Коли доля корчить гримаси — посміхнись і покажи їй язика!”
(с) Леся Вороніна

Это цитата сообщения Обаятельный_Зануда Оригинальное сообщение

Однажды вор залез в чужой курятник и украл курицу. Когда он убегал, то опрокинул фонарь, и курятник загорелся. Курица смотрела назад и, видя огонь пожара, понимала: вор спас ей жизнь.
Когда вор откармливал курицу пшеном и хлебом, курица понимала: вор о ней заботится.
Когда вор скитался из города в город, пряча курицу за пазуху, курица понимала: вор её любит.
Когда курица увидела, что вор замахнулся ножом, она поняла: вор хочет покончить жизнь самоубийством. Она прыгнула на нож и прикрыла вора своим телом. И умерла счастливой. И вор тоже был счастлив. В общем, хэппи-энд.
Так выпьем же за правильное видение ситуации!

Это цитата сообщения CAPRICE_des_DIEUX Оригинальное сообщение

Лев Толстой: "Выложил на сайте "Войну и Мир"."
Системный администратор: "Еще раз столько выложишь - отключу интернет навечно."

1985 г.
Горбачев: "Сайт закрыт на перестройку".

1770 г.
Князь Потемкин-Таврический: "Откровенные фотки Екатерины II! Жми сюда!"

1998 г.
Березовский: "Знаю, как скачать клевые бабки на ЦЕНТРОБАНК.РУ."

1533 г.
Иван Грозный: "Выложил на сайте статью о воспитании детей."
Иван Грозный убивает файл со своим сыном. Подробности на РЕПИН.РУ.

1825 г.
"Внимание посетителей чатов ДЕКАБРИСТЫ.РУ и ВОЛЬНОДУМЦЫ.РУ! Сегодня клевая тусовка на Сенатской площади. Берите много пива и пистолеты."
Чат ДЕКАБРИСТЫ.РУ переехал на Иркутский сервер. Смотри ссылку.

...сама гріюсь наразі лише цією думкою, то ж піарю її усім:

у суботу й неділю на Трухановому острові відбудиться Всеукраїнське Відкрите засідання нашої старої дорбої Літтусівки!!! Запрошуються всі! Місле зустрічі - внизу біля фунікулеру, субота, з 14 до 15. Орієнтир: натовп нелюдів з мішками кефіру, гітарами та барабанами. Приходьте, це щорічні посиденьки, і має бути справді кльово. і світанок на парашутній вежі... мррррррррррр...

що може сказати друзяка, несподівано вернувшись після піврічної відсутності і заваливши сюрпризом під час недільного сніданку?
це чудо заявило з порогу: "Привіт, Меллон, а ходім-но зі мною по картопельку на ринок?" хайосє!...

[354x699]
Я страшенно не люблю натовп. І не в захваті від великих тусівок. І терпіти не можу, коли моїм містом нахабно швендяє прірва туристів з хот-догами... але... є один день (точніше, два – свято трива цілі вихідні), коли весь негатив втрачає свою дратівливу функцію. День Києва – справді свято: по-перше, отримуєш негласне право іти, куди заманеться, не дивитись на годинник, і ніфіга не робити, а по-друге ти зустрічаєш безліч друзів, і все це яскраво, невимушено і радісно... А по-третє – квітнуть каштани, немає ще тої дикої спеки, і повітря наелектризоване почуттями... У суботу я спершу рушила до універу на свято „Журналістська весна”. Зазвичай там мало цікавого, але традиція поляга в тому, щоб самому в цьому пересвідчитись. Послухавши „Крихітку Цахес” та „Росаву”, я вирішила, що ліміт цікавого в універі вичерпано, і рушила геть. І тут – о диво – мене наздогнав мій преп з диплому і окрім всього повідомив, що моя робота – найменш страшне з усього, що вже здано! Це людина, від якої жоден студент за всю історію не чув жодного натяку на похвалу! Людина, яка за день до того волала в слухавку, що я підвела все харківське видавництво, кафедру, його і себе... тфу-тьфу-тьфу, аби не зглазити... Власне, потім посунула на фортецю „Косий Капонір”, та недосунула – стріла натовп друзяк-шотландців, і потулила з ними на узвіз. Там затишно почувалась у каші із нелюдів, де бились на мечах і грала історична музика. Погейгукавши трохи, пішла на вечір, де Катя (Син) мала виступати із власним номером – індійським танцем. Ми з Анею пройшли на шару, і це також було маленьке диво (бо 10 гр все одно не мали), і Катін виступ був найяскравіший з усіх, а потім ми втекли звідти і пішли до Ані... там жорстко „розвели” її чоловіка та друга, що сиділи біля компу, а потім ще довго пили чай та теревеніли про Фрейда та етніку... наступний день також багато подарував. Зустрілась з Анне – волонтеркою із Фінляндії, що закінчує тут роботу і їде. Вона вернула позичені книги та подарувала дерев*яного оленя на сумку – „суто фінський подарунок”. Від цього, бозна чому, відчула жагучу ностальгію по місцях, де ніколи не бувала, і де живуть олені... потім таки потрапила на фортецю, і там було весело і сумно водночас. Провела вдале фотополювання, а наостанок шотландці, що пригощали нас спиртним, взяли мене „на слабо”, мовляв, ти не п*єш, а лише вдаєш... і, хоч традиції велять пити із фляги по колу, мені наповнили півпластянки, і змусили „штовхати спіч”. Я сказала „за дороги, що у кожного з нас попереду”, і всі дружно рявкнули „Гей-гу!”. Чесне слово, горілки в тій рідині не відчула, але подіяло позитивно: зник нервовий передекзаменаційний трепіт і я нарешті розслабилась. Ми знов рушили на БЖ, і там, на галявині, зустріли ще купу друзів і незнайомців (але теж „своїх”)... мечі, барабани, гітари, флейти, яскраві вбрання, довгі хайри, і головне – рідні пики навколо та бажання танцювати, якого не було так давно... ми стріли старого біоенергета, і він перевіряв наші біополя. З усього гурту у мене вийшов (попри випиту до того горілку) найбільш позитивний заряд – 5,45 з 8-ми, які даються людині при народженні... потім старий довго ще грузив, подекуди мудро, подекуди – занудно, але певний момент він влучив надзвичайно точно... сказав мені одну вельми болючу (хоч, в принципі, двояку) істину про мене, якої ніхто, крім близьких, не знає... і це змусило прислухатись до його балачок... а потім було дуже сумно йти, і мене так вмовляли лишитись, але – хорошого потроху, і я попленталась додому, бо ж завтра... завтра буду розплачуватись за цей ковток свободи, завтра-найжахливіший-іспит-з-прєподом-що-патологічно ненавидить дівчат, завтра мене знов шматуватимуть-за-мій-диплом і я буду "кругом плохая дєвачка", завтра... буде завтра... буде, що буде... головне, що у мене БУЛО це свято... я ж, як виявилось, супер-позитивно-заряджена... ех...

оскільки трохи розгреблась і з універу мене ще якимось дивом не виперли, виконую умови гри. Отже, 5 важливих для мене понять на першу літеру мого імені:

гітара - мій улюблений, мабуть, іеструмент, на якому я боюся грати при людях
губна гармошка - штука, на якій я мрію заграти, і навіть мені це трошки вдавалось
Глухів - місто мого дитинства. там - найбільш бехмарний і легкий шмат мого життя
гори - "лучше гор могут быть только горы, на коротых еще не бывал..." мудрість, спокій і чистота...
Голландія - одна з країн, яку мрію побачити...

...щось не дуже вдала літера... гм... але - нічого...
Естафета - Имя_Реки, Stolen_girl, еее... ну, дябчика Настя вже вказала... Теххі_Ехо, Йон_Шенноу это же делал...... Tobby, Сунна... і всі, хто бажає долучитись.......

...величезне сорі за мовчання. всі, хто чека вім мене листів, інформацій, естафет, дзвінків, всі, кому я щось обіцяла... я зара глибоко в д--і, розгребаюсь з дипломом, тому трохи "поза зоною досягнення"... я про все пам*ятаю, а якщо ні, то згадаю, коли цей кошмар скінчиться... не ображайтесь ніхто...
...настя, твоє прохання щодо розкладу іспитів теж тримаю... його ще нема на вашій дошці, я дивилась... буду торбити методистів...
всьо... я ушол...

якщо тебе ненароком
задавило шлакоблоком,
То вважай, що тобі повезло -
то останнє в житті западло...
(с) хтось із "Бу-Ба-Бу"
***

прийшла весна. зацвів хліб у студентський холодильниках. позеленіли обличчя професорів. Скоро, вже зовсім скоро проллються струмки і ріки невиної студентської крові...
...наближається сесія...
(с) - народне...

Это цитата сообщения Оригинальное сообщение

«Восемь тысяч двести верст пустоты, - пропел за решеткой радиоприемника дрожащий от чувства мужской голос, - а все равно нам с тобой негде ночевать… Был бы я весел, если бы не ты, если бы не ты, моя родина-мать…»

           Володин встал с места и щелкнул выключателем. Музыка стихла.

           - Ты чего выключил? – спросил Сердюк, поднимая голову. 

           - Не могу я Гребенщикова слушать, - ответил Володин. – Человек, конечно, талантливый, но уж больно навороты любит. У него повсюду сплошной буддизм. Слова в простоте сказать не может. Вот сейчас про родину-мать пел. Знаешь откуда это? У китайской секты Белого Лотоса была такая мантра: «абсолютная пустота – родина, мать – нерожденное». И еще как зашифровал – пока поймешь, что он ввиду имеет, башню сорвет. 

Виктор Пелевин «Чапаев и Пустота».

 

 

Они съедят его тело

Они выпьют кровь до дна

И уйдет он чист безгрешен

Не привязан ни

Читать далее...

дайте мені придушити своє чудове викладацтво!:butcher: кафедру іст. жур. і літ. - НА МИЛО!!! свині! нє, ну де справедливість?! перш ніж чкурнути в Грузію, сдала більше половини дипломної. до того чітко і ясно отримавши у письмовій формі завдання. а тепер вони вимагають, по-перше, щоб диплом писався російською, бо рецензій, написані в ньому, підуть у харківський літературний довідник. йди та перекладай. пішли на фіг. захищатиму і писатиму українською, потім, як захочуть, перекладу. по-друге. спершу це мали бути рецензії на твори. тепер це має бути портретний нарис, зовсім інший жанр і акцент, і купа лівої роботи. по-третє. спершу це мали бути рецензії на твояри, що містять в собі елементи фентезі, а тепер - на всі!!! нормально? там список бібліографії - ціла книжкова полиця. по третє - я це маю все перечитати і написати до понеділка (про що ми також не домовлялись). то на коли там нам треба вивчити китайську? наволочі....

[100x249]
src="http://img.liveinternet.ru/images/attach/3/9063/9063877_P1010135.jpg" align="right" width="200" height="267" alt=" (200x267, 21Kb)" />
* певно, вони романтики: на вулицях чимало людей, які просто спинялись і сідали десь на узбіччі, і споглядали світ, або захід сонця.
* на шматку іржавого дроту висить старезна підошва. тут ремонтують взуття. древній, як і його професія, дідусь вітає нас і ремонтує Мерле, моїй супутниці, її сандалі. безкоштовно. у його ніг - тішаться дві худющих кішки, а комірчина дбайливо увішана змайстрованими для них іграшками. і пахне клеєм, тим старим, яким у 1му класі татко підклеював мені підручники...
* на світанку спустилась у місто з готелю в горах, де ми жили (в Батумі). подзвонила додому, посиділа у моря. вертаюсь сонною порожньою вулицею, розпитую вусатого таксиста, як дістатися зупинки маршрутки (шлях бо не близький). той, дізнавшись, що я студент і з Украйни, широким жестом запрошує мене сісти і довозить аж до готелю! дає свій номер телефону і пропонує повозити мене з друзями показати місто. в порядку жесту доброї волі...
* Георгій, який опікувався нам в Тбілісі, має магазин. після довгих прогулянок, поїздок на таксі по околицях, екскурсій, обідів у ресторані, завів нас до свого магазину і подарував усім... по кілька пар білизни:) і хлопцям, і дівчатам... пояснивши це досить по-скаутськи: мовляв, у походніх умовах важко прати й сушити, то ж буде вам чиста зміна...
* зустріли бродячий цирк. купа хіпанів із різних куточків світу (Англія, Америка, Німеччина, Бельгія...) пересуваються на химерних велосипедах по всьому світу. з ними - купа дивовижного строкатого приладдя, вони ночують біля моря і грають джаз. у них засмаглі втомлені обличчя і світлі очі...
* найбільш незвичайна вписка: у магазині. не в тому, що його тримає наш "гід", а в іншому. нас з Мерле туди вписав один із організаторів. там не було світла і вікон, тож вночі ми опинились у владі повної тьми. води теж не було. щоб встати і щось зробити, довелось запалити свічки, призначені на продаж (добряче вже поюзані). господар забув попередити продавщицю, і у бідної жінки був шок, коли їй на зустріч із пітьми виповзли два розпатланих сонних чудовиська із словами "гамарджоба!" і свічкою в лапах...
* тиняємось містом, голодні... купуємо булочок і води й сідаємо снідати на мальовничі руїни занесені пилом. наближається вельми ошатна бабуся (віком, певно, старша за самі руїни) і ввічливо просить її пропустити... мальовничі руїни виявляються житлом! зайшовши всередину, вона виходить знову і частує нас цукерками...
[488x283]

Это цитата сообщения ИрНиКа Оригинальное сообщение

Не исчезай...Исчезнув из меня,
развоплотясь, ты из себя исчезнешь,
себе самой навеки изменя,
и это будет низшая нечестность.

Не исчезай... Исчезнуть так легко.
Воскреснуть друг для друга невозможно.
Обида ранит слишком глубоко,
Обидеть хоть на миг - неосторожно.

Не исчезай - забудь про третью тень.
В любви есть только двое. Третьих нету.
Чисты мы будем оба в Судный день,
когда нас трубы призовут к ответу.

Не исчезай...Мы искупили грех.
Мы оба неподсудны, невозбранны.
Достойны мы с тобой прощенья тех,
кому невольно причинили раны.

Не исчезай...Исчезнуть можно вмиг,
но как нам после встретиться в столетьях?
Возможен ли на свете твой двойник
и мой двойник? Лишь только в наших детях.

Не исчезай. Дай мне свою ладонь.
На ней написан я - я в это верю.
Тем и страшна последняя любовь,
что это не любовь, а страх потери.
Е.Евтушенко

[300x400] [200x214]
за вікном Київ, а в очах - сиві від пилу і віків провулки Тбілісі... у пошті - гори листів з роботи, на дисках - гори фоток й етнічної музики, у душі - спогади і думки про майбутнє... трошки смутку і радості від розставань і зустрічей... "тепер" ніби не існує, я висю...
Карлсон вернувся... попри купу катаклізмів (тема семінарів виявилась надто далекою від моїх вподобань, мене ледве не згвалтував "гарячий джигіт", зникла краща частина моїх знімків, щоправда, потім таки "воскресла", ледве не розбила мармурові сходи головою, мене ледве не заарештували на митному контролі...), все ж таки переміг позитив.
Грузинські міста - небачене поєднання духовного багатства та матеріальної бідності. наліплені впритул химерні будиночки на скелях із дірявими стріхами та герляндами білизни на провислих мотузках виглядають екзотично і ваблять зануритись у лабіринти вулиць, які, здається, зазнали вогню важкої вртилерії. казка для мандрівників. але значно менш казково жити в хатинці високо в скелях (йти, звісно, пішки), чи просто на 16му поверсі, де не працює ліфт, відключають світло, вода буває лише у першій половині дня, немає опалення, і т. д. колекція всіх можливих комунальних проблем, в поєднанні із фінансовими (звісно, не у всіх, але в середньому)... величезна кількість жебраків та "щипачів", причому перші часом просто повисають на руках, просячи гроші... але в таких умовах люди лишаються на диво спокійними і терплячими. і сильними, як скелі, у яких живуть. грузинська гостинність, що стала легендою, була безмежнішою за море, біля якого виросли ті міста. на противагу попередеій мандрівці у Прагу, тут ми знаходили друзів на кожному кроці. в Грузію спокійно можна приїхати, нікого не знаючи, і знайти ночілю та добрих провідників по місту. кожен робить для гостей максимум, виходячи із своїх можливостей. так, ми знайомились з дітьми, молоддю, пенсіонерами, монахами, і всі пропонували нам свою допомогу та контакти. нас возили на таксі, годували у шикарних ресоранах, нам влаштовували розваги, на які тільки вистачало уяви... в музеях і церквах я пізнавала, з допомогою місцевих, історію та культуру країни, на вулицях пізнавала її дух... ми ходили тіми ж асфальтами, де ходили Піросмані та Параджанов, ми підкорювали найближчі скелі, їли хачапурі та пахлаву (справжні, геть далекі від тої пародії, що продають у нас), мандрували давніми фортецями і монастирями... при повному занедбанні вулиць, сучасна архітектура і скульптура процвітає. величезна кількість фігур, зробених в останні роки, вражає своєю витонченісю і смаком (чого, на жаль, не скажеш про Київ). Церква Святої Троїці, найбільша у Тбілісі, була зведена за останні два роки. проте відчуття у ній, ніби у храмі тисячолітньої давнини, велике, мвітле і мудре... до того ж небачено красиве.
Тема семінарів - "Молодіжна політика Грузії" (також інших країн, звідки були люди). не можу сказати, що вбачала у заняттях вельми глибокий сенс. є, припустимо, тінейджер, що днями стирчить на вулиці з цигаркою, не маючи ні освіти, ні роботи, ні бажання це здобути. перед ним два шляхи - чи долучитись таки до життя у соціумі, чи піти кримінальним шляхом. і є молоіжні організації, які можуть, поки не пізно, чимось його зацікавити і направити на шлях розвитку. вони є проміжною ланкою між молоддю і державою... і яка, зрештою, різниця, яке коріння в тої організації - має підтримку держави, спонсорів чи діаспори, яка різниця, яка структура взаємодії між цими організаціями та державою... хіба не важливіше розглянути саме конкретне - методи роботи, залучення молоді, потреби, і т. д. вони розглядали проблему зверху вних, тобто від вищих провладних структур до потреб простого смертного. а мене вабив шлях знизу вверх, від реального життя молодих людей до того, як це організувати на вищих рівнях... мо чогось не тямлю. на заняттях активно розвивала себе у сфері художньої творчості:)
Грузія... дика і дивна, шалена і витончена... на руїнах старовинних фортець, на висоті, в небезпечних місцях, немає ні перил, ні засрережень (як буває у курортних країнах), не продаються характерно-грузинські сувеніри й листівки, й інша дрібнота "на подарунки" це не потрібно. той, хто туди приїздить, перестає бути туристом. він стає гостем. і, як данину за гостінність, лишає шматок серця на розпечених сонцем і музикою вічних скелях...


[350x259]

tobto, privit iz sivogo Tbilisi! ja v intrenet-kafe skidau foti na cd... vse 4uduvo, zipsuvav nastriy liwe zlobniy list viklada4a wodo moei diplomnoi... ale - pes iz nim... bo zrewtou ja ne tam, de vsja cja fifnjz, ja tam, de sonce, starezni zdiavili vulici, terpkiy smak vina i kupa prigid na golovu... davni napivzruinovani forteci, dirjai dahi i neimovirno dobri krasivi ludi... zhahlivi umovi zhitta i more muziki, i girski dorogi ... vse... meme vimikaut... pa-pa

сьогодні абсолютно раптово до мене дійшло, що це остання пара... може, остання пара у студентському життя, може (принаймні, сподіваюсь) лише в стінах цього універу... сиділа на парі, марно намагаючись вслухатись у мирне мурмртіння Глушка і переглядапючи, мов на кіноплівці, всі 4 роки в цих стінах... ще будуть іспити, захисти, і багато всякої паперової метушні, але пар більше не буде... не шкодую за навчанням, більше бо займалась самоосвітою і сачкуванням (лише на останній рік більш-менш взялась за розум), але... не думала, що це станеться ТАК раптово. Раптом мій конспект, один на всі предмети, із записами лекцій, дурними сонечками і карикатурками, із записками на парах, телефонами і мейлами набув зосвім іншого, ледве не музейного значення... шматок мене таки лишився на цих партах, і в кав*ярні, і в комп*ютерному класі... і певно, колись я це згадуватиму з великим-великим теплом...
...щось закінчується. щось починається... і саме ця невизначеність, невідомість того, що за поворотом, найбільше тисне і п*янить водночас...

...а попереду - знову дорога, і квитки на літак,і авантюрні гвинти вухами (які я майстерно і нахабно описую, щоб звалити із заліків та передзахисту), і нові міста, і світи, і роботи, і натхнення... ех, життя... чи може я неправа...

...не читайте "Дому на горі", коли так невблаганно-шалено цвіте черемшина й вишні і з*являється перший травневий теплий дощ... особливо якщо незадовго до того подивились "Арізона Дрім" і переслухали Брєговіча...

люди, ну скажіть, це тільки мене, дурепу, так сильно б*є по голові такими речами? це ж справжня наркоманія....... аааааааааааа..... ну мене й плющить............ чи може додався ще й кухоль пива зі Скибою.... агов, реальність, ти де?!....

ну от, тепер я знаю, як стають привидами. спочатку перестаєш спати, потім їсти, і лишається тільки кава... згодом у венах замість крові тече чорна, міцна, запашна кава, і ти відриваєшся від землі і все стає неважливим... сьогодні зустріла білочку. дуже довго думала, чи то вона - мій глюк, чи я - її... сфоткала... ніби на екрані проявляється... значить, не все ще втрачено... все, пішла далі п*яніти від Шевчука ("Дім на горі" - божевільна річ... небезпечна для тих, хто стає привидом:))

"Глядя в жидкое зернкало луж,
На часы, что полвека стоят,
На до дыр зацелованный флаг,
Я полцарства отдам за коня..."
(с) - Виктор Цой

хочу втекти... вчора мені влаштували два грандіозні скандали на тему "чому у мене досі не пишеться дипломна"? доводи типу "я сама відповідаю за свої вчинки" і "це моє право - робити все в тому порядку, в якому вважаю за потрібне" нікого не зворушили. Бог з нею, з дипломною, не в ній діло... останнім часом все частіше ловлю себе на бажанні поїхати кудись за кордон, повчитися, і це бажання скеровано не лише інтересом до нового й непізнаного, а й бажанням пожити самій. гуртожиток, чи сарайчик, але - без постійного контролю. хочетья втекти - від постійного тиску з боку родини (до якої, тим не менше, сильно-сильно прив*язана, вони в мене справді чудові), від тиску з роботи, на якій не платять гроші, від колишніх кохань, від дитячіх комплексів... хочеться хоч на трохи опинитись у світі, де я нікого не знаю і ніхто не знає мене. почати з чистого листа.
я втомилась. я активна і можу не спати по кілька діб, коли, наприклад, мандрую, але не можу не ламатись на дурних лекціях, на які ходиш, аби лише не було "н-ки", від робіння того, чого від тебе чекають... втомилась від рамок, з в які мене вічно намагаються увігнати ("Ну як це так - ВСІ вже пишуть дипломну ночами, а ти їдеш на 10 днів!"). від марних пошуків СВОГО...
це просто дурний період. світ прекрасний... тільки інколи здається, що я помилилась адрерою...