Это цитата сообщения Оригинальное сообщение

В колонках играет - Рада и Терновник - Я хочу показать тебе вечный леc

внимайте ветру с вольных рек...
[420x327]

[400x343]
Возьми на радость из моих ладоней
Немного солнца и немного меда,
Как нам велели пчелы Персефоны.
Не отвязать неприкрепленной лодки.
Не услыхать в меха обутой тени.

Не превозмочь в дремучей жизни страха.
Нам остаются только поцелуи,
Мохнатые, как маленькие пчелы,
Что умирают, вылетев из улья.
Они шуршат в прозрачных дебрях ночи,
Их родина - дремучий лес Тайгета,
Их пища - время, медуница, мята…
Возьми ж на радость дикий мой подарок
Невзрачное сухое ожерелье
Из мертвых пчел, мед превративших в солнце.

Вчора на соціальній психології грали у стару, але вічно актуальну гру: ставши в колу, по черзі про кожного говорили асоціації (перше, що спада на думку) - спершу позитивні, потім негативні. Прикольно вийшло, трохи змусило задуматись... поки не все забула, вирішила записати, що наговорили про мене...

отже, позитивні:
"Білий лімузин" (наша нова викладачка)
"Жанна Д*Арк" (Таня К.)
"Одіссей" (Ромка З.)
"Сонечко" (Іра Ц.)
"Маленьке цуценя з великими здивованими очима, що таким і лишилось... або малий жирафик, що дуже сильно намагається бути обережним, ні на кого не наступити, але весь час таки кудись наступає..." (Машка Б.)
"Чистота і Висоцький" (Юля Б.)

Негативні асоціації:
"Зріст" (Тарас П.)
"Червоний ферарі" (знов викладачка... хтось хоч знає, яке воно?)
"Незнайка на Місяці" (Таня К.)
"Коник, що несеться, набирає швидкості, і в певний момент не може спинитись" (Рома чи Іра, не згадаю...)
"Старий секретер, де на поличках напхано купу всякого непотребу: паперів, сухариків, цукру, засохлих гербер... словом - безлад" (Машка)
"Зайва деталь одягу" (Юля)

частково забулось... але цікаво... багато протилежного, і все має місце... ги

[200x267]
[200x267]
...нарешті увійшла в свої права, заполонивши мій дім і закрутивши мене у шаленому вихорі вечорниць, посиденьок, прогулянок по місту, зустрічей і шукань.
Три останні дні - суцільне весняне свято, і, певно, трохи прощання зі свободою - завтра (чи то пак вже сьогодні) на пари...

У п*ятницю ввечері це були вечорниці - у Лаврі... потрапила туди дивом, стрівши старих несподіваних друзів із Сум... Дивно - такі речі давно не нові для мене, проте все ж дивлюсь на це широко розкритими очима... давні забуті ритуали (до речі, мені до ноги якісь нелюди причепили колоду, хто знає, що це значить?), трохи приправлені сучасними приколами, етнічні співи й танці, що вливаються в кров, виставки - давні і сучасні - творіння з глини, рослин, тканини, скла, тощо... тут же можна навчитись всім цим примудростям... поміж усіх, одягнених, безумовно, в етнічне, походжає Скрипка, організатор цього дійста... найбільше вразила виставка сучасних ікон - виконані також в етнічному стилі і... з язичницькими мотивами! Боже, це саме ВОНО, те найближче мені, і, гадаю, в глибині душі - більшості слов*ян...

В суботу творчий вечір у Смолоскипі... чотири молодих поети, що презентували свої вірші у вигляді маленького перфоменсу... мдя, тут довелось схопитись за голову і задатись питанням: "куди ми котимось"? Вірші-то, безумовно, кльові, а от подача... цікава, звісно, але вельми чорнушна... патологоанатоми-садисти в білих халатах, вимазаних томатним соком... відповідно, стьоб на цю тему, вірші підібрані належні... гротеск, гра символів (як то викидання власних віршів у смітник, перегорнені догори ногами квіти у трьохлітровій банці йогурту...), але... попри дійсно вартісні вірші, слід це лишило трохи гнітючий... мо я відстала у мистецтві...

[500x269]

[200x340]

[200x281]

І нарешті сьогоднішній вечір, певно, наймиліший з усіх... тисячу подяк Тенако і Тоббі, і всім, хто зібрався і розкрився, явивши світові трошки того, найпотаємноішого, найсправжнішого... я, чесно кажучи, не очікувала, що все пройде НАСТІЛЬКИ кльово... це дійсно було схоже на ковток дитинства... спасибі, що ви є...

Пе-Ес: фотки, як обіцяла, викладу в альбом, тока (широко позіхаючи) трохи не зараз... сорі...

Когда-то давно старый индеец открыл своему внуку одну жизненную истину:
- В каждом человеке идёт борьба, очень похожая на борьбу двух волков. Один волк представляет зло - зависть, ревность, сожаление, эгоизм, амбиции, ложь. Другой волк представляет добро - мир, любовь, надежду, истину, доброту и верность.
Маленький индеец, тронутый до глубины души словами деда, на несколько мгновений задумался, а потом спросил:
- А какой волк в конце побеждает?
Старый индеец едва заметно улыбнулся и ответил:
- Всегда побеждает тот волк, которого ты кормишь.
[300x369]

Один бельгієць, як і я, захоплюється етнічною музикою і колекцуіонує її. Але, як і в мене, у його колекціях панує хаос - невідомо, що і звідки взялось. Коли я спитала, чи знає він "Blackmoor", сказав, що ні. На прощання ми обмінялись дисками бельгійського й українського фольку. І от, переслуховуючи цей подарунок, щойно почула... кілька пісень БЛЕКМУР... бельгійською мовою!!! З того диску, що давала мені колись Тоббі! Воістину, етнічні коріння переплетені значно міцніше, ніж здається! Часом фраза "всі люди брати" набуває більше ніж метафорично-дружнього звучання...

В колонках играет - бельгійсткий фольк
Настроение сейчас - ірреальний...

таки триває!!!

були дві безсонні від роботи й гостей ночі, а вчора сумний невесняний маршрут "стоматолог - виїзд на кладовище - стоматолог"... накатала довгий сумний пост та й стерла... що про ще говорити... доповзла до ліжка і мерщій пірнула у нереальність...

але - була блага звістка: лист із силою-силенною програм на все літо!!! на кшталт тої, в якій я брала участь нещодавно!!! в усіх регіонах - Крим, Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ... всі цікаві, яскраві, від них віє дружнім табірним настроєм з гітарними переспівами навколо вогнища й іншою романтикою... і неодмінно туди приїде хтось із тих, з ким я познайомилась в лісі... і я теж неодмінно кудись виїду - потусувати за межі України... тільки б дотягнути... й пережити іспити... але - хай там як... прорвемось...

Приєднуйтесь! приєднуйтесь усі!!! ці програми без жодних обмежень!!!

Літо буде...

...і хай там як, підбиваючи підсумки, хочеться подякувати небу, собі, своїм друзям і рідним... всім-всім-всім... це був хороший час. Якщо минула зима пройшла під знаком дурних депресняків (кльовими були лише помаранчеві події, а потім - чорна смуга), то цього року... чи прочитаний восени Ошо (від Тенако) невидимо діяв на мене, чи щось міняється саме по собі... Ця зима не була виключно радісною, проте вона була насиченою. Активною. Може, найактивнішою за все моє життя. Не було "сплячки", був енергійний танок - наче босоніж на снігу, і треба весь час рухатись, щоб не врізати дуба. Були мандри - Одеса, Львів, Золочів, Краків (Новий Рік простонеба!), виїзд у в табір (здається, що потроху побувала у кожній з країн, звідки понаїхав люд)... Була робота - спасибі добрим редакторам, що не давали розслаблятись (зазвичай взимку спостерігається жахливий застой). Нові знання і захоплення - маленький світ під камерою, волонтерство, вивчення мов... гітара, щоденник, боді-арт (спасибі вітрянці - тепер, як раптом бідуватиму, зароблятиму цим собі на каву: ) Втрати - деяких дорогих людей, що стали поза межами досягнення, любих серцю занять, що стали зараз неможливими... нові відкриття і нові обличчя... процес друкування збірки віршів та проведений власний поетичний вечір (досі не вірю!)... маленькі перемоги над собою і розчарування... словом, прикольна зима... новий погляд крізь мовчазне, таємниче засніжене вікно... Спасибі їй, най весна буде не гірша!!!

Зима пішла, хай живе зима!
[700x280]

Не бійтесь самотності в чорному лісі.
Коли ви безпомічні - ви святі.
Коли ви святі - ви невразимі.
Не бійтесь самотності в чорному лісі.
[300x400]

щось таке напартачила, що не можу тепер лишати коменти вчора надумала змінити в "настройках" своє мило з "янд." на галанетівське, бо рос. сайти нам обходяться дорожче... ну змінила, потім спробувала лишити комент, а він матюкається... мовляв, підтвердіть свою пошту, і т. д. і при цьому коментар мій зникає і не публікується. Гаразд, думаю, може, йому важливо, де знаходиться мило... сьогодні вертаю все, як було... і знов те саме!!! тепер мене позбавлено права голосу за мої "чайницькі" здібності... :(

...поїхали в Молдову!!! Тільки погляньте, що мені щойно прислав один пан звідти, на мою пропозицію обмінятись фотами країн!!! У-у-у-у-у, ви бачили СТІЛЬКИ виніща?!:clapping:
[190x226]

...хворію. не настільки серйозно, щоб мати право не працювати, не настільки легко, щоб мізки працювали належним чином. хочеться танцювати, співати щось енергійне, а натомість - струмки з носу й очей та психоделічне відчуття ірреальності, який дарує температура, туман та чорні від вологи готичні дороги за вікном... сартр, гітара, горіхи... ввечері, як завжди, піду вештатись містом... най воно мене вилікує...

Это цитата сообщения Блэкки Оригинальное сообщение

Ты ненавидишь этот мир? Ты говоришь, что люди мелочны, слепы, эгоэтичны, злобны и лживы?
Ты не можешь понять, как их можно любить? Ты не понимаешь того, что я говорю тебе?
Я объясню... Просто, быстро и коротко
Ненавижу этот мир? Да, я его тоже ненавижу, он плох, несовершенен, но...
Я вредная зараза. Я буду жить Так Как считаю Правильным, я буду любить тех, кто меня ненавидит, буду говорить правду тогда, когда вынуждают лгать... Буду делать мир чуточку лучше своим существованием.
Пусть это такая изощрённая месть. Меня предают? А я буду прощать и смеяться в лицо, потому что их предательства не могут причинить мне вреда, я сильнее их и всё знал заранее. Знал, но делал так, как считал Нужным. Я буду смеяться и прощать. И пусть они удивятся. Пусть делают вид, что не видят тебя (с) Нау.
Я буду делать этот мир чуть лучше не смотря на то, как он поступает со мной, и я буду таким, что другие не поверят в то, что такие люди существуют. И пусть это будет Мой эгоизм.

Это цитата сообщения Пупок_Вселенной Оригинальное сообщение

Бросить все и уехать в горы. Оставить навсегда телефоны, факсы, карточки, компьютеры, уют, привычки и планы. А взамен -- разводить во дворе охотничьего домика костер, жарить мясо, смотреть наверх, наверх, в небо: кто выше? Никого.

Слушать тишину. Не слышать ничего, кроме тишины: ни треска саксаулового дерева, ни гула самолета над тяжелыми, насупившимися облаками, ни грохота дамбы из-за сопки, ни даже ветра -- бесконечного горного ветра, помнящего только камни и дожди, знающего только свободу и одиночество, верящего лишь влюбленным, да тем еще, кому уже нечего терять.

Не прятаться от снов. Не помнить обещаний, забыть фамилии и адреса, раствориться в воспоминаниях, разбитых по временам года. Твердо знать, что возраста нет -- есть только встречи, поступки и расставания. Никогда не плакать.

Ни во что не верить -- ни в определенное завтра, ни в запомнившееся вчера, ни в глаза цвета моря, ни в обещания позвонить, ни в короткие промежутки памяти, сгоряча и торопливо записанные в несуществующую категорию "счастье". Не сдаваться тем, кто не смотрит в глаза, не разговаривать ни с кем, уверенным в своей правоте, забросить на пыльную антресоль конверты, забить чердачную лестницу, выдрать из-под плинтуса последние провода, и с ними вместе -- наивные надежды, нелепые расчеты и тусклое "все будет хорошо".

Научиться ждать.
Убедиться, что покой -- неплохая альтернатива осторожности.
И разговаривать с собой. Разговаривать.

[140x337]
коли наступає Час Зняття Капелюхів, разом з капелюхом в минуле йде дах... перша ознака весни - це зовсім не обов*язково проліски, пташки чи інша флоро-фаунна лірика... це також повна голова нежиті, вітру й щасливого безглуздя... терміново (страшно подумати, як!) треба наптсати статтю про Сартра, з яким, при до нього всій повазі, зараз зовсім не тягне спілкуватись... треба писати дипломну, треба готуватись до магістерки... треба... а натомість - півдня в мережі за писанням і читанням щоденників, гра на гітарі, яку нарешті вдалось таки настроїти, писання по колу мил новим друзям змісту "люблю-скучаю-пам*ятаю", а інші півдня - вихід в Місто зі старими - знов-таки, потеплішало, і повилазили всякі нелюди із зимових сховищ... це кльово, це безмежно, мені давно бракувало цього... але доводиться брати себе за горлянку і припиняти дуркування... тре-бе-пра-цю-ва-ти.......

поживши трохи в середовищі, де всі посміхаються та піклуються одне про одного, стала гостро сприймати ті речі, до яких раніше звикла... коли на вулицях матюкаються, блють, бухають, справляють потреби, штовхаються... незализані рани мого міста, відктиті гнойні смітники... навіть деякі з друзяк, яких люблю і сприймаю як є, і ті стали трохи засмучувати матюкливими слвцями та прагненням напитись...

Я люблю своїх людей, свою країну, і не маю на думці звідси їхати... без сліпого патріотизму, але сильно, і за будь-яких умов. Я не ніженка, і можу спокійно адаптуватись у будь-яких умовах... і не хочу обмежувати свободу вибору слів, толерантно ставлячись до всіх виявів цієї свободи... але тепер нестерпно ріжуть очі багато факторів, недоліків, намагаюсь зрозуміти, ЧОМУ тут так, чому не можна, щоб як там... це ж так просто... варто тільки відкрити очі...

Don't walk in front of me
I may not follow
Don't walk behind me
I may not lead
Just walk beside me
And be my friend
And together we'll walk
In the path of the sun

[500x375]

...фізично. Але досі я ще вельми далеко від міста...

з першого погляду, лише побачивши усміхнені фейси народу, зрозуміла, що потрапила за адресою (палата №6: ). Жодної миті не було некомфортно від нової компанії й обстановки... небо, ніколи не могла уявити, що з далеких куточків землі (Бельгія, Данія, Швеція, Німеччина, Голландія, Молдова, Росія) можна зустріти НАСТІЛЬКИ близьких і кльових людей! Мудрі, підірвані, відкриті... і суцільний позитив. Здається, у них це закладено в крові - думати про інших. На кожному кроці, від дрібниць до глибин, від принести сусіду за столиком чай до допомогти розкритись найбільш закомплексованим учасникам, зробити все можливе, щоб ті почувалися краще... Всі - представники різних соціальних організацій. Одні з них працюють з дітьми, інші - з біженцями, з молоддю у crise situations, бельгійські хіппі борються за порятунок природи, організовують походи й activity для тінейджерів, навчають тих виживати в лісі, а також чути його, медитувати... Хлопець з Молдови працює із зеками, допомагає їм адаптуватись після ув*язнення, знайти роботу і рівновагу, вернутись до нормального життя... також з дітми-сиротами і дітьми зеків - знов-таки, походи в гори і різні трегінги. Шведський (здається..) парубок працює в організації, що захищає права геїв. Зламався стереотип про тендітних нафарбованих хлопчиків, що гворять солодкими голосами - Кріс майстер бойового бразильського танцю капоейри, креативний, енергійний, займається театром, а також є представником вампірського клану малкавіан:) Два афроамериканця зі Швеції, один турок (із Бельгії), і всі - одна хіпова родина... При всій своїй хіповості, вони відрізняються рідкою порядністю. Для них абсолютно нормально залізти у берцях на диван, але жоден з них не забував прибрати за собою посуд в їдальні (хоч всім сказали, що це робити не обов*язково; натомість у нашому універі, попри посійні прохання прибирати посуд, народ демонстративно лишає по собі на столах купу свинства).

Спершу в англомовному середовищі почувалась повним бараном - тривала відсутність практики давалась взнаки. Але вже на другий день напруга минула, і, хоч я й допускала купу помилок в розмові, це було байдуже, головне, щоб розуміли... тепер серйозно змінила відношення до вивчення мов... всі люди там знають по декілька мов... вперше я поставилась до ін. мови не як до нудних занять, а як до нового ступеня свободи... Один бельгієць був вельми схожий на нашого Тагіро - і ззовні, і внутрішньо - ті самі захоплення, ті самі знання, світле, відкрите і чуйне створіння, до якого тягнуться і за яким йдуть, так само ми подружилися... він знає чи не 5 чужих мов - це було легким шоком для мене. Згодом я почала навіть думати англійською, я справді полюбила цю мову. І зараз рішуче налаштована довчити колись покинуту німецьку... треаба розширювати кордони, яких раніше не бачила.

Тренінги, що навчали роботі в команді - вдале поєднання розумової і фізичної роботи. Активні вправи - лазили по мотузках і одне по одному, танці, співи, стрибки, вміння довіряти і спиратись (в прямому значенні, нерідко - ногами:0) на плече партнера... шукати порозуміння без слів і з зав*язаними очима (коли група піплів, маючи одну мотузку в руках, має без слів утворити пентограму не випускаючи мотузку з рук)... Соціально-психологічні тренінги, що навчали працювати з people with a few opportunities, знов-таки, роботі в команді (по життю індивідуаліст, вперше відчула, як іноді кльово і необхідно бути разом).

походи в ліс на побачення зі світанком (у мороз о 5-й ранку, коли лягли о 3-й...), медитування лежачи горілиць (дивно, але зовсім не холодно), нічні психоделічні ігри в лісі, вогнища, печені яблука, сеанси фєнькоплетіння... посиденьки з гітарою, душевними розмовами, мовчаннями і мріями, заснання в купі-малі на підлозі в холі під кельтський фольк або Брєговіча... сосни за вікном, запах вогнища на джинсах. Дивні красиві імена, і специфічний акцент, з яким вимовляли моє... Була одна мандрівка в Київ. Один хлопець пересувається на костилях, то ж для нього було замовлено таксі, а щоб не пропадало дарма місце, туди ж посадити ще двох хлопців та мене в ролі гіда... було весело і глючно. Після екскурсії - вечеря й розділ на дві групи - ті, хто рулить в оперу, і ті, хто рулить на пиво. Але оскільки ділились ми довго, а "Пузата хата" була далеченько від опери, то нам довелось влаштувати тріумвальний дикий пробіг по Києву. Гадаю, це був найоригінальніший похід "в світ" у моєму житті - коли ми з бегами і в походних прикидах (які не встигли змінити) неслися по місту на скаженій швидкості, а я, генеральстким ревом, направляла колонну (LEFT! RIGHT!..) Влетіли, попадали змилені і з запахом вогнища (чим не парфуми?) і я, ледве дихаючи, питаю в накрахмаленої тітоньки поруч: "Вибачте... а що це за опера?.."

Кілометрові стрічки фоток і спогадів... купа подарунків і теплих ніжних записок. Бельгієць подарував мені те, про що давно мріяла - електронний настроювач для гітари (бо маю з цим неабиякий клопіт), і ще колекцію Читать далее...

Это цитата сообщения Figlyar Оригинальное сообщение



...«Прекратите спрашивать и требовать ответы. Освободите себя, станьте воспринимающими всеобщее Существование. Просто расслабьтесь, ожидайте, наслаждайтесь, и Ваше время обязательно придёт» ( ОШО)
......................... Восприятие..........................
…Профессор философии пришёл к Мастеру дзэн Нан-ину и начал спрашивать его о Боге, медитации и многих других интересных вещах. Мастер выслушал молча и затем сказал:
- Вы выглядите усталыми. Вы пришли издалека, вы взошли на высокую гору. Позвольте мне сначала предложить вам чашку чая.
…Профессор ждал чая, но в нём кипело множество вопросов. Пока вода вскипала, пока аромат чая разливался в воздухе. Мастер смотрел на профессора, словно говоря ему: «Подожди. Не спеши. Кто знает? Даже чаепитие может стать ответом на твои вопросы» Читать далее...

Это цитата сообщения shestakov Оригинальное сообщение

БУРЕТАНИК
(отважному матросу Б.Срибнику, заслонившему своей грудью солнце, посвящаяйца)

Над седой равниной моря ветер тучи собирает.
А потом их разбирает. Чтоб затем опять собрать.
По седой равнине моря мчится к гибели «Титаник»,
Многовёсельный корабель с парусами и трубой.

Пассажиров в нем две тыщи. И три тыщи кочегаров.
Они мечут в топку уголь, доски, стулья и тряпье,
Они дуют в парусину и гребут в четыре смены.
Чтобы их корабель мчался всех быстрее на Земле.

Вдоль седой равнины моря зайчик прыгает зеркальный.
То Ди Каприо прелестный смотрит на себя в трюмо.
У него большие планы. У него сегодня встреча.
У него любовь до гроба. На котором и плывет.

От седой равнины моря к облакам баклан взмывает
И туда-сюда летает, брючной молнии подобный.
Им любуются матросы, боцман, лоцман, кок и мичман,
Капитан и рулевые. И никто не смотрит вдаль.

Под седой равниной моря айсберг прячется огромный.
Тихо плавает в надежде, что наткнется кто-нибудь.
Он старается не таять, чтобы быть потяжелее.
Он привык одним ударом все, что плавает, топить.

Для седой равнины моря нету в принципе различий,
Что там весь корабль утонет, что Ди Каприо один.
По-иному мыслят рыбы, они держатся поближе,
Белый айсберг их союзник, их кормилец и отец.

На седой равнине моря дело близится к развязке.
- Титры! Скоро будут титры! – чайки быстрые кричат.
В общем, сам конец трагичен. Бум – и все. Буль-буль – и точка.
Я вообще не понимаю, зачем строят корабли...