...коли глобальний ступор, чи то пак, сплячка і небажання щось робити поєднується із гострою необхідністю дій, активних і рішучих... ніби все добре, але чогось бракує... іскри? чи просто здорового снігу?

...якоюсь стихією до моєї нірки занесло майстрів. діагноз - бути ремонту. але від одного виду здороверзних "козел" робиться трохи не по собі... ще й сесія...

....................

"Научитесь видеть во всех своих действиях и поступках других то, чем они являются на самом деле - то есть глупостью. После этого Вы будете смеяться намного чаще, чем плакать. Все люди, включая Вас, - и в самом деле очень смешные создания!"

по-моєму, краще не скажеш...

нарешті воскресила свій фотік, докаидаю пару зображень з акції "Книжки-бомжі". решта фото у коментах


[300x383]

...Олексій Бик після подорожі в Луганськ...:) не можу не поділитись...

Від найбільших дурниць
Із найвищою мірою ризику
Не врятуються ті,
Кого вітер по світу несе...
Двері всіх таємниць
За законами Вашої фізики
Відчиняються десь
на останнім у світі шосе.

І слова на рядок
Мов коралі на нитку нанизує
Ця незрима зима,
Що стріляє навиліт і вліт...
У нічному купе
Із печальною Моною Лізою
Під колісний акорд
Я довічно мандрую на схід....

щойно до мене дійшло, що стандартний шрифт для рефератів - 14, а я три вичавила із себе вже 3 реферати 12-им (того самого обсягу, що втимагався!)... і хай ці мамонти тільки спробують не оцінити моє перевиробництво на благо науки!!! а я то думаю, чого воно так важко йде?

Это цитата сообщения Раххаль Оригинальное сообщение

Я уйду однажды ночью,
ветер заметет следы,
без меча, тропою волчью,
с флягой полною воды...

Лес разступится лениво,
проворчит "давай, шагай".
Было б слово - будет слава,
лихом нас не поминай...

Перекрестки и кострища,
и дороги ждут меня.
Дикий ястреб в небе рыщет,
знаю, это тоже я.

Каждый кто однажды так же
встал, собрался и ушел,
тоже я... Я просто позже!
Сам не понял, что наплел...

.
[699x525]

шкода, що не дається мені писання прози. вигадала б світ на папері, як Фрай. інший. мабуть, це неабияке щастя - бути творцем таких світів, мати туди вільний вхід...

задля написання чергового реферату поверхнево ознайомилась із деякими давніми обрядами, зокрема ініціації... ніколи не скаржилась на ніжність нервів, але мене реально нудить... небо, який же гидотний буває цей світ:(((( бєєєєєєє...... причому, що характерно, що всі ці збочення дарувалися "своїм", в той час як ворогів вбивали порівняно швидко і безболісно, з*їдали там чи закопували, в залежності від традиції... так і є, мабуть, найбільший біль приносять близькі люди, а не вороги...
так можна простежити інтелектуальну еволюцію людства - від примітивних (але ж яких вишуканих!) способів знущань до вишуканих видів зброї, засобів тортур, та засобів масового знищення... воістину, "досконалість не знає меж"...

Это цитата сообщения Раххаль Оригинальное сообщение

Настроение сейчас - Смешнючка

Сегодня я расскажу Вам, как выучить географию не выходя из квартиры.
Гардероб. Гардероб это Китай. Да, Вы можете говорить кому угодно HUGO
BOSS, COVALLI, GUCCI (показывает фигу) КИ-ТАЙ.
Антресоли, антресоли это Монголия, потому что нихрена не понятно, что
там лежит, что там происходит, вообще нихрена не понятно.
Кухня, кухня это Ближний Восток, потому что там постоянно, что-то
готовится все на ножах, постоянный фарш, мясо по стенам, слезы, сопли и
в центре этого диктатор, который воняет химическим оружием.
Если Вы живете с тещей, то комната тещи это США. Открываем дверь - вот
оно, тупое лицо руководителя государства. А если Вы только сунетесь на
Ближний Восток, ЖОПА, война обеспечена.
Туалет, туалет это Голландия. Потому что неровно положенный кафель
постоянно напоминает Вам, что его клали какие-то пида#$%ы.
Телевизор, телевизор это Украина. Потому что пульт управления гуляет по
рукам, поэтому каждую минуту на Украине новая программа.
Кот, если у Вас живет кот, то это Прибалтика. Ест на халяву, пьет на
халяву, мелко пакостит и делает вид, что нихрена не понимает по-русски.
Холодильник это Евросоюз, чего там только нет, и вроде бы все лежит
аккуратно, по полочкам, но обязательно что-то одно воняет. Как только
жрать нечего, сразу все лезут в Евросоюз, и Прибалтика тоже сует туда
свой нос.
Балкон это Египет. Нигде в мире Вы не найдете большего количества
древностей, причем этого говна там целые пирамиды.
Старый молоток, старый молоток это Люксембург. А где он? Да х** его
знает, где он!
Гараж это Париж. В центре стоит большая груда железа, под которой можно
трахаться часами.
И собственно Вы во всем этом Россия. До поры до времени улыбаемся США.
Кормим Прибалтику. Боретесь за право обладания пультом управления
Украины. Соприкасаетесь с Евросоюзом. Но сдохнуть хочется в Париже...

на завтра - два реферати. якщо впораюсь - мені пончік. чи ні, горнятко шоколаду в каффі.
а якщо переживу цілу сесію - матиму поане право на дорогу! от.
такі в мене нехитрі стимули...
ну, на старт...

Існує досить світла для тих, хто хоче бачити, і досить мороку для тих, хто не хоче.

Б. Паскаль

Вечер. На балконах дотлевает пламя
гаснущего солнца, скрытого домами.

Чье лицо мелькнуло за стеклом оконным
розовым овалом, смутным и знакомым?

Проступает облик из неверной дымки
то бледней, то ярче, как на старом снимке.

Одиноким эхом будишь запустенье;
все туманней блики, все чернее тени.

О, как тяжко сердцу!.. Это ты?.. Затишье...
никого... дорога... и звезда над крышей.

Это цитата сообщения Раххаль Оригинальное сообщение

- Нет ничего страшнее атаки в конном строю на пулеметы...

Пелевин. "Чапаев и Пустота".

- Сила ночи, сила дня, одинакова ху...

Там же.

- Не бывает атеистов в окопах под огнем...

Летов. Одна из его песен.

Это цитата сообщения Раххаль Оригинальное сообщение

Я украинка!!!!
Я не люблю сало, не ношу вышиванку и не знаю слов украинского гимна.
Я не переплывал Днепр и не умею танцевать гопак.
На моем столе не лежит "Кобзарь", а на стене не висят рушники.
Моя кровь красная, а не желто-голубая.
Я не склоняю "пальто" и "кино", и три самых важных слова я сказал на русском
языке.

Я - украинец?
Я болею за "Динамо", за Кличко и Клочкову.
Я видел эту землю из иллюминатора Боинга, но я вернулся.
Мне не нужны неоновые города и силиконовые женщины.
Я не буду жить там, где улицы без имен, а люди без отчеств.
Я останусь здесь.
Здесь земля еще не остыла от огня, и еще не стерлись на плитах имена
незабытых предков.
Здесь девушки читают в метро и пишут стихи на парах по термодинамике.
Здесь на деньгах поэты, а не президенты.
Здесь шутят смешно и улыбаются честно.
Из сердца не вычеркнуть пятую графу.

Я - украинец.
Я люблю узкие улицы Львова и Харьковские проспекты.
Мне стали родными беззаботная Одессы, деловитый Донецк и легендарная Полтава.
Я не верю патриотам на трибунах, но верю патриотам в окопах.
Я верю в эту страну: я доверяю этому воздуху - он держит купол, этим горам -
они держат страховку, этим людям - они держат слово.
Я люблю стук каблучков по плитке Крещатика, скрип снега в Карпатах и
шуршание крымской гальки.
Мне никогда не забыть украинской колыбельной и поцелуя на Андреевском.
А еще: Мне часто снится необъятное небо и поле подсолнухов.
И мой сын родится здесь.
Я - украинец!

"Луганськ - це місто-інртаверт", - сказав наш мудрий гід. "Київ, скажімо, Львів - міста-естраверти. Пітер - екстраверт. Можна приїхати туди, нічого і нікого не знаючи, і будеш зачарований... а от Луганськ - інтраверт, Москва - інтраверт..." він здаватиметься чужим і потворним для новачка, але якщо буде поруч хтось "посвячений", він проведе таємними стежками, де місто розкриє свою душу...

дійсно, шахтарське місто з вокзалу, прямо скажемо, не вражало: місто бетонних стін і глухоти гробоподібних сірих мостів... вічні, як світ, звалища і гопи, всюдисутня попса у повітрі... але кілька кроків - і вже хочеться пищати від щастя, і потертися по-котячому о барвисті стінки старовинних провулків, де кожен будинок мовчить про щось давно забуте. там нема бруківок, але потрісканий грубий асфільт - доречний, місто не претендує на увагу, воно просто живе, і ніби випадково помічаєш, що під грубим покровом ховається щось давнє, мовчазне, витончене... більше за відчуття...

а потім - знову центр, такий, яким має бути центр провінції: крикливий і зворушливо-вульгарний у своєму прагненні здаватись "модним"... шкода, що часу, прямо скажемо, не було взагалі: з поїзда галопом через Старе Місто, заскочити поїсти, пару годин на вірші, і тим самим галопом на нічний автобус... а ще були розкопані кам*яні баби дохристиянської Русі, і ще купа непобачених див...

не менш вразила і зустріч... по чутках очікувала побачити купку шахтарів і бабусь, у кращому випадку, трохи інопланетної молоді... але на делегацію, що прийшла по нас на вокзал, ніяк не очікувала. тим нижче впала моя щелепа, коли ми наблизились до будинку культури, де мали читати: такий натовп не снився жодній із київських поетичних тусівок... лише "відійшовши" після акції, моє серце терміново евакуювалось у напрямку п*ят: перед такою кількістю народу (та ще й абсолютно незнайомого) я не читала ніколи. і морально аж ніяк до такого мазохізму готова не була...
тим не менше, пережилось... навіть з енної спроби знайшла невидиму нитку, смикнувши за яку, вивела аудиторію зі стану "просто-ввічливого-слухання". Олексій Бик підкорив публіку з першої пісні, Скиба - не знаю, мабуть, не одразу... а потім читали місцеві. тут слідував ще один легкий шок: ці люди перетворюють майже кожен вірш на перофоменс - кожен в міру власної підірваності. були і падіння на коліна, і тряска хайрами, і граціозна гра із сіданням на стілець, і музичний супровід... подекуди пафосно, але - незвично і яскраво. і люди самі - дивовижні...

дорога також стала подією: туди на диво душевно - в поїзді зі Скибою і Биком, в усіх кращих традиціях: алкоголь, гітара і вірші, нічні дискусії про нереальність реальності, медитація на вікна...
зворотній шлях порадував зустріччю зі студентом-індусом, що летів додому в Делі, здивував конячою дозою хорошого кіно (що рідко буває таким у великих рейсах)... і ще туманом, затишного, як нора, чи довгий плащ...

[360x268]
...сто разів озирнувшись, можна полегшано зітхнути і сказати: це відбулося. статтю мою вимучену Медведев чомусь проігнорував, то ж писатиму поки що тут. попри ряд западлів і розчарувань враження лишилось таки позитивне: ряд листів із словами підтримки і подяки (а також праведного гніву на адресу київської влади) різних незнайомих людей, дзвінки, невідомо-звідки допомога добровольців - все це здавалося часом просто дивом. і народ з "Вертикалі", що таки прийшов після моєї там акітації, і багато-багато іншого. Коли ми з Яріком їхали в метро з тої таки "Вертикалі" додому і обговорювали той таки Узвіз і плани порятунку, дядько, що слухав нашу розмову, раптово гаряче подякував нам... на фоні цього не сильно ранило "мистецьке" (в гіршшому розумінні) ставлення деяких митців до справи... звісно, були прорахунки, були зачіпки, і ще було багато-багато адреналіну... особливо в останній момент, перед початком, коли хотілось закричати "все пропало!!! нах..." лае якимось чином воно таки не пропало...
словом, можна ще багато чого сказати, але обмежусь одним: СПАСИБІ велике, кругле і сяюче... кожному хто був з нами, і хто нас підтримував здалеку. завдяки вам не провалилась не лише акція, а й дещо більше. можливо (сорі за гучні слова) чиясь віра в людей і готовність робити щось не задля власного інтересу...

іще трохи фоток

Усі, хто читає, розмістіть це, будь ласка, у своєму журналі!

У вівторок 28 листопада 2006 року відбудеться засідання Апеляційного суду України у справі книгарні «Сяйво»

Запрошуємо всіх взяти участь у гепенінгу:
«Книжки-бомжі»

Рейдери захоплюють одну з найкращих українських книгарень – легендарне «Сяйво»! Судова тяганина триває понад рік і зараз може закінчитися в Апеляційному суді.

Читачі, ви маєте унікальну нагоду розібрати те, що лишилося від «Сяйва»…

Письменники – приходьте і підтримайте вашу книгарню, адже «Сяйво» продавало найбільше книжок українських авторів, ніж будь-яка інша українська книгарня!!!

Видавці – приходьте підтримати «Сяйво», бо завтра вам ніде буде продавати свої видання!

Приєднуйтесь до нас усі, хто ще купує книжки!

Подробиці судової історії:
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/597/53345/

До історії викладеної в публікації можна додати тільки те, що для декого з її безпосередніх учасників вона закінчилася трагічно:
Марина Павлівна Довга, директор «Сяйва», померла у вересні цього року після чергового дзвінка з погрозами від «законослухняних» претендентів на «Сяйво». Акцію «Книжки-бомжі» під Апеляційним судом присвячено її пам’яті.

В Україні кількість книгарень є настільки катастрофічно малою, що говориться про порушення конституційного права громадян на доступ до інформації!

За підрахунками Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів зараз в країні діє менше ніж 400 стаціонарних книгарень, тимчасом як в сусідній Польщі їх близько 3 тисяч.

Загальний збір – 15.00, Софіївська площа, біля будівлі Апеляційного суду.

Контактні особи:
Євген Кир’ян 8 050 9797548; hipar@mail.ru.
Леся Ганжа 8 050 3 444 313; ganja@voliacable.com.

...але я на сьогодні не виправдаю нічиїх сподівань. нічого більше не напишу, не скажу і не прокоментую... все - потім. втомилась не стільки фізично,Ю скільки морально... занадто багато всього...