Вишневі ночі.
Люди роблять себе самотніми самі, як не дивно, саме тоді, коли об'єднуються з іншими людьми в боротьбі з тією ж самотою. Фільм ілюструє класичний мотив боротьби любові і обов'язку. Лейтенант НКВД і зв'язкова повстанської армії полюбили один одного. На свою біду полюбили, тому що корпоративна етика цього не дозволяє.. Все могло бути так добре і просто, адже кохання - це так природно для людей. На шляху її стало усвідомлення обов'язку, і шкода що люди рідко замислюються про те, що по суті ніякого обов'язку немає і бути не може. Люди не винні нічого один одному, тому що саме відчуття бути зобов'язаним, вдячним виникає у них відповідно їх бажанням і принципам. Ідеям люди теж нічого не винні, тому що намислюють і вибирають їх для себе самі. І батьківщині теж нічого не винні, тому що нічого у борг у неї не брали. Якщо і винні люди, то тільки собі, і в першу чергу мають бути вірними, вірними собі, своїй суті, тобто бажанням, стремлінням, а це значить і любові. Але все таки не цей мотив тут головний. Сенс полягає в однім діалозі героїв, що зважилися нарешті кинути рамки надуманих зобов'язань. Лейтенант втік з арештованою ним же коханою, а вона привела його у схованку, в якій ховалася від нього ж, коли їй доповіли про небезпеку. - Що ж виходить, нас обох спіймали? - Ні, ми вільні! І вільні вони стали саме в той момент, коли кожний з них вирішив відмовитися від тієї спільноти, до якої себе зараховував, заради своєї любові. Але жодна спільнота не вибачає людини, яка від неї відокремилася, нехай навіть вона не перебігла в інший стан, а просто стала зовні. Цей сюжет, хай неновий, але дуже важливий, виписаний у фільмі дуже красивими і зворушливими фарбами. Картина яскрава, фактурна і чуттєва. Тут можна із задоволенням розглядати і красу людського спілкування, відносин, і деталі одягу, і краєвиди. І цікаве лінгвістичне спостереження: слова української мови мають м'якіше звучання, ніж слова мови російської через фонетичні особливості, але голос, що їх вимовляє, чомусь грубіший [700x525]
"У мене взагалі таке враження, що ми (наша держава й суспільство) живемо неначе з хворобою Бехтєрєва (це коли голова напівповернута, й людина не може нею вільно рухати). І ми так — постійно напівобернуті назад, увесь час озираємося. Саме це — невміння і небажання, відсутність певної відваги розвернути голову і подивитися, куди рухається світ, за якими законами, технологіями, який ми маємо вигляд в оцих координатах — ставить нас на узбіччя цивілізованого світу." - з інтерв'ю газети День
[400x348]
Набута ще з поганських часів звичка недовірливо ставитись до лауреатів офіційних премій схоже трохи випаровується під впливом здорового глузду новітніх творців широких полотен буття людського. Невелика за обсягом, але пристойно-епічна оповідь вражає глибоким зв 'язком вчинків окремих людей із різних поколінь. Це поєднання природно випливає з прадавньої мудрості і тисячоліттями викарбуваних моральних підвалин. Героїню називають іконою ХХ століття. Її вчинок у дитинстві не можна назвати зрадою, але все життя у великомученичестві і спокуті не заради і не в ім'я справедливості, а тому, що справжня людина у ницості мертва.
[295x432]
Минуле - то такий кат, що мовчки і без знаряддя тортур
замордовує людину зсередини. Можеш ночувати в церкві,
колінкувати, каятися, денно й нощно бити поклони, а воно не
відпускає, як задавнена грудна жаба. Душить тебе, душить...
Марія Матіос "Нація. Одкровення"