Это цитата сообщения Mila111111 Оригинальное сообщение

Дорога к храму.

«Я был распущенным, трусливым молодым ничтожеством, трепещущим перед любыми трудностями и неспособным на реальные действия, больным многими болезнями...» ".Читать далее...

і матюкатись. і ще надибати десь свіжої музики... мдя, і бажано новий плеєр... цифровий... і поїхати кудись. далеко і надовго.

...відчуття глибокої ду*и дарує усвідомлення дивного виду свободи. свободи, коли майже нема чого втрачати... коли все, що вважалося найціннішим і найсправжнішим, власне, єдиним, накрилося "великим мідним тазом", коли рішуче все складається найпаршивігим чином... хм... дивно, але при цьому з*являється дивовижна легкість. і пофігізм. життя чудове...

тоскіща і страх... блін, ніколи не думала, що лишитись без роботи (улюбленої, до всього) - так паршиво... відчуття повної нікчемності і непридатності... і непотрібності... просто дах їде... фігово як морально, так і матеріально... думала, що стан пошуку 1-2 курсів лишився позаду... а фіг:(

за текст оголошення відповідальності не несу... як і за ідею заходу... все це Скиба...

"На наступному збіговиську Клубу Творчої Молоді (20.02.2007; 18:00; вул. Межигірська 21, видавництво „Смолоскип”) – літературне побоїще „троє з невідомо скількох” – гладіатори-лауреати фестивалю „Неосфера” – Олена Максименко, Олег Коцарєв та Павло Коробчук"

В колонках играет - Пікнік
Настроение сейчас - дивовижне

...ніколи не можна себе жаліти. навіть коли хрєново дуже-дуже... брати себе за шкибарки, тягти на пари, в місто, світ за очі, поки можеш триматись на ногах...
...тоді світ вернеться. не одразу, але швидше, ніж якби нав собі послаблення і заліг хворіти на два тижні...

...а ще перетворюю печеру неандертальця на галерею, вбивши в собі жабку й купивши найкращий, що був, матовий фотопапір...

.
[493x698]

отак, народ - наближається "славнозвісний" пан Валентин, свято, яке у більшості викликає природній сарказм... але чомусь поза бурею емоцій, визнань в почуттях і, навпаки, скепсису на задану тему, народ забува про інше свято, що ховається поруч і має значно глибше коріння, і, на мій погляд, заслуговує на увагу не меншу, ніж Валентин: йдеться про Стрітення, 15 лютого, коли за повір*ями древніх Зима стрічається з Весною, аби поступитися їй своїми правами. Як на мене, свято куди більш яскраве і веселе.

Отже, пропоную всім бажаючим та "знедашеним" (без даху, себто) приєднатися до мого святкування цього дня. Пропоную зібратися о 17.00 біля входу на пішоходний міст на Труханів і влаштувати ватру.

в "культурну програму" (в залежності від кількості душ на спільного ентузіазму) входитиме:
- паління ватри (якщо не дощ, бо, принаймні, я під дощем цього робити не вмію)
- варіння "зілля миру" (забезпечую:)
- традиційні і нетрадиційні ігри (якщо набереться енн-а кількість осіб)
- пісні, вірші, байки (в залежності від наявності натхнення та муз. інструментів)
- медитації на вогонь; зависання, тощо

з собою мати:
- пляшку вони для чаю/зілля
- ніштяки
- якщо є - казанок, бо у мене він замалий
- теплий одяг, бажано, який не шкода...
- піру-трійку старих газет
- вітаються музичні інструменти, власні (або чужі) письмові твори
- позитив
- можна своїх друзів та тварин

Святкування буде недовгим, а також не будемо заходити глибоко на острів, аби могли приєднатися самостійно ті, хто надумає спізнитись.
Власне, не знаю, що з цього вийде, але чом би не спробувати? Хто знає, може, вдасться започаткувати традицію, що стане чудовою альтернативою шановному пану Валентину?

16 лютого, початок о 19.00 - перфоменс за безпосередньої участі глядачів
«оpen stage» (відкрита сцена)
Кількість учасників обмежена
Попередній запис за телефоном 8067 395 71 35

2 частини:
1. Танцювальний перфоменс, орієнтований на кінестетичне сприйняття руху. Танцівникии зав'язують глядачам очі та проводять їх крізь час, рух та простір . Зникають кордони між глядачами та артистами. Глядачі, які захищені анонімністю та спрямовані обережним та компетентним дотиком, можуть відчути танець, що безпосередньо торкається їхньої шкіри. Фізичний досвід дозволяє відкрити в собі нову ментальність.

Торкання залишається одним з останніх табу. Тактильні відчуття передаються безпосередньо в мозок (прямий вплив на гіпоталамус), повз ті його частини, які відповідають за ідентифікацію та аналіз. Отже, ми реагуємо ще до того, як розуміємо – що, власне, відбулося.

2. Імпровізація за участю глядачів.

Вхід до простору перфоменсу тільки босоніж (в шкарпетках).

Танцівники: Лариса Венедиктова, Ольга Комісар, Олександр Лєбєдєв, Іван Савєльєв

Ми запрошуємо вас до танцю. Що таке танець? Що таке імпровізація? Можливо, у мовчазному і зосередженому стоянні на місці чи в простому кроці танцю більше, ніж у всіх балетах? Складні тілесні і ментальні зв'язки забезпечують цей простий крок.

Рефлекси найвищого рівня відповідають за нього. Один-єдиний крок може стати цілим життям.

тел.279 47 83, 8067 395 71 35

продаж квитків перед початком

Взагалі, пантеон слов*янських божеств складають самі хіппі... Навіть грізний Перун, як виявилось, війною опікувався не на першому місці - крім цього, мав він чимало інших обов*язків. Всі боги, окрім своєї "спеціалізації", неодмінно відповідали за любов-шлюб-врожаї-сонце-добробут-кохання і т. п.
Найбільш широким видався спектр діяльності бога Велеса - бога торгівлі, мистецтва, музики, сонця, мистецтв, домашньої худоби, добробуту, а також царства мертвих. На гравюрах його часто зображали із "сопілкою миру". Зворушило давнє сказання на цю тему:
Якось зійшлися поляни і деревляни у кривавій смертельній січі. Ні воєводи, ні князі, ні навіть боги не могли їх вгамувати. Навіть Перун, що зійшов на поле битви, нічого не міг вдіяти - його блискавки не спинили сп*янілих від люті воїнів. І тоді на поле вийшов Велес та заграв на сопілці. Грав він так чарівно і пронизливо-ніжно, що всі, хто був, миттю опустили додолу зброю і побраталися, забувши, через що почалась свара.

Ну, і у яких народів знайдеш щось настільки ж добре і казкове в легендах і міфах?.. Воістину, українці пішли від хіппі:)))

В колонках играет - Фльор
Настроение сейчас - п*янючо-вдоволене:))

...після сонно-виснажливого дня і медитацій над кавою та язичницькими богами, проповзла додому, де віднайшла Тагіроподібне створіння, що мирно читало не дивані Кастанеду, вдавши із себе елемент декору моєї химерної нори.
Він здивував мене (наскільки це взагалі іще можливо після багаторічного спілкування) не лише несплодіваною і вчасною матеріалізацією, а й новинами зі свого життя... Довго відбивала щелепою пальці після кинутою його Хіппівською Високістю фразою: "Ну, у мене зараз вдома сканер, кольоровий принтер, інтернет... то якщо щось треба, заходь...". не одна я встигла перекроїти життя по повній програмі (не лише про появу нового обладняння, а взагалі)...
Цей, з дозволю сказати, витвір природи, скромно нагадав, що у нього сьогодні ДН, і, глянувшми на мої круглі очі, мудро заявив: "Можеш нічого не казати - я і так знаю, що ти мене вітаєш..." мало хто розуміє без слів...
Мдя. Все ж таки, не відмовити йому у вмінні з*являтись саме тоді, коли треба... Достатньо просидіти трохи разом, щоб втрачена рівновага відновилась, дах заїхав на належне місце, а стрьомні ознаки втрати терпіння, агресії, втоми і роздратування зникли нанівець.
Приємно стрічати старих друзів. Особливо учителів...
Приємність була закріплена розпиванням з батьками найкращого у світі пива "Микулин" якого інший добрий старий друг привіз повний наплічник із Тернополя... Ех... завжди би так...

V
Помнишь? — не было равных
В битве вашим мечам?
Была в силах оставить рану —
Помнишь? — только свеча?
Помнишь? — яростный крик
Уходил в голубое небо,
Когда ты провожала в небыль
Легкокрылый и тонкий бриг?
Помнишь? — тяжкие волны —
Как в агонии — вверх ли, вниз?
Помнишь? — полночью темной
Шепот: «Ты мне только приснись...»
Помнишь? — пепел Дороги
Оседал на зрачках и висках?
Помнишь?.. —
Помнишь.
О боги,
Да за что ж нам такая тоска?..

(с) Лін Лобарьов

...прочитавши раз, дуже довго не могла нарити в мережі його віршів... аж ось трохи пощастило...
виросла з того часу, але вірші подобатись не перестли...

* * *
Все будет хорошо. Забьется флаг над башней.
Опередит гонец попутную стрелу.
Все будет хорошо. И долгий день вчерашний
Котенком у плиты свернется на полу.

Все будет хорошо. Рассвет вернет надежду.
Гремят не сапоги, а просто кровь в ушах.
И что-то прорастет, и где-то вдруг забрезжит...
Все будет хорошо. Остался только шаг.

Є у мене давній друг. "Давній" - страшно сказати - аж 11 років знайомі. "Друг" - це так, щоб не робити людині боляче відмовою. З 5 класу визнавався у самих щирих почуттях. На що, прямо відмовивши, пообіцяла бути другом. Людина, здається, народилась під невдалою зіркою - родина, кинута батьком, із 4-ма дітьми і психічно нездоровою матір*ю... словом, я чесно жаліла його і по мірі сил намагалась допомагати з навчанням і життям.
Із армії, як і слід було очікувати, повернувся практично гопніком. Із добрими помислами і повним бардаком в голові. Раз ми стрілись по його поверненні і рік не спілкувались. І от тепер його проключило дзвонити мені ледь не щодня зі словами (майже криком) "дико хочу тебе побачити, чи хоча би почути". Пише листи - з купою помилок, наївності і щирості. А мені... ну чесно, байдуже. Дуже довго намагалась розтлумачити йому своє небажання іти в Макдональдс. І дико шкода витрачати на цю зустріч кілька годин свого життя. Більше того, мене його дзвінки майже дратують... Хоча розумію, що він, як ніхто, заслуговує на жалість і увагу. Але не можу. Від серця співчувати виходить лише близьким, друзям, рідним, тим, хто мені подобається. Хоча його, можливо, крім мене ніхто й не сприйме всерйоз. Бракує мені тепла. А я-то думала, що можу любити усіх. Фіг. Всі найкращі (в мені, принаймні) людські почуття також заплямовані егоїзмом.
...Мабуть, доведеться з ним стрітися. З розрахунку (усвідомлюючи лише розумом, а не серцем) підтримати - все ж таки краще, ніж ніяк. І відучити ходити в Макдональдс...

ЗНАК
Когда я поднял свой Знак,
Я видел взгляд, слышал смех,
И я прочел в тех глазах:
«Тебя не хватит на всех!»

И позже, в гаме облав,
В чаду жестоких потех,
Я понял вдруг, что он прав:
Меня не хватит на всех.

И той — навстречу — стреле
Шепнул: «Лети без помех!
Я зря в огне уцелел —
Меня не хватит на всех...»

Но сразу вслед за стрелой,
Мне грудь пробил тот же смех:
«Твой мир — подохнет с тобой!
Его не хватит на всех!»

Это цитата сообщения glock63 Оригинальное сообщение

Нашел

Нашел старый боянчег, услыганный мною на Шипоте во время первого пребывания там.

Ищут военные, ищет милиция,
Все участковые нашей столицы
Ищут давно, но не могут найти
Хиппи какого-то лет двадцати.
Среднего роста, с большими хайрами
Он по столице тусует дворами,
Спит у знакомых и в параднячках,
Фенечек гроздь у него на руках.
Каждую пятницу - верьте-не-верьте
Он сейшенит в переходах на флейте.
Ксивник висит на груди у него
Больше не знают о нем ничего.

* * *

Ехал однажды в казенном авто
Прапорщик важный - неведомо кто.
Ехал весною из военкомата,
Песенку пел из нехитрого мата.
Возле него на сидении справа
Ехали также в порядке устава:
Пять рядовых на действительной службе
Три автоматчика, просто по дружбе,
Два понятых с бородой и в усах
И участковый в семейных трусах.

Вот подъезжают, поправив фуражки,
К входу обшарпанной многоэтажки
Точно по графику - восемь утра.
Всем отстегнуться, на выход пора!
Вышли тихонько, упали - отжалась,
Быстро на первый-второй рассчитались
И, сохраняя порядок и строй,
Дружно наверх побежали гурьбой.
Третий этаж и четвертый и пятый -
Лифт вызывать не умеют ребята -
Hомер квартиры похож, и теперь
Прапорщик тихо колотится в дверь.

Там, в глубине, в самом дальнем углу
Хиппи спокойно дремал на полу.
Снилось ему, что он курит кальян
Где-то в стране земляничных полян,
Рядом лежат бутерброды и плюшки,
Бегают в праздничных клёшах герлушки...
Только сквозь сон ему слышится вдруг
Возле двери подозрительный стук.

Хиппи нашарил рубашку свою
И по английски спросил: Ху а ю?
Слышит в ответ: Hе ругайся братва!
Мы настоящие хиппи, раз-два,
Мы автостопом приехали тут,
Ты уж впусти нас на пару минут.
Сами живем мы отсюда не близко,
Слышишь? Поехали, клёвая вписка -
Всё на халяву - прикид и жратва.
Можем вписать тебя года на два.

Хиппи сказал: очень стремно, ребята,
Ходят тут часто из военкомата,
Так и гляди, что вояки придут
Вместе со мною и вас заметут.
Это, пиплы, никуда не годится,
Можно на этом флэту засветиться,
Лучше давайте забьем мы стрелу
Около Элвиса в полдень в углу.

Прапорщик чешет затылок в сомненьях,
Три автоматчика в недоуменье,
Все совещаются между собой
И участковый трясет головой:
Это, товарищ, для нас неизвестно -
Что там за Элвис и где это место?
Что за стрела? Hе поймем мы никак
Это наверно какой-то кабак?

Hет! - отвечает им хиппи, - тусовка.
Что, прапорюги, не вышла уловка?
Каждый нормальный хиппарь без ля-ля
Знает где Элвис и где Гоголя!

Прапорщик всем оглашает приказ:
Быстренько дверь вышибайте на раз -
Быстро построились! Вместе со мной
Все разбежались - вперед головой.

Кинув в карман свою флейту и ложку,
Бросился хиппи скорее к окошку,
Вылез наружу на узкий карниз,
Крепко держась, чтоб не сверзиться вниз.
Слышно как дверь от ударов трясется,
Хиппи вперед по карнизу несется,
Шаг - остановка, и вот уже он
Вылез почти на соседский балкон.

Вот уже рухнула дверь от тарана,
Три автоматчика, как партизаны,
Ринулись внутрь. За ними вослед
Прапорщик мчится, достав пистолет.
Пять рядовых возле двери в засаде,
Два понятых - как прохожие дяди,
И участковый в семейных трусах
Весь затаился с испугом в глазах.

Видели бабки, сидящие снизу -
Что-то лохматое шло по карнизу
Вот и балкон и труба впереди -
Это еще половина пути.
Фенька порвалась, запутался хаер -
Хиппи ползет еле слышно вздыхая,
Майку и куртку испачкав себе,
Вниз по кривой водосточной трубе.

Блин! - говорят автоматчики дружно,
Тут уклонившихся не обнаружено.
Всё осмотрели, и даже клозет -
Кроме бычков, уклонившихся нет!
Прапорщик снова обходит три раза -
Смотрит под ванной и под унитазом,
Кроме плаката "Киркоров - маздай"
Hет никого, хоть погоны кусай!

Вот он печально подходит к окошку,
Плюнул туда, матюгнулся немножко,
Вдруг замечает - хрена же себе -
Хиппи спускается вниз по трубе!
Видели люди как в многоэтажке
Кто-то махал кулаком и фуражкой
Кто-то глядел с бородой и в усах,
Кто-то маячил в семейных трусах.

Лесницы под сапогами трясутся -
Люди с восьмого на первый несутся,
Только догнать никого не смогли -
Хиппи пока что дополз до земли.
Hи потеряв не единой минутки,
Парень застопил четыре попутки,
В трех оказался полнейший облом,
А на четвертой исчез за углом.

* * *

Ищут военные, ищет милиция,
Все участковые нашей столицы
Ищут давно, но не могут найти
Хиппи какого-то лет двадцати.
Многие парни с большими хайрами,
Многие в феньках гуляют дворами,
Ксивник и клёши у многих ребят.
В армии, гады, служить не хотят.

(c)Вадим Козаpев

В колонках играет - Нічні Снайпери
Настроение сейчас - німе щастя

Ура, це нарешті здійснилось!
Всі слова кудись подівались, ми разом захоплено і вперше дивимось на світ...
ууууууууууууууууууууууууууууууууу.............

[400x510]

Это цитата сообщения Elen_Stellion Оригинальное сообщение

Скрябін "Най буде дощ"

"А я так хтів тримати дим,
Затиснув пальці аж до крові,
Та залишились пусті
Мої скривавлені долоні"

Вчора мали практичне заняття у археологічних фондах. Вивчали кістки та складали скелета. Такий собі конструктор "Лєго". Що й казати, зайняття екстремальне... Я, Петро і Аня (всі в минулому не-історики) не могли змусити себе торкнутися кісток-черепів (зрештою, я таки зважилась, але вдягнувши гумові рукавички). Інші ж циніки групи не втрачати можєливості познімкуватись з черепами і сяйнути перлинами чорного гумору на тему. Звісно ж, не братися за кістки - упередження, бо зрештою, ті самі вириті з-під землі красиві розписані горщики - такі самі уламки чийогось уже мертвого життя. Але штук в тім, що кістки можуть розказати про все - вік, стать, діяльність, соціальний статус, расу, і звичайно ж, причини смерті. По кістках одного середньовічного воїна викладачка розкрила цілу картину битви ("Його атакували з двох боків. У правій руці був меч, у лівій - щит. Щитом він намагався прикритись від одного противника, іншого атакував мечем. Щит розбила сокира - про це каже ця дірка в променевій кістці..." Потім бідака отримав мечем по плечу та втратив пальці). Словом, по кістках бій відчувається навіть краще, ніж коли б*єшся на мечах сам... найдивніше те, що люди із цим всім живуть... із проломленими черепами (і тавіть прижиттєвими трепанаціями), відкритими переломами, і силою-силенною інших неприємностей. Дивлячись на жуткі перекошені залишки дивуєшся, наскільки живучою може бути людина - десятеліттями може жити із розколотою готовою, чи іншими "приколами".
Найстрашніше це хвороби. Сифіліс, туберкульоз, рак, анемія - всі мислимі і немислимі хворі читаються по кістках, як по книзі. Від цього стає не по собі... Дізнаєшся купу нових подробиць про людський організм та нової інфи про болячки. А коли викладачка показала кістки померлого від чуми, вся група вистроїлась в чергу по вологі серветки - мити руки. Одразу згадали Камю, який писав, що мікроб чуми може жити століттями (правда, наука це заперечує, але авторитет Камю - також сила).
Професілнали-антропологи вельми поважно ставляться до "піддослідного матеріалу": "Не можна забувати, що це такі самі люди, хоч і в минулому, і ставитись треба до них з пошаною".
Наша "прекрасна пані" років 45 вдалася на славу. Попри те, що деяких деталей бракувало. І звісно ж, приводів для роздумів про вічне вистачить тепер на цілий тиждень... до наступної пари.

Настроение сейчас - зле...

...трійко дівчат-близнюків народились здоровими. але оскільки на дворі була зима, опалення пологового будинку не перевищувало позначки 12-ти градусів, а немовлят на медогляд клали на металеві столи, де вони провели 40 хвилин, застуда була тут як тут. аби виправити це, малятам вкололи потужній антибіотик. мати, лежачи у палаті, чула, як гримала лікар на медсестру: "ти шо, дура - десяткі і тисячі путать?! ета ж антібіотік! ти нолікі научісь счітать!!!". словом, одна сестричка засліпла і отримала параліч. двом іншим дістався діагноз ДЦП. Коли хворим виповнився рік, і вони (звісно ж, із запізненням розвитку) почали потроху сідати і зводитись на ноги, інший добрий айболіт призначив процедури... внаслідок чого діти взагалі перестали рухатись.
про трагедію заговорила преса, і, щоб якось допомогти, для матері трійнят було відкрито рахунок для благодійних внесків на лікування дітей. Коли набралося 27000 гр, "Правекс" відмовився віддати гроші (відкрити рахунок вони погодились лише за умови, що грішми розпоряджатимуться вони на власний розсуд). Потім довгий судовий процес, щоб хоча б вернути гроші тим, хто їх надіслав...
зараз дівчатам три роки. завдяки новим (цього разу не вітчизняним) методам лікування, дві сестрички, є надія, стануть на ноги. можливо, вернуться до повноцінного життя... щоправда, для сліпої дівчинки такої надії майже немає.

у цей брєд важко повірити... щойно моя мама вернулась від цієї жінки (тепер гуманітарну допомогу їй носять на дім - урок з банком даєтсья взнаки). одне діло, коли доля людини скалічена "сама по собі" (що, звісно, теж брєд, але в це легше вірити, принаймні, від людей у даному житті мало що залежить), а інше діло, коли життя калічеться з чужої тупості... наразі у родині - з інваліди. які народились абсолютно здоровими дітьми.

чесно кажучи, інколи дуже важко не зненавидіти світ навколо...