Від чого червона
чарівна дівчина?
Від чого горять
маками щічки?
Від сонця жаркого?
Від сорому злого?
Чи серця палкого
прояв ніжний?

краплі крові
кулачки розбиті
дівча в злобі
двері всі закриті

між стін голих
звірем походжає
хто тут винен?
Хто цю правду знає?

Нащо рани
собі завдавати?
Криком груди
собі розривати?

Душі легше
певно що не стане.
Лиш троянди
швидко квіт зав'яне.

Сльози щирі
кулачки омити
дівча миле
на руки схопити

злоба тихо
у землю стікає
дівча спить
лиха вже не знає

спиняє, просить, гуде,
"Спинись, спинись, бо вмре!"
листя зриває несе,
гілля ламає паде,
у вікна розхристані дме,
в душу холод несе,
десь біля дверей знайде,
землю з під ніг вкраде...
і все, і все, і все

Скрип дверей. І автобус піднімаючи в повітря пилюку, викидаючи з під коліс каміння підпригуючи, мов перевалюючись з однієї ноги на іншу від'їжджає. Я стою на краю дороги. Пару хвилин дивлюсь в слід автобуса. Його шум затихає. Навколо чути мірне потріскування тліючої трави. Досить прохолодно. Треба йти. Я повертаюсь до ґрунтової дороги, що відходить в сторону. В темряву, в легкому червоному зареві впізнаю обриси вишневих дерев. Треба йти.
Йду швидко. Хоч і майже не бачу дороги. Груди наповнюються прохолодним повітрям. Його вдихати приємно. Чомусь люблю запах багаття. Тому з насолодою його п”ю. Приємно йти після декількох годин без руху.

-- дай Б-же!
-- дякую!, відповідає мені якийсь дядько. Він в декількох метрах від дороги стоїть біля багаття з граблями в руках. Певно палить ще минулорічне листя.
Я підходжу ближче. -- бачив поля горять.
-- но, то хтось певно підпалив. Людям тєжко землю обробляти. А так бадилля перегорить і вже можна сажати.
-- но так, але аби шкоди не наробило.
-- погода мокра, не дасть. Дядько смачно затягується сигаретою. Він прикурив, коли почав зі мною розмовляти. Йому приємно і цікаво з кимось поговорити. -- ви в крайню хату йдете?
-- так. Знаєте господарів?
-- но, так! Не дуже.
-- ви теж десь тут не далеко маєте хату?
-- півтора кільометри з відси. Жінки тітка там жила. Ми до неї перебрались, як стара прихворіла, а діти на Паньщині лишились.
-- то в Підріжках за мостом?
-- но.
-- гарне село. Проїзжав пару раз. А що ж ви так пізно та від хати далеко листя палите?
-- жінка бурчить, на чарку піти нема куди. От і листя палю. -- він посміхається. В його тоні є щось змовницьке, так говорять між собою свої

я вже йду далі. На днях обіцяв зайти до дядька Миколи на чарку самогонки домашньої. Сумно видно старому в цих полях. Я думаю про те як просто ми зговорились. І мені приємно. Попереду видно вогник. Це у вікні будинку горить. “крайня хата”. Так він назвав. Тяжко сплутати, єдиний будинок на 5 кілометрів навкруги. Мені ще трішки. Кроки стають все швидшими. Тривога і нетерпіння женуть в перед. Що там? Все добре? Чи буде добре коли я прийду? Хто там є? Що сказати? Проходжу тин. Подвір'я. Переді мною двох поверховий будинок з мансардою. Цегляний. Цегла стара темно червона. На ганку горить світло. Я стукаю в двері. Чути, що хтось до них підходить. Я відступив на крок на зад. Двері відкриваються. З будинку хвилею вириваються запах кухні, тепла, затишку. І на порозі стоїть вона. В светрі, і довгій шерстяній спідниці, на плечах товста шаль.
-- привіт!

рік тому я, як, думаю, і багато хто критикували Юльку за не продумані кроки в податковій політиці, питання податкових накладних, збитки, доплати в пенсійний і тому подібне. і тодішня опозиція теж відривалась по повній. зараз передивляюсь законопроекти від правлячої коаліції, і бачу ті ж самі норми, навіль формулювання одні і ті ж самі. тільки тепер це все серйозніше. тобто колір помінявся, а методи вирішення проблем і цілі перебування у владі, скажимо так не змінились

Є такі речі, які я ще пам’ятаю. Вони десь сплять в моїй голові, поки життя не дає можливості зупинитись. А тоді, в якийсь момент, під впливом звуку, запаху чи чогось іншого, вспливають на поверхню відкриті мов шифром чи паролем. Я закриваю очі, і ось вони переді мною. Шумний, весь вкритий пилюкою, не зручний автобус. Совкова рухлять, фарба облупилась, з під неї видно іржу. Але їде.. Їде поганенькою дорогою між селами. Це дуже рання весна, сніг вже зійшов, та дерева не встигли відповісти на сонячне проміння квітом. А поля через ,які прокладена дорога, стоять пусті, самотні. Брудно жовтий колір трави, зів’ялої восени, і підгнившої у холодних дощах листопада, домінує у вікні. Та ні, ще світло голубий весняний колір неба. Сонце удень яскраве, в автобусі звичайно немає кондиціонеру, і до шуму і пилюки додається нестерпна жара. Дихати важко, не вистачає повітря. Тільки рятує баночка чаю, куплена у магазині на останній зупинці. Сонце по-мало спускається вниз. Стає холодно і сумно. У мене в плеєрі грає музика, дуже тужна і красива. Думка прокручує різні фрагменти життя. Спогади, мрії. Все має ніжно ностальгічний відтінок. Думки наближаються до цілі моєї поїздки. Я думаю про те, як зупиню автобус біля з’їзду ґрунтової дороги з траси, і піду до будинку. Від цього повороту йти довго, і мені мріється як по дорозі будуть стояти всі в цвіті дерева, повітря буде пахнути квітом вишні, а проміння просвічуватиме через гілля дерев. Та цьому не бути, не цього разу. Сонце вже майже сіло, а до потрібного мені місця ще їхати годину, а то і більше. Водій не спішить, ретельно об’їжджає ями, які повиїдала зима у, і так поганенькому, асфальтовому покритті. Я на це не реагую, в середині пусто, краще думати про своє. Над полями стоїть димка, спочатку здавалось, що це туман піднімається з землі, але тонкий запах багаття, наповнює автобус. Це не туман. Трава вже встигла висохнути за декілька сонячних днів, і хтось, щоб очистити поля запалив її. Вдень побачити вогонь важко, бо трава не горить, а ледве тліє, тільки від подмуху вітру випускає невеликий язик полум’я. Вона вигорає не рівномірно. З одного боку чорне попелище, з іншого суха трава. Вогонь утворює лінії. Сонце сідає, і от-от сховається за пагорбом. А в полі чітко видно червоні величезні вогняні лінії. Від руху автобуса вони оживають, набирають динаміки. Змії. Довгі вогняні змії. Вони звиваються, повзуть, роздуваються яскравими вспалахами вогню, закручуються в кільця. Далеко на краю поля вони тонкі нитки, і лише біля самої дороги перетворюються в те, чим є насправді. Трава тліє, димить. Я спостерігаю за ними. Вже потемніло, і їх видно дуже добре у чорному просторі ночі. Розумію, їх рух теж має мету. Вони стають моїми подорожніми, випадковими супутниками в дорозі, і ми сьогодні пов’язані цією дорогою, цими полями і цією ніччю, мені видається що ми разом подорожуємо пустими просторами, і можливо вони повзуть саме туди куди і я. Очищаючись дорогою повертаються в свій Дім. Дім не конкретний, а дім як місце, чи час, де вони будуть вдома.

Это цитата сообщения Koshka_M Оригинальное сообщение

Что хочет Мужчина ..)

Я хочу, чтобы ты меня слушала, не осуждая
Я хочу, чтобы ты высказывалась, не давая мне совета
Я хочу, чтобы ты доверяла мне, ничего не требуя
Я хочу, чтобы ты мне помогала, не пытаясь решать за меня
Я хочу, чтобы ты заботилась обо мне, не унижая
Я хочу, чтобы ты на меня смотрела, не пытаясь чего-то от меня добиться
Я хочу, чтобы ты меня обнимала, но не душила
Я хочу, чтобы ты меня воодушевляла без принуждения
Я хочу, чтобы ты меня поддерживала, не отвечая вместо меня
Я хочу, чтобы ты меня защищала, но не лгала
Я хочу, чтобы ты была ближе, но оставляла мне личное пространство 
Я хочу, чтобы ты знала о моих самых непривлекательных чертах
Приняла их и не пыталась их изменить
Я хочу, чтобы ты знала… что ты можешь на меня рассчитывать…
Без ограничений

(с)ХБ

я вчора поняв, я трус. як це не сумно. і це мені псує життя. от не був би трус стільки проблем легко б вирішилось. можливо були б інші, але інші. а так. і то свою трусість маскую так. находжу гарні слова. пояснюю. знаходжу цілком важливі причини. хоча насправді вона одна. трус. тепер треба би перестати бути трусом. от!

всіх львівян вітаю з пізд@цом!!!))))... я такої погодки не пригадаю певно щось подібне було під час літніх бурь коли пів міста виглядало як після дебошу, тільки сьогодні це все витворяє сніжок) на дорогах є можливість порахувати автомобілі львова, вони всі просто стоять) йдеш рахуєш)

мало хто не бачив, чи хоча би не чув про фільми "День радио" і "День выборов", авторами цих фільмів є "Квартет И". І хлопці видали 11 березня свій новий фільм. Хто сподівається лише на купу жартів і все, тому певно не дуже сподобається фільм, хто ж готовий послухати щирі чоловічі мрії, думки, жалі, просто приколи, той отримає справжнє задоволення від фільму. Саша, Ростіслав, Льоша, Каміль весь фільм говорять про одне, про жінок, прекрасних, спокусливих, красивих, добрих і про те чому ж вони такі прекрасні, спокусливі, красиві та добрі такі при цьому сЇки?! до речі, жінкам фільм дивитись обов"язково, якщо вони готові почути чоловічий погляд на світ і хочаааааа б трішки зрозуміти нас. В цілому фільм хороший, щирий, дивиться на одному подиху. Рекомендую всім

ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ

І день і вік однаково минають. Не задержать
нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
час виростає, й меж не має, й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах
повішено, мов плахту, долю нашу.
Ми – ланцюга поодинокі звена,
ми - відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога,
не падає ніщо до безвісті води.
Віддати треба нам життю щомога,
а треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,
не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує проте
і ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в'юк,
в одноманітності не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рук
співати будем пісню на житті порозі.

Вітай, життя! Що більш даєш, і щастя, і красу,
і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай, життя! І на привіт тобі я понесу
м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.

цікаво важко отримати Нобелівську премію по літературі чи ні?... всіх нобелівських лауреатів просимо висловлюватись)

сьогодні Міжна родний день ПИСЬМЕННИКА!)))

вчора зранку у мене був приступ жадності солодкоїства) і я злупив весь запас цукорок, який у мене був на роботі. сьогодні, приготувавшись до роботи і згадавши, як солодко мені було вчора, я всією душею захотів хоч одного цукорка. і тут всесвіт почув мене. між документами лижав стожар, який випав з коробки. ммммммм)) балдьош

життя в пісок стікає
на сонці швидко висихає

жив, був, прожив,
колись когось дружив

чи хто згадає
вже ролі не грає

душа! кого чекає?
жив, був, змарнів
марив кілька снів

сьогодні теж минає
в пісок все стікає

вже другий день падає сніг в моєму місті. він лежить на асфальті. не тане. місто вкривається білим покривалом. і це означає, що закінчився черговий сезон. Осінь вкотре плавно перейшла в зиму. Цього року осінь мала різні запахи. Сигарет Харвест Чері, солодких п"янких парфум, старих і нових вагонів поїздів, теплого жіночого тіла.
Сезон розпочинався якось розгублено. Без чіткого уявлення про напрямок життя. нічого нового в цьому немає. так буває часто. та зараз почуття яке виринуло рік тому набрало сили. стало стабільним. кути зору змінились. хоч речі залишились не змінними. для завершеності потрібна була героїня. і героїня сезону знайшлась. гостра, не безпечна. спокуслива і холодна. рок-н-ролл і алкоголь. духи, які збивають з ніг і нігті, які впиваються в шкіру. а потім чуже місто і шрами, як спогади. і впевненість, що за пару днів знову все повториться. хоча причини повторюватись не має. і все повторюється. не так само, трішки по іншому. спіраль розкручується. розкручується далі до свого логічного кінця. і от вже пару тижнів ні духів, ні морозу по шкірі від ледь чутного дотику нігтів, ні чого. рок-н-ролл затих десь у підвалах. алкоголь втратив смак. в кіосках закінчився харвест. впав сніг і прийшла зима. сезон закінчився

не зважаючи на похмурий настрій з самого ранку, п"ятниця пройшла досить симпатично. трішки роботи, трішки приємного трьопу на загальні теми з дівчинкою. а далі були знахідки. перша це розповсюджувач білетів з театру франка. я вже десь два роки хочу попасти на Тев"є, і шо ви думаєте?! таки попаду у цю середу! на фірму, на якій я зараз є забігла розповсюджувач, і коли на моє дурацьке питання "а на Тев"є квитки є?" вона почала копошитись в квитках, я зрозумів: фселенная мне пАмагаєт! і я взяв квиточок і заодно телефончик для майбутніх переглядів. далі більше, дурацька мисля мене потянула в нет щоб пошукати казку Алібаба і 40 розібйників) найшов! і не ту фігню, яку пару років тому екранізували в росії, а саме запис 82 року стареньку пластіночку з Табаковим, Юрським, Джигарханяном, Нікітіним, Філатовим і Смєховим. ех! все вже закачано в закрама родіни айпод. а тоді мене потянуло полазити по сторінках знайомих на правах реклами вконтактах. юзер Соля мене потішила матерними гороскопами. Розсмішив мене гороскоп про тільців: телець ето піздец! та найбільше мене розсмішив гороскоп Скорпіонів. Багато, що я впівзнав, ой багато! дуже яскраві враження залишив останній місяць спілування з цим ніжним створінням. Та мушу сказати сміх мені допоміг побачити Скорпіончика в іншому світлі. і в дечому побачити спільність. я якось раніше трішки остерігався цього знаку. часто було так, що коли у мене ні з того ні з сього виникав конфлікт з кимось, то потім я взнавав що це скорпіон. але зараз, цей знак мені став ближчим. можливо зрозумілішим і не страшним. зовсім не страшним. це добре!

включив Маладе Даліди на айподі... і... хочеться у Львів, на вулицю, щоб світили жовтуваті ліхтарі, падало листя, плакати і курити... декаданс

вже пів року з перемінним успіхом слухаю цього психолога. і все ж неймовірно важко розділити уявлення і дійсність. очікування від того що є насправді.

сподіваюсь з цим аудитом частина четверта буде частиною останньою) хоча ні факт, ні факт)
і от знову сиджу на лівому березі Дніпра після бурхливих вихідних. субота на половинну сонна, спокійна, а на іншу половину дуже активна і бурхлива. сходив на тренування (це так активчику додало конкретно), з тренування відразу в кіно на, тока нє ржать, Суууутінки. Сага. Новий місяць (чи як там правильно це перекладається?) Дівчатам, яким подобаються накачані торси, рекомендую, баришні мліли і охкали. я трішки скучав, все таки жанр сага дуже вже в часі рооооооззззззззттттттяяяяяяяяягггггггг(тут стає нудно)ннннннннуууууууууттттттаааааааа.
а потім пікасо і аффтепаті Хеловін) оскільки більшість часу ми просиділи в підвальчику було досить прикольно. да, історія отримала продовження. приємне, примиряюче. після пікасо був сніданок пів 6 ранку біля макдональдза) дуууже мило) а потім був день неділі, і вечір неділі. вечір скажемо прямо міг бути і кращим. одне з двох або я неадекватно дію на жінок, і вони перетворюються на сущих с...к, або це вони мене не адекватно сприймають.
хоча є і інші приклади, чорт побери!) є!
певно треба менше заморочуватись сприводу того чого очікує мала