Моё почтение. В вашем сердце построен город Ветров

вам не нужно стен и домов. Ваша жизнь это дорога и это прекрасно. Город шатров что путешествует с вечными странниками. Кто знает какой он будет в следующий раз? Ваш город открыт всему миру.

Пройти тест

[300x400]
тепер треба ретельно братися за голову та збирати до купи той сумбур, на який перетворились враження від поїздки, щоб зовсім не розсипати їх.
прогулянка по Празі нагадувала перехрестя різних епох - ніби екркурсія по середньовіччю, де в той самий час шаряться натовпи туристів (з усіма витікаючими)... йшли без огляду на маршрут, куди дивляться очі. сідали у перший ліпший трамвай і виходили на першій ліпшій вулиці... вдихали празький теплий дощ, і сонце, ковтали музику, що лунала на кожному кроці - тут зовсім немає попси... джаз, класика, етно... з кожної лавки чи забігалівки... на кожному кроці трапляються арт-галереї. виявляється, європейський авангард вельми відрізняється від більшості нашого "арту" (де, здається, діє сумний негласний принцип "чим гидотніше, тим краще") - щось витончене, своєрідне, живе... реклама, якої там також чимало, не дратує око, як у нас - ненав*язлива, у м*яких теплих кольорах, а головне - виконана зі смаком...
Перший день пройшов під гаслом "ми дупла!!!", коли ми півгодини товклись біля автмату, не знаючи, як купити проїзний... зрештою, за весь час нашого перебування у транспрті не було жодного контролю, хоча нікому не спадало на думку їхати зайцем... чудовий досвід - опинитись у чужій країні самим по собі і розв*язувати подібні задачки. так ми виявили, що багато чехів не знає англійської і що нам, в свою чергу, однієї англійської мало...
[300x400]
місцеві люди... просто дуже красиві. інакше не скажеш. приємні обличчя з думкою в очах, зі смаком одягнені - просто і стильно. як сказала Настя - тут зовсім нема "фіф"... багато неформалів (що, певно, і неформалами через їхню кількість не назвеш). вони сидять за кермом інколи дорогих авто і органічно вписуються у пейзаж міста. тільки от на контакт йдуть не охоче... якщо у нас розмова може початись на вулиці просто з нічого і спілкування з незнайомцями - цілком природнє явище (з обмінами контактами і подальшими зустрічами), то тут цей номер не пройшов... в центрі міста натрапили на рольовий магазин, де продавались дюралеві мечі, бокени, кольчуги різних конструкцій, шоломи й інша смакота. за прилавком - рольовики у прикидах. а ще завітали у місцевий заклад для нєфорів... у-у-у-у... зазирнули, сахнулись і втікли... якісь непацифістичн нєфори... хороші, але зовсім закриті. може, до них якийсь особливий підхід потрібен...
Місто закохує в себе з першого погляду, зачаровує, гіпнотизує куржлянням по кам*яних шершавих жовто-бурих вулицях з вічними, яу світ, бруківками, арками, шпилями і банями - мовчазними суддями епох... Карлів Міст із старим шарманщиком і зображеннями святих, Мала Страна по той бік з "празькою Венецією" і мудрими привидами на незайманих туристами (ми не рахуємось - ми мандрівники, а не туристи) кам*яних коридорах - чого-чого, а от зелені там вельми мало. Кав*ярні, що мало відрізняються від музеїв за кількістю картин на оригінальністю оздоблення з богемно-домашньою атмосферою, де можна сісти на одиночне місце і заглибитись в читання чи пограти з друзями в шахи або карти (ігри лежать тут же), чи порозмальовувати мультяшні персонажі... Скуштували місцеве пиво на ім*я "Чорний Козел" - ууууууууууууу....
історичний музей вражає безпосередністю і демократизмом у підході до експозицій - тут тобі і кістки мамонта, і замислені пам*ятники королям та героям, і археологічні розкопки, і мінерали та напівдорогоцінне каміння, і моделі глистів, і дитячі малюнки звірят, і експозиція дитячої і підліткової кімнати (просто місцевий побут), і перукарні... а найприеольніше - експозиція з історії ЗМІ від моделі друкованого станку Гутенберга до плазмових моніторів... працюють старі совдепівські телевізори і приймачі, виставлені газети від найперших в світі до останніх, камера, перед якою можна покрасуватись і побачити себе ж на екрані (в ролі ведучої:-), і модель телевізійної студії... хех...
а ще пройнялися художнім мистецтвом Мухи у його музеї, побачивши також англомовний (щоправда, із халтурним звукозаписом) фільм про його життя... пройнялися мистецтвом художнього фото, яке тут процвітає, накупивши цілу валізу цих казкових зображень...
а потім завітали у Львів, де нарешті я познайомилась із цим таємничим містом дещо ближче... велика подяка Дябчику за екскурсію, що перетворив прогулянку на нові відкриття... шкода, що так було мало часу, проте вражень ми нахапалися аж зовсім не мало:)
все... час припиняти цей потік свідомості... і йти на роботу, і встигати на поїзд у Ніжин... і знову поринати у світ візитів до стоматологів, запізнень, тусівок, роботи і навчання... ну, поїхали...

[300x400]
Ми пішли вивчати чуже небо
Та секрети підземного пивоваріння
Ковтати метафізику вулиць
Іти навпомацки
Слідуючи звукам джазу
(у кожного ж бо своя полярна зірка)
Ми гладили тілами бруківки
Як гладять сивого пса
Що не говорить, але все розуміє...
Наші мрії були вищими за готичні шпилі
І ми нанизували на фєньки краплі
Дорожнього поту та пошуків
Спільної мови серцебиття
Ми губились у лісі мистецьких звершень,
Дахів, лиць, хот-догів,
Спалахів туристичних зйомок
В очікуванні спалаху сонця
Мов останнього пришестя
Але знаєш – колись наші збиті о Старе Місто чоботи
Стануть найвищою нагородою
Бо цими ж шляхами колись
Ходили святі...

urrra! mi tit! v istori4nomu muzei naglo vlizli v net... u-u-u-u-u..... ze krasota! wos divne, werohovate na dotik, ci vulo4ki z ne-sjogodni... a-a-a-a-a-a....... vsjo... ne mogu... poletily mi daly...
to be continiued..

В колонках играет - пісні зі старих фільмів
Настроение сейчас - дивне...

окрім всього, знову побачу Львів... історія знайомства з цим таємничим куточком країни досить дивна. Вперше була там з батьками у свої 16 - на день повноліття мені влаштували свято - без олів*є, шампанького і гостей, з казковою мандрівкою... тоді ще дивилась на світ зовсім дитячьо, широко розкритими очиськами, уривки щася - у пам*яті - щастя від споглядання живопису у музеї (вперше саме тоді почала його розуміти по-справжньому), від поїдання піци й гарячого шоколаду у кав*яренці (м-м-м), від кам*яних застиглих вулиць, якими ми блукали за моєю авторитетно-іменинною ініціативою... захват а потім трохи жах у музеї зброї (скільки ж було навигадано для вбивства!), сходження на Гору (точніше, колективне затягнення туди мами)... затишне обшите деревом горище, на яке ми піднімались гвинтовими сходами...
вернулась туди з сином на межі цього й минулого року... суто студентська мандрівка, зі впсикою на тісному антикварному диванчику, блуканнями (точніше, фігурним катанням, бо ожеледиця) по тих таки вуличках, для яких наші походні рюкзаки видавались надто громіздкими й незграбними, ну і звісно - сила-силенна пригод і глюків, які тепер так весело згадувати... було більше весело і напружено, ніж романично...
проте щоразу від цих поїздок лишалається присмак недосказанності, недозрозуміння, яке потім знов і знов тягне туди повернутись...
яким буде наше третє знайомство, таємниче місто?..

...дивне відбувається зі мною перед дорогою... постійно, якою б бажаною не була поїздка (а поїздки всі бажані, просто по факту), перед виїздом з*являється дивна тривога... навіть смур із домішками якоїсь ностальгії... вчора був дурний день... нічого страшного, просто смуга дрібних і кусючих неприємностей і божевільна втома... мої друзі вважають мене підривним активним створінням, для батьків я ще досі домашня дівчинка... і всі мають рацію - з одного боку можу з легкістю повідомити домашнім, що сьогодні вирушаю в якусь там Тьмутаракань, бо щойно мене запросили якісь хороші піпли, з іншого - моя дурна прив*язливість заважає з легкістю вирватись з кола, в якому кручуся... втім, за досвідом знаю точно, що все це мина одразу, як тільки я ступаю за поріг дому і потрапляю у вир нових доріг...

єдине, що трохи засмучує, так то місце на верхній боковій поличці... по-перше, доведеться зкручуватись в рулончик зі своїм дурним зростом, по-друге, накривається моя мрія просидіти всю ніч біля вікна (адже майже ніколи не сплю в поїздах)... а я так чекала цієї ночі... ладно, то фігня... певно, заморочуюсь...

[257x359]
В поход, беспечный пешеход,
Уйду, избыв печаль, -
Спешит дорога от ворот
В заманчивую даль,
Свивая тысячи путей
В один бурливый, как река,
Хотя, куда мне плыть по ней,
Не знаю я пока!
(с) Бильбо Торбинс

[450x114]
здихавшись роботи, йду тинятись містом... сонце дражнило, показуючись на долі секунд завмерній в очікуванні землі. Узвозом бігла темно-бура вода і потоки різнобарвного люду: в повітрі бриніло відкриття сезону - сезону нескінченних блукань містом, посиденьок, танців навколо вогнища і валяння простонеба.
його побачила здалеку - обабіч бруківки на пагорбі, кремезний, з не по-зимовому засмаглим обличчям, вигорілим сплутаним волоссям і чистим проникним поглядом. На ньому - кілт з бахромою, купа неуявної хіповської одежини, поруч - небачені (певно, чарівні) вироби з дерева, які він майструє тут же (найпрекраснішою штукою була різьблена дерев*яна катана, що висіла в імпровізованих піхвах зі шкарпетки). Вогнище, казанок невеличке коло людей. наближаюсь, не знаючи і не думаючи про те, як почну знайомство...
- Хочеш чаю? - запитали одразу.
Вегетеріанський тортик, горіхи, родзинки... саморобний хліб, мед... чудо-зілля з казанку - по трохи у глиняні чорні кухлі, як я люблю - щоб у чашці плавало листячко і палки, гаряче, запашне, енергійне... у-у-у-у... в подяку дарую запаси сушеної м*яти (що вічно тягаю з собою), він задоволено висипає її у котел... мить повного розчинення, примирення зі світом, і подих всесвіту проходить крізь тебе... як давно цього не було... піходять дві цивільні нафарбовані панянки, питають, чи тут ворожать. ворожать трохи вище, але, передчуваючи цікаве, я мовчу. "Я не ворожу, я розказую правду", - спокійно відмовляє "господар". "А-а, ну... (яка різниця, як це назвати?) а скока єто коштуєт?". "Безкоштовно". "цій дівчині, будь-ласка...". "починати треба з харчування... насамперед вам слід відмовтись від м*ясної та молочної їжі - це знімить агресію, очистить фізично і духовно, допоможе дійти гармонії..." дівчата ніяковіють ще більше. "А головне - навчиться сміятись. навіть коли пагано (самі по собі ці слова мало важать, але в ту мить вони набули справді магічної сили...). розбилась улюблена чашка - смійтесь, згорів будинок - смійтесь... дайте собі установку - на все реагувати з посмішкою - адже все іде, як треба, зрозумійте..." "А саме на руках ви не ворожите?" "Ну навіщо?! фігня це все! краще зекономте грошей та купіть собі фруктів!" Ті дивляться, як на божевільного, проте слухняно записують поради щодо почитати і йдуть. А я протягом цієї вистави сміюсь, не знаю, чого... у маршрутці, забитій гопніками, везу цей сміх і запах вогнища на волоссі - безцінний скарб...

Это цитата сообщения Асмодейка Оригинальное сообщение

[264x283]
ГАБРИЭЛЬ ГАРСИА МАРКЕС
13 фраз о жизни

1. Я люблю тебя не за то, кто ты, а за то, кто я, когда я с тобой.
2. Ни один человек не заслуживает твоих слез, а те, кто заслуживают, не заставят тебя плакать.
3. Только потому, что кто-то не любит тебя так, как тебе хочется,не значит, что он не любит тебя всей душой.
4. Настоящий друг – это тот, кто будет держать тебя за руку и чувствовать твоё сердце.
5. Худший способ скучать по человеку – это быть с ним и понимать, что он никогда не будет твоим.
6. Никогда не переставай улыбаться, даже когда тебе грустно, кто-то может влюбиться в твою улыбку.
7. Возможно, в этом мире ты всего лишь человек, но для кого-то – ты весь мир.
8. Не трать время на человека, который не стремиться провести его с тобой.
9. Возможно, Бог хочет, чтобы мы встречали не тех людей до того,как встретим того единственного человека.Чтобы когда это случится, мы были благодарны.
10.Не плачь, потому что это закончилось. Улыбнись, потому что этобыло.
11.Всегда найдутся люди, которые причинят тебе боль. Нужно продолжать верить людям, просто быть чуть осторожнее.
12.Стань лучше и сам пойми, кто ты, прежде чем встретишь нового человека и будешь надеяться, что он тебя поймет.
13.Не прилагай столько усилий, всё самое лучшее случается неожиданно.

один день з життя вільного репортера:

валізи злетів-падінь дня нормальному хомосапієнсу вистачило б на кілька тижнів... Інколи дивно, наскільки безмежним може бути тіло і душа, про приховані ресурси яких ніколи й не підозрюєш...
За сьогодні разів 30 щиро пошкодувала, що народилась в цьому чужому, обплетеному колючим дротом світі, і стільки ж разів подякувати за це небові. Матюкатись мені не притаманно, не люблю, коли це роблять інші... сьогодні робила багато непритаманних собі речей...

На ранок – зустріч із старими друзями-шотландцями. Дуже і дуже дорогими мені нелюдами. Яких не бачила десь так півроку... але вчора мене запросили на співбесіду, вельми для мене важливу, з чого випливає, що на зустріч з шотландцями лишається година з хвостиком... благаю на колінах Гальку, щоб не спізнилась... вона спізнюється на 20 хв... вічність блукань у бетонному лісі, пошук потрібного дому... на бігу дзвонить мобілка – терміново робити якісь правки у Сартрі... хекаючи, божуся постаратися зробити о першій половині дня... до того - лягла о другій, прокинулась о 6-й... сумища з "творчим доробком" ніяк не сприяє "легкому кросу". я злюча - на себе, що таки йду, щоб хоч побачити ці пики, на Гальку, що та думає лишень про себе... на весь світ, на без того замученого Сартра. звірію. теплий прийом, в колонках Висоцький. Галька криком вимагає, щоб поставили її диски... фігня... шотландці мутять якесь дике пиття, гидотне, але ефективне... одиниця часу зникає, як така, робиться легко-легко... мить повного дзену... тепле "ну як живеш? я тебе сто років не бачив!.." і знову гонитва - тепер зі спізненням більш глобальним... чудодійне пиття перестає діяти, знову дощ до нервів і порожнеча... дихання витікає... в калічній, мікроскопічній, набитій маршрутці намагаюсь по-філософськи осмислити переваги довгого зросту. не виходить. в калюжу на підлозі птахом летить купа моїх документів. збираю. майже не падаю. знов біжу, як скажений хом*як. плутаю адресу, прибігаю не туди, безнадійно спізнившись. вию з відчаю, в дурному пориві стоплю машину. виявилось, потрібне місце було десь за 200 м. віддаю останні 7 гр. прибігаю, спізнююсь на годину, забувши резюме. дивним чином, це свинство мені прощається. Мила жінка вірить моїм очам, виявляється однодумцем, тільки на порядок мудрішою. стримую тремтіння захвату, ознайомлююсь з проектом... закохуюсь, як не було давно... це ЩОСЬ! поки не буду казати, бо ще не відомо, чи справдяться мої надії... але - сама назва (по відомому фільму) "Життя як диво"... такого в історії TV ще не було... позитивне, різнобарвне, пізнавальне, авангардне... рятівливе... Господи, хоч би справдилось... мандрую лабіринтами телецентру, закидаю в себе термоядерну каву, щоб не вирубитись. отримую завдання. панічно боюсь, що не справлюсь. біжу до втрати пульсу. спізнююсь на пару (фігня). на перерві лечу до компу на побачення із вічним Сартром. не знаю, які сили були поруч, але слова самі знаходились і падали на клавіатуру. відсилаю, спізнююсь на другу пару. на обох якимось дивом набалакую по вищому балу. згризаю шматок чогось, лечу до Скиби - мене призначено ведучою на фестивалі поезії, маю принести (не доведені "до ума") запрошення... прибігаю, довго мурмочу вибачення... Скиба втішає, каже, що все ніштяк і купу приємностей. Приходить Лазуткін (визнаний "тусовочний" поет). Каже: "запрошення - гівно!... Яка Максименко?! Хто така Максименко? Мене за сто баксів запрошують вести вечори, я професіонал... чому мені не сказали"... я миттю кажу ок... най буде так... Лазуткін критикує якихось поетів (вони не порвуть зал, як я! введіть у пошуковик моє прізвище, гляньте, скільки буде зсилок!"), організаторські здібності Скиби. Той вирішує, що весимуть вечір четверо: я, Ткачук, він (себто, як планувалось) і плюс Лазуткін... мені гидко, бо при такому ставленні залажати значно страшніше, ніж у дружній спокійній атмосфері... я стрімаюсь і намагаюсь відмовитись... Скиба наполягає... розхвалює мої здібності. від цього робиться ще страшніше - коли хтось в тебе сильно вірить, відповідальність зростає... ковтаю глінтвейн. і вже зовсім не зрозуміло, чому, Лазуткін пише мені своє мило і дуже довго і вже ввічливо вимага обіцянки щось (не знаю, що) йому відписати... доповзаю додому, ледь тепла, де на мене чекає знов-таки Сартр (святотатство!) і нова робота, до якої не маю гадки, як підійти... життя - танок. страшний і звабливий... і хочеться не думати про завтра...

В колонках играет - Кіно
Настроение сейчас - мля...

.............................................................................

[500x375]

Это цитата сообщения Антоша_Апитоша_Фомичёв Оригинальное сообщение


Мантры защиты.
Я давно интересуюсь различными способами защиты=)) и знаете, что=)) оказывается..
Защиту Высших сил получить очень просто достаточно произнести “Я люблю тебя”=))
Действие волшебных слов “Я люблю тебя” ощущает на себе каждый человек. Не важно, кем эти слова сказаны – мамой, любимым или самому себе.
“Я люблю тебя” – 6452452626=6 (Венера)
Кроме треугольника защиты эта фраза содержит в себе беломагическую линию..(5-2) Она в этой фразе включается дважды, усиливая момент настоящего и творя защиту именно сейчас. Чаще говорите эти слова, это угодно миру и Богу. =)))
Треугольник энергий защиты Высших сил создается и при произношении слова “белый”, как и при ношении одежды этого цвета.
“Белый” – 26422=7 (Сатурн)
Защиту от сатанизма в мандале дает энергетический контур лучей..(5-7-9-5). Этот треугольник лучей есть в слове “Здоровье”.
По понятиям австрийского медицинского трактата: болезнь - есть победа беса в нас.
Здоровье дает защиту от сил зла и возможность личного развития. Код этого слова 4-6 указывает, что здоровье позволяет добиться любой цели. =)(если есть сомнения, то чуть поразмыслив, хочется согласиться, заведомо учитывая, что слово здоровье обладает широким смыслом (физическое, духовное и т. д. ))
“Здоровье” – 95797336=4 (Меркурий)
Энергетическая цепочка вибраций , которые дают защиту от сатанизма, содержащихся также в словах: “гормон”, “гордость”, “бодрость”, “форма” , “бордовый”.
“Гормон” – 47957123=2 (Луна)
Нормальная гормональная деятельность организма человека является основой его здоровья.
“Гордость” – 47957123=2 (Луна)
Гордость – сила духа человека. Порой путают с гордыней, которая является духовной болезнью.
“Бодрость” – 27597123=9 (Нептун)
Состояние бодрости – это энергии человека, здорового физически и духовно.
“Форма” – 57951=9 (Нептун)
Форма создает защиту, все бесформенное быстро подвергается разрушению.
“Бордовый” – 27957321=9 (Нептун)
Так же как и белый цвет, создает защиту при произнесении этого слова и при использовании в одежде.
Чаще желайте друг другу здоровья, особенно словами “Доброго здоровья!”. Это пожелание создает не только защиту от сатанизма, но и компенсирует линию “родового проклятья” и накидывает так называемую “Рубашку счастья” – энергетический контур лучей 2-9-7-2
“Доброго здоровья!” – 5729747 95797336=9 (Нептун)
“Рубашку счастья” дает и слово “Добро” – 57297=3 (Марс)
Желаете людям чаще доброго утра, доброго дня, доброго пути, доброго здоровья. Пусть наша жизнь будет наполнена добром.=)))
..Произнесение защитных слов делает жизнь спокойнее и светлее’..=)))





________________________________________________
‘Зюрняева Т Н – Числовая Мандала. Судьба и Карма.

...холодно...

...в лиці нового філософа, що читає лекції (минулого разу ми уникнули зустрічі, спасибі Цеткін і Люксембург)... р-р-р-р-р.... матеріаліст, марксист, атеїст... карикатурний сутулий маленький гоблін з диктаторськими замашками... тобто, він мабуть також хороший, і навіть по-своєму симпаничний дядечко, але враз я відчула в собі ті небезпечні бунтарські заворушення, що, як правило, у спілкуванні з викладачами ні до чого хорошого не приводить... протягом 20-ти хв від перевіряє по іменно присутніх, а також буде дивитись наші конспекти...
Але - в усьому цьому є один безумовний позитив: нарешті знайшлась пара, яку можна не слухати і приносити своє чтиво (все ж відпочинок!), і друге - найголовніше - СЛАВА БОГУ, що він не читає в нас семінарів!!!

Это цитата сообщения bluescout Оригинальное сообщение

27. Про радість.

424 За несправжньою радістю йде справжній смуток, невідступно, наче тінь.
425 За справжньою радістю йде її відлуння, вона назавжди залишає з людиною свій присмак.
426 Несправжня радість готує грунт для справжнього смутку.
427 Справжня радість готує грунт для справжньої радості.
426 Несправжня радість несе в собі зерна справжнього смутку, із несприйняття справжнього смутку вона виходить і до нього приходить, а смуток тим часом зростає.
427 Справжня радість не несе в собі зерен смутку, із світла вона виходить і до світла веде.
428 Той хто не відає, в смутку шукає несправжньої радості, а потім дивуєтья: мені ще гірше! І навіть в справжній радості не повністю радісний він, бо чекає за нею смутку.
429 Той хто відає не спокуситься на несправжню радість і не буде він шукати зерен смутку в справжній радості.

If every drop or snowflake was a word
how many stories
would fall on the streets
(Loesie)

конец моим страданиям
и разочарованиям,
и сразу наступает
хорошая погода...
когда тебе, или ему,
или - ну все равно, кому,
подарят в день рожденья
ГОРШОК БЕЗ МЕДА!
(с) Винии-Пух

Мені повернули стипендію! я тепер знову "хороша дівчинка", ги!!! я вже не сподівалась! моя теорія діє: ніколи не слід паритись через гроші! коли треба, вони прийдуть самі... вони впали на мене, коли зовсім, ну зовсім не чекала... і коли дійсно потрібні були фінанси на дорогу... спасибі, Джа, чи духам траси, чи бодай рідному деканату... живем...

...золотоглазый Коперник,твори меня вновь...
(с) Д*ркин

В колонках играет - Doors

Веня Д*ркин

[500x763]

[150x319]

Волосся лоскоче лице -
вітер.
Важко прощатись...


***


Потріскані губи.
Мокрий сніг.
...не реви!