- таки закидую світлини з мандрівки. тока капцями чур не кидатись - самі напросились...

Вадька і Дощ
[350x700]

а де я була і що бкачила, найкраще передано в цьому віршику. Андрій Овчарук, а ЖЖ - nashe_lito, він теж там був і все бачив... ага...

під мокрим асфальтом ховаються душі
гарячо-рожевих кленів -
мальовані маслом, смішні і скрипучі
недобитки тихих слів,
розхристані очі, заплакані вії
у осені цього дня -
запхати б в конверти останні надії
і рушити навмання...
на кожному кроці зустріти світанки
блискучі і запашні,
і брати до крику дорогу-коханку,
лишаючи цукор на дні.

настальгія, літо, за день до захисту диплому... молодість... НЕ ХОЧУ ЗИМИИИИИИИ!
[699x524]

ось... (фотошоп у мене знову містично зник, то ж на жаль, відредагувати як слід не можу...). (в коменті буде банальний нормальний вигляд)

[552x699]

я вже думала піднімати чергове повстання за порятунок Узвозу, побачивши світлого дня нове нагле будівництво і почувши нехороші розмови про "нове кафе"... а виявилось всьо нє так і плохо - встановили пам*ятник Булгакову) І навіть дуже нічого собі. така приємна несподіванка... навіть в тему... от іще б стерти з пейзажу те одоробло, що будується навпроти - і було б навіть можна жити...

тепер уже спогад...
[525x700]

"Я втомилась, вже втома мене не бере..." (с) Леся Мамчич

це просто напасть - бажання спати. навіть коли виспався - хочеться спати. депресій як таких у мене не бува, мабуть, цей синдром - як замінник... немає енергії. ні на що. взагалі. не хочеться іти на кінофести. подаватись на "Драбину". готувати презентацію. беруся писати - рядки виходять мертві, позбавлені внутрішнього вогню. і ще - дико хочеться молока, так, просто з глузду їду, по літру на день - залпом, і мало... дурка якась... перечитую затерті до дір улюблені казки і вірші, слухаю знану до дюйму музику, за шкибарки витягаю себе у місто, і все порожньо... не хочеться нікого бачити - окрім старих друзів. і спааааати... хоч би дедлайн мені - здачу номеру, або диплому - оце би в самий раз...

натомість з*явилась радість - хата у "Простоквашино", і я там нещодавно була, і ми посадили перші два дерева, начхавши на холод. і там було саме так, як має бути: вибілені стіни, древнє павутиння, покинуте горище (я там буду жити!), здоровезні, налиті сонцем гарбузи, хазяйка - стара мудра узбекська жінка, яка читає по лицях і частує так... по-сільським міркам - до відвалу... і лелеки, і річка, і ліс... словом, буду вибиратиь туди відлюдником. може, якщо вийде - влаштую колективний виїзд туди для всіх охочих... але це ще не зараз...

Это цитата сообщения Measse Оригинальное сообщение

))))))))))))))))))))))))))

"Писарь возжигаше!!"
"учи старОсловенской!"
"В Козельск, зверюго!!"
"Боян!"
"Летопись не читаше, но бояре глаголют - не лепо!"
"Писарь - адской диавол!" )))
"Писарь - пий отраву!"
"Пошто вы травише?"
"Писарь, строчи пуще, ибо зачтется."
"А кто допрежь да понеже - суть содомиты поганые."
"Промеж дюжины."
"Сие творение смердит, а писарь охальник."
"Буквицы сии зело многочисленны, при том тяжек труд разбирать."
"Занесть в летописи!"
"Зело забавлявше, через то сверзише с седалища под трапезу."
"Мочи нет боле!"
"Мочи нет боле, ибо псалом!"
"Тьма буквиц!"
"Во полымя!"
"Писарь, паки твори!"
"Смехот не сдержати"
"Первейший бысть, и с отроковицей не возлежал!" (первонах, и нии...)
"Люди лепо глаголют!" (каменты рулят)
"Да воспомянуту быти!" (в мемориз)
"Благодарствую, порукоблудил"
"Главою бил о сруб светлицы (аПстену)"
"Возхохотамше под лавкою"
"ТЕМА ПЕРСЕЙ НЕ РАСКРЫТА!!!!

Сперто у Карла Кори.

водиться моя казка... про останнього Дракона і про те, як Осінь прийшла у світ...
http://v-dorozi.livejournal.com/19779.html?mode=reply

а це малюнок до неї... Ворони, звісно ж))

[699x450]

вечір, сповнений миру і пацифізму... головного пацифіста звати Кроко, він ненавидить холод, діставання з тератріуму, а також гостей

дивитись далі у комментах
[525x700]

Найбанальніший кард з усіх можливих...
[525x700]

далі є...
[700x525]

Это цитата сообщения КАКтейль Оригинальное сообщение

Все едино

Кто спасет единую жизнь - спасет весь мир.
Талмуд.

Не убий!
Евангелие.

По этой причине предписали Мы сынам Исраила: кто убил душу не за душу или не за порчу на земле, тот как будто бы убил людей всех. А кто оживил ее, тот как будто бы оживил людей всех.
Коран.

нє, я чогось таки явно не доганяю в цьому житті. чим далі живу - тим далі дивуюсь. от, скажімо, на одному творчому вечорі виступав музикант. хлопець вийшов на сцену у не зовсім, м*яко кажучи, тверезому стані (хоча і в тверезому його слухати важко...), це було справжнє знущання над слухачами. я вийшла у коридор, де стріла його "брата по перу", чи то пак, по гітарі, і той став ділитися враженнями, мовляв, як ужасно той виступає, як він лажає на кожній ноті, і т. д. За хвилину вийшов той таки музикант і спитав: "Ну як? дуже помітно, що я був п*яний?" "Ти що!!! Це ідеально!! Ти молодець, ти грав справді неймовірно!". У мене відпала щелепа, до того ж навіть при повній відсутності музичного слуху було очевидно, що грає він хє... ну, не добре. Це було давно, десь рік тому, але часто повторювалось на моїх очах - між чоловіками (хлопцями)-друзями. Вчора, просто, я знову стріла того ж чувака, і навіть їхала з ним в одному автобусі в Кіровоград, і всю дорогу він розпинався про те, як його дістали його друзі, які вони зануди, нездари, і як він їм по приїзді "нагонить матюків". Ну, і звісно ж, по приїзді були обійми, сонячний настрій і алкоголь...

дивно якось. не вкладається в моє поняття про дружбу. одне діло - дружні підколки, кепкування із дивацтв одне одного, а інше - ковш бруду за комір поза очі. і потім будуть заливіати про "справжню чоловічу дружбу"? не ведіться, дівчата...))

дивна річ: за останні місяці пережила силу-силенну неймовірного: міжнародну історичну експедицію, першу українську "Веселку", навчилась крутити вогні; поїздила на баранах і стопом по химерних снах Ван Гога (і інших світах європи); посіла "почесне" крісло головного редактора, побувала на найжирнішому форумі видавців у Львові; двічі за два місяці ледь не відкинула ласти; відкопала на розкопках перший в житті черепок (це ж важливіше за першого чоловіка!!!), провела ніч в одній кімнаті із двохрічним крокодилом, тарантулом, пітоном, скорпіоном, зграєю павуків і котом (найбанальніший представник тої фауни!); затусувалась до гурту дельтапленеристів і ще сила-силенна всього, але щось про це нічого писати не хотілося. настільки, що ледь не викинула цей щод. Завелике воно усе, щоб втиснути його у сірі літерки.
А от лишень повіяло тривіальними соплями і смутками, одразу ж рука тягнеться... як нити - то можна і вголос, і на щоді... бррр....

хвороба, насправді, це не тоді, коли ти нездоровий, це тоді, коли ти нездоровий, і тобі на це начхати. коли немає жодного ентузіазму вертатись у звичний ритм. це коли фіговість виростає глибоко зсередини, коли не можеш проятистояти вавилону, коли навколо стає забагато слів і замало справжнього, коли світ їде з глузду, всі навколо кричать і сваряться, голова вибухає від надлишку смсів із категорії "терміново", і, що найгидотніше, ці думки, про те, що щось втрачено і уже не повернеться, і те, що зараз, ніколи не замінить його...

а коли світ нависає на голові, його ліпше просто вимкнути. як набридлий радіоприймач. І, як показує практика, він від цього не впаде...
викинувши ф топку гори страшенно-важних-бумаг (мега-інтелектуальні статті, документи, договори...), я відчула нейморірне полегшення, просто фізично. в кімнаті стало легко і світло. На роботі шеф кипів і димився, а я просто не могла стримати нездорової усмішки на всі 32... чи 33... і ледь трималась, щоб не показати йому язика... потім скорилась Космічному Закону "якщо спізнився на одну пару, забий на всі, і буде тобі благо". а ще забила на німецьку. мало того, підірвала з пар ще декого, від чого самопочуття просто підскочило. а потім цілющі тиняння Узвозом і Володимирською Гіркою, і після промокання до нитки під холодним дощем нарешті спала температура і зник нежить, не кажучи вже про заряд отриманого позитиву... а потім був Гаррі Поттер, і дуже смішно, я реально відморозилась, не в силах ворухнутися з місці, благо, добра душа (підірвана з пари) бігала навколо, знайомилась з потрібними людьми, дарувала журнали ("От, це є новий літературно-мистецький журнал... а он [висить] - головний редактор..."), записувала коментарі видавців, словом, все, що належить робити журналістові на презентаці...
додому несла в собі одне: спааааать.... правда, фіг би я це втілила, якбидобрі духи не вирубили рубильник і в районі не зникло світло. коли зникає електрика, люди стають ближчими. і холодні вареники гріють, і бесіда з мамцею біля свічки, і Мумі-Тролі з ліхтариком, і з чистою совістю можна не вмикати аццьку машину - комп...

а тепер світ знов ввімкнула, і лопатою розгрібаю вічні, як світ, завали. екскаватор би мені... нічого, як нависатиме - вимкну знову... все - суєта суєт... а з осінню я уже помирилась...

щось набридно мені викидати все попорядку... спробую задом наперед.

На березі Північного моря. Гаага
[700x525]

Это цитата сообщения opium_yves Оригинальное сообщение

Кошачий рай.Автор-Екатерина Агафонова.Погибщей кошке

Мне казалось - я бегу
Полем
На не чующих травы
Лапах…
Я не помню никакой
Боли,
Смерть была - один большой
Запах.

Помню небо -
Древний Кот многоликий.
Отряхнулся и пошёл,
Как по карте.
Не взаправду же ведь я - Дикий,
Чтоб смотреть, что там лежит
На асфальте.

А потом запахло мёдом и мятой,
Я в траву влетел по самые уши
И решил, что в новой жизни (девятой)
Буду тем же, кем и был, только лучше.

Был котёнком, в сказки не верил,
А потом забыл, как все забываем -
Здесь всегда распахнуты двери,
Это место называется Раем.

Рай кошачий, до последних окраин,
Благодать для тех, кто здесь поселился.
Но уж больно убивался хозяин -
Я чуть сразу же назад не родился.

Весь поникший от нахлынувшей скуки,
Брёл по Раю в поисках дома
И уткнулся в чьи-то тёплые руки,
Руки пахли странно знакомо.

Не запомнилось лицо и окраска -
Прятал морду в вороте платья.
Был покой и тихая ласка,
А потом нас встретили братья.

Было солнце (просто так, не в окошке)
Золотым, как рыбка на блюде.
И все были мы здесь - общие кошки,
А у нас, конечно, - общие люди.

Мы со взрослыми котами небрежно
Выходили в круг - померяться силой,
И мурлыкали мне кошки так нежно,
Потому что я большой и красивый.

Здесь тепло всегда, и чисто, и сухо,
Не бывает ни дождей, ни метели.
Раз порвал я, значит, Серому ухо -
Зажило, и пожалеть не успели.

Серый крут, он подох, видно, в драке.
Серой масти - аккурат мой братишка…
По ночам ему всё снятся собаки,
Он рычит на них во сне, но не слишком.

Мне же снится: я бегу
Полем.
Каждая травинка -
Резная…
Может, каждый выбирать
Волен?
Я всего лишь кот, я -
Не знаю.

триденний похід на виживаннгя. Без їжі, грошей, із вельми суворим мінімом речей ми виконуємо всякі звірські завдання. як то, наприклад, побудову плота...
[700x525]

прийшли холода, а з ними і час спогадів-звітів. правда, звіти мені пиасти рішуче в лом і немає натхнення, бо двома словами тут ніяк не розповісти, а писати "війну і мир" натхнення, поки, немає... тож накидаю трохи хвото... далі у коментах.

німецька траса вітає нас...
[700x525]