duhvoli.com.ua/index.php?news=93

Комітет із демократії Парламентської асамблеї ОБСЄ 3 липня ухвалив історичне рішення, поставивши знак рівності між сталінізмом і нацизмом, прирівнявши таким чином каральні органи СРСР 20-50 рр. ХХ ст. до фашистських. У той же час колишні функціонери КПРС та їх ідейні продовжувачі постійно цинічно називають фашистами бандерівців - найбільш послідовних борців з цією нелюдською ідеологію. До розуміння західних демократій нарешті дійшло те, про що твердили лише представники молодих демократій - вихідців з колишнього СРСР, які на власній шкурі мали змогу вже давно переконатися у тому, що радянський фашизм практично нічим не відрізнявся від німецького (одним з ініціаторів прийняття цього документу була Литва). Захід нарешті усвідомив величезну небезпеку для долі усього світу - безкарність подібного типу злочинів проти людства. В той час як німецький фашизм був рішуче засуджений, його ідеологи були страчені, і свідомість сучасних німців категорично вже не сприймає нацизм, у російському середовищі і далі виправдовується ідеологія радянського фашизму, а Сталін навіть на державному рівні визнаний "успішним менеджером". Цілком реальною є загроза відродження в Росії ідеології фашизму і ненависті до усіх сусідніх народів, а тому на порядок дений в увесь ріст постає проблема негайного проведення міжнародного трибуналу - "Нюрнберга - 2".

Это цитата сообщения Echoppe Оригинальное сообщение

Вишневі ночі.



Люди роблять себе самотніми самі, як не дивно, саме тоді, коли об'єднуються з іншими людьми в боротьбі з тією ж самотою. Фільм ілюструє класичний мотив боротьби любові і обов'язку. Лейтенант НКВД і зв'язкова повстанської армії полюбили один одного. На свою біду полюбили, тому що корпоративна етика цього не дозволяє.. Все могло бути так добре і просто, адже кохання - це так природно для людей. На шляху її стало усвідомлення обов'язку, і шкода що люди рідко замислюються про те, що по суті ніякого обов'язку немає і бути не може. Люди не винні нічого один одному, тому що саме відчуття бути зобов'язаним, вдячним виникає у них відповідно їх бажанням і принципам. Ідеям люди теж нічого не винні, тому що намислюють і вибирають їх для себе самі. І батьківщині теж нічого не винні, тому що нічого у борг у неї не брали. Якщо і винні люди, то тільки собі, і в першу чергу мають бути вірними, вірними собі, своїй суті, тобто бажанням, стремлінням, а це значить і любові. Але все таки не цей мотив тут головний. Сенс полягає в однім діалозі героїв, що зважилися нарешті кинути рамки надуманих зобов'язань. Лейтенант втік з арештованою ним же коханою, а вона привела його у схованку, в якій ховалася від нього ж, коли їй доповіли про небезпеку. - Що ж виходить, нас обох спіймали? - Ні, ми вільні! І вільні вони стали саме в той момент, коли кожний з них вирішив відмовитися від тієї спільноти, до якої себе зараховував, заради своєї любові. Але жодна спільнота не вибачає людини, яка від неї відокремилася, нехай навіть вона не перебігла в інший стан, а просто стала зовні. Цей сюжет, хай неновий, але дуже важливий, виписаний у фільмі дуже красивими і зворушливими фарбами. Картина яскрава, фактурна і чуттєва. Тут можна із задоволенням розглядати і красу людського спілкування, відносин, і деталі одягу, і краєвиди. І цікаве лінгвістичне спостереження: слова української мови мають м'якіше звучання, ніж слова мови російської через фонетичні особливості, але голос, що їх вимовляє, чомусь грубіший [700x525]

 

Два автори з вересневої книговидавничої виставки «Медвін». Першу узяв сам, другу відрекомендувала товаришка по літературі Вербава, за віком майже дитина, але незагублена, навпаки, впевнена у власних зацікавленнях, з узагальненим вселенсько-містичним світоглядом і філософією, схильною до відстороненої від місця дії практики. Її автор маріанна кияновська. Нам, старим, ностальгуючим за спалахами любові до життя, до іскор свята в буденному, важко відірвати душу від тіла та злетіти за марою фантастичного уявлення небуденної авторки, ось тому нитка подій рветься, нашарування химерних думок нагадує перегони важких дощових хмар, які невідомо де і коли мають вибухнути водою, на яку чекаєш, як на щасливий кінець. Проте він випадає. Перегорнута остання сторінка, а дощу не було. Теплий двір Марії Вайно немальований не скрізь тепло, та від його мешканців чекаєш не саме тепла, а справдешньості думок і вчинків. Вони не марять, вони спершу мріють, а далі просто живуть. І це мені зрозуміло.
[550x387]

"У мене взагалі таке враження, що ми (наша держава й суспільство) живемо неначе з хворобою Бехтєрєва (це коли голова напівповернута, й людина не може нею вільно рухати). І ми так — постійно напівобернуті назад, увесь час озираємося. Саме це — невміння і небажання, відсутність певної відваги розвернути голову і подивитися, куди рухається світ, за якими законами, технологіями, який ми маємо вигляд в оцих координатах — ставить нас на узбіччя цивілізованого світу." - з інтерв'ю газети День
[400x348]

Набута ще з поганських часів звичка недовірливо ставитись до лауреатів офіційних премій схоже трохи випаровується під впливом здорового глузду новітніх творців широких полотен буття людського. Невелика за обсягом, але пристойно-епічна оповідь вражає глибоким зв 'язком вчинків окремих людей із різних поколінь. Це поєднання природно випливає з прадавньої мудрості і тисячоліттями викарбуваних моральних підвалин. Героїню називають іконою ХХ століття. Її вчинок у дитинстві не можна назвати зрадою, але все життя у великомученичестві і спокуті не заради і не в ім'я справедливості, а тому, що справжня людина у ницості мертва.
[295x432]

Минуле - то такий кат, що мовчки і без знаряддя тортур
замордовує людину зсередини. Можеш ночувати в церкві,
колінкувати, каятися, денно й нощно бити поклони, а воно не
відпускає, як задавнена грудна жаба. Душить тебе, душить...

Марія Матіос "Нація. Одкровення"

Давно не їв справжньї історико-пригодницької літератури. Вміння автора затягувати читача вглиб сюжету так, що в нього залишається стійке відчуття власного спостереження подій, неперевершене і тим більш цінне, що повість автобіографічна. В ній подані приклади боротьби чекістів за управління землями теперішніх Черкаської та Кіровоградської областей та впертого небажання місцевих коритися тому управлінню, бо в чекістів якісь незрозумілі звичаї...
Вполювали вони на шляху якось голову подільського Губчека Вільгурде-Соколова, погортали його документи, та де їм зрозуміти, якими казковими мріями живуть червоні пролетарі..

"..посвідчення, що т. Вільгурде-Соколов є членом колегії Всеросійської Чека у Москві. Наказ, підписаний Дзєржінским, щоб Вільгруде-Соколов негайно виїхав на посаду голови Красноярської Губчека, в очищеній від армії Колчака Сибірі. Найбільший, безперечно, в історії світа кат висловлював у тому наказі віру, що Соколов, що його він знає, як “доброго працьовника” і організатора — виправдає його довіря і очистить Сибір від “контр-революції”.
В партійному білеті у шовковій червоній окладинці було зазначено, що т. Вільгруде-Соколов є членом компартії з 1917 р. В білеті лежав рівненько зложений власноручний лист Лєніна. В ньому Ленін хвалив голову красноярської губчека за “клясову чуйність і стійкість”, дякував за “самовіддану роботу” по ліквідації “конт-революцїї” у Сибірі; дальше висловлював надію, що незабаром товаріщ Вільгруде займе становище голови Вселатвійської Чека у своїй батьківщині — Латвії...
Окремо лежало декілька листів від Дзєржінського, у яких старший кат повчав молодшого. “Благодарственная грамота” від ВЦІК-а. Дипльом на “почесну зброю” від Всеросійської Чека. Знову наказ Дзєржінського: “Червона армія очистила Україну... Як людина, що має досвід в очищенні пофронтових місцевостей від внутрішньої контр-революції, негайно виїжджайте в розпорядження ВУЧека. Сподіваюся, що й на цей раз виправдаєте надії, які я на вас покладаю”.
Так товаріщ Вільгруде-Соколов став головою Чека прифронтового Поділля.
“Попрацювати” він вже встиг. Про це свідчила пачка протоколів засідань колегії Чека, що лежала між іншими паперами в скрині. Були це довжезні списки людей, а поперек кожного списка, грубим червоним олівцем, одна велика літера: Р — скорочене: розстріляти. І підпис: Вільгруде-Соколов. Члени колегії губчека підписували ті “протоколи” пізніше, лише для форми. Всі протоколи були датовані днями лиш останніх трьох місяців і то неповних. Підрахувавши, приблизно, списки по сторінках, отримую цифру — чотири тисячі. Всі прізвища, за рідкими винятками, українські. Проти кожного стояло: вік, заняття, коротке обвинувачення. Вік — від п'ятнадцяти до семидесяти, осіб обох полів. Заняття — переважало хліборобство. “Обвинувачення” бреніли: “петлюрівщина”, “вороже відношення до совєтської власті”, “агітація проти большевизму”, “переховування зброї”, “переховування бандитів”, “затаювання хліба від власті”, “контр-революційна проповідь в церкві”, “шовіністичне навчання дітей у школі”...
Голова подільської Чека вивозив до Харкова таємні документи, бо Винниця була поважно загрожена повстанцями й партизанами.
В скрині, в окремій обгортці, лежали таємні накази ВЧК-а з Москви. Короткі, лаконічні, жорстокі. Мені досі жаль, що не сповнилася моя тодішня мрія — вивезти їх закордон.
Наведу по пам'яті зміст одного.
Щоб знав увесь світ.
Дзєржінскій писав, що за відомостями, які він одержав, в Україні, після заняття її червоним військом, значно поширилися “шовіністичні” настрої. “Куркульське” село і українська інтелігенція мріють про самостійну Україну. З огляду на те, що війна з Врангелем, Петлюрою і поляками ще не скінчилася, це криє в собі велику небезпеку для існування совітів в Україні. Треба дати відчути населенню тверду руку совітської власті. А тому, він наказує головам всіх губчека в Україні перевести масовий розстріл осіб, у відношенні яких може бути підозріння, що в дальшій боротьбі вони можуть стати по стороні ворога. Особливо-ж треба натиснути на розстріл осіб, у відношенні яких хоч і нема підозрінь, що вони можуть приняти активну часть в боротьбі, але знані серед населення і мають на нього впливи, або користуються повагою. Списки таких осіб, після розстрілу, вивішувати на видних місцях із зазначенням, що вони розстріляні за те, що збиралися боротися проти большевиків. Розстріли треба перевести так, щоби від них лишився ефект, який відбив би у населення охоту мріяти про боротьбу за самостійну Україну. Нижче йшов подаваний Дзєржінським з Москви цифрований плян розстрілів по окремих містах. Одеса і Київ мали розстріляти по вісім тисяч чоловік. Полтава, Харків, Катеринослав і Винниця — по шість. Житомир і Єлисаветград — по чотири тисячі. Чернігів і Херсон — по дві. Головам губчека наказувалося виробити негайно цифровані пляни розстрілів для повітів."
[514x699]

Это цитата сообщения LoFin Оригинальное сообщение

!!!!!!!!



Наконец-то по гнусной кормушке, именуемой «борьба со СПИДом», нанесен удар из политического лагеря! Президент ЮАР Табо Мбеки поддержал честного американского ученого Питера Дюсберга, который уже десять лет доказывает миру, что СПИДа нет. Мбеки пригласил Дюсберга работать в ЮАР, чтобы противостоять наглому вмешательству Всемирной Организации Здравоохранения (ВОЗ), которая утверждает, что 10% жителей ЮАР инфицировано ВИЧ. Цифры взяты с потолка. Но под эти цифры «выбиваются» огромные деньги.
Со времени «открытия» СПИДа правительство США потратило на него 50 миллиардов долларов. Два миллиарда долларов в год получает Центр по профилактике и контролю заболеваний (CDC), в офисах которого и родился этот миф - СПИД.
В 1981 году AIDS). Готтлиб ввел этот термин, наблюдая пятерых пациентов-гомосексуалистов. Все пятеро были наркоманами и активно употребляли опийные препараты для облегчения анальных сношений. Все пятеро были больны пневмонией с ярко выраженным поражением иммунной системы. Причем здесь эпидемия? Но, оказывается, поначалу ни о какой эпидемии речь и не шла! Готтлиб и другие врачи употребляли этот термин как симптом. Например, говорилось, что протекание туберкулеза у больного сопровождалось СПИДом, т.е. поражением иммунной системы. Это то же самое, как сказать, что грипп сопровождается высокой температурой, но ведь нет такой эпидемии «высокая температура»!
Так было до того, пока исследования Готтлиба не легли на стол к начальству в тот самый Центр контроля и профилактики заболеваний. Центр как раз в тот момент грубо проколся на так называемом «свином гриппе». Это отдельная история, но вкратце ее тоже стоит рассказать. В 1976 году дирекция Центра заявила, что появился новый вирус «свиной грипп», который скоро начнет косить американцев направо и налево. Под это выбиваются денежки на производство вакцины и начинается тотальная вакцинация. 50 миллионам американцев успевают сделать прививки, как вдруг выясняется, что никакого вируса нет, а вакцина обладает мощным побочным эффектом, от которого тысячи людей получают тяжелые нервные расстройства и паралич. Около 100 миллионов долларов государство выплатило по судебным искам.
Проколовшись со «свиным гриппом», Центр ухватился всеми руками за СПИД. Быстренько отыскали вирус, который «вероятно» вызывает СПИД, и назвали его «вирус иммунодефицита человека» (сокращенно - ВИЧ). Создали технологию ВИЧ-тестирования. И пошло-поехало «производство» больных СПИДом! И финансирование - 2 миллиарда «зелени» в год!
У многих честных ученых это наглое шарлатанство вызвало возмущение. Они доказывали, что нет никакого вируса, что тест только фиксирует наличие антител в организме. Тестирование дает положительный результат (т.е. обнаруживает «вирус») при туберкулезе, пневмонии, ревматизме, рассеянном склерозе и еще двух десятках болезней, а также после прививок и переливания крови, то есть в результате вмешательства в обычную работу организма. На это вмешательство организм отвечает выработкой антител, которые и обнаруживает ВИЧ-тест. Вдумайтесь в такой абсурд: более миллиона человека, у которых обнаружили ВИЧ 15 лет назад, до сих пор не заболели никаким СПИДом, и наоборот, полутора миллиону больных врачи бы рады по всем симптомам припаять СПИД, да вот только тест не показывает ВИЧ!
Венгерский врач Антал Макк заявил в интервью, что называется, не в бровь, а в глаз: «Большинство диагнозов СПИДа основаны не на выделении вируса, а на решении Всемирной организации здравоохранения причислять к нему такие клинические симптомы, как потеря в весе, хроническая диарея и постоянная повышенная температура». А вот самые свежие данные, напечатанные в авторитетном английском медицинском журнале The Lancet. Японские врачи, работавшие в Гане, протестировали на ВИЧ 227 африканцев, которых до этого признали больными СПИДом на основании тех самых трех симптомов. У более чем половины ВИЧ не обнаружен!
Теперь понятно, откуда в африканских странах берутся эти миллионы «больных СПИДом», эти 10 или 20 процентов! Понос, потеря в весе, температура? - шагом марш на тестирование! Реакция на ВИЧ положительная? - ура, болен! Следующий!

Всемирная организация здравоохранения к этой кормушке присосалась крепко, не оторвешь. На конференции в Токио ее представители жаловались, что финансирование уменьшилось с 90 миллионов долларов до всего лишь 70. А ведь надо же бедным странам помогать, не хватает! На что же, как вы думаете, расходуются эти миллионы? В основном на... презервативы!

Итак, миллионы африканцев болеют и мрут от малярии, туберкулеза и всего букета болезней, связанных с антисанитарией, голодом, сверхжарким климатом, то есть, с тяжелыми условиями жизни. Раньше был даже специальный термин «болезни нищеты». Но нас хотят убедить, что на самом-то деле они болеют и мрут от некоей загадочной непобедимой эпидемии, спастись от которой можно, только с помощью презерватива. И значит, не нужно им посылать продовольствие и лекарства от Читать далее...

"В історії певних народів бувають нез’ясовані моменти притуплення волі до життя.." Цілий народ, сповнений віковічної шляхетності, кам’яніє перед знахабнілим грабіжником. Ті, що вижили після 33-го, в більшості розміняли шляхетність на страх та бажання за будь-що зберегти біологічну субстанцію. В цьому народі живе і паразитує вірус-1933. Ось чому і сьогодні один з головних героїв епопеї Корній для них залишиться бандитом. Він зарубав сокирою свого сина, і це найгостріший момент у творі, діалектика спокути. Стилізовані нащадки вбитого Максима по Україні скрізь, вони роблять фото на тлі будинку Верховної Ради і підписують, що мріють працювати там на благо збанкрутілої частини свого народу
http://lib.ru/SU/UKRAINA/SAMCHUK/mariya.txt
[698x237]

несвіжі овочі оселяються скрізь у найприкріші депресивні часи
глизева відсиріла картопля
пріла морква
пророщена цибуля
зів'яла зжовкло-почорніла капуста
це страви
безумців, що видряпуються на вершечок пустки
і спускають додолу побиті на шляху скривавлені ноги
невдах, що п'ють каву за шаховими столиками
інших невдах, що вгрузають у несправжнє життя вмираючи у ньому ж
несвіжі овочі збуваються, як найдосконаліші пророцтва
ось день, що відкочується, мов музика поховального оркестру
несвіжі овочі в міді якого проростають новонародженими пагонами
ось ніч, що пухириться, мов обпечена шкіра, збиваючись, як вовна в шкарпетках
вив'язаних старими жінками
за несвіжі овочі
проламані найсуттєвіші стінки
увігнуті скошені поверхні
лише криві
лише знівечені структури
навіть зовні вгадується внутрішня їх слизота
у яку сонячні зайчики занурюються назавжди
руки після доторкання гидливо кривляться ненатурально вигинаючі пальці
несвіжі овочі це покидьки зі смертельними ранами по всьому тілу
це вагітні овочеві жінки: напівпрочинені двері в існування майбутніх тіл
знову тимчасово гарних
це смаки жахливого часу
занурені в усе
живе воно чи неживе

Після 7 листопада ці рядки можна вкарбувати в Майдан

Смотреть это видео

наша історія і сучасність

zaxid.net/article/26681/#rt7EtIvQwL

ГАЛИЦЬКА ЖИДІВСЬКА КНАЙПА
У Львові на вулиці Староєврейський, поруч із зруйнованою синагогою «Золота Роза», відкрилася Галицька Жидівська кнайпа «Під Золотою Розою». Заклад демократичного формату з галицько-жидівською кухнею оформлено в стилі довоєнних років. Відвідувачі кнайпи зможуть приміряти пейси, скуштувати кошерної їжі, а також вдосталь поторгуватися з офіціантом, бо цін у меню «Під Золотою Розою» не вказано. Назви страв у кнайпі – «Форшмак від вуйця Шльома», «Борщ солодкий – Хасидові весілля» та «Ролядки язикові «Загадка Іди Черновіцер»».

Від себе. У Києві на Майдані суворий старезний книгопродавець, в якого я купив дві книжки про УПА змовницьки запропонував мені ознайомитись з псевдоісторико-політичним виданням, яке звинувачувало жидів у всіх наших негараздах. Добра і доступна книжка для громадсько-активних з недорозвиненим розумом. Зважаючи на те, що за словами дядечка, він пробідкував 25 літ у Сибіру, я не став викладати йому своїх поглядів на національне питання, лиже повернув книгу зі словами, що не довіряю московським видавцям (книга написана російською мовою). Засмучений неотриманою повагою, він порекомендував йти до школи у 1 клас і вчити історію..

observer.sd.org.ua/news.php?id=15163

Вихователька дитячого садку Марія Іванівна вигадала ефективний спосіб досягнення дисципліни у ввіреній їй групі малюків.

Уранці, під час сніданку, вона показала дітям велику шоколадну цукерку в яскравій обгортці і урочисто сказала:

- Діти, бачите цукерку? Хто із вас буде сьогодні найкраще себе поводити, той у кінці дня її отримає.

Малюки старалися як могли: ходили по групі мало не навшпиньки, говорили пошепки, з’їдали всю кашу, старанно займалися ліпкою і малюванням…

А в кінці дня запитали виховательку:

- Маріванна, а кому з нас дістанеться цукерка?

- Яка цукерка? - здивувалася наставниця. - Ах, цукерка!.. Так-так, дітки, я помітила ваше старання. Сьогодні ви поводилися значно краще, ніж учора. Але… ще недостатньо. От давайте завтра постарайтеся ще більше, і тоді обов’язково хтось із вас отримає велику і смачну цукерку.

А на другий день усе повторилося: вихователька знову обіцяла солодку нагороду… на завтра.

- Та вона вже сама давно з’їла ту цукерку, а нас тільки дурить! - висловив здогад Вовочка.

Схвильовані діти побігли до виховательки.

- Маріванна, а Вовочка каже, що цукерки нема!

- Кому ви вірите, дітки? - обурилася наставниця. - Цьому баламуту Вовочці? Та він же досі пісяє мимо горщика - ви самі бачили! Не турбуйтеся, цукерка є. Завтра я вам її покажу, от побачите…

lohotrontoday.at.ua/publ/1-1-0-172

З одного боку, всі скаржаться на зубожіння, низькі зарплати та мізерні пенсії, з іншого - багато працедавців спокушають потенційних шукачів роботи зарплатами 5-10 тисяч гривень щомісячно! В газетах оголошень можна надибати добрий десяток запросин на високооплачувану працю для “молодих, ініціативних, енергійних”. За мінімально короткий термін пропонують перевтілитися в менеджера для роботи з персоналом, інтернет-мільйонера, промоутера. Одне слово, в людину, яку в англо-американському мовному середовищі прийнято називати “бізі” (себто “зайнятий”, звідси й “бізнесмен”).

То чому ж не спробувати щастя і не заробити омріяну тисячу-другу на незораних цілинах вітчизняного ділового ринку?


Семінар не для осіб зі слабкими нервами

Автор цього матеріалу вирішив зробити саме так. Зацікавившись оголошенням про набір в іноземну компанію перспективних та амбітних працівників, зателефонував за вказаним номером. А відтак - прийшов на зустріч за призначеною адресою. Заповнив анкету, запитання якої чомусь були задані мовою нашого північного сусіда. Невже мої потенційні працедавці настільки не поважають українську? Однак у чужий монастир зі своїм статутом, як відомо, не ходять. Я написав, що пріоритетом моєї праці є творчий ріст, дружній колектив та чесно зароблені гроші. Вочевидь, моя відвертість сподобалася симпатичному добродієві у світлій маринарці - після коротких переговорів він запросив мене на триденний навчальний семінар всесвітньо відомої китайської компанії. З етичних причин не вказуватиму її назви. “На семінар приходьте без запізнень, і обов’язово одягніть костюм з краваткою. Ми навчимо вас, як заробляти гроші”, - по-змовницькому підморгнув.

На семінар я прийшов завчасно, зодягнувшись у костюм та білосніжну сорочку. У невеличкій презентаційній кімнаті було близько десятка осіб. До початку семінару довелося чекати близько двадцяти хвилин. І коли до залу рішучим кроком впевненого командора увійшла жінка з хвилясто-розпущеним волоссям, яка скидалася на амазонку, люди не могли стриматися від овацій.

“Здравствуйте!” - привіталася пані лектор московською говіркою. І з перших хвилин попередила, що розповідатиме неприємні речі про кожного присутнього в залі. Порадила особам зі слабкими нервами негайно покинути семінар. Проте ніхто не поворухнувся. Усі були заінтриговані.

“Скажіть мені, чи вчили вас заробляти гроші? – задала риторичне запитання “амазонка”. - Точно знаю, що ні. Тому всі ви після закінчення вищої освіти найчастіше працюєте на державній посаді і отримуєте за те копійки, не кажучи про стреси та страх не догодити начальникам. Тому вважаю вищу освіту даремною витратою часу!”. За її словами, навіть наявність невеликого власного бізнесу не робить людину щасливою та вільною, позаяк практично увесь час їй доводиться крутитися, наче білка в колесі, щоб заробити сяку-таку копійчину.

“Все українське суспільство поділяється на 95 відсотків дипломованих жебраків та 5 відсотків багатіїв, які знають, як заробити гроші. Треба викинути на смітник свій диплом і трудову книжку та почати перебудовувати свої мізки”. Далі пані переконувала аудиторію, що лише праця в мережевому маркетингу за принципом піраміди дасть змогу швидко і реально розбагатіти. “Щоб навчитися цього, слід придбати спеціальну літературу з питання особистого збагачення. Бачите ці дві книги по 40 гривень кожна? Вони вам необхідні як повітря”, — звернулася лектор до мене. “Для чого купувати, якщо мені достатньо послухати ваші розповіді? – здивувався я. – Тим паче, що 80 гривень на дорозі не валяються, і я ще не знаю, чи буду займатися цим бізнесом…”. “Тоді прошу покинути наш семінар, — на мить посмішка адепта китайської компанії перетворилася на оскал розгніваної фурії. – Чому ви сюди прийшли?! Послухати можна й радіо!”.
...Я зачинив за собою двері і несподівано зітхнув з полегшенням. Ні, не потрібно мені промивати мізки галасливою балаканиною та пустими обіцянками казкових доходів. Не такі китайці вже й марнотратні, щоби платити навіть гривню за те, що я розкажу про їхню компанію кумові-сватові-братові (принцип мережевого маркетингу). А аферистів та “лохотронщиків” відчуваю здалека. Принаймні зароблений потом та інтелектуальними потугами університетський диплом викидати до смітник я точно не збираюся...

Інтернет-магнат за 300 доларів

Добротний офіс. Стіл з якісного червоного дерева. Статуетки з порцеляни. Світлини щасливців з похвальними грамотами в руках. Увійшовши всередину, я побачив двох усміхнених добродіїв середнього віку, які простягнули мені руки для привітання. Мій візит до них був зумовлений запросинами в газеті “досягти успіху та отримати можливість навчання з метою придбання нової професії для роботи в інтернет-бізнесі”. “Чи не боїтесь ви труднощів? Чи знайомі з Інтернетом? Чи любите спілкуватися з людьми? Які риси свого характеру вважаєте найкращими? Коли одружилися і чи маєте дітей? Який вид бізнесу вважаєте найбільш прибутковим?”.

Після десятка подібних запитань комунікабельний чоловік, який сидів за Читать далее...

ukrnationalism.org.ua/publi...ns/?n=1392

"В Україні ніхто не проводив декомунізації, тому Україна стоїть на порозі рекомунізації, рекомунізації навіть не з ідейним демагогічним камуфляжем, а у мафіозному виконанні… Рекомунізація України - це не панування національного комунізму (соціалізму), а панування російського комунізму з поступовим відновленням усіх типових явищ імперії", - пророчо перестерігав ще в 1994 році професор Ярослав Дашкевич.

Вже майже двадцять років в нас перманентно говорять про потребу заборони комуністичної партії та доцільність суду над комуністичною практикою та теорією. Регулярно проводяться різноманітні конференції, "круглі столи", публікуються відповідні звернення і заяви, останнім часом видаються навіть деякі Укази і Розпорядження, спрямовані на усунення топоніміки комуністичного режиму, проте суттєвих зрушень ще немає. Чому так сталося і в чому ж глибинна небезпека комуністичної спадщини для українців як нації і України як держави?

Відповівши на це запитання, ми не лише зрозуміємо причини сучасного стану нашого суспільства, але й зможемо усвідомити та здійснити шляхи виходу з затяжної кризи.

Комунізм був штучно накинутий Україні силою чужих штиків та засобами масового терору, оскільки, за влучним висловом Степана Бандери, він "цілком чужий духові української нації". Комунізм має конкретне джерело і конкретне походження, тому марно надіятись, що він "зникне як роса на сонці", без організованих зусиль влади та українського суспільства. Про глибинне власне російське коріння більшовизму писали видатні дослідники та знавці цього "явища": Євген Маланюк, Дмитро Донцов, Микола Бердяєв, Юрій Бойко, Степан Ленкавський та інші, тому детально зупинятися на цьому не будемо.

"Таж "комуністична спадщина" - це і заводи, фабрики, інститути…", - єхидно закинуть "ностальгуючі". Зовсім ні! Цю спадщину залишили нам трудові руки та світлі голови наших таки предків - українців, які сьогодні стали добривом для рідної землі, або нидіють на злиденну пенсію, на відміну від жируючих "особливих", "персональних пенсіонерів".

Скажений вереск підняли комуністичні апологети з приводу демонтажу пам’ятних знаків лідерам комуністичної системи. "Ні! Війні з пам’ятниками!", "Це наша історія!", волають вони, підшукуючи сумнівні "аргументи". "Поступать, на наш взгляд, таким варварским образом может, нецивилизованный человек, но не руководитель государства, стремящийся идти в культурную Европу. Ведь там до сих пор стоят разные памятники, в том числе и фашистам - Муссолини (в Италии), Франко (в Испании)" ("Киевский вестник" № 89).

Незручно навіть коментувати подібні "аргументи". Не знаю, чи стоять в культурній Європі пам’ятники фашистам, з якими автори цитованого тексту мимовільно порівнюють Лєніна, але видається, що ні Муссоліні не йшов завойовуювати Італію, ні Франко не організовував походи голодних "гегемонів революції" на Іспанію, нищачи її незалежність. Може тому й стоїть в культурній Європі пам’ятник генералу, що він врятував Батьківщину від червоної "інтернаціональної" чуми. Ну, а про те, як Лєнін особисто стягував з постаменту фігуру імператора, як "цивілізовані" більшовики ставилися до пам’ятників, церков, культурних цінностей та творчої спадщини поневолених народів напевно не варто й згадувати. І які "референдуми" проводились при перейменуванні вулиць і площ, чи й міст у різні "дзержинські", "октябрські", "стаханови", "кіровогради" та "тельманови"?

Про засадничо злочинну сутність комуністичної ідеології написано вже багато, проте, нажаль, мало що з написаного доходить до свідомості наших співвітчизників, і то не лише з причин мінімальних накладів подібних видань. За роки свого панування комуністам значною мірою вдалося вивести "породу нових людей". Напевно знайшовши занадто радикальним чи недоцільним первісний ("нєчаєвський") план винищення всіх жителів, віком понад 25 років, вони "пішли іншим шляхом", шляхом винищення найкращих, найсвідоміших, найбільш активних і непокірних. З іншого боку, методами тотального залякування, підтвердженого вагомими аргументами "червоного терору", голодоморів і репресіями, та всеохоплюючої зомбуючої пропаганди, вивели "совєтікуса", без Бога в душі і України в серці, з абсолютно атрофованими почуттями гідності, морально-етичних принципів, людських і національних цінностей. Виплодом червоних селекціонерів стала безвольна, покірна, зневірена перелякана денаціоналізована істота.

Одночасно тотально знищувались і національні матеріальні цінності, цинічно фальсифікувалась історія, силоміць проводилась політика русифікації. Проте йшов і паралельний процес - місце владної верхівки зайняла вельможна каста партійних діячів, переважно неукраїнського походження, котрі з неабияким ентузіазмом взялися "Украйну править".

З таким багажем ми і підійшли до 1991 року, коли Україна проголосила незалежність. Проте на чолі формально незалежної України й далі залишилася комуністична зграя, яка, скориставшись "демократичним" хаосом та власним досвідом, матеріальним набутком і зв’язками, намагалася закріпити Читать далее...

Смотреть это видео

то просто наше

Это цитата сообщения verbava Оригинальное сообщение

хи =)



посиділи, поспілкувалися, попили гарного чаю (правда, чаєві заважав вічний запах вишні, якого я ніяк не можу вивести, й надмір меду, з яким я знов не розрахувала), ейсід змерзло в лапи. як верхні (чай не допоміг, хоча свіжоналитий пік у пальці; а нахабства, шоб попросити погріти руки, в ейсід не вистачило), так і нижні (ото піду й куплю багато вовняних шкарпеток). шото мені підозріло гарно - а це ж я ше навіть до фільмів не добралася =))
одним із приводів до гарності, мабуть, може бути те, шо я тепер знаю, з ким піду на хаггард, і такий розклад мене більше ніж влаштовує. звичайно, ви ше маєте шанс приєднатися, але, позаяк я по квиточки піду вже завтра (якшо зовсім не обламаюся), дуже ймовірно, шо в залі ми все одно будемо сильно далеко.
а ше у мене збожеволів мейл-менеджер :) він вирішив порадувати мене чотирма тисячами лістів - від 19 вересня до сьогодні. піду-но я за той час чаю попию... а ви музики подивіться =)

Немає необхідності переповідати ідею фільму. Режисеру вдалось донести красу мужності. Винятковий, унікальний історичний феномен, коли національна гідність у злитті з гідністю особистою породжує образи надзвичайних людей.
[360x515]

blogs.pravda.com.ua/authors...fd9f227d3/

Обід. Один із двориків Старого львівського будинку на площі Ринок. Співбесіда. Для того щоб потрапити на співбесіду потрібно було знайти потрібний номер на порталі будинку, а потім, пройшовши темний коридор, сходи, вийти у старе львівське подвір'я по обох боках котрого стоять середньовічні стіни, місцями на них ростуть дерева та інша віртуальна зелень. У дворику криво покладена бруківка, що зумовлює виникнення несподіваних калюж. Час від часу подвір'ям проходять місцеві мешканці з сумками та здивованим обличчям (більшість із них все ж страждає від тривалої ізоляції в середньовічних будинках, що творить на них невідворотний психологічний вплив). Посеред подвір'я стоїть старенький стіл за яким сидять троє засновників компанії та із запалом в очах розповідають про унікальну можливість стати при витоках однієї із найбільших ресторанних компаній в цій країні. Особливої родзинки переговорам надавало несподіване, проте регулярне, пришестя місцевих гризунів, які вражали величезними розмірами, спокійною вдачею та очевидною зацікавленістю місцевими бізнес-процесами.

Проте не зважаючи на всі місцеві натюрморти до команди Криївки приєднались хороші спеціалісти, що вже мали добру історію роботи в ресторанній галузі. Усі погодились на умови праці зважаючи на тогочасний стан справ компанії. Добра основа команди була зібрана. Тепер усі згадують ці моменти і дивуються, як вони у такій атмосфері погодились перейти із відносно доброї роботи до компанії у якої офіс без даху та з посторонніми створіннями.

Дія 1

З початком літа команда почала перші полігонні випробовування. На площі Ринок у Львові, біля фонтану Діана, повстав найкращий в місті літній майданчик. Стилізовані старі меблі, строге вбрання персоналу, правильна музика, ранішні яєчні кухаря з Польщі, дзвіночки на столах, чеське пиво, свічки по вечорах, джазмени по вихідних та щонедільна школа танго дозволила протримати фірму на плаву та провести генеральну репетицію перед відкриттям Криївки.

На початку осені будівельні роботи були на завершенні та після декількох відкладень дати відкриття – Криївку все ж знайшли. Перші клієнти зайшли самі без запрошення зі словами: Ви можете нас не обслуговувати, але ми вже стільки чекали, тому просто не підемо звідси – от так і почали працювати. Далі почалось таке від чого були в здивуванні всі працівники, включно із засновниками: кожного дня перед входом в заклад стояла черга відвідувачів, лише для того, щоб просто потрапити досередини. Криївка побила усі рекорди певно, що й України, а Західної України точно. Вітання вояка на вході "Слава Україні" повторювали навіть даїшники, котрі зупиняли працівників на машині після роботи. Відвідуваність закладу і сьогодні тримається понад тисячу людей щодня. За перші три місяці "Криївку відвідало понад сто тисяч гостей із цілого світу.

Основні цілі закладу: без власного остраху презентувати одну із найкращих сторінок української історії, а саме існування Української Повстанської Армії у формі відкритого музею, де кожен відвідувач може не лише подивитись, а й відчути атмосферу патріотизму, потрапити у такий собі заборонений світ. Попри те, що відвідувачі можуть чути добру патріотичну музику їсти та пити, стріляти з пістолетів та бігати у мазепинках, вони охоче прочитають присягу вояків УПА, побачать фото реальних людей та дізнаються про Шухевича та Бандеру не "пропагандну" правду. Ще одна ціль – це побороти дурнуватий міф Львова про радикалізм та нелюбов до "Москалів".

І останнє це наголосити, що УПА це добра та все ж історія України, – її потрібно гідно шанувати, проте жити сьогоднішнім, без використання та спекулювання. Це свого року гідне усвідомлення спільного європейської історії задля добрих уроків у майбутньому.

Вдалий піар зробив Криївку топ-новиною на всіх провідних мас-медіа трьох держав (України, Росії та Польщі). Інтернет і сьогодні переповнений дискусіями про моральність відкриття такого закладу, Криївка навіть відкрила власний блог на Українській Правді, щоб висловлювати власну позицію. В перший ж місяць комуністи погрожували подати до суду, а українські "патріоти" написали відкритого листа. Доволі кумедно що запеклі вороги об'єднались у спільних домаганнях.

Проте сьогодні і надалі в Криївку стоять черги тих, хто хоче побачити правдиве розуміння історії і, не в останню чергу через те, що цей заклад уже став невід'ємною частиною бренда міста Львова і приїхати до Львова, але не зайти до "Криївки" – то краще не їхати.

Это цитата сообщения Михалина Оригинальное сообщение

Не стоит мне здесь комментировать своё отношение к национализму, точнее к тому изощрённо-извращённому его толкованию, которое распространилось во времена насаждения своей идеологической политики Союзом ССР, суть тут не в том
* Если русский любит Россию - он патриот. Если украинец любит Украину - он махровый бандеровский националист.
* Если русский говорит "хохол" - он по доброму иронизирует над представителем братского народа. Если украинец говорит "москаль" - он выявляет этим свою националистическую, антироссийскую сущность.
* Если русский митингует - он отстаивает свои интересы. Если украинец митингует - он отрабатывает американские деньги, выплаченные ему в антироссийских целях.
* Если русский президент общается с американским президентом - он налаживает отношения между двумя странами. Если украинский президент общается с американским президентом - они оба плетут антироссийский заговор.
* Если русский говорит на русском языке – он просто русский. Если украинец говорит на украинском языке – он Петлюра недобитый.
* Если президент России декларирует пророссийские лозунги – это нормальный президент. Если президент Украины декларирует проукраинские лозунги – он проамериканский и антироссийский президент.
* Если русское правительство не соглашается с украинским правительством – оно отстаивает национальные интересы. Если украинское правительство не соглашается с русским правительством – абарзели ваще.
отсюда

aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=920

Я не наголошую на історичній образі, але ж скільки людей продовжують жити та галасувати, агітувати і плюватись, маючи діагноз амнезія

На телеекрані час від часу з’являється біжуча стрічка з повідомленням про те, що за ВІЛ-зараженістю Україна посіла найперше місце в Європі. Та невже ж ми зі своїми традиціями високої моральності примудрилися опинитися «попереду планети всієї» за кількістю содомітів та наркоманів. Бо все ж таки саме вони, як засвідчують статистичні дані, на 90% становлять групу ризику. Може, тут щось інше?
Поряд із нагнітанням пристрастей з приводу «чуми ХХ століття» серед науковців шириться рух так званих «СНІД-дисидентів», які пропонують альтернативний погляд на це явище.

29 травня в Єкатеринбурзі (Росія) відбулася представницька Міжнародна конференція за участі відомих зарубіжних учених. Туди запросили двох академіків Української академії наук, засновників нового Науково-дослідного інституту інформаційно-хвильових технологій Наталю Околітенко в ролі біолога-теоретика і доктора технічних наук, розробника нової медичної технології інформаційно-хвильової терапії Миколу Колбуна. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво відстежити цей гострий сюжет, який розгортається у світовому науковому середовищі.

Людина обернула свій розум насамперед на пізнання себе й всього живого, яке її оточує. Проте теорію біології й досі не сформовано, що й зрозуміло. «Легше збагнути утворення всіх небесних тіл і причину їхнього руху, аніж точно з’ясувати… виникнення однієї билинки або гусені», - висловився з цього приводу великий філософ Іммануїл Кант.

Ще вчора лише одне в природознавстві здавалося безсумнівним: так звана центральна догма, й полягала вона в тому, що інформація йде від носія спадковості дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) на копію гена, яку знімає рибонуклеїнова кислота (РНК), а потім на білок – і ніколи в зворотньому напрямку. З догмами, як відомо, боротися дуже важко, тож відкриття вірусів, які, розмножуючись у клітинах птахів і ссавців, переписують інформацію з РНК на ДНК, звичних уявлень не змінило: мовляв, мало що трапляється в природі, але правило лишається правилом. Побутувала думка, що ретровіруси - так назвали ці сутності, які й за живі визнати важко, бо свого обміну речовин не мають – спричиняють деякі види пухлин, у цілому ж особливого інтересу вони не викликали.

Але з середини сімдесятих років минулого століття почали надходити повідомлення про те, що нешкідлива раніше саркома капоші стала смертельною серед чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації та наркоманів. Постало питання про появу нової хвороби, і 1984 року Роберт Галло (Національний інститут раку, Америка) і Люк Мантаньє (Інститут Пастера, Франція) оголосили про відкриття й навіть виділення ретровірусу ВІЛ, нібито призвідника невиліковного синдрому набутого дефіциту – СНІДу. З’явилися й знімки цього доволі-таки страхітливого з вигляду ворога людства. Готуючись до виборів, Рональд Рейган пообіцяв мільйонам американських геїв виділити гроші на боротьбу з їхньою «професійною» хворобою, завдяки чому розширив коло своїх прихильників. «Демократично» налаштована світова громадськість поаплодувала й Борису Єльцину, котрий гонорар за книжку «Сповідь на задану тему» витратив на закупівлю одноразових шприців. Стало престижним створювати численні центри з боротьби зі СНІДом, які поглинали величезні кошти.

23 грудня 1990 року в друкованому виданні «Майямі Геральд» Люк Монтаньє зізнався, що «є надто багато вад у теорії, яка стверджує, що ВІЛ спричиняє СНІД. Ми спостерігаємо ВІЛ-позитивних людей протягом 9 - 12 років і бачимо, що вони перебувають у нормальному стані, з їхньою імунною системою все гаразд. Малоймовірно, щоб ці люди захворіли на СНІД». Двома роками пізніше й Роберт Галло висловив сумнів у достовірності власного відкриття.

Однак не марно приказка «слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш» така популярна. Нічим не підтверджену гіпотезу оголосили аксіомою, яку неетично ставити під сумнів, оскільки йдеться про нечувану загрозу цілому людству. При цьому пояснити конкретно, що таке СНІД не міг ніхто – натомість до переліку хвороб, які розвивалися внаслідок зараження на ВІЧ було включено туберкульоз, пневмонії, рак шийки матки й низку інших давніх як світ недуг. Преса наводила жахливі цифри заражених, кількість яких нібито зростала в астрономічній прогресії; за прогнозами на кінець ХХ століття мала початися пошесть. «Ми втратимо десять мільйонів громадян» - запевняв, зокрема, один з російських «СНІД-ідеологів» О. Покровський. На щастя, цього й близько не спостерігається.

Здавалося б, коли вже людство постало перед такою загрозою, то належало б подбати про утвердження моральних норм, які дуже корисні для його здоров’я. Але ж ні! На «демократичні цінності сексуальної революції» ніхто не замахується, і неодмінною атрибутикою всіх Днів боротьби із СНІДом є безплатні презервативи, одноразові шприці та… інструкції, як безпечно вживати наркотики. За найскромнішими підрахунками, на створення вакцини від «чуми ХХ століття», щороку витрачається близько 682 мільйонів доларів. За 14 років «інтенсивних пошуків» можна було б і якихось результатів Читать далее...