Должен же кто-то...

Холод. Своими ледяными, цепкими пальцами холод сдавливал его голову. Проникая в каждую клеточку, он лишал тело чувствительности и замораживал кровь.

На спине, боках, груди саднили синяки и кровоподтёки, оставленные сапогами и палками «защитников правопорядка».

Лёжа на твёрдой койке в тёмной одиночной камере, он боялся пошевелиться и потревожить боль в груди. Было сломано ребро. Но на это всем наплевать. Действительно, зачем беспокоиться об узнике, если завтра его прошьёт десяток пуль?

Он смотрел во тьму и улыбался ей – скоро тьма станет его постоянным домом… И даже не обидно уже, что умрёт он из-за зла причинённого другим человеком, из-за того, что кому-то лень искать настоящего виновника. Но должен же кто-то ответить за преступление…

Закрыв глаза, он вспомнил, как на дрожащих рука нёс в город ту, чью смерть посчитали его виной. Как безвольно свисала её рука, а глаза смотрели прямо в небо… Вспомнил, как его, испуганного и бледного окружила толпа. Как кто-то крикнул первый… Как…

Он никогда не простит тому, кто сделал с ней такое.

Он никогда не сможет отомстить тому, кто сделал с ней такое…

В чём вина тех, кто хочет жить проще, без проблем и беготни? Ведь есть Он, и ему придется ответить.

Ведь должен же кто-то принять вину на себя.

Ведь должен же кто-то умереть…

 

[600x410]

В колонках играет - Evanescence "Where will you go?"

Чтобы не видеть...

Чёрт! Чёрт! Чёрт!

Глухой плач поднимался по горлу, казалось из самых глубин души, раздирая её по пути своими острыми углами.

Я попыталась сжаться в маленький комочек и закрыла глаза, чтобы не видеть…

Ты лежала рядом, прямо на холодном, мокром после  недавнего дождя, асфальте. А на небе уже ни одной тучки…

Мои руки тряслись и не слушались, когда я попыталась дотронуться до тебя. Господи…

Твоя кожа была такой бледной, такой холодной, такой… мёртвой…

И я снова закричала и зажмурилась. Чтобы не видеть… Чтобы никогда больше не видеть твои глаза, поймавшие наконец-то небо…

[374x322]

В колонках играет - Наутилиус помпилиус "Золотое пятно"

Сны
Как я люблю свой мир! Разве возможно грустить, когда на улице весна, светит солнце, а от голубизны неба хочется кричать? Я люблю эти воздушные, чем-то похожие на взбитые сливки облака.
Люблю нежные, рассыпающиеся в руках, цветы вишни – первые, весенние…
Щебет птиц и шепот листьев над головой.
Желтую россыпь одуванчиков на весёлой зелени.
Я люблю, когда песок просыпается сквозь пальцы и ласковое касание трав.
Я люблю солнечные зайчики и мягкость воды.
Делаю глоток и касаюсь пальцами губ. Я так люблю… Улыбки, радость, счастье…
Я не люблю только сны. Эти мерзкие сны, после которых ломит всё тело, и страх, как ток бежит по нервам.

… - Держите, держите её!
Серо-зелёные стены. Белая кровать. Санитары с крепкими руками. Шприц. Женщина. Мама… Мама!
- Доченька, я здесь, я рядом. Всё будет хорошо. Тебя вылечат.
Мама плачет. Не плачь… Я ведь больше не вернусь сюда. Не хочу. Там лучше. В моём мире…

И снова моё счастье. Голубое небо вверху и я кричу. Ведь я так счастлива! Люблю свой мир…
[300x226]

[400x400]
В колонках играет - Breaking Benjamin "The Diary of Jane"

Написано під впливом чергового відвідування закинутого будинку з темними, вільними вікнами, де ми з Настюхою були в понеділок...


Я вже майже мертва.
Зупиняюся на самому краєчку даху.
Дозволяю шаленому, дикому вітру заключити мене в свої обійми, простягаючи йому долоні.
Ось і все…
Весь світ переді мною…
Місто. Найпрекрасніше, найчудовіше і неабияке холодне і порожнє. Місто, в якому живуть мої друзі, де люди, щасливі і нещасні, кохають, ненавидять, живуть… Місто, в якому вже майже немає мене…
Небо. Вкрите сірою, нетривкою субстанцією, що сховала сонце і, ніби, завмерла над моєю головою. А небо дивиться, дивиться, дивиться… Воно чекає, і я вже майже там, за хмарами….
Дощ. Сріблястий, свіжий дощ, краплі якого приносить мені вітер. Прісні сльози неба, що вже не змішаються з моїми, бо я не маю сліз…
Асфальт. Темний, вологий асфальт десь там, далеко внизу. Я не побачу його, коли…
Життя. Його смак я відчуваю у повітрі. Життя, яке ще чіпляється за мене своїми свтлими щупальцями, але я вже майже вільна…
Смерть. Смерть, що дивиться тепер на мене глибокими, темно-сірими очима, в яких немає жалю, страху чи смутку, немає нічого. Смерть, що за руку привела мене сюди…
Зупиняюся на самому краєчку даху…
Я вже майже мертва. Мертва…

Звёзды указывают на то, что вы... Маргарита

Доминанта Солнца, Марса, Меркурия, Плутона и Венеры, пассивные Юпитер и Сатурн, сильные Уран и Прозерпина, антагонистические Луна, Вулкан и Нептун, сильный Хирон. Кипящий котёл страстей, ищущий выхода, сильная, но не целеустремлённая личность, однако терпеливая и пишущая судьбу своим уникальным росчерком [показать]

Пройти тест

http://sanny.net.ru/?name=milenia

.
[600x300]

Квіти
І крізь серце розбите,
На друзки, на шматки,
Проростуть, може, квіти
Залишусь назавжди.
Звісно, серця не склеять,
Та не буду вже знати,
Ким була і ким буду,
Ким залишуся завтра.
Квіти листя розпустять,
І покриють пелюстям,
Вже нікого не пустять,
В серце хворе не пустять.
[300x206]

[300x282]
В колонках играет - Corey Teylor "Bother"

Про що ви жалкуєте? Чи жалкуєте взагалі? Звичайно... Кожна людина чогось соромиться, бажає повернути якісь слова, чи час назад, щоб все було не так, як воно є, а якось... краще... По-інакшому, але, звичайно, краще. Якби ж тільки... Якби ж тільки вчасно сказати: "Я кохаю тебе", якби сказати: "ні", якби стриматись, якби ж... Я жалкую через велику кількість речей. Через усі дурниці, що я колись сказала, через те, що була з хлопцем, якого насправді ніколи не кохала, і який не кохав мене, через те, що часто буваю боягузкою і гублю надію в недрах відчаю... Іноді, я жалкую, що живу. І від суїциду мене втримує лиш те, що через це я буду жалкувати ще більше. Якщо буду... Якщо там, за смертю ще є щось. Ви вірите в життя після смерті? Я вже не знаю, в що вірити... На це питання необхідно дивитися з точки зору того, як ти відносишся до самого життя. Якщо ти любиш жити, п'єш життя, насолоджуєшся ним, то після смерті нічого для тебе не скінчиться і ти вічно будеш радіти сонцю, небу, дощу, вітру, коханню... Але, якщо ти ненавидиш життя, немає чого вірити в продовження його після кінця земного, адже, який тоді сенс в смерті? Краще, щоб вона стала забуттям, вічним спокоєм, яким і має бути.

[422x480]
Здається, я закохана. А, можливо, це образа, чи ненависть? Я забула всі почуття, вони переплуталися в мені і я, здається, гублю розум... Все через людину, яка раптом стала для мене всім і залишилася нічим, нездійсненним. Цей лист для нього...
"Привіт.:) Мені сумно без тебе. Коїться щось дивне останнім часом, і я не можу зрозуміти, в чому справа. Мені не вистачає тебе, кожної хвилини рука тягнеться до телефона, бо хочеться чути твій голос, знати де ти, як в тебе справи, просто розмовляти з тобою. Та мені вистачило б і маленької смски, щоб почувати себе щасливою. Чому так? Це якась хвороба, чи, може, хімічна реакція організму? Мені кортить торкнутися тебе, тримати твою руку, відчути тебе поруч. І коли ти посміхаєшся мені, затримуєш трошки надовше в своїх обіймах, я відчуваю, що вмію літати. Але я знов і знов боляче падаю і забиваюсь на холодному асфальті, коли розумію, що ти бачиш в мені тільки друга, а ще, - смішну дитину в мартінсах, яка постійно посміхається, бігає по місту як навіжена, трохи ненормальну. Але ти, нажаль, не бачиш в мені дівчину, яка бажає опинитися в твоїх обіймах, відчути твій цілунок і бути коханою тобою. Уяви собі, вона існує, така дівчина, вона живе в мені, і саме їй рветься всередині, і кортить плакати, коли ти знову йдеш, йдеш другом, а не коханою людиною. Я розумію, що не можу нічого просити і на щось сподіватися. Знаю по собі, що означає "тільки друг", і бачу твоє ставлення до мене. Я подобаюсь тобі, але, нажаль, не як дівчина. Тож я навіть не буду відсилати цей лист, оскільки розумію, що то є безнадійним. Я, звичайно, не буду сумувати, навіщо сумувати за тим, чого ніколи не мала? Просто саме в цей момент мені боляче. Але воно минеться. Все коли-небудь минає... "

В колонках играет - AMATORY "Когда я забуду"

Ой, я захворіла...
Не треба було бігати по Майдану в холод з морозивом в одній руці і пивом в іншій...
Сама винувата, знала ж що так буде, але вітер в голові, він і є вітер...
Так смішно було. Виходжу з метро, а біля сходів стоять якісь хлопці та дівчата, тримають табличку "Допоможіть поснідати". Довелося вигрібати останнію гривню, бо дуже смішні були...

[640x480]

В колонках играет - KoRn "Alone i break"

?



[700x525]

Буагага...
[400x531]

Крізь лінзи з відчаю
Крізь призму почуттів
Я бачу світ,
Людей навколо мене.

Як важко буть
Весь час на самоті,
Тим світом жити,
Де немає тебе.

Хіба важливо те,
Який на смак той сік,
Що будем пити
Тільки вдвох, для себе?

Хіба важливо де,
В який день, час і рік
Ми будем разом?
Тільки не для мене.

Серед яскравих гобіленів літ
Десь є і мій маленький візерунок.
І сподіваюсь, що і твій є тут
Від долі я одержу подарунок –

Переплісти дві нитки,
Долі дві
Іти разом, вперед до світу йти,
Коханням виплітати той малюнок.

В колонках играет - Linkin Park "System"
Настроение сейчас - хм...

Коли-небудь я полечу. Мені стане все одно. Мені вже майже все одно, але щось тримає тут. Батьки, університет, в який так прагнула потрапити, якась певна видимість життя...
Це в мене, мабуть, зимова хандра. Я сумую за осінню, чи за весною? Скоріш просто за відчуттями.
Я вже повністю атрофувалася. Не відчуваю нічого крім втоми і якогось певного жалю...
Де ж поділися всі ті мої почуття? Де те, що змушувало мене сміятися, бігати, стрибати по калюжам в марних спробах досягнути зірок?
Дочекаємося снігу...


[400x300]

После трех точек следует продолжить фразу. Фантазируйте...
Ты...	де?
Любишь...	справді?
Ненавидишь...	не треба
Пьешь...	віскі
Куришь...	Captain Black
Любовь это...	повітря
Секс это...	сонце
Музыка для меня...	небо
Если бы у меня не было дома...	лиш би був ти...
Если бы у меня было много денег...	я б придбала слона...
Не было бы противоположного пола, я бы...	стала квіткою
Алкоголь...	круговерть
Интернет мне нужен...	щоб сказати
Футбол...	наші все одно кращі!
Главное в человеке...	зорі в очах
Когда я моюсь...	я співаю
Я сплю...	і бачу сни
Реакция на звонок ночью...	ало? о, привіт..
Когда сидишь в транспорте и входит пожилой человек, ты...	та встаю, бо сумління заїсть

Читать далее...

В колонках играет - Бумбокс "Квіти в волоссі"

Що ж таке діється? Як же мені порожньо зара, в мені порожньо... Темно, холодно, самотньо, а ще, чомусь, бридко. В мене таке відчуття, що я потрапила в якийсь конвеєр, який випускає одноманітних, порожніх, бездумних ляльок. Я так не хочу. Мне це гнітить, від цього нудить. А бридко від відчуття, що коли-небудь мене таки затягне, мені промиють мозок, а можливо, що я вже і є така тупа лялька.. Ненавиджу...

[300x361]
Як мені зараз дивно... Кортить плакати і сміятися одночасно. Люблю це відчуття... А ще люблю відчуття закоханності, суму, щастя, повітря в грудях, життя навкруги...:) Це все моє, це все так мені потрібно. Як приємно просто жити, просто кохати, не когось конкретно, а саме почуття. І нехай мені не закидають, що такого не буває. Буває, ще й як, і це так чудово...:)

В колонках играет - Океан Ельзи "Квітка"

Ой, як я сьогодні змерзла! Жах просто. От тепер сиджу та й не знаю, чим себе зайняти... Може, повчитися трохи? Шось мене ламає... І до Насті не можу додзвонитися, так хотілося з нею потеревенити.
Сьогодні дзвонив Деніс. Смішний такий, щось казав про якийсь сюрприз для мене, на який ще доведеться чекати тижні зо два.
Що ж його робити?..


[300x310]