Про свою поїздку до Києва мені хочеться написати українською мовою. Нажаль мої враження не можна описати словами.
Все почалося з ранкового телефонного дзвінка.
Я його чекала...
"-Аллё..
-Привет.-в телефоні зазвучав приємний, турботливий чоловічий голос,- Ну что? Ты уже проснулась?..."
Звичайно, я вже прокинулась. Я майже не спала. Ніяк не навчуся спати у траспорті))) А ще причиною мого не-сну, було хвилювання. Хвилювалася я через перетинання кордону (начебто не вперше, але все-таки ) і через чекання зустрічі. Як тільки я в'їхала на Україну (правда зараз правильно говорити в Україну) я поміняла симку в телефоні на українську...
Я ЙОМУ говорила свій український номер телефону, але чи записав він його , чи запам'ятав? Написати йому смс мені було трошки ніяково. По-перше, рано (потяг прибуває в 5.16), а по-друге... Вважаю, що не треба перелічувати всі ті думки, що були тоді в мене в голові.
Тому я увімкнула свій плеер і мовча дивилася у вікно, очікуючи дзвінка. І нарешті він подзвонив . Потяг уже під'їжджав до вокзалу...
Це були два казкових дні в чудесному місті. Хоча ні... Казковості в них не було... Просто дитячий захват на обличчі від усього побаченного, радість і спокій у душі...
Я бачила Золоті ворота, якими колись закінчувалося місто. Я бачила безліч куполів великих і маленьких соборів. Я бачила Хрещатик і Майдан Незалежності, побродила по торгових центрах і посиділа в затишном кафе... Мені показали вечірній Київ (можна сказати нічний)-це просто незабутнє враження... І я ще раз переконуюся, що красу міста не сховає ніяка слякоть, не погіршить ніяка погода... Я бачила Дніпро! Це могутня широка ріка. Правда і він, як і багато інших рік, скований морозом, але це не зменшує його величчя і краси.
Ось і все.
(фотка из интернета)
[650x462]
Мне этого хватит, чтоб восстановить в памяти те образы, которые остались от посещения Киева. А в остальном.. мне почему-то кажется, что нельзя вот такие чистые, искренние, прекрасные эмоции пытаться сковать узкими рамками слов и предложений. Они как никто заслужили свободу и получили право жить в моем сердце, душе и сознании. Хотя нет... Это мне было дано право все это прочувствовать и ощутить:)
Напишу немного о другом. О мыслях. Как раз они должны быть облачены в слова и тщательнейшим образом законспектированы.
МЫСЛЬ ПЕРВАЯ И НЕ ПОСЛЕДНЯЯ:)
О сбытии мечт
Антонов пел: "Мечта сбывается и не сбывается...". А я бы спела: "Мечта сбывается, всегдя сбывается!". Или в противном случае она уходит из категории "мечта". Уходит гораздо раньше, чем не сбывается и поэтому мне уже все равно сбудется она или нет. А если НЕЧТО находится в категории "мечта", то организм подсознательно стремится к тому, чтобы достичь его, этого странного порой НЕЧТО.
Я, наверное, сейчас пишу не по-русски и даже не по-украински, а на каком-то своем языке, но мне сейчас так думается и хочется:)
Так вот эти самые стремления всей сущности человека к каждому из множества НЕЧТО вместе с верой в их воплощение в итоге приводят к сказочному состоянию, которое кто-то когда-то назвал "сбытием мечт"!
А мечта может быть и самой пустяковой и глобальной. Но радость, восторг от ее исполнения одинаков. В этом-то и прелесть!
МЫСЛЬ ВТОРАЯ, РАЗРУШИТЕЛЬНАЯ
Об эгоизме.
Я перестала думать о других. Точнее я слишком сузила свой круг мыслей, касающихся окружающих. Слишком качественно мне вбили в голову, что надо жить для себя в первую очередь. А так на самом деле нельзя! Нельзя становиться последней сволочью. Очень хочется думать, что у меня еще есть шанс выбраться из этого состояния. Но если пройти этот путь до конца, то обратно дороги нет. Может я все-таки вовремя оглянулась и у меня еще получится вернуться...
Как же мне было плохо в субботу вечером, когда я ясно все это осознала. А самое страшное то, что я понимала, что взять и все вот так вдруг исправить нельзя. НЕЛЬЗЯ! А как хотелось!!!!!!
Спасибо Судьбе за то, что она наградила меня за осознание моей ошибки! Теперь я обязана исправиться! Ведь это в принципе не так уж сложно: замечать тех, кто повернут лицом к тебе и не тратить сил на тех, кто постоянно отворачивается от тебя - они не достойны этого!
МЫСЛЬ ТРЕТЬЯ, БЕЗОТВЕТНАЯ...
А что такое любовь?
Чувство?
Смысл жизни?
Право?
Обязанность?
Болезнь?
Наказание?
Награда?
Тяжелая ноша?
Вечный двигатель?
Процесс?
Конечная цель?
Живительная влага?
Кость в горле?
Радость и счастье?
Боль?
Безысходность?
Путь к новой жизни?
Пожертвование?
Дар?
Начало жизни?
А может ее конец?
Мир?
Покой?
Спокойствие?
Война?
Страсть?
Безумие?
Любить- это значит найти свою половинку?
Или любить- это потерять себя?
………………………
МЫСЛЬ ЧЕТВЕРТАЯ, ТУТ И СЕЙЧАС ПОСЛЕДНЯЯ...
Не могу без эмоций)))
В Киеве я нашла свои любимые снежинки:)
Как я была права, когда говорила, что до них надо доехать!!!