваритися? Кричати, битися, виправдовуватися? Ніколи... Якщо вона так думає, нехай. Головне те, що є інші люди, які вірять мені, які мене люблять. Я так вдячна їм, що вони є. А з нею я просто не буду спілкуватися, нехай думає, що хоче...

В колонках играет - Плач Єремії - Вона

Як важко вчитися в класі супер творчих людей! І самій бути творчою людиною. Такі люди егоїстичні, вони постійно потребують уваги к своїм здобуткам і творам і потрохи забувають дивуватися творам інших, перестають звертати на них уваги, прокручуючи в голові нові рими, мелодії, картини чи прекрасну прозу. Як важко зізнаватись, що і сама така! Все частіше ловлю себе на тому, що хочу перекричати когось, показати, що набагато краща. Було б чим хвалитися... Як це по дурному. Чому цей світ складений з протистояннь та змаганнь? Та тільки спробуй не змагатися, не перекрикувати - вмить забудуть, з'являться інші генії, інші зірки. Тому скільки б не писала, як би не любила свої вірші, завжди залишусь позаду. Бо зупиняюсь, бо не хочу глушити когось криком, бо це все мене втомлює. Боріться, верещіть. В мене будуть мої вірші, мої думки, тільки мої. Що вам до них? Кричіть...

В колонках играет - Океан Ельзи "Сьогодні"

Черговий вірш, написаний в сумну ніч.

Шукаю в темряві руками,
Знову не можу знайти.
Криком кричу роками:
Де же ти, де, де ти?

Пішов, не прийшовши,
Залишив назавжди.
Паром на склі…
Не скажу тобі правди.

Та правда у тому,
Чого я так хочу.
Тебе, уявляєш?
Це мрія дівоча.

Побачила в сні,
І навік покохала.
А ти не прийшов,
Я самотньою стала.

І вже не прийдеш,
Ти лиш подих на склі.
Назавжди підеш,
Не прийшовши сюди.

Я буду кохати
Завжди лиш тебе.
Я буду чекати…
Залиш вже мене!

Якщо зараз підеш
І зникнеш з думок,
То, може, живою,
Злечу до зірок.

Чи знов покохаю?
Чи знов полечу?
Як знати не буду
Природу твою?

Забуду про тебе,
І знати не буду,
Та поряд із тим
Я жити забуду.

Бо нащо життя,
Як тебе не кохати,
Не плакати в сні,
До зірок не літати?

Пішов, не прийшовши,
Залишив назавжди,
Мене не знайшовши.
Та я буду кохати…

Если разобрать вас на части, то вы состоите из

бесконечный путь, лужайка возле дома, лязг мечей, цветные сны, оставляющие больше впечатлений чем реальность, оборотни и вурдалаки

Пройти тест

В колонках играет - Холодне сонце "Поховай"

Писати вірші... Це важко, чи легко? Раніше, коли я намагалися писати вірші російською мовою, в мене нічого не виходило. А так хотілося! Адже кожна дівчина мріє писати вірші, пісні, а ще більше - отримувати вірші, написані для неї. А в мене не виходило... І тут, раптом - С.К.А.Й. Певно, це і раніш сиділо в мені, але пісні цього гурту стали поштовхом, ні, відром холодної води на голову! Пам*ятаю, я тоді сиділа півночі на кухні сама і писала, писала... І не російською, - українською. Слова просто линули на папір і було так гарно...
Тепер зі мною завжди зошит, в якому я записую вірші. А ще, він допомогає мені тішити себе та свій егоїзм - я даю його читати іншим і потім, з тихою усмішкою слухаю добрі, схвальні слова. Та, може, я маю на це право?
Нещодавно, моя подруга Віка написала твір, на тему "Вірю в майбутнє твоє, Україно!". Вона гарно пише, і слухати її було цікаво. В кінці твору вона перелічила деяких своїх знайомих, яких вважає талановитим майбутнім України. До цих героїв потрапила і я. Як же мене здивувало порівняння моїх "ніжних віршів" з віршами Лесі Українки! Це мене втішило і водночас засмутило. Чи можу рівнятись? Чи досягну коли-небудь того рівня? Чи буду відома й всіма любима? Навряд чи. Хоча з іншого боку, хто вирішує, кому бути відомим, а кому ні? Хто вирішує і ставить ті самі рівні та планки? Леся Українка мала вірші про кохання, я їх теж маю. Хоча, може, щоб бути відомим поетом, треба в віршах оспівувати кохання, я ж за ним плачу...

В колонках играет - С.К.А.Й. "Тебе це може вбити"

1. П’ять найулюбленіших речей в моїй кімнаті:

- Стіна. На ній висять плакати з моїми улюбленими виконавцями, фотографії і все, що близьке серцю.

- Лампа. На ній висять мої стрічки та чарівна шляпа.:)

- Полички з книгами. Там стоїть моя колекція фентезі і просто улюблені книжки.

- Ще одна лампа - соляна. Всі, хто приходить до мене в гості, вважає своїм обов*язком її облизнути...:)

- Шафка з усіма моїми причандалами - всім, що вже стільки років зберігаю.

2. П’ять найвірніших друзів в моєму місті:

- Сашка. Вона хоч і не завжди поруч, але сама, сама!


- Юля. На неї завжди можна покластися, довіритися, ніколи не покине...



- Гліб. Вірний, близький друг, перше сильне кохання , яке перетворилося на справжню дружбу.

- Ваня, ще один дуже близький друг, котрому можу розповісти все і все ж вислухати.

- Настя. Моя сестра і мій друг:)



3. П’ять найкращих пісень в моєму плей-листі (на цей момент):

- Холодне сонце "Зникле у сні"


- Плач Єремії "Коли до губ твоїх"


- С.К.А.Й. "Зникаю"


- Холодне сонце "Забери мене"


- С.К.А.Й. "Пісня перша"


4. П’ять людей, які повинні це заповнити у своєму щоденнику:

В мене й знайомих-то всього три...

Киянка Марьянка


Ruten

Insane Freak

В колонках играет - Холодне сонце "Зникле у сні"

Іноді я, як навіжена... Це все від думок, від нероздільного кохання в серці, від марних сподіваннь. О, якби людина, яку я кохаю, була поряд! Я все зробила б для нього! Нехай би він навіть не кохав мене, просто був поруч, вважав би мене другом... Але його немає. І ніколи не буде, бо він - лиш сон. певно треба піти в аптеку та купити собі пляшку снодійного, буду засинати на всю ніч і нічого не бачити уві сні, нікого... Та це треба було зробити раніше, ще до того, як я побачила його... Чому так трапляється? Чому варто лише побачити людину і загубити серце назавжди? Тепер не живу, лиш існую, яскраво, бризками світла, але лишень існую, поки не прийде він. Одного разу, зовсім нещодавно, мені раптом здалося, що я бачу його у натовпі, десь попереду. Ненормальна... Я щосили побігла вперед, мені здавалося, що ось він поверне голову з цим темно-каштановим волоссям та я побачу рідні, кохані карі очі та трохи сумну посмішку! Він повернувся... Я залишилась стояти на місті, захекана від бігу і ледь не плачучи, бо це був не він. Нащо було бігти? Адже знала... Але так хотілося... так хотілося! Вірити, що мрія справдиться, що все стане так, як треба, що він прийде, знайде, почує, побачить і залишиться...
Все, досить соплів! Це ж люди читають... Та, в будь-якому разі, це мій щоденник, і моі сльози, кому не подобається - геть!