Это цитата сообщения Шахма Оригинальное сообщение
Проданные советским правительством шедевры Эрмитажа
Продажа картин из коллекции Эрмитажа — предпринятый в 1929—1934 годах правительством СССР акт распродажи полотен эрмитажной коллекции.
Всего из залов и запасников музея было отобрано 2880 картин, 350 из которых представляли собою произведения значительной художественной ценности, а 59 — шедевры мирового значения; небольшая часть из них, не найдя покупателя, всё же вернулась обратно, но 48 знаменитых шедевров навсегда покинули Россию — включая работы таких мастеров, как Ян ван Эйк, Тициан, Рембрандт и Рафаэль. Некоторые из этих полотен находились в собрании музея ещё со времён его основания Екатериной Великой. Была продана также часть коллекции нидерландской и фламандской живописи, собранная и завещанная музею П. П. Семёновым-Тян-Шанским, а также часть собраний, национализированных после революции (например, шедевры Строгановского дворца).
Кроме того, из Эрмитажа распродавали художественное серебро, бронзу, нумизматические коллекции, византийские эмали.
Сотрудниками Эрмитажа и российскими учёными в момент изъятия экспонатов из Эрмитажа, а также широкими кругами общественности — после опубликования в 1990-е годы информации о масштабах потерь данная распродажа национального достояния и культурного наследия расценивается как «трагедия и катастрофа», «безумие», «непродуманная, зачастую неумелая, даже бессмысленная, а потому и плачевная по своим результатам деятельность»
.Тициан. «Венера перед зеркалом». Теперь — в Национальной галерее искусства, Вашингтон
Тициан - неизвестен
[583x700]
...только не по аллеям Столицы, а по туманам небольшой речки Кимрки, там за туманом впадающей в Волгу
Cкачать Проститься... нету сил, закрываю, бесплатно
Это цитата сообщения Murlila Оригинальное сообщение
Oн был по жизни просто оптимист...
Slava Rabinovich
Периодически она сажала его в тюрьму, на 15 суток.
После одной такой очередной отсидки Борис приехал домой, и я был первым, кого он увидел, из нормального мира. Он, почему-то, улыбался и был чрезвычайно весел. А объяснилось это тем, что по жизни он просто -- оптимист. И больше ничем.
За те 15 дней в мире случилось много чего, и я хотел рассказать ему самое важное... как я считал. Две-три новости, просто походу, как добрый сосед, как это бывает в доме...
Он их знал не хуже меня.
Я спросил: откуда, как?
Оказывается, на вторые сутки отсидки он полностью обратил охранников "в свою веру", и они принесли ему ноутбук с мобильным интернетом, прямо в камеру.
В конце срока несколько охранников принесли экземпляры его книги, для автографов и дарственных надписей.
Казалось, он с любым человеком мог найти общий и простой язык, если отвлечь человека от Излучателя Эрнста.
Это цитата сообщения Linohka1 Оригинальное сообщение
К народам и гражжданам
К счастью, русским нечего убирать с Украины, у ополченцев только трофеи, которые они отбили у фашистов и предателей Родины! Да и страна ваша нам тоже не нужна, вам бы спасибо сказать надо, что русские мешают сша, нато и ес- превратить вашу страну в гетто,жаль, что мозгов у вас маловато и вы убиваете свои же собратьев, сеете ненависть и злобу, это каким же тупым надо быть, что бы думать о том, что сша и ес вам поможет, что там жизнь сладкая? Вы сами позволяете нацистам хозяйничать в вашей законной стране, что украинцев умных у вас уже нет? Подонки управляют вами, убивают ваших детей и мужей, а вы все орете пропаганду сша- русские виноваты, НЕТ нашей вины, ЕСТЬ ваша вина, вы предали свою страну, свою нацию, о вас сша ноги вытирает, а русские кормят, очнитесь, мы никогда врагами не были.
Але вустами причинної дівчини уривками промовляє істина: Мерзотники керують нами, шлють на смерть дітей і чоловіків, а самі... варто лише згадати Муженка. Хтось таки зраджує країну і націю, зрада до пори вигідна, бо війна легко списує витрати
Вибач Старий, що через моі відрядження ми так і не договорили цю тему. Але обіцяю, що буду іі продовжувати... Ти в наших серцях, Друже... - Панове президенти є до вас розмова Бо ми давно не чули від вас правдиве слово І може я ніколи б не починав її Та скажу вам відверто - причина у війні В яку ви цю країну всі разом погрузили І щоб її не було ви нічого не зробили Невже за стільки років ви достатньо не нажили Щоб заробляти гроші копаючи могили Панове президенти є до вас питання Чому ви всі живете як голубці в сметані Тоді коли всі люди скидаються солдатам Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати Чому ви не пошлете на війну своїх синів Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків Скажіть мені, невже це виглядає справедливо Чому холоднокровно ви зливаєте країну? І у крові своїй ви власну топите дитину Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну! Я хочу побажати вам , панове президенти Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти А всім нащадкам вашим - я хочу тільки зла Яке ви всі разом роками готували нам! (с) Кузьма Скрябін
Международный день памяти жертв холокоста отмечается 27 января. В этот день в 1945 году советские войска освободили концентрационный лагерь Освенцим (территория нынешней Польши)
В последние дни очень много шума вокруг того кто открыл ворота Освенцима,так же много и информации о самом лагере,поэтому здесь покажу только фотографии без лишнего текста.
Май, 2014 года, Освенцим, Аушвиц-Биркенау.
Вход бесплатный, информации на русском языке нигде никакой
Это цитата сообщения Ната15 Оригинальное сообщение
а никто об этом не забыл
http://ari.ru/ari/2013/10/04/umershchvlenie-ukraincev-i-zamena-ih-na-russkih
Умерщвление украинцев и замена их на русских.
Массовое заселение этнически не своих территорий имперским сбродом всегда было отличительной чертой Московской империи. Дабы перемешать манкуртов или рабов империи с народами, стремящиеся к независимости Москва шла на любые преступления против человечества: массовые убийства, истребления, репрессии и ссылки, рекрутство в армию на четверть века, запреты национальных церкви, языка, книг и театра, гонения на интеллигенцию, депортации и голодоморы. Остановимся на периоде советского разлива. Перепост «Масове переселення роccіян в Україну після Голодомору» Віктора Злого переведен мной на русский язык без правок и сокращений:
7.37 КБ
Недавно в Украине была издана уникальная карта "Голодомор 1932 — 1933 годов”, на которой обозначены не только места так называемых "черных досок" (специальные карательные мероприятия против отдельных сел, когда голодное село окружали вооруженными отрядами, чем обрекали его на гибель, жестокую смерть), но и дороги переселения на вымершие территории людей из России и Беларуси.
46.83 КБ
Из Белорусской ССР в Одесскую область — 68 эшелонов, из западных областей РСФСР в Днепропетровск — 125 эшелонов, из Горького в Одесскую — 141 эшелон, из центрально черноземного региона России в Харьковскую область -188 эшелонов. Из Ивановской в Донецк — 147 эшелонов и много — много других людей и эшелонов, которые не удалось установить. На карте указано переселение за один только месяц.
Переселяли коней, коров, овец, завозили кур и другой скот, переселяли целые колхозы с техникой и инвентарем. Переселяли русских учителей. Много миллионов переселенных! Переселялись семьями, с детьми, и старыми бабушками, все родственники семьи, двоюродные, троюродные. Тысячи сел стояло пустых, на половину пустые города, после замученных голодом украинцев, а заселялись московиты. Почти 10 миллионов россиян заселилось за 6 месяцев (зима-весна)!!! За такой короткий срок и такое большое количество массового убийства, — большой гений был Сталин. Даже Гитлер завидовал этому факту и посылал лидеров СС в СССР перенимать московский опыт.
36.40 КБ
То, что пророссийский юг и восток Украины сегодня, — это последствия Голодомора и последующего массового заселения украинских территорий преимущественно московитами, не новость... Но она каждый раз ошеломляет, навевая грустные мысли, особенно в последнее время, когда все чаще говорят о гипотетическом расколе страны.
Россияне мне кажутся людьми хорошими. Но, к сожалению, пренебрежение к другим нациям характерно для всех них, особенно враждебно они относятся к славянским народам, хорошо они относятся только к родственным с ними по крови — азиатским нациям. А еще они очень трудно приспосабливаются к жизни вне пределов России, плохо ассимилируются.
Известно, что достаточно много из них, переселившись в Америку, так и не освоили английский язык... Поэтому, считаю, им лучше жить на своей земле.
Но многие из них не хотят жить на России из экономических и социальных соображений и стремятся эмигрировать. И те, кому это удалось, не хотят возвращаться на историческую родину. Хотя продолжают считать Россию своей родиной, любить ее (на словах, ведь на расстоянии ее любить легко) и страдать на чужбине. Наверно, это одна из загадок московитской души.
Как-то была возможность общаться с московиткой, живущей в Эстонии. Мы встретились в Москве, куда она приехала в гости к родственникам. Привезла с собой копченую скумбрию. "Это единственное, что осталось вкусного из эстонских продуктов после вступления страны в Евросоюз", — объясняла она каждому, кого угощала. Мне пришлось выслушать длинный, вроде бы заученный наизусть, рассказ о том, как плохо живется в странах Прибалтики после развала СССР... О том, как эстонцы делают вид, будто они не знают русского, и ей приходится общаться с ними лишь на эстонском языке. О том, как там не любят московитов и враждебно к ним относятся. О том, как она не любит эстонцев, Эстонию, Евросоюз, и не воспринимает политических, экономических и социальных изменений, которые там происходят. При этом она не переставала восхищаться Россией.
"В России лучше, чем где бы то ни было, вы счастливы тем, что живете в России", — повторяла она, обращаясь к своим российским родственникам и друзьям, которые без особенного энтузиазма соглашались с ней.
"Я не смог бы жить в стране, которую так сильно не люблю, где мне так неуютно. Это же настоящая мука", — сказал я ей. — Может, тебе лучше вернуться в Россию? И тоже быть счастливой?". Она замолчала и пристально взглянула мне в глаза, пытаясь понять, не насмехаюсь ли я случайно над ней.
Нет, я не насмехался. Я говорил совершенно серьезно, потому что действительно не представляю себе жизни в чужой, ненавистной стране. Она что-то попробовала объяснить. Говорила так неубедительно, что я даже не запомнил ее аргументы. Суть в том, что
Это цитата сообщения Михаил_Зенькович Оригинальное сообщение
Анрей Окара, pоссийский политолог
21 января
Успешная Украина создает для России такой сильный вызов, который та вряд ли способна будет выдержать
"За истекший год колоссальные изменения произошли не только с украинской идентичностью, но и с российской: весь последний год российская пропаганда доказывала, что «Россия — это не Украина». Ну и, конечно, нескончаемым потоком шли рассказы про «украинский фашизм», «бендеровский нацизм» и прочую развесистую клюкву. О расовой или культурной неполноценности украинцев и Украины ведущие на российских федеральных телеканалах, конечно же, не говорят, но всем видом, всеми словами, всеми нелепыми шутками несут телезрителю именно такие меседжи: украинцы — это недочеловеки, не способные к государственному строительству и генетически склонные к предательству.
Вот такой телефашизм можно наблюдать на любом федеральном телеканале. Причина в том, что у российских политических элит существует экзистенциональный страх перед Майданом и перед открытым обществом как таковым. Поэтому россиянам делаются посылы, что Россия — это последняя крепость истинной веры, а Украина — отпадение от истины и нравственных идеалов. По их мнению, Украина — это часть «русского мира», но предавшая русское: сначала под влиянием Польши и Литвы, теперь под влиянием США. В принципе, отношение к Украине в России многоуровневое: на обывательском уровне такой мотив — «у меня дедушка, бабушка, дядя, тетя, жена из Украины», мы любим украинские песни, сало, вареники. Украина в таком контексте — это такая буффонадная, прикольная имперская окраина. Как писал Пушкин о Гоголе, — «племя поющее и пляшущее». Но при этом есть еще концептуальный уровень этого отношения: Украина — слабое звено «русского мира», несамостоятельный осколок, отпавший от некой абсолютной сущности.
Информационная политика строится на следующих посылах: в принципе, украинский народ — хороший, но лишь в той степени, в которой он является младшим братом России, частью «общего политического пространства» и сохраняет верность «общей истории». Мазепа, Петлюра, Бандера — это страшные ругательства. Последние годы социологи проводят параллельные исследования — россиян спрашивают: «Как вы относитесь к Украине и украинцам?», украинцев: «Как вы относитесь к России и россиянам?», Тендеция очень четкая: россияне относятся к Украине намного хуже, чем украинцы к России. Ну а в 2014 году Украина в российском информационном пространстве изображается как полюс абсолютного зла: там фашисты, бандеровцы, это почти родина Гитлера и дьявола. Таким образом россиян подталкивают к тому, что «фашистскую Украину» необходимо уничтожить — несмотря на правовые или политические ограничения.
Советский союз закончился не в 1991 году,
а в 2014-м, и именно в Донбассе
Изначально рассматривался сценарий создания Новороссии от Одессы до Харькова. Это был бы своеобразный буфер, сателлит — независимое государство, но полностью подконтрольное Кремлю. Однако кремлевские стратеги не учли фактор, который оказался решающим: они полагали, что население Украины — это быдло, человекоматериал, статисты, которых не следует принимать в расчет. Но этот самый «человекоматериал» оказался умным, продвинутым, рефлексирующим, зрелым гражданским обществом, способным к самоорганизации: такого волонтерского движения, как в Украине в 2013–2015 годах, не было нигде и никогда в истории человечества. Гражданское общество подменило собою больное, коррумпированное, крайне неэффективное государство. Как говорится, у Украины пока нет ядерного оружия, потому что волонтерам его еще не заказывали. Тем не менее, от поддержки сепаратистов РФ не откажется, несмотря на все поражения, ведь тлеющий конфликт на Донбассе — это эффективный механизм влияния на Украину.
Ничто не вернет российско-украинские отношения к тому формату особой братской любви, которая культивировалась государством на протяжении нескольких столетий. Аннексия Крыма и война на Донбассе, а также жесточайшая информационно-психологическая война со стороны российских СМИ привели к расторжению российско-украинского неформального пакта, просуществовавшего с середины XVII века. События в Украине раскололи также и российское общество — примерно 15% на 85%, и этот раскол только углубляется. Советский союз закончился не в 1991 году, а в 2014-м, и именно в Донбассе.
Кроме того, если раньше Россия и Украина взаимодополняли друг друга, то теперь взаимоисключают. Если Россия не уничтожит и не расчленит Украину, то успешная и модернизирующаяся Украина уничтожит Россию. Не в том смысле, что вернет Крым, а в том смысле, что успешная Украина создает для России такой сильный вызов, который та вряд ли способна будет выдержать. Разумеется, речь не об агрессии — военной, экономической или политической. Речь о том, что в современном мире открытые общества выигрывают, а закрытые — проигрывают. Если Украина сумеет стать успешным государством, то она, а не Россия, станет неформальным центром Восточной Европы".
Мы тут пытаемся объяснить, почему столько лет при СССР "молчали в тряпочку", а теперь пасти разявили, и поносим власть. Демократии, ведь куда больше, за фразу "президент - мудак" даже не сажают, не то, чтобы не расстреливали... А вот - Кох. Правильно написал, не смотри, что не литератор
В числе наиболее известных мизантропов — Артур Шопенгауэр, Фридрих Ницше, Джонатан Свифт, Франц Кафка, а так же любимцы миллионов телезрителей — Грегори Хаус (House Md) и Шелдон Купер (The Вig Bang Theory). Неужели у всех этих настолько разных людей и персонажей есть общая черта? Или же неприязнь к людям у каждого из них своя, особенная? Мы решили разобраться в этом вопросе, и вот что получается…
Кто такой мизантроп?
Мизантропия (от греческих слов «ненависть» и «человек») – от
ЧИТАТЬ ВСЕМ УКРАИНЦАМ И ОСОБЕННО РУССКИМ!
ЧИТАТЬ ВСЕМ УКРАИНЦАМ И ВСЕМ РУССКИМ, которые лично меня уже достали и БЕндерой и БАндерой!
Меня уже реально раздражает тупость, которая становится заразной! Дивизия СС «Галичина» — около 50 000 человек насчитывала за все время существования. Батальон «Нахтигаль» — 800 человек. ОУН-УПА воевала с оккупантами всех мастей от фашистов до коммунистов и на своей территории, ее воины оправданы даже Нюрнб
Настроение сейчас - жах
Повар-хазяїн – аристократичний маніак, закоханий у чистий снобівський принцип «найкраще для мене», а все існуюче навколо – іграшки для його дитячої хіті. Він вважає себе творцем і художником, його власні задоволення зведені до ступеню творчості, і це йому досить для постійного натхнення. «Якби Ви зняли з себе свою коштовну маринарку, містере Спіке, то Ви б відчули б себе не таким порожнім усередині», - лише головний спеціаліст і права рука Містера може в обличчя натякнути йому на його блазнювання у кожному порухові відгодованого тіла. Професіоналів цінують навіть закінчені мерзотники. Екзотична кухня ресторану підпорядковується якомусь свінговському ритуалу, звучить надтріснуте сопрано божевільної дівчини, підмайстри зосереджено сіпають ножами, а жертва-боржник, якого роздягнули і легенько відшмагали ногами, зберігає сардонічно-юродиву посмішку під струменями води зі шлангу, йому подобається бути напівтвариною, щось я вже чув про таких людей: чим нижче, тим на краще. ВІП-гості – колоритно залякані свинопикі персонажі, що дослухаються до кожного жартоподібного рохкання свого Папи, вони не хочуть втратити їдло і статус, і вчаться бути хорошими хлопчиками. Авантюрні запити його не так вже й ексцентричної дружини вільно плавають в цьому французькому желє, і зауваження за столом про необхідність обтирати сидіння унітазу її аніскільки не переймає. І що ж, все це благодійний ґрунт для хвилинної чуттєвості, яка в сенсі мало чим відрізняється від самозадоволення, порожнього і витрушуючого останні залишки здорових мозкових тканин. Джорджина називає це «я тихенько курю», та й справді воно не дуже відрізняється від нервового паління цигарки з присмаком чоловічої шкіри. Ломщик кайфу містер Спіке був недалекий від істини, припустивши, що власна (саме від слова «власність») дружина ублажає сама себе, було б воно інакше, жінці було б непереливки, самочуттєвість можна приховати швидко, хоч і відчуття, як від третіх змивок карбідного розчину. Мізансцена в білосніжному сортирі відчутно нагадала момент з'яви турботливої матінки на східцях троєщинського парадняку, в кожного власні асоціації, їх не уникнути. Головний герой фільму рідкісне муділо, що оточив себе апофеозом аморфності та безпринципності. Фільм залишає важке враження від того, що схоже автор намагався спроектувати світ людей спрямованим променем на цей ресторан, схожий на шабаш на чолі зі збоченим відьмаком. Тобто більшість може бути саме такою, але не всі набувають відповідних можливостей для реалізації прихованих бажань. Безглуздий світ.
Такі смачні і серцю любі персонажі - живі, красиві, енергійні, щасливі в насолоді і спокуті, так приємно вдивлятись в їх обличчя.
Давайте проведемо вільний день, човгаючи забрукованими провулками ірландського міста Дублін, вбираючи м'яке світло вікон його висоток у віддалених спальних районах, вдихаючи терпкі аромати напівтемних сходових клітин. Нам зустрічатимуться занурені у нехитрі думки, небалакучі люди без злості і відчаю на серці, запропонують неважку роботу на раз, свіжорозламаний французький багет з молоком, пиво та цигарки у малознайомому товаристві. Нам просто під ноги падатиме білий порошок, чистий, як перший осінній сніг- комусь він потрібний менше, ніж нам. Нам спало на думку пограбувати печальну і красиву жінку, що доглядає чужу дитину, але дитина розтоплює серце грабіжників і доводить, що такі люди теж його мають, і їм совісно згадувати про лихі наміри. Вкрадений в іншому місці телевізор швидко обертається на ніщо, отже не здобудеш собі щастя крадіжкою, таким людям воно лише може впасти з неба або з темного вікна кам'яниці, біля якої ти сів перепочити. У них ще зостався шанс посміхнутись щиро небу, а не коли-не-коли вичавлювати з себе гумову посмішку в разі необхідності. Наші супутники аутсайдери, товариші, які допомагають одне одному, поки в допомозі є потреба, а коли вже ні, то вони не переймаються зайвими емоціями. Це все теж життя, і воно може бути дуже зрозумілим.
Оригінальна назва: Adam and Paul
Рік виходу: 2004
Жанр: чорна комедія, драма, арт-хаус
Екранізація Ланчу виявилась несподіваною. По-перше, вона живіша і привабливіша за досить таки незграбно-фантазійний текст, а по-друге, вона увічнила найсумніший факт біографії Уїльяма – ненавмисне вбивство коханої дружини. Той факт, що стріляючи в склянку менш ніж з трьох метрів, Біл промахується, безперечно свідчить про те, що розмова з Жуком в поліцейській конторі не пролетіла повз його свідомість, а навпаки крізь неї пролізла глибше. В пізніших галюцинаторних станах Біл спробує полегшити собі страждання за дружиною, викривши її, як шпіонку ворожого табору (в тім суспільстві без ворожих таборів було не обійтись). Джоан була елітним Сінтопідом-сімбіонтом, не людиною, - повідомив Жук Білу, - отже перейматись нема чим…
Герой фільму "Ластівки прилетіли" живе нібито подвійним життям, як подивитись зі сторони. Вдень він Костянтин, викладач літератури, що читає в університеті студентам лекції про Бодлера, а ввечері - торч Пік, відвідувач міських притонів, з артистичною віртуозністю випрошуючий порцію святої води у завзятих пушерів та колег по хворобі. Драматизм ситуації полягає в тому, що у Піка є совість, яка не дає йому спокою. Совісті не позбавлений і Гера, його товариш і лікар. Літературний дар героя не дозволяє йому лишити власне гріхопадіння без коментарів. Історія хвороби документально реєструється ним самим, що додає розповіді характер сповіді. Але герой "Ластівок" — не пасивна жертва обставин. Пік веде напружену внутрішню боротьбу, щоб подолати свою «хворобу» і своє лукавство.Переживає болісну ломку та глибоку душевну кризу, поглиблену смертю людей, з якими він тісно перетинався у вічному пошуку "ліків". А потім... в місто Владікавказ, де живе Пік, прилетіли ластівки. Чи принесли вони щастя - одужання головному герою?...Ну яке одужання з ластівок, коли знову йде друга доба з того дня, як Святий Герасим виявив рідкісну доброту до головного героя? Фільм навіює роздуми про невдячну роботу бариг, які іноді можуть бути людьми, а саме тут і бачимо людське обличчя провінційного пушера, що ризикує своїм життям і життям своїх ближніх заради того, щоб хворі мали ліки. Фільм безкомпромісно вказує, що і в цьому середовищі існують дві сторони життя – Добро і Зло, іншого життя, якого непосвяченим краще не торкатись.. За драматичністю фільм можна порівняти з «Іглою», останній виграє лише присутністю легендарної постаті Віктора Цоя.
Книги для мене — це ліки. Ліки, які приймають ложками або в вигляді вакцини. Книги, які мені "необхідно приймати" кожний день - моя "доза" і вона, повинна володіти певними властивостями і певною консистенцією... Книги - те, що рятує від самотності, суму і болю... Просто читай, отримуй свою порцію спокою...просто слухай шелест похучих сторінок... просто поринай в інший світ...учись і черпай з них нове... книги з пустими рядками, їх не можна прочитати , в них можна тільки повірити...
Спогади - моє особисте пекло!!! Чому? Я з жахом і болем розумію, що цього не повернути....Таке пекло в кожного є... кожний за нього тримається, не в силі відпустити.... Спогади..... спогади... вони несуть з собою розуміння , що змінити нічого не можна.. а змиритися - інша справа.... просто відпустити, зробити паралель.. тоді, вони будуть ніби і близько, але і не торкатись тебе... треба завжди знаходити сили.. бо без цього ніяк!
Час можна порівняти зі снігом –здається, ти спіймав його, але несподівано втратив, лишивши лише мокрий слід на долоні. Цей слід - це спогади. Не важливо які вони: гіркі, як справжній шоколад, солодкі, як запах чайної троянди чи хмільні, як вино найкращого урожаю.Головне, що спогади є, і ти живеш ними, наповнюєшся щодня. Іноді з ними складно жити. Адже це боляче – знову і знову перекручувати в думках страшні події. Це наче нічний кошмар. Кожен раз ти запевняєш себе, що це не насправді. Єдина складність – не можна відкрити двері, що вже зачинились. Але завжди, де є двері, мають бути вікна, про них, можливо, ніхто не подбав. Можливо,вони відкриті, і у вас є ще один шанс. Повернутись у минуле ви не зможете, але виправити помилки в майбутньому цілком можливо (майбутнє поки що ніхто не відміняв). В житті нічого не відбувається випадково. Все пов’язане між собою певною закономірністю. Розуміння цього допомагає жити. Засинаючи під захід сонця, задумуєшся чи настане те «завтра», а прокидаючись з першим промінням розумієш, що ще живеш, можеш ловити ніздрями повітря. А головне усміхатись від думки того, що нарешті зрозумів, що таке щастя. Так, в тяжкі хвилини плаче душа. Але сльози – це не вияв слабості, це ознака того, що ти ще людина, яка може відчувати, любити, страждати і радіти, сприймати біль і радість, відрізняти добро від зла. Буває, що страх проникає до найменшої клітинки тіла. А потім він породжує слабість. Втекти від цього неможливо . Ви пробували втікати самі від себе? Складно і нереально. Знаю, намагалася, не вийшло, не шкодую. Це багато чому навчило, головне - дихати, дихати,дихати……жадібно ковтати повітря і……….. боротись.
P.S: ваше життя – реальність, не потрібно занурюватись і ховатись за стіни ілюзій. Сліди від ударів не залишає лише вода. У кожного свої біди, проблеми, страхи, які лишають певні сліди в нашій підсвідомості. Від цього нікуди не дітись, не втекти, не сховатись навіть за ілюзіями.
На тлі власного хіпстерського життя автор досліджує і узагальнює причини виникнення в світі тієї наркоманії, про яку на сьогоднішній день не чули хіба діти дошкільного віку. З книги можна дізнатись про глибинні причини повального інтересу молоді до наркотиків, інтересу, який виник у роки Великої Депресії, а фактично був спровокований бомбою уповільненої дії - Актом Гаррісона 1914 року. Безумовно, Акт не знищив повністю немедичне використання опіатів, а, насправді, дав початок розвитку злочинності, пов'язаної з наркотиками в США, він послужив причиною виникнення величезного кримінального бізнесу в сфері виробництва і розповсюдження наркотиків. Нелегальне використанняопіатів означало контрабанду опіуму і героїну в країну, підвищення цін на них і зміну типу особистості, що вживає опіати. Споживачі наркотиківсталимолодшимиіменшосвіченими. Більшість опіуму, легально вирощуваного для медичних цілей, культивується в Індії, Австралії, останніми роками в Афганістані. Героїн, що продається на вулицях сфальсифікований, його концентрація в багато разів зменшена під час шляху від тих, хто його виробляє, до тих, хто його продає, і на кінцевому пункті споживач може отримати будь-що з домішком героїну (вапно, стрихнін, крейду тощо, залежно від винахідливості торговця). Героїн залишається великим і важливим джерелом доходу, поповнює кримінальні структури новими кадрами. Більшість наркоманів, що вживають героїн, повинні бути включені в злочинну діяльність для того, щоб підтримувати свою звичку. Всього цього могло і не бути, але те, що ми маємо, влаштовує не тільки кримінал, ще й уміло сформовану громадську думку про психоактивні речовини взагалі.
Нижче подаються програмні цитати роману, особисто відмічені за характерність для відчуттів хіпстера і його гірких роздумів над темою.
Цю книгу було прочитано у 2011 році, рецензію знайдено у нетрях мого вінчестера, і я не знаю, звідки цей текст.
Велику частину цієї книги читаєш, не розуміючи, навіщо це тобі потрібно. Все починається з того, що в серпні 1987 року інспектор карного розшуку ловить дрібного тбіліського наркомана і змушує його написати список знайомих йому наркоманів і бариг. Бариги торгують опіумом, наркомани колються, мєнти їх ловлять і розводять на гроші, парторги збувають опіум баригам, бандити кидають бариг, мєнти ловлять бандитів, бандити крадуть у ментів опіум - і ось так по колу раз, другий, третій - навіщо це треба?
Більш-менш це стає зрозуміло ближче до кінця - паралельно з тим, як країна котиться до розвалу, а герої все частіше задаються питанням, чи є бог на світі, до фіналу котиться і сам роман. Стає зрозуміло, що це роман-висловлювання. Жодна сторінка сама по собі тут не цінна - сенс у цьому тексті є тільки як в цілому. Тому особливо гостро постає питання рамки: чим починається і чим закінчується цей роман?
А починається і закінчується він однаково: інспектор карного розшуку сидить у відділенні, пише протокол, за стінкою колеги трахають якусь наркоманку - «Ніч була задушлива, важка». Виходу немає, пиши ще хоч вісімсот сторінок. Десь у середині начебто було обіцяне світло і вихід з цього кола, але немає, світло, як водиться, тьмяне, а роман стверджує лише вічне безглузде обертання чортового колеса. Автор чесно намагається весь роман вивести героїв, хоч кого-небудь, з цього обертання. Наркомани мріють зав'язати і грітися на пляжі, мєнти мріють піти з органів і завести нехитрий бізнес, злодій в законі мріє здати корону і стати простим голандським обивателем - ні, ні і ні, ні в кого нічого не виходить і, за цією логікою, не може вийти. Якщо колесо когось зачепило (а зачепить усіх - хто не був, той буде), це назавжди.
Складна, хитро придумана сюжетна схема, десятки героїв, різні місця дії - від Кавказу і Середньої Азії до Ленінграда з Амстердамом - все це працює тільки на одне: жах і безвихідь скрізь (в Європі нітрохи не краще). Роман інкрустований стилізованої казкою про чорта, який тікає від господаря і мріє стати добрим духом, і це мале коліщатко всередині великого крутиться в ту ж сторону - нічого у нього не вийде. Чи може любов перемагає зло? Є тут хлопчик і дівчинка, шестикласники, які закохані одне в одного, - чисті й невинні, але варто їм нарешті поцілуватися, як «дитинству їх прийшов кінець, життя виявилася на зламі нової пори, де все треба розуміти спочатку», а значить - менти , повії, бариги і бандити ...
І зрозуміло, що роман - тільки номінально про Грузію і про 1987 рік. Все те ж саме можна було б розповісти і про Москву 2009-го, бо, як пояснює нам автор, так влаштований світ, світ взагалі.