Скільки думок одразу в голові і не збагнеж... Всі ці люди, недавно ще зовсім чужі, та які вони чужі!.... Ми всі разом вже 3тій рік.... Це ми, "герої нашого міста". Нас обговорюють, на нас тикають пальцями, на нас хочуть бути схожими... Ніби манія величчі, але це не так.... Та я того не освідомлювала до сьогодні...
Сьогодні я розтаюся з ними всіма, саме соьгодні... Я до самого останнього моменту не розуміла, наскільки я їм близька, наскільки вони мені не байдужі.... Все розпадається, не тільки я від"їджаю... І вже ніколи того не буде, що було весь цей час... вони всі мене пам"ятають, навіть дивно, тому що останнім часом я з ними була занад-то далека....
Час зпливає, скоро поїзд... Я не встигаю написати все, що хочу.... Єдине, що я точно знаю це те, що ні за що не поміняла б своє життя на чиєсь інше, навіть бажання змінити якусь мить в мене не виникало... Я приїду - їх не буде, так само, як і не буде в мене ностальгії... Напевно я точно черства до багатьох речей, так само, як і відчуваю багато чого.... Дякую,Вам Всім, певна, що з декотрими ми вже не зустрінимося, а декотрі будуть тут.... Нехай ми і не такі, якими б хотіли бути, але ми є ми, зі своїм смаком, своїм стилем, своїм змістом. Добре, що ми йшли наперекір всій сірій масі разом, нехай і не все нам вдавалось, але ми є ми, ми були разом, ми будемо разом,тому що ми не такі, як вся сіра маса, ми прагнемо чогось більшого.... Наш пам"ятник вже заполонили інші люди, наші думки вони ніколи не досягнуть, тому що плагіат бути нами це суттєва різниця між тим, що ми такі є.... Пробачте, що я не все можу висловити - часу мало... Час не чекає....
Присвячується "Борцям за волю..."

В колонках играет - Disturbed

Знову спантеличена сиджу і думаю чи варто взагалі щось моїх зусиль. Знову запитання а як тоді жити інакше?
Недавно одна людина сказала мені, що знаю я багато чого і майже все можу пояснити, але я ніколи не відчувала те, що відчувала більшість тих, хто менш обізнанний.
Дивно, але в той момент мене нічого не заділо в його словах: ні розчарування, ні прикрості, ні образи , нічогісіньки. Напевно, я черства, але все-таки я вмію дивитись на інших в той момент, коли більшість просто проходить мимо дивлясичь тільки в себе, помічаючи тільки свої думки, себе самих, навіть коли поруч "кохана"( вічне кохання на одну ніч - навіщо самих себе дурити вічністтю? і вірити), коли поруч друзі, знайомі... Ми виправдовуємося, щось мелимо язиком, слухаємо заради "етикету"( який вже давно вимер в побутовому житті). Нема що робити, будемо сидіти на місці, хоча і все, що навколо нас буде нас дратувати.
Я не така, занад-то принизливо для своєї індивідуальності. Не можу сидіти - іду, не можу терпіти - не мовчу, надоїло слухати - кажу своє "бе" і все, що я думаю з того приводу. Боляче? А мені в той момент може було гірше, ніж тобі? Та ти не спитав як я почуваюсь, ти просто прийшов і почав нести свій незв"язний сумбур бридоти. І знову егоїзм....
Всі люди егоїсти, егоцентристи.... всеодно егоїсти.....
синий
[500x375]

Не іменуй же мене поетом, друже мій!Я хочу бути лише людиною, яких так мало на світі... (І.Багряний)