В колонках играет - а я чекатиму стільки, скільки треба... я чекатиму лише на тебе... Настроение сейчас - спокійЧомусь цей світ починає мені набридати. Хочеться зникнути, піти кудись далеко-далеко, туди, де сонце. Де буде мене чекати моє справжнє щастя і де я зможу по-справжньому бути собою.
Кожен день мені доводиться грати. Мені доводиться робити вигляд, що я щаслива, що в моєму житті все гарно і прекрасно, доводиться вдягати безліч масок. Кожна посмішка крізь біль страждань і непорозумінь здається мені самій якоюсь несправжньою, фальшивою. То нічого... є речі, від яких хочеться втекти, сховатися, зникнути, розчинитися у повітрі...
Мене втомили люди. Мені докучило буди заїдлом, де вічно товчуться оті створіння. Кричать, метушаться, смітять. Повідчиняти вікна! Провітрити кімнату! Викинути разом із сміттям і тих, що смітять. Дайте мені спокій! (с) Коцюбинський
Капелюх, підхоплений весняним вітром, полетів було вгору... та не втримався на крилах вітру та впав додолу.
Кожна ніч вдається мені такою холодною. Мені не хочеться іти до ліжка, бо я знаю, що знову не зможу заснути. Примари минулого будуть тривожити мою пам’ять, викликаючи маячню... Безсоння назавжди буде зі мною.
Я все знаю. І все розумію. Можливо, навіть краще, ніж інші. Але як важко від цього! Хочеться заплакати, обійняти когось дуже близького серцю, відчути тепло. Але ж ні. Це лише мрія.
Я занадто сильно не хочу бути такою як всі. І хочу щастя не собі. Невже це привід до ненависті? Я не хочу думати про це. Я зовсім не хочу думати.
Слова рідною мовою, пальці літають по клавішам. Чомусь зараз легко. Рідні з дитинства слова вбирають в себе весь мій сум, мою печаль. Так просто. І разом з російською мовою зникає пафос і гра. Так легко. Мелодійність рідного слова...
Я забула музику України. Тут моє коріння, тут моє життя. І моє невеличке містечко, і красень-Київ... такого неба, як у нас, немає ніде. Природа зачаровує.
Мабуть, це патріотизм. Боже, яке складне слово! Треба бути простішою. Треба дивитися на життя усміхненими очима. Все для Нього. Для себе? Ні, це зайве. Для мого щастя достатньо його щастя.
Мабуть, зараз мені потрібно було саме це – думки рідною мовою. Нехай майже ніхто не зрозуміє ніхто. Нехай! То не головне. Нехай життя всіх зміниться на краще.
Нехай чари України бережуть всіх тих, хто вартий щастя.
Серце співає...
Життя кличе...
А я чекатиму..........=)