"Він гладив моє обличчя та шию і говорив: "Чесне слово, я не допущу, щоб з тобою сталося щось погане".
Мені здалось, що його слова повторюються знову і знову, як уповільнене відлуння. Я засміялася, дико, істерично. Мені здалось це найкумеднішим і найабсурднішим з усього, що я коли-небудь чула. Потім я помітила дивні образи, вони рухались по стелі. Біл уклав мене, і моя голова спочивала в нього на руках, коли я дивилася на ці образи, що перетворювались в кольорові воронки з величезних плям червоного, синього і жовтого кольору. Я хотіла поділитися цією красою з іншими, але слова були вологими, мокрими, збиралися в краплі і мали присмак кольору.
«Я знала, що «Саунд» - це сцена. Там можна було знайти практично всі наркотики в діапазоні від гашишу, мандракса і валіуму,і аж до героїну. Ось там-то напевно зовсім фантастичні люди, - думала я! Для мене, маленької дівчинки з самої околиці міста, потрапити в «Саунд» було межею всіх мрій; він здавався мені казковим палацом - миготіння і блиск! Божевільне світло, музика і, звичайно, - люди!..»
Дивишся, і хочеться ще раз і ще раз зробити паузу, щоб відволіктись. Не тому, що нудно, це ж не той варіант, який треба дивитись на відході від стимуляторів, звичайна динаміка пересічної драми. Розумна і освічена літня людина, яка має все з душевною гармонією в комплекті, розкидається цілими роками на ранґ вищого ступеню гармонії, який йому запропонувала його особиста вдача, як химерою запаленої свідомості. Він уявив себе ніби не зовсім гідним того, що відбувається і не повірив ні очам своїм, ні почуттям. Два роки дрочився, чи правильно вчинив, а коли дещо навіки стало лише минулим, так і не зрозумів, що втратив, що не зміг отримати через те, що не зміг вчасно подолати стереотип. Зрештою розуміти лише власну провину в своїх помилках – не найтяжчий розклад.
Рік випуску: 2008
Країна: США
Жанр: драма
Тривалість: 1:47:29
Режисер: Ізабель Койшет / Isabel Coixet
У ролях: Бен Кінгслі, Пенелопа Круз, Денніс Хопер, Соня Беннетт, Патриція Кларксон, Антоніо Купо, Мішель Харрісон, Дебора Харрі, Чела Хорсдел, Марсі Т.Хаус
[672x352]
"Я підібрав зі столу свій баян. Я взяв із холодильника розчин. Я дотяг поршень до риски 2, знаючи, що це - самогубство. Вінт не має таких шалених дозняків, як опіати: два куби - це багато. Це - ядерний вибух. Я ніколи не бачив на власні очі людей, які би совали 4 - 5… Хоча, чув… Камікадзе! Махрова червона квітка контролю - актинія з моїх власних червоних кров’яних тілець - вмить, щойно я намацав кінчиком голки вену, повільно випростала свої поліпоїди й пелюстки, схожі на клубування диму, випущеного дим-машиною на сцені під час рок-сейшину і впритул підсвіченого кривавим прожектором. Наркотики - це не добре й не зле, це - важко. Я не оспівую наркоманію. Наркоманію не оспівують ті, хто переступив межу випадкових забавок раз на квартал.
Это цитата сообщения helga4ka Оригинальное сообщение
Freaks
Фільм "Потвори" (Freaks) Тода Броунінга, 1932, вільна екранізація оповідання Тода Роббінса «Сліди».
Дія відбувається в цирку, в якому виступають крім звичайних людей потвори, люди з фізичними та моральними відхиленнями: сіамські близнюки, дауни, люди без рук або ніг. Сама історія проста, гімнастка Клеопатра з корисного розрахунку вирішує вийти заміж за багатого карлика, але їй не вдається обдурити фріків. Вони - одна сім'я і, ображаючи одного, ти ображаєш всіх ...
Чорно-білий фільм вражає відвертістю, в ньому знялося більшість відомих циркових потвор із цирків США, що вже викликає найсильніший ефект.
Янголи народжуються з чийогось гріха, а невдахи з власних помилок, які не мають
строків давності. Гріх невдоволеної жінки не в зраді чоловікові, а у ставленні до власної дитини, гіперболізована розплата за неадекватне зневажання найдорожчим. Ще одна помилка - неуважність, розцінена, як зневага. Бажання "отримати тут і зараз" супроводжувало Джо ціле життя, і постійно-безоглядне потурання йому виявляється таки помилковим, воно формує особистість-невдаху. Вочевидь він не зупинився після ганебного викриття у гральному залі.
Він не відчуває тягар становища, оскільки воно є спокутою і за смерть дівчинки, і за важке недовге життя його першої коханки, він відчуває власні помилки підсвідомо, бо визнавати їх вголос з нього ніхто не вимагає. Невдале життя - теж життя, в якому нитка гармонії може триматися, ланцюжок подій висвітлює певну закономірність і унеможливлює протест, останній частіш за все і є причиною втрати гармонійного стану душі.
Ще один сюжет у деяких деталях перегукується з Тайдлендом: нерозуміння дитиною смерті, як захист. Ця дитина теж має міцний власний внутрішній Світ, який захищає її психіку від зламів, незважаючи на зовнішні обставини. Її моральні принципи побудовуються на справедливості, їй дуже щастить, що змалку доля не дає приводу в них розчаруватись. Сила її стійкості проявляється і в розвиненому логічному мисленні (в 6 років!), і у такій вродженій рідкісній якості, як інтуїтивне відчуття добра і зла. Вона не краде їжу з кошика на лавці, маючи гроші, вона залишає оплату; вона відчуває добрих тварин і добрих людей, хоча в цьому моменті мелодрама межує з фантастикою, а може час набуває нової фази, в якій фантастика фази минулої стає реальністю?
І багато-багато позитивних рецензій http://www.kinopoisk.ru/film/395049/
Оригінальна назва: Кука
Країна: Росія
Режисер: Ярослав Чеважевський
Жанр: Драма, мелодрама
Тривалість: 1:40:42
Рік випуску: 2007
У ролях: Павло Дерев'янко, Дмитро Дюжев, Марина Голуб, Андрій Ільїн, Юрій Колокольников, Олександр Половців, Ірина Купченко, Юрій Бєляєв, Діна Корзун, Настя Добриніна, Ігор Савочкин, Ганна Ардова ...
[640x320]
Цього разу я не залишу тут ніяких роздумів над сюжетом, незважаючи на те, що вони були, а по ранку будуть ще, може пізніше.. Незграбний герой отримує приз від Самого, чим заслужив – невідомо, що в ньому такого, чого немає в тисячах реальних людей, набагато розумніших і представніших зовні? Один кінокритик теж переймався питанням і не знайшов відповіді, натомість роздушив діжку лайна, аби простіше розпрощатись із темою. Варто навести початок жовтої рецензії.
Емоції від захвату до розгубленості. Безмежний у проявах загадковий світ дитинства! Ті, хто давно з ним розпрощався, мають деяке уявлення про усміхнених оранжерейних дітей з рекламних роликів про дитяче харчування і засоби для чищення зубів, можуть також пригадати білозубі посмішки виснажених і нещасних чорних малят голодуючої Африки, тут все зрозуміло, де добре, а де погано, а от світ, що постає в Країні припливів, вже потрощив дах цілій юрбі кінокритиків. Розповсюджене уявлення про вразливість дитячої психіки розбито вщент, 10-літня Джеліза-Роза зберігає дивовижний спокій і адекватне ставлення до граничних подій і явищ, що можуть відбутись на самому дні соціальних верств, і ця дитина не монстр, а навпаки – лагідне, безмірно добре і чуйне створіння, яке щиро любить своїх батьків і підсвідомо певна: батьків не вибирають! Ніколи не підпустивши жодним чуттям до себе розбещеності зовнішнього світу, вона силою уяви і потужної фантазії створила власний світ, в якому їй ніколи не нудно, вона може спілкуватись з відірваними головами ляльок Барбі і переживати з ними всі людські почуття, як з живими подругами, живого і мертвого батька вона любить однаково, дбає, щоб йому було тепло, жаліється на свої образи і намагається ділитися думками. Некрофілія – девіація дорослих, а дитина щиро вірить, що мертвий батько її чує і відчуває її дотики, це не одразу можна зрозуміти, через те, як глядач, був трохи розгублений. Вона не бачить потворності свого нового приятеля Дікенса, бо підсвідомо певна, що людей треба любити, інакше бути не може, її Світ стоїть на цьому, і якщо для батька найвищою насолодою було «піти в канікули», то вона і розум, і зусилля прикладе, щоб допомогти рідній людині. Мільйони інших дітей за те саме проклинають своїх батьків, і це не може не викликати захвату. Щасливий старий - цей Ной!
Двісті років, щоб просто стати людиною. Найвище досягнення штучного інтелекту – надбання людськості, і ця людина ідеальна не тільки зовні, але й всередині. Мрії людства про ідеал впродовж усієї історії людства розбиваються об його недосконалості, і автор ще однієї мрії накреслив зовсім інший підхід – робот може стати ідеальною людиною, бо в ньому немає хибної генетичної спадковості. Хтось із жахом в очах кричатиме, що це божевілля і шлях до загибелі роду людського, але як правило, таким крикунам нема діла до цього роду, вони дбають лише про свій власний і панічно лякаються будь-чого невідомого, що в їх природньо програмованому мозку асоціюється із заразною хворобою. Адже Порш не пошкодувала, що відмовилась від людської істоти і пов'язала життя з Ендрю, і справа тут не в підборідді, яким можна втопити Тітанік, а в суто людському почутті, на яке небагато хто здатен з людей, її безумовний виграш – довге життя, понад 120 років, адже вона була онукою першої господарки Ендрю, і це життя було щасливим, бо самопожертва заради коханої жінки нівелює таку ваду, як неправильне походження. Фільм має невиразно означене, але істотне антирасистське спрямування.
Токіо несподівано відкрите і приязне. Таким виявився доторк іноземця до японського мегаполісу. Можна уявити себе п’ятдесятилітнім відомим актором, на якого тут завжди чекають і запрошують на світські заходи, які до того ж оплачуються лише за присутність твоєї мармизи в кадрі кіноапарату і незначні зусилля міміки обличчя, або освіченою і романтичною 25-літньою жінкою, яка не турбується за засоби до існування за спиною чоловіка-фотографа і просто налаштована жадібно вбирати запахи, кольори і звуки екзотичної країни. Зосереджені під парасольками обличчя японців перед пішохідними переходами та на зупинках громадського транспорту, купа сірих дахів хмарочосів, розрізана стрімким потоком автостради – героїня легко і гармонійно вписується в картини життя міста. Герой теж насолоджується статечним спокоєм, і спроби повії-невдахи перервати його, витягши з чоловічої натури низькі інстинкти, закінчуються нічим, вочевидь на той час вони в нього були просто відсутні. Він умів брати від життя все, але відмовлятись від зайвого. А героїню, хоч і зовсім трохи, але притрушувала інтелектуальна нудьга, і останньою краплею стала весела, товариська і балакуча подруга її чоловіка. Таку натхненну розповідь про очищення кішківника і виведення шлаків за ресторанним столиком душа зі схильністю до романтики витримати була не в змозі, і цей момент спрямовує її на знайомство з героєм. Герою щастить, його статечність і загальний образ витримують іспит на романтичні запити героїні, і доля дарує їм обом крихту сучасної Японії, якою завдяки раптовій спілці півтори години мандрує глядач. Він побачить музичні квартирники і нічні ігрові клуби, один з чотирьохсот краєвидів гори Фудзі і прохід гейши парком у супроводі її покровителя. Стримано-реалістичний хепі-енд залишає враження закінченої подорожі, після якої життя набуває звичного буденного ритму.
Дивовижна річ про неймовірне подвійно-замкнене коло трагічних подій, що не одразу вкладаються в свідомість глядача, спричинене невчасно пробудженим усвідомленням необхідності такого вияву материнської любові, як самовіддане терпіння.
Грег запрошує свою подругу Джесс, молоду матір-одиначку, що невідомо де залишила хворого на аутизм 5-річного сина, провести день на яхті «Трикутник» в колі своїх друзів. Розпочатий сильний шторм перевертає судно, одна дівчина гине, решта змушені чекати допомоги, чіпляючись за перевернутий корпус яхти. Нібито порятунок приходить у вигляді величезного океанського лайнера. Судно виявляється порожнім, годинник на борту зупинився. Але вони не одні на цьому величезному кораблі - за ними хтось невпинно стежить ...Стежить сама Джесс, яка переконана, що тільки застреливши всю компанію, що піднялась на борт летючого голландця, не виключаючи себе саму, вона покладе край часово-просторовому викривленню. З останнім трупом зустріч човна з кораблем має неодмінно повторитись, і вона не дозволить нікому цього разу піднятись на корабель. Та чомусь вона щоразу не встигає добігти до борта в потрібну мить, і подія щоразу повторюється. Три рази – мале коло – «перевернутий човен – корабель», після чого її викидає на берег, і почнеться велике коло – знищення себе з минулого в одну добу і знову подорож до яхти, а з яким результатом, то вже залишається поза кадром.
Обігрується час бабака, щонайменш чотири рази, останнього з'ясовується, що Джесс везла в багажнику машини мертву себе, але з іншої часової нитки, і потрапила в аварію, під час якої вона загинула разом із сином. Біля розбитої машини опиняється Джесс з третьої часової нитки, вона невидячими очима дивиться на те, що відбулось і погоджується на пропозицію водія таксі довезти її до пристані, де на неї чекає яхта з друзями з найпершої часової нитки. Їй нічого не залишається, як знову пройти через через пекло часово-просторових переплетінь, вона плекає надію, що зможе попередити смерть сина. Але невблаганний клубок континіуму мабуть засмокче її, наче чорна дірка, і їй не виплутатись з цього виру. Її покарано важким каменем Сизифа.
Є така старовинна примовка народна «поганих грибів об'ївся». У тім то й справа, що не гриби погані, а не вміють люди приготувати, до речі спожити на користь теж не всім дано. А тут маємо історію, коли людина приготувати зуміла, а соус подала невдалий, надто вбивче враження справила легенда про Чорних братів-вбивць на нестійку психіку молодих любителів психоделічного кайфу. Нещасливий ірландець майже все зробив, як належало гостинному господарю – зустрів людей, відвіз у чарівний ірландський ліс, тобто трансфер, екскурсійне обслуговування, харчування і нічліг, все на рівні, я теж так роблю при нагоді, але жоден гість мене ще не порішив сокирою з-за спини. Найсумніше, що до дівчини, яка рознесла йому тім'я, він був дещо небайдужий, а вона в нього – закохана нестямно. Але знесений дах часто робить дурниці, особливо якщо фантазія переживає пік розквіту. Ніякої містики – лише гіперболізована картина неправильного споживання речовин, що змінюють свідомість, і даремно красуня Тара уявила себе Касандрою, а її друзі і коханий хлопець побожно повірили, псілоцибе не відкривають Вангівські брами, а от результат власної несвідомої агресивності трохи згодом може виникнути, як надреалістична картинка параноїдального марення. Які уроки з перегляду стрічки можуть винести діти? Обережність і ще раз обережність. Перед тим, як їсти гриби, не можна слухати страшних казок, а краще щось приємне, тоді принаймні не буде купи скривавлених тіл, не буде безневинно заарештованих косопиких мешканців дикого лісу, а чого лише варто горе осиротілих дітей доброго батька зразкової родини, який не тільки не заарештував любительку бед-тріпів, а ще й намагався співчутливо полегшити її біль від подряпин…
Втім неперевершена краса дрімучого ірландського лісу щоразу викликає безмір захоплень, особливо як на його тлі крадькома суне струнка чорноволоса Мавка, нехай то навіть до смерті налякана Холлі, чий портрет глядач востаннє помітив у болоті, дбайливою рукою прив’язаного до пенька.
Тема переміщень у часі найбільш торкає саме в рамках драматичного жанру, в усіх інших вона лише розважає. Скільки мрій носяться часом і простором про те, аби виправити помилки минулого, здобути нову одіж для шафових скелетів, а хто може так сильно мріяти про виправлення чужих помилок, стає янголом, мандрівником у часі, і йому відкриваються потаємні двері, що за кіношною традицією часто пов’язані із грозою та блискавкою. Це казка про те, як щире відчуття дружби спромоглось докорінно змінити на краще ціле життя іншої людини. Злих людей в казці мало, і вони швидко відступають, як от перед звичайним селянським рогачем, Зло знеособлене, втілене лише в німецьких бомбах, що падають з літаків на Йоркшир. Добро в обличчях і малих, і дорослих героїв, фільм налаштовує на нього.
Що не кажи, демони різні бувають. Хоч позитивних героїв серед них небагато, як от князь Риманець у Брем Стокер. Він був у відчаї од людських недосконалостей, а де бачив святість, знімав капелюха, та мова наразі не про нього. Демон звичайний певною мірою справедливий, але в нього власні цілі і відповідні демонському стану засоби, людське життя його не цікавить в принципі, на то він і демон, людські слабкості – його духовна їжа.
Кінґ змоделював ситуацію, коли група людей потрапляє в надзвичайні обставини і запропонував подивитись, у що на його думку, перетворяться окремі особистості, коли перед очима постає загроза життю, безвихідь і невідоме. Несповна розуму людина із диявольським блиском в очах виявляється психічно заразною, і півтора десятка обивательських душ готові принести в жертву дитину, як Авраам сина свого Ісаака. В наші дні. Маючи розум ХХІ століття. Який же цей розум в біса нестійкий! Але не це приголомшує. Фінал зовсім несподіваний. Найадекватніша людина з очманілої групи відмовляється від рятунку одразу після настання порівняно незначної перешкоди – в машині скінчилось пальне, і його свідомість ламається. Чи це наслідок шоку від видовища загиблої дружини? Але він просто вбиває не тільки попутників, а й власного сина, якого не встигла вбити божевільна фанатка в супермаркеті. Можна прожити з людиною життя, і раптом схопити від неї ножа в спину. Чи кулю в голову. Через те, що людина вирішить за тебе, жити тобі, чи ні. Вона може вирішити, що краще тобі не жити. Для тебе краще!! Таке вважає за можливе Стівен Кінґ.
Назва: Імла
Оригінальна назва: The Mist
Коли Ви пнетесь зі шкіри, щоб комусь сподобатись, то цей хтось насамкінець залюбки перетворить Вас на живий смітник, куди можна плювати і дзюркати. Яка ж небезпека загрожувала Грейс, що вона погодилась стати безвідмовним зомбі, вдовольняючи власним тілом і душею фізіологічні потреби здебілізованої купки свиней у людській подобі? Закоханий в неї Том з «болем в серці» вимовляє: «В цьому місті усі вже спробували тебе окрім мене, а ми кохаємо одне одного..» Це взагалі-то не перший фільм про віддалені містечки континентальної Америки, спосіб життя мешканців яких подається, як театр абсурду, але тут сенс в іншому.. Людина, наділена владою порухом пальця розпоряджатись життям інших людей, іноді вдається до альтернативної свому становищу філософії – вселенської любові до прокажених і всепрощення покидьків. Експеримент видався невдалим: любов'ю безнадійно хворих не вилікуєш, отже залишки людського матеріалу довелось знищити.
Офіційний реліз і дещо з відгуків
Діти бувають дуже різні, а іноді зовсім незвичайні, а дорослі не вміють з ними розмовляти, хоч вважають себе досвіченими і відповідальними. Невміння і слабке бажання пізнати духовний світ маленької людини, за яку вони беруть добровільну відповідальність, призводить до жахливих наслідків у зв’язку з певними девіаціями героїні стрічки. Природа зробила її не такою, як інші, і вона усвідомила це, а ще усвідомила, що світ, в якому вона живе, для неї ворожий, але вона прагнула знайти щось для себе дружнє, що притаманне психічно здоровим людям. Досягнувши певного віку, ця дівчинка-жінка шукає справжньої любові, але цього ніхто не може зрозуміти. Маючи власні мірила цінностей, на які нікому і ніколи не вдавалось вплинути і навіть зрозуміти, вона фізично усуває людей, які в її уяві перешкоджають її меті – знайти своє кохання. Ця маленька людина не є несповна розуму, навпаки, вона ерудована і талановита, і чи є її провина в тому, що оточення не виховало в ній моральних бар’єрів? Не можна до дитини підходити з любов’ю поверховою, жодного разу не зацікавившись ґрунтовно її внутрішнім світом, особливо якщо це прийомна дитина, яка вже має за плечима щось невідоме майбутнім батькам. Краще тоді не підходити зовсім, ніхто ж не силує. Пригадується сцена з уроком гри на фортепіано. Матусю чомусь не дуже здивувало, як на її щедру похвалу прозвучала відповідь: «так я ж зробила одинадцять помилок». Матусі нецікаво, що то за помилки і яким чином донька їх зауважила. Проте заскочивши її за віртуозним виконанням Чайковського, матуся обурюється: «вона мені брехала, що не вміє грати!!» А от де донька навчилась, запитати не поспішила, навіщо? Свій материнський обов’язок вона виконує належно, а решта їй нецікаво.
Жінка, що збожеволіла від втрати коханого чоловіка і страху за життя доньки, вбиває людину, яка не прикидалась, а намагалась вижити. В її світі способи виживання були саме такими, їй ніхто не роз’яснив, що може бути інакше. Отже фінальна сцена представляє глядачеві двох вбивць, і одна з них – звичайна людина, що сповідує повний комплект моральних норм, прийнятих у суспільстві. Які нікчемні бувають педагоги та психологи у своїй непохитній впевненості, що вони найрозумніші, а прийомні батьки - що вони вміють зробити дитинство щасливим. Серед десятків різнопланових відгуків найближчий до мене прозвучав так: «жорстка, без соплів, мелодрама про бажання простого жіночого щастя і засоби його досягнення; при тотальному дефіциті чоловіків дуже тонка грань відділяє багатьох жінок від подібних вчинків заради своїх почуттів...»
Про що і про кого ця м’ясорубка? Коли людина відчуває нереалізованість амбіцій, невизнання своєї уявної вартості, непідйомну вагу сакрального питання «в чому сенс життя і її (людини) конкретне призначення, то вона чинить по-різному. І от збирає собі купку таких самих людиноподібних істот, очоливши їх, як пастир духовний, і дає вихід найтемнішим глибинам свідомості – через мучеництво випадкових жертв. Це так геніально і легко – не крізь власне мучеництво вийти у свою нірвану, не відчути болю ні фізичного, ні якого іншого, а безмежно володіти чужим болем і чужою свідомістю. Фрейд знайшов би тут сексуальний підтекст, але ж лідер – зовні благонравна жінка середніх літ, схожа на директорку інституту благородних дівиць, та ще й філософ за складом мислення, майже професор теології. Треба бути обережними з людьми, що не склались, як особистості. Злегка подібну тему обігрує «Хостел-2», але там чистий бізнес без філософії і будь-чого особистого. Але ж не все так просто. Одкровення дівчини, спотворена підсвідомість якої ще трималася в тілі з обдертою шкірою, про нібито потойбічний світ, спонукало лідерку Мадмуазель негайно покинути такий недосконалий світ з цієї сторони. Не схотівши поділитись вищим знанням з вірними, вона стріляє собі в обвислу пащу. Зрадила, кинула і втекла. А ще кажуть гроші володіють світом.. Дурниця…
Ця стрічка не для розуміння, а для сприймання. Незважаючи на переплетіння часово-просторових сюжетів, загальний сюжет – пошук ліків, що дають вічне життя. Доктор Том Крео марить порятунком хворої дружини, але він упускає можливість вчасно вимовити найголовніші для неї слова «Ти будеш жити вічно!». В своїх снах він щораз вертається до того моменту, коли вони були їй необхідні, та його наукові пошуки не встигають за швидким розвитком невблаганної хвороби. Свого відчаю він лякається більше, ніж Izzy Creo страшив близький власний кінець, бо для неї він був невідворотний, а Том підсвідомо розумів, що не зробив усе можливе, і він слабкодухо просить покійну дружину, що з'являється перед ним уві сні в образі королеви Іспанії Ізабелли, залишити його в спокої. Така ж слабкодухість і нерозважливість конкістадора призводить до передчасної смерті останнього з переходом в іншу форму життя у вигляді квітучої галявини, зрослої в його тілі з соку Дерева. Так що ж є Джерелом вічного життя? Певно кохання, яке непросто знайти, а ще складніше гідно поставитись до своєї знахідки, адже коханням неможливо володіти, як душею людською, лише Іззі вдалось втримати своє Джерело.
