[226x279]
...Я наважилася поділитися своїм важким дитнством. І зрозуміти для себе на скільки воно все ж було у мене важке))
Мабуть почну розповідь з того як я, будучи віком від 6 до 7 рочків, опинилася в скрутному становищі і поруч з дорослих нікого не було: мене налякала собака... Собаку цю я не пам*ятаю і чи вона мене вкусила-також, але знаю, що собака точно лякала... Тоді я почала боятися всього, що ворушиться. Не боялася лише котів і деяких букашок (але букашок не боялася лише в тому випадку, якщо поруч були батьки))). Але головні страхи залишилися ще мабуть з часів бабаїв і барабак, які приходили тоді. коли ти себе погано поводив і ще інколи вночі. Це звісно заслуга не лише моїх батьків, а ще близьких родичів, яки любили повиховувати чужих дітей такими от бабаями. Ну а я дитина дуже вразлива і це мене дуже заділо. Я не могла спати одна, не могла одна встати вноі і піди в туалет, боялася темряви і ще, згадую про одну дівчинку, яка розповідала мені казку про термітів, які любили істи дерев*яні ліжечка)) Звісно на такому ліжечку я й спала! Але це не найгірше... Найгірше було коли маленькою мене з сестрою відправляли на все літо до бабусі у село) В селі тих букашок і собак було більше ніж г...на (вибачаюсь за слово "більше"), там я також познайомилася з індиком від якого я постійно тікала, а дідусю чи бабусі доводилося зачиняти його хліву з квочками, коли я бігала по двору). Пам*ятаю ще літо, коли був період "божа корівка" це було десь коли мені вже було 8 чи 9... для мене вони були страшніші за колорацьких жуків, (яких нас з Юлькою змушували збирати на городі) Я боялася на вулицю вийти, бо знала, що рано чи пізно одна з них сяде на мене а потім покличе всіх інших) Їх було стільки, що навіть приблизитися до кущика чи дерева не мона було. Корочше виростала з мене боягузка ще та) Мало того, моя люба сестричка любила зайвий раз цим скористатись і звісно не могла якось не познущатися)) Ну в цьому плані я її як ніхто розумію, бо познущатися над сестрою, це святе!)
Взагалі можна ще багато чого згадати, але думаю поки досить.... Скажу, що моє "важке дитинство" вже в минулому разом з бабаями, зараз в мене трошки інше дитинство)) Але звісно деякі страхи залишилися... Темряву досі боюся, особливо коли одна у дуже великій кімнаті. Досі боюся незнайомих оку букашок і ще тарганів, хай їм грець! слава Богу, в нас їх немає)))