от. певно, я уже вдома. хоча поки не помітно.
озираючись на свої два тижні подорожей - по Польщі і по Кримських горах, чесно кажучи, сама собі заздрю. дві діаметрально різні за характером мандрівки, після яких доведеться довго навчатись жити в режимі дім-робота-навчання-місто.

дорога видалась легкою і з вітерцем, наскільки взагалі здатна бути легкою траса на Крим (після Польщі, що й казати, я добряче розніжилась). поки пакувала поцуплений у Хоббіта наплічник, одна за одною приходили смски та меседжі в асю із вибаченнями і відмовами їхати. тому замість очікуваних 10-12, нас вирушило аж 5 душ, і 2 мали приєднатися там... втім, на мангупі це уже не має значення.

коли ми видерлись на гору, вижаті, як лимони, нас очікував сюрприз в лиці натовпу дядів із бейджами, які щокроку повідомляли, що ночувати, з деяких пір, тут суворо заборонено. а також розпалювати вогнища, ставити намети, і т. п. я б не велася на провокацію, знаючи, що магнуп великий і всі ці умовності можна оминути, якби не той факт, що на шляху не траплялося жодного патлатого, а це вже дурна прикмета, адже якщо тут не змогли втриматись ці всюдисутні мешканці Мангупу, то нам можна спокійно розвертатись і чухати в Київ. аревуар.

залишивши народ з наплічниками на Дірявому Пальці, рушила розвідати "політичну ситуацію" у віддалених районах гори. коли на зустріч намалювались дві босі патлаті постаті, я з полегшанням позіхнула: аборигени ці тут не перший день, і навіть тиждень, то ж жити тут можна. добрі хіппі допомогли нам перебратися на Сосновий Палець, на стоянку із дивовижною назвою "Закатнік", бо саме з того місця найчарівніший захід сонця. нам прочитали інструкцію з техніки спілкування з міцевою адміністрацією. як сказала Хомяк, тре активно вдавати "абаятєльних дєбілов".
Місцевий "аскєр", зборщик данини з "порушників", вельми приємний дядько, але переслідуваний двома глобальними параноями: американці і турки. ці дві лихі і темні сили становлять смертельну загрозу вимираючим слов*янам, нас всіх очікує найближчим часом рабство і асиміляція, про що він не забував нагадати при кожній зустрічі. коли він грузив цим чергового вухастого туриста, можна було сміливо іти повз не боючись, що він згадає, що ми не заплатили належне...

Мангуп-калє - це задзеркалля, де зустрічаєш себе, небачених раніше. прийшовши туди розумієш, як багато у тебе зайвого - зайвих продуктів і речей в рюкзаці, зайвих думок, слів, страхів, бажань, зайвих рухів, телефонних дзвінків і упереджень. усе це реально важко виперти нагору, тому підйом - це випробування номер один. Мангуп - надзвичайно сильне енергетичне місце. і навіть місцеві люди, не заморочені ніякими тонкими матеріями, кажуть, що тут треба бути надобережним: Мангуп не пробачає, коли гадять фізично або морально. тому і земля тут на диво чиста, принаймні, в порівнянні із низинами, типовимиою туристичною помійкою. а усі незнайомі люди (за вийнятком вже зовсім туристів у найгіршому розумінні) вітаються. а мобілки здохли в перший же день, і жили ми без годинників і телефонів... про дивні речі, що там траплялись, можна розповідати нескінченно. але немає смислу.

ми розділяли вогнища та згустівку із хіпанами, музикантами, бродягами і просто дивовижними людьми із сонцями в очах, досліджували печери і гроти (хоча з усього побачили десяту частину), купалися у гірському озері (обіцяла ж я мамі не купатися у морі, от і дотрималась слова!), співали, гітарили, барабанили і маракасили в кращих, і уже забутих традиціях, і кожна секунда була для мене скарбом. мій День Народження, а точніше, Ніч Народження (бо вдень ми мали уже зриватися в дорогу) було чесно досиджено до ранку у коли самого різноманітногол люду. а коли ми з Хомяком всілися в поїзд, то знову стріли натовп нецивільного виду, що вернувся із пішого походу кримськими горами. з ними і їхніми піснями-байками було проведено решту дня і ночі шляху.

тепер я тут, здичавіла і чорна від сонця і обвітрена до кісток,, шарахаюсь машин і людей в метро, у нових фєньках-расточках, і без жодних бажань вертатись у звичну колію життя. втім, маю бажання стріти тих, кого не стріла на Мангупі у свій ДН. у вихідні на трухані. біля дуже скромного вогнища. про час і місце стрілки буде зазначено пізніше. коли я повернуся остаточно...

В колонках играет - дощ за вікном
Настроение сейчас - пофігістичне

...ніжно так, дзвінко, проникно...

а насправді, уже і романсів нема кому співати... ги. істинне хіпанство!
отак, за кілька років самостійних заробітків звикла, що завжди на карті в запасі пару сотень гривень маю точно. і тому сама собі вітер, коли заманеться. а одного прекрасного дня розумієш, шо фсьо. кілька робочих місць затримали зарплату - і на свій власний ДН і на Крим лишаєшся на повному нулі.

сумно не те. а те, що я, годувавши, поївши, спонсувавши у свої кращі часи півподолу, зараз просто не маю до кого звернутись. не факт, що якби було до кого, то я б це зробила. але прикро відчувати, що ніхто не допоможе. звісно ж, не пропаду - моя вівсянка зі мною, намет, спальник, і безцінний досвід виживати в таких умовах, але... дурацька подорож світить. ті, кого найбільше хотіла бачити - не їдуть (дипломи, роботи, кохані, діти, і т. п.) натомість їдуть кілько зовсім лівих лічностей (ні про кого на ЛіРу в жодному разі!). від яких, подекуди, хочеться просто втекти. що, можливо, і зроблю: як буде кепсько, чкурну на Лисячу бухту. сама.

самотність відчувається саме тоді, коли халепа... їду, аби лише не підводити друзів, які на мене розраховують. мдя...

Марічці, і всім справжнім Майстрам

Коли пензлик цілунком торкнеться землі,
Й на стіні проросте тінь старого бамбука,
Ми розчинимось в цій прикордонній імлі,
Злижуть наші сліди барви, запахи й звуки.

Ми помремо усі і народимось знов
У цю ніч, неприступну, мов міць Барбакану,
Коли майстра рука фарбам випустить кров
І на чорному сонце проллється із рани...

В колонках играет - VA-Paris_Je_Taime_(OST)-2006

трохи стоп-кадрів із дороги:

[525x700]

В колонках играет - Фріда, саундтрек

марш-стрибок маршрутом Київ-Львів-Варшава-Вроцлав-Львів-Київ вдався на зло всім ворогам і лихим вітрам. Поїздка із присмаком льодяників від кашлю, медитативного Гессе (повністю прочитаного на кордоні) та мудрих Мумій-тролів, із запахом фарб і свічок та пилом нових доріг. отже:

ДОРОГА.
Напередодні місто зробило все можливе, щоб мене не пустити. по-перше, почувалася на рідкість недієздатно і хворо, здохли єдині джинси, в останній день банкомат зжер картку із стипухою, на яку я сподівалася жити в дорозі (інших грошей не було) і т. п. Але то квіти. Ягідки настали, коли ми, зайшовши у поїзд до Львова (в останній момент), побачили на своїх місцях велику родину, що не виявляла жодних бажань ці самі наші місця полишати... словом, поїзд був не наш. коли ми добігли до нашого, він уже повільно повз вперед. на крик "Заждіть!" чомусь не спинився, натомість добрий провідник висунувся і втягнув нас із наплічниками всередину. Словом, ми лишили старі шкіри на пероні і поїхали. На силу пережили кордон (воістину, консульства і митні кордоні - вселенське зло). А потім траса на Польшу, і безмежність, і поля жовтих квітів, і швидкість, яку на наших дорогах мало хто може собі дозволити, і забутий присмак свободи.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТУДЕНТИ.
Жили у общазі Європейського коледжу. Слід сказати, що європейський студент - звір особливий. Його життя геть позбавлете романтики на кшталт відсутності води, черг до душу, перенаселення кімнат чи будь-яких інших побутових капостей, на подолання яких іде стільки часу життя нашого студента. Для них створені умови максимально тепличні. Окрема кімната із видом на ліс, холодильником, ванною, компи з інетом, можливість безперешкодно вписувати народ, їжа, велосипеди, і. т. п.
Наша міні-комуна складалась із 4-х душ, ночами ми слухали музику і споглядали, як Марічка, господиня того раю, розмальовує тибетську "співаючу чашу" (яку на свою неабияку вдачу вдалося "приручити", і вона "співала" в моїх руках), дивились мульти і висіли на своїх хвилях.
Коледж знаходиться у заповіднику Натолін. Ви можете собі уявити АБСОЛЮТНО ЧИСТИЙ ліс? Земля - чистоти неземної, це незвично і не правдоподібно. Ліс із столітніми дубами та хвоєю, річка, бруковані доріжки, лялькові корпуси... можна валятись годинами на березі, бігати босоніж або гнати великом по віддалених, зовсім безлюдних шляхах в лісі, коли місяць освітрює цегляну доріжку і вітер в обличчя, а над головою старовинні, порослі плющем арки... При тому, за дні нашого там життя нас жодного разу не спитали, хто ми такі і з якого щастя живемо в чужій кімнаті, їмо казенні сніданки і ламаємо чужі велосипеди, не питали перепустку. натомість студенти віталися з нами і знайомилися. симпатично...

ВАРШАВА.
Содобалась рівно на стільки, на скільки мене взагалі приваблює все нове і небачене. не більше. Після війни вдалося відбудувати Старе Място, будинки і вулиці, собори, але не дух міста. Щось таки було втрачене, те нашарування чужих життів і століть, яке зберігали попередні стіни... не знаю, як це пояснити. Хоча місто, безперечно, красиве. Але індустріальне. Центр, на відміну від Праги і Кракова, не закритий для проїзду, тому замість милуватися фігурними дахами і готичними шпилями, мусиш лавірувати між машинами і людьми, і це на вузеньких, зовсім не київських, вулицях. Сподобався Барбакан, берег Вісли, кількість рольового люду у місті. І взагалі, люди на вулицях. Красиві обличчя, ненав*язливий, легкий стиль одягу і життя, атмосфера легкості і усамітнення. Парк на скляному даху бібліотеки університету (теж скляного) - це щось. і крізь стелю споглядаєш за навчальним процесом. Рівень культури там, безперечно, вищий на порядок. Хоча гопи і жлобство - явища всюдистнті, але такої кількості звукових світлофорів (для людей із вадами зору), окремих доріжок для велосипедів, ліфтів у метро для інвалідів і матерів з візками мало де побачиш на наших теренах. точніше - ніде...

ВРОЦЛАВ.
Вроцлав - міто мостів. Річка Одра перетинає місто химерними зигзагами, і тому мостів там понад сотні, і багато з них - справжні витвори мистецтва. Любов до цього містечка народилась аж ніяк не з першого погляду. Потрапивши на вічну у всіх європейських містах Площу Ринок ми, втомлені, із наплечниками, ніяк не могли втямити, що ж відрізняє це містечко від інших. Ну так, безперечно, вулиці, будинки, середньовіччя, літні кафе, жива музика - все гарно, але типово. не захоплює так, як нам розповідали. дещо псували картину будівельні роботи у центрі, та трохи зіпсована та центральна площа, де, з одного боку все натякає на давнину і казку (архутектура, коні в ажурних візках, стилізовані під старовину кафе...), а з іншого, як горбатий до стіни - модернові нагромадження, прямокутний авангардний фонтан "нє в тєму", і купа всяких недоречних штук. Забагато народу, ширпотребу і авто.
Але закоханість у місто таки прийшла. Коли ми роздуплились, що серце його зовсім не тут, а на острові Тумському, де знаходиться найдавшіша частина Читать далее...

trohi fotok. komenti potim:)
[700x525]

Світотворче

Як Місяць мінятиме роги,
В зіницях оселиться відчай.
Тебе воскресить дорога
Самотніх і потойбічних.

І все філософське каміння
Стане нічого не варте,
Коли ти побачиш країни,
Яких немає на карті.

Як царство настане маків
Вздовж трас і дурних романів,
Бродячі музи й собаки
Залижуть від цвяхів рани.

А як запанує Спокій,
Ти вийдеш за межі дзену,
Й за кілька непевних кроків
Віднайдеш свою Ойкумену...

про те, що з 4 по 10 травня я з усіма бажаючими буду висіти на Мангупі (точніше, на горі Утюг, напевне - це поруч, а туристів, кажуть, там менше...). словом, я би дуже хотіла вас там бачити. із друзями, друзями друзів, коханими, домашніми тваринами, примарами і піснями. буду рада, якщо хтось приєднається, хто ще не в курсі...

відбула я презентацію... що я можу сказати: презентувати літеранурний журнал на виставці холодної зброї - це вершина всіх уявних збочень. намилувалась айкідошніками і кендошніками. повеселилась із "росічей". пооблизувалась на кізіловий бокен за 300 гр. попроводила купу народу на шару - хоч тут з мене була користь добрим людям:)
а взагалі, відчуття було якесь... відірваності повної від світу. іншопланетності.
тепер от давлюся кашлем, який так і не минувся, і пакую наплічник в дорогу. сподіваюсь, траса поверне мене до життя. так що, всім па-па.

Ура, і навіть не передати, яке!
Журнал "Золота Доба" сьогодні вперше побачив світ! Із купою милих серцю журналістських ляпів, зусиль наших і наших друзів, енузіазму (голого і неприкритого), але сьогодні це чудо природи почало своє самостійне життя у суспільстві...
Наступні чотири дні (а особливо субота!!!) являють собою чудову нагоду проявити дружню підтримку для всіх небайдужих: журнал презентуватиметься на виставці "Клинок" на Львівській Площі (у цьому здоровенному центрі, де все відбувається... не пам*ятаю, як там його).
Отаке!
[638x500]

чудова поетка і людина із Харкова. Приходьте по жмуток сильного й світлого...

21 квітня о 18 годині
БУДЕ: київський вечір харківської авторки Ганни
Яновської (поезія, переклади).
ЗАПРОСИВ: Роман Скиба
МІСЦЕ: у приміщенні "Смолоскипу" (вул. Межигірська,21)
Деякі тексти можна знайти за адресами:
www.detira.ru/arhiv/19_2006/index.html
www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=160&Itemid=41
Кілька рядків наздогад:

Пустеля тут, але єдина із-поміж пустель.
Лежи і чекай - під тобою земля затремтить:
Тут сонце з'їжджає по рейках в глибокий тунель -
Якщо не боїшся - хапайся за промінь і їдь.

Тест завершен, и я попробую рассказать, кого тебе следует остерегаться. Ого, а ты желанная жертва. На тебя будет охотиться не один, а целая компания демонов.

Знаешь почему? [показать] Ты – очень сильный человек, хотя я не думаю, что те, кто рядом с тобой догадываются, насколько сильный. Держу пари, ты и сам не осознаешь. Но как ни странно, именно твое присутствие часто разряжает обстановку, помогает людям придти в себя, не сдаваться и не хныкать. Ты не любишь выпячиваться, казаться лучше, чем ты есть - и это признак зрелости. И ты умеешь вовремя остановиться и подумать – это тоже дар. Я не знаю, какими категориями оперируют демоны, но сдается мне, что в их глазах твой дух напоминает бриллиант необыкновенной чистоты и расцветки. Вот только как его заполучить? Скорее всего, это будет выглядеть, как внезапная полоса всевозможных неудач, обрушивающихся на тебя. Мелкие, крупные, незначительные и болезненные. Проверка на прочность – сломаешься? У каждого из нас есть уязвимая точка, и они будут ее искать. Но ты должен держаться ;-), демоны устанут и переключатся на кого-нибудь другого. А, не моя обязанность давать советы, сам выпутаешься как-нибудь. Пока же будь настороже.

Пройти тест

...мене таки переміг.

температура під 40, біль у кожній клітинці тіла, боляче дихати, лежати ходити... вчора із принципу ("ворона птиця горда, але п_____а")поперлась на "Атмасферу"... і позірно пішла, не дочекавшись кінця. в метро силділа на підлозі, тримаючи зубами свідомість. і людей, яких так мріяла стріти там, не стріла:((

найпаскудніше те, що в пн два іспити. до яких жодних матеріалів нема... а сьогодні, по теорії, мусила їздити їх збирати.

зате якщо я якимось дивом переживу наступний тиждень (5 іспитів і предентація журналу), то вийду в трасу!!! далеко і надовго. і ця думка тримає на плаву. так.

коли Меллон тре здавати три реферати-доповіді і в останні секнди ці шедеври дороджуються, виявляється, що здіх карджедж. "Goodbye, blue sky..." - співаєтисья в колонках. я навіть не злюся мир-любов-квіти... і Джа дасть нам все...

якщо мій комп заговорить людським голосом і пошле мене та три літери, я не здивуюся...

****

А в кавових зернах захована Вічність
Гірка і пророча – не пий без потреби!
З весною в людей стануть ширшими вічі:
Ми всі наркомани, залежні від неба.

Березнево-котяче

Чуєш?
Тільки нікому не кажи,
Що я таємно закохана
В кожного янгола,
Що живе за плечем стрічних перехожих на мостах...

Mobiles

Якісний мобільний зв’язок –
це коли радіохвилі
стопом по автобанах
добираються від одного до другого серця...

писати реферат по віруваннях і ритуалах скіфів під "Богиню Іштар" Хєлавіси - це особливий різновид збоченої насолоди...

[400x300]
Кіномано-настальгійне...

Я лататиму джинси уривками спогадів,
Малюватиму Бога у маршрутках на склі.
Хто без жалю зрізає волосся і бороди,
Стріне більше дощів і птахів на Землі.

Не шукатиму віри на площах під знаменом,
І кроїтиму з мрій чорно-біле кіно.
Й в кінозалі пустому вітрами незнаними
Занесе запах степу в розкрите вікно...

Это цитата сообщения Урли Оригинальное сообщение

про енотов. и про еду.

Однажды, один старый шаман собрал свое племя у костра и сказал: "Послyшайте стаpиннyю сказкy, котоpая показывает на что-то из того, пpо что нельзя pассказать, и pассказывает пpо то, на что нельзя yказать". Пока все пытались понять смысл, того, что они yслышали, шаман pаскypил тpyбкy и начал свой pассказ:
Поехала одна мама со своим сыном на юг отдыхать. Долго ли, коpотко ли, добpались до щели в гоpах, pасставили палаткy, живyт. Пошел, однажды, мальчик погyлять по лесy и встpетился емy енот. Мальчик кpичит енотy: "Уходи пpочь с доpоги!". Енот и не подyмал yходить, встал на задние лапы и стpашно завpащал своими глазищами. Мальчик испyгался и yбежал.

Пpибежал мальчик к своей маме, pассказал ей пpо свою встpечy с Енотом и заплакал.

- Почемy ты плачешь? - спpосила мама.
- Мама, кто тpyсливее, я или енот?
- Конечно ты, Енот тебя не испyгался, а ты его испyгался.

Мальчик заплакал еще сильнее.

- Тебе осталось только одно, найти енота, yбить, и съесть его сеpдце, - стpанным голосом сказала мама.

Мальчикy взял свой складной ножик, бyтылочкy с кока-колой и пиpожок, положил их в свой pюкзачок и пошел в лес. Бpодил мальчик по гоpам, бpодил, и нашел беpлогy енотов. Посветив фонаpиком он yвидел, что в беpлоге сидит Енот со своей енотихой и маленьким енотиком.

- Ты меня напyгал, тепеpь я стал тpyсливее Енота, поэтомy я должен тебя yбить и съесть твое сеpдце, - кpикнyл мальчик.
- Да, я постyпил непpавильно, зpя я вpащал глазами. Что же, yбивай меня, я не бyдy сопpотивляться, - сказал енот, откинyвшись на спинy.

Мальчик достал ножик, yбил Енота, выpезал y него сеpдце и съел. После этого он pадостно пошел домой, весь пеpепачканный в кpови енота. Hо pадость его быстpо сменилась на зависть. "Какой добpый Енот, дал себя yбить, чтобы испpавить свою винy. Какой злой я, yбил Енота только для того, чтобы стать чyть-чyть хpабpее", - подyмал он с гоpечью. Пpибежал мальчик к своей маме, pассказал ей пpо свою встpечy с Енотом и заплакал.

- Почемy ты плачешь? - спpосила мама.
- Мама, кто добpее, я или Енот?
- Конечно Енот, он дал себя yбить, а ты не дал себя убить.

Мальчик заплакал еще сильнее.

- Тебе осталось только одно, найти семью Енота, и помогать воспитывать его pебенка, - стpанным голосом сказала мама.

Мальчик пошел в лес и стал жить вместе с Енотихой, добывать едy, yбиpать беpлогy. Чеpез месяц он сам пpевpатился в Енота, а его мама yехала домой, потомy что ее отпyск закончился. Однажды пошел Мальчик-Енот за едой для енотика и повстpечал дpyгого мальчика. Мальчик кpичит Мальчикy-Енотy: "Уходи пpочь с доpоги!". Мальчик-Енот и не подyмал yходить, ведь он стал хpабpый, как Енот. Мальчик-Енот встал на задние лапы и стpашно завpащал своими глазищами. Мальчик испyгался и yбежал. Пpибежал мальчик к своей маме, pассказал ей пpо свою встpечy с Енотом и заплакал.

- Почемy ты плачешь? - спpосила мама.
- Мама, кто тpyсливее, я или енот?
- Конечно ты, Енот тебя не испyгался, а ты его испyгался.

Мальчик заплакал еще сильнее.

- Тебе осталось только одно, найти Енота, yбить, и съесть его сеpдце, - стpанным голосом сказала мама.

Мальчик взял свой складной ножик, бyтылочкy с пепси-колой и ватpyшкy, положил их в свой pюкзачок и пошел в лес. Бpодил мальчик по гоpам, бpодил, и нашел беpлогy енотов. Посветив фонаpиком он yвидел, что в беpлоге сидит Мальчик-Енот.

- Ты меня напyгал, тепеpь я стал тpyсливее Енота, поэтомy я должен тебя yбить и съесть твое сеpдце, - кpикнyл мальчик.
- Ух-ты, какой хитpый. Я сам тебя yбью.

Убил Мальчик-Енот мальчика, и сам съел его сеpдце. Как только он это сделал, так сpазy и пpевpатился в мальчика. Пошел бывший Мальчик-Енот, тепеpь пpосто мальчик, к маме того мальчика, котоpого он yбил, и, пpитвоpившись ее сыном, сказал:

- Мама, я yбил Енота, и тепеpь я такой же хpабpый, как Енот.
- Ты вpешь, ты не мой сын, а я не женщина, я жена Енота котоpого ты yбил, чтобы стать хpабpым как Енот. И не мальчика ты yбил, а моего стаpшего сына Енота! - воскликнyла женщина, пpевpатилась в Енотихy, yбила мальчика и съела его сеpдце. Как только она это сделала, так сpазy же пpевpатилась в мальчика. Hа следyющий год поехала одна мама без сына на юг отдыхать. Долго ли, коpотко ли, добpалась до щели в гоpах, pасставила палаткy, живет. Вдpyг, ни с того ни с сего, пpиходит к ней мальчик и говоpит:

- Здpавствyй мама, я воспитал маленького енотика, тепеpь я такой же добpый, как Енот.
- Вpешь ты все, никакой ты не мальчик, а Енотиха котоpая yбила моего сына, за то что он yбил твоего мyжа и стаpшего сына. И никакая я не женщина, я жена Зайца, котоpого yбил Енот, чтобы стать таким же быстpым как Заяц. И никакого моего сына ты не yбивала, ты yбила своего младшего сына, котоpого я пpевpатила в мальчика, чтобы он yбил своего отца и стаpшего сына, - женщина pассмеялась, пpевpатилась в зайчихy и yбила енотихy.

Шаман закончил свой pассказ, огляделся по стоpонам и сказал: "Так добpо снова победило зло". Потом yбpал свою тpyбкy в pасшитый Читать далее...