Это цитата сообщения Кленовый_лист Оригинальное сообщение
Прекрасна осень, если в ней
Хрусталик утра все ясней,
Все ярче день и все белее
Две хризантемы на окне.
Но завтра стужа, битый лед,
Зима - всегдашняя пустыня.
Две простыни в окне застынут,
Морозом схваченные влет.
И станет проще и больней,
И губы вымолвят шептанье:
"Прекрасна осень, если в ней
Нет о зиме напоминанья..."
[700x525]
Як бачите стомлююся так, що не маю сили щось написати!.. Але усе кльово: моїм гаврикам дуже цікаво (незважаючи на те, що я пояснюю граматику), вони підходять до мене і жаліються на інших вчителів. Це так зворушливо... Одна дівчинка після уроку видала: "Понимаете, вы еще не успели озлеть"... А це справді недолік наших педагогів -- занадто озлоблені, і діти це дуже добре відчувають.
Не все звісно шовково. Якось вже так склалося (перше враження справила різне, чи що), що у деяких класах робота йде кльово, а деякі -- розхлябані. Других менше (я б назвала два класи), але абідна все одно. Ну да нічого. Я з ними трішки розслабляюся, не така сильна емоційна віддача йде.
Діти мої...
Для тих, хто ще не знає: я влаштувалася на роботу в школу. Я -- вчителька. Німецької мови. У мене "діловий вигляд", Я не маю права носити феньки, я складаю конспекти уроків, штудіюю підручники, кричу на двієшників і задаю домашнє завдання. Я тепер по іншу сторону барикад. І знаєте, що я зрозуміла? Я була неправа!!!
Для учителя немає кращої людини, аніж ЗАУЧКА. Крапка. Не підлиза -- такі лише гарно кліпають очицями і обіцяють себе добре вести, а в реалі ні фіга не роблять. І, звичайно, не хуліган: допустима к-кість хуліганів на клас -- 3 штуки, тоді їх можна "безболезненно" порозсаджувати і з Богом. О ні, справжня, я би сказала "pure" заучка, яка дивиться тобі у очі, піднімає руку, не забуває зошита, о, саме вона, доволі часто в окулярах, завжди у шкільній формі, що максимально приховує усі прояви вторинних статевих органів, вона, на яку не дивляться хлопці -- лише списують... Їх треба поважати. Так, поважати...
Я веду уроки у 5, 7 і 8 класі. В 5-му це ще неважливо -- скільки заучок, скільки хуліганів. Вони усі хороші. Їм ще далеко до перехідного періоду, вони -- ще чудові діти, і усі хочуть знати. А от у восьмому кастовий розподіл проглядається ЧІТКО: і от Тодііі... Тоді ти і розумієш, що, може, треба було менше викобелюватися свого часу... Так, вік, ясне діло, але тим не менше, тепер я розумію, як учителям важко без розумних працюючих дітей. Заучки… Та блін, просто зацікавлені, ті, які працюють не з-під палки, а бо відчувають потребу. Або по інерції. Мені байдуже – аби працювали з віддачею.
Втім, згадуючи себе у відповідних класах, я розумію, що я відносилася до трохи іншого виду: Я була ВУМНОЮ ДИТИНОЮ. А ці зовсім необов»язково працюють на уроці. Я, наприклад, дуже нудилася, коли учителька німецької задавала нам одноманітні вправи (по принципу «повторение -- мать…») і увесь час пропонувала написати якийсь твір, або пограти у гру, або оформити стіннівку… І інколи (на моє превелике щастя) мені таки уступали і ми робили урок цікавішим… Тепер, в моїх класах, такого не передбачається. Мені самій того б хотілося. Я би з радістю!..
Але, боюсь, креатифф не осилит…
:speaking::speaking::speaking::speaking:
:write::write::write::write::write::write::write:
:write::write::write::write::write::write::write:
:write::write::write::write::write::write::write:
http://dere.com.ua/library/mikitenko/peregony.shtml
Хороша стаття, як не дивно, хоча я не ставлю собі завдання бути лідером, але ті вимоги, які формулює автор, актуальні для кожної людини.
Приємний... ммм... післясмак лишається після учорашніх гостин у Їжака...
Тільки голова трішки болить)))))))))
Тоббі, спасибі)))
НЕ МОЖУ я говорити про особисте, не виходить, не підбираються слова, тремтить голос. Слова -- вони якісь немісткі. Порожненькі якісь. Інтонація якась недолуга. Ораторське вміння ховається у п"ятки, думки утікають і перемішуються.
В принципі, хтось уміє говорити, а хтось -- ні, і я... напевне, все-таки більше до другого типу. На жаль)))
Але навіть не те головне. Після того, як я все-таки видавлю із себе ті слова, я завжди почуваюся порожньою, знесиленою і нерадою з себе. Відчуваю, що не змогла передати відчуття чогось настільки... НАСТІЛЬКИ... ехххх... Це та проблема, якої нема у Тенако -- завжди зрозуміло, ЩО САМЕ вона хоче висловити. Або навіть у тебе.
Втім... спасибі!..
Бєєєєє... Яся у Росії... Ще, здається, позавчора (так-так) якось сказала, що фізично потребує любові у своєму оточенні, а сьогодні я розумію, що я така ж сама, що би там не тилдичила про інтровертність, про те що ніхто мене не розуміє...
Але у мене чудовий настрій, і це мене саму дивує. Може, усе що було мені потрібно -- це по краплі усього: довгого сну, вільного часу, хорошого кіно, розумних книжок, спілкування, любові і, звичайно ж , музики. Тьху, соплі...
Я приїхала, а більше нічого не скажу.
Нарешті!!! Нарешті я кудись їду, та ще й із Ясею!!!! Кам"янець-Подільськ уже у суботу... еххххх... до чого ж мені зараз це потрібно... Сьогодні придбали квитки. Так дешево -- десь 25 грн з рила, і це купе. А завтра у Оксани день народження.
Сьогодні вони мали йти на фізкультуру, що відбувалася на Трухановому, але... кияни знають, що сьогодні падав дощ)))) Втім, Яська і Окси однаково не встигли б, бо відійшли від Сковороди ту хвилину, коли їх одногрупники стояли на перекличці:)
Тому ми сиділи на дерев"яних пеньках (туфлі у вологому піску) і пили вино. І говорили "за жизнь", як завжди.....
Якщо вірити оксані, я стала злою. Більш злою, аніж завжди (хоча що зн. завжди?..). Я схильна їй вірити, бо вона мене добре розуміє.
Блукала по дощовій Петрівці -- у пошуках повного Лавкрафта. Для іменинниці. Боже... украла 3 книжки. До чого я докотилася з ціми клептоманськими замашками... Почалося усе з диску Браяна Адамса, який мені нафіг не треба, а сьогодні -- у мої лапи попав збірник по шаховій стратегії (комусь подарувати?хтось грає в шахи?я ні), КАСТАНЕДА (!!!) -- "Отдельная реальность" сірникового формату (не інакше, як це якийсь знак...) і "Основы психоанализа". Фройд. ........................... Як любила лаятися Тозельда, японский бог!..
що ще?..
А... Побачила у якомусь цивільному кіоску, поміж напігвголих янголяток, собачок, кішечок та іншої фігні маленького їжачка з маленьким яблучком у руках...лапках. Він сумно на мене подивився і почесав лапкою животика. Спитала -- 7 гривень. Купила. Подарувала ясі. Яся хвилин п"ять повторювала "боже який кайф, боже який кайф" і неперервно посміхалася.
Хто би мені зробив яку маленьку радість
Після Ходотону залишається дивне враження -- суміш із позитиву, радості від "доброго діла" -- і розчарування, навіть злоби. Хай живе український національний похуізм!.. Мені траплявся похуізм аргументований і неаргументований. Перший -- це коли люди дивляться на тебе скептично-зверхньо-поблажливо (типу "ну пляши, птєнчік") і починають зі знанням справи доводити тобі, що ти неправа. Ну і ви думаєте, що з цього щось вийде? Діти-інваліди -- це єдина проблема що вас цікавить? Вам не здається, що у нашій державі і без того... а ти дивишся на нього і думаєш собі:добре, а ТОБІ які проблеми болять? Видно ж по тобі, що людина не надто бідна, не страждуща... Що ТИ робиш? Сидиш дома? Молодець! А другий -- це... -- Не хотіли б підписати...-- Ні. -- Не хотіли б підписати відкритий лист до Ющенка...-- А ми не любимо Ющенка, він зрадник! -- Не хотіли б підписати відкритий лист до Ющенка за підтримку прав дітей-інвалідів... -- Нєт. Такой проблєми пока нє вознікало. Дослівно цитую... А ще -- тяжко було на душі, коли спробувала допомогти організації, яку вчасно не зустріли, яка до того ж забула стенд, прибула на Хрещатий у розгар Ходотону. Найтяжче з озлобленими. Повірте.
Смішна істота Рудик))
Малий Ботанічний у темряві, з пляшкою шампанського у сумці -- рулить!!! Ось, людина, яка уміє підіймати настрій. Ти можеш нічого не казати, просто мовчати. зрідка угукати і посміхатися, а він начеше тобі купу якихось "простих істін", і тобі буде весело.
От із ним я би втекла. Поставила би намета десь коло берегу моря і кожен день пила би вино. Ехххх....
www.silverfish-art.com/ posters.htm
...............Хто слухав Tool або Perfect Circle -- зрозуміє.
[550x356]