Originally posted by
madmundt at Бегущий по лезвию: критика 
Дело в том, что культовый статус фильма частично исказил публичное мнение о нем. “Бегущий по лезвию” имел такой колоссальный эффект на всю поп-культуру, что по сути он закрепился в нашем публичном сознании как такой вот идеальный фильм без недостатков. И я хочу оспорить сей имидж картины, и заявить, что “Бегущий по лезвию” это не идеальный фильм. И говорю это я не в своем типичном снобском “идеальных фильмов не бывает”. Я имею ввиду что у этого фильма есть довольно много недостатков, на которые все закрывают глаза, и я хочу их обсудить.
Не поймите неправильно, это не очередная статья из серии “Почему мне не нравится Х”. “Бегущий по лезвию” это один из моих самых любимых фильмов. Если бы я щас составил какой-нибудь топ любимых фильмов, он был бы в первой двадцатке. И он сильно повлиял на мое творчество (я по сути ему обязан своими единственными двумя законченными сценариями). Я не пытаюсь заставить вас разлюбить всеми любимый фильм. Наоборот, я исхожу из позиции огромной любви и уважения к фильму, и именно потому считаю, что важно обратить внимание на его недостатки. Ведь как хорош не бывает фильм, всегда можно постараться лучше, и работа критика именно в том, чтобы помочь авторам найти эти недостатки и подсказать как их можно исправить.
Так что, я вам представляю статью, где я постараюсь поговорить о всех самых заметных недостатках этой культовой картины. За основу, само собой, будет взят Final Cut.
Но для начала, небольшое лирическое отступление.
Почему нам нравится “Бегущий по лезвию”
Перед тем как окунуться в критику, важно для начала разобраться, почему конкретно всем так нравится этот фильм? Если нам нужно было бы выделить один единственный, самый важный элемент, сердце этой картины, которое так всех завораживает, чтобы это было?
Атмосфера. И все с ней связанное.
То, как фильм снят, какие в нем шикарные декорации, спецэффекты, миниатюры, звуковой дизайн, музыка.
“Бегущего по лезвию” смотрят ради этих вещей. Ради этого чувства, что вы на пару часов окунаетесь в совершенно другой мир. Это, по сути, самый дорогой арт-хаус фильм в истории кино. Медленный, меланхоличный фильм, ставящий целью не столько рассказать историю, сколько заставить чувствовать. Дать прочувствовать атмосферу, настроение этого сеттинга.
И мне кажется, что многие люди стесняются признаться самим себе в этом. Когда я слышу дискуссии об этом фильме, я почти всегда слышу множество попыток, на мой взгляд, заставить фильм звучать более сложным и заумным, чем он есть на самом деле. Люди много говорят о темах и философских посылах, которых не то чтобы нету в фильме, но которые на самом деле не так уж сильно раскрыты и не играют такой уж сильной роли. Меня особенно бесит фраза “фильм спрашивает нас о природе человека” или ее сестра-близнец “что такое быть человеком?”. Это дурацкие фразы, которые всегда упоминают в дискуссиях о фантастике, в которой есть роботы или ИИ, которые звучат как что-то умное, но на самом деле ничего не значат.
Я думаю, люди делают это, потому что описывать фильм словами “Ну он такой красивый, и там чудесная музыка” как-то не кошерно, когда говоришь о фильме, который считаешь важным эпохальным шедевром.
Но на самом деле все так и есть. “Бегущий по лезвию” это очень простой сюжет. Просто история про одного детектива, охотящегося на четырех андроидов. Здесь очень мало персонажей, и на самом деле философия у фильма не такая уж и сложная. Центральной темой является тема смертности, и фильм по сути объясняет всю свою мыслю в финальном культовом монологе Рутгера Хауера, почти прямым текстом. Любой другой подтекст, который люди там находят это либо удачные случайности, либо просто довольно простенький подтекст, который никуда особо не идет.
И это нормально. Для того, чтобы быть
А скажіть, хто знає, чи перекладався англійською Багрицкий? І, зокрема, цей вірш?
Арбуз
Свежак надрывается. Прет на рожон
Азовского моря корыто.
Арбуз на арбузе - и трюм нагружен,
Арбузами пристань покрыта.
Не пить первача в дорассветную стыдь,
На скучном зевать карауле,
Три дня и три ночи придется проплыть -
И мы паруса развернули...
В густой бородач ударяет бурун,
Чтоб брызгами вдрызг разлететься;
Я выберу звонкий, как бубен, кавун -
И ножиком вырежу сердце...
Пустынное солнце садится в рассол,
И выпихнут месяц волнами...
Свежак задувает!
Наотмашь!
Пошел!
Дубок, шевели парусами!
Густыми барашками море полно,
И трутся арбузы, и в трюме темно...
В два пальца, по-боцмански, ветер свистит,
И тучи сколочены плотно.
И ерзает руль, и обшивка трещит,
И забраны в рифы полотна.
Сквозь волны - навылет!
Сквозь дождь - наугад!
В свистящем гонимые мыле,
Мы рыщем на ощупь...
Навзрыд и не в лад
Храпят полотняные крылья.
Мы втянуты в дикую карусель.
И море топочет как рынок,
На мель нас кидает,
Нас гонит на мель
Последняя наша путина!
Козлами кудлатыми море полно,
И трутся арбузы, и в трюме темно...
Я песни последней еще не сложил,
А смертную чую прохладу...
Я в карты играл, я бродягою жил,
И море приносит награду,-
Мне жизни веселой теперь не сберечь -
И руль оторвало, и в кузове течь!..
Пустынное солнце над морем встает,
Чтоб воздуху таять и греться;
Не видно дубка, и по волнам плывет
Кавун с нарисованным сердцем...
В густой бородач ударяет бурун,
Скумбрийная стая играет,
Низовый на зыби качает кавун -
И к берегу он подплывает...
Конец путешествию здесь он найдет,
Окончены ветер и качка,-
Кавун с нарисованным сердцем берет
Любимая мною казачка...
И некому здесь надоумить ее,
Что в руки взяла она сердце мое!..
Зайшла жіночка, з активних та балакучих. Розповіла про свою біду.
В неї кутовий підїзд, і геніальні, срака їхня мати, радянські проектанти спроектували дім з ориєнтацією по сторонах світу так, що до неї сонце майже не зазирає в її квартиру на другому поверсі. То вона вирішила здобути дозвіл та побудувати собі лоджію, щоб хоч туди потрапляло трохи світла. Вийшла на депутата, той одразу запропонував схемку: виділимо тобі матеріяльну допомогу, але половина - мені. І проект робить мій архітектор.
Жіночка погодилася, бо хочеться лоджію, без неї погано. Ітог трохи передбачуваний: матеріальну допомогу депутат поклав собі до кишені цілком.
Я кажу: жіночко, но ви ж розумієте, що не вийде в нас допомогти вам реалізувати зиск від корупційної схеми?
Так, каже вона, розумію. Не зможете ви подолати корупцію, ніколи не зможете.
Моралі, як водиться, не буде.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2943581.html. Please comment there using OpenID.
Цього року хочу скриньки. Кошики. Всякі штуки, які можна розкрити та покласти до них щось.
ВЕЛИКІ.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2943317.html. Please comment there using OpenID.
Але в житті вона сказала одну мудру штуку: Логос не обдуриш.
https://primechaniya.ru/home/news/sentyabr_2017/zapretite_krym-_a_ne_matildu/
Идее киношных злодеев — привести крымчан к общему знаменателю "вышиванка, мова, Бандера герой" — режиссер не противопоставляет никакой более мощной идеи.
Нет народного волеизъявления, нет того, чем в те дни на самом деле жили крымчане. Нет пророссийских настроений, которыми был пропитан воздух. Есть только абсолютно странная и дешевая войнушка, эдакое "пиу-пиу" из пистолетов в руках молодых парней, прыгающих по Ай-Петри и Балаклаве.
Но знаете, что самое ужасное? Этот фильм замолчал то главное, чем мы все так гордимся — что у нас не было войны, не было крови.
Пиманов убил эту сакральную мысль в попытках снять драматический экшн, боевичок-стрелялочки. Надо же отработать бюджет в почти 7 млн долларов. Впрочем, за эти деньги он не смог даже достойно снять сцену встречи Беркута на площади Нахимова. Насколько это было массовое событие — настолько же "жидко" он его показал. Не смогли в Севастополе найти достаточно массовки? Получили еще один "исторический" факт безучастных севастопольцев.
Ахаха, жріть, довбовидовбні. Жріть та давіться. Може, второпаєте, що так, ніякого вашого "волєіз'явлєнія" для москалів не існує і ніколи не існувало. Вони срали на вас в на ваші "настроєнія". Ви - навіть не бидло в очах москалів, ви м'ясо.This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2943197.html. Please comment there using OpenID.
З дрімоти матері моєї я випав у Державу,
Зіщулився в її череві, аж поки хутро змерзлося.
У шести милях над землею, вирваний зі сну життя,
Я пробудився до винищувачів та зеніток.
Коли загинув, із турелі мене шлангом вимивали.
Пояснення самого Р. Джарелла (переклад В. Тимчука):
Ця башта з оргскла монтувалася на літаки "B-17" або "B-24" і заповнювалася двома кулеметами калібру .50 та одним чоловічком, низькорослим чоловічком. Коли стрільцеві доводилося направляти кулемети на винищувач, що атакував бомбардувальник знизу, він крутився разом із баштою; згинаючись вгору-вниз у цій крихітній сфері він уподібнювався зародкові в матці. Винищувачі, що атакували його, були вистрілювали артилерійські снаряди. Шланг був паровим.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2942866.html. Please comment there using OpenID.
Відвідала оцей захід:
"Нові праві" не можуть без брехні. Протягом того часу, що я встигла записати, поки не сів телефон, пан Едуард Анатолійович Юрченко збрехав принаймні чотири рази у капітальних питаннях своєї лекції та безліч разів пересмикнув у дрібницях.
Він збрехав, що в країнах, де дозволені гей-шлюби, зростає рівень абортів. Ні, пане, Юрченко, в Данії та Нідерландах він складає наразі 12 на 1000 жінок, і це менше навіть в тих країнах, де аборт заборонений. Польща, як і ми, серед лідерів - 43 аборти на 1000 жінок. На хвіст: також Данія та Голандія утримують найнижчий рівень підліткових вагітностей.
http://ec.europa.eu/…/statis…/index.php/Fertility_statistics
Він збрехав, що українці дивилися на шлюб як на дещо сакральне, а на розлучення - як на дещо неможливе. Ні, для українців шлюб був насамперед угодою, яку обидві сторони були вільні розірвати, і це було дуже просто зробити: прийти до судді з розлучним листом та зареєструвати факт розлучення у судових книгах. Лише з початком московської окупації у 18-му столітті розлучення ускладнили до майже повного унеможливлення, і це ул цілком ініціатива Московського синоду.
http://dspace.nbuv.gov.ua/…/123456789/24686/04-Petrenko.pdf…
Він набрехав, що в родині людина почувається захищеною. Неправда: багато українок страждає від сімейного насильства.
http://zib.com.ua/…/121850-ukrainci_vvazhayut_simeyne_nasil…
Він набрехав про гендерну теорію та гендерні експертизи підручників. Він таке верз, що мені вже несила було мовчати.
Мені було соромно дивитися, як доросла освічена людина таке верзе. Як там у Сей-Сьонагон, "Коли за чуже бере сором"?
Але мені було також і страшно. Бо більшість слухачів складали дітлахи років 18-20, яким дуже легко замилити очі. А той відкат "вправо", який зараз спостерігається по всьому світу -- це не більш ніж реванш покоління бебі-бумерів, ностальгія 60-літніх за часами, коли в них хрін стояв, трава була зеленіша, а баби цицькатіші. І нема чого їм протиставити, бо нас, 70-ників, тупо менше, а 60-ків ще менше, трикляте відлуння війни. І наші діти - наймалочисельніша генерація. І я бачу, як мертва рука Другої Світової простягається до них та тягне у могилу. Бо той запит на "традиційність, "силу", "родину", "кров та почву" -- він сформований стариганами, які вже однією ногою в могилі, і хочуть, щоб їм там було не дуже нудно.
Особисто я обстоюю право кожної людини маніфестувати свою релігійну ідентичність. До того ж, хустка на голові може бути просто хусткою на голові, а хустка на обличчі - захистом від сонця, пилу та комах.
Але є два нюанси.
Перше - власне в Корані немає заклику закривати обличчя й волосся. Йдеться про закривання одежею тіла і власне грудей. Волосся, обличчя, ще й пучки рук - то вже типове перегинання палки, як у євреїв з окремим посудом для м'ясного та молочного, а в наших предків (а зараз ще в декого зі старовірів) - з окремим посудом для пісного та скоромного. Тобто, "візьмемо з Писання існуючу заборону, та ще й накрутимо зверху купу своїх, щоб аж крехтіти під вагою благочестя".
Звісно, з таким підходом хутенько забувається про головні засади релігії: любов до ближнього, милосердя, оце все. Бо нема ж коли про це дбати, якщо пильнуєш, в кого як зав'язна хустка, чи достатньо щільно, чи ні. Якщо в Корані сказано, що "Аллах зганьбить" безчесну жінку - то це значить, що ми, класні пацани з якогось "Карфагену", маємо право призначити "безчесною" будь-яку жінку на наш смак і цькувати аж до смерті.
Вимога закривати тіло перетворилася на вимогу закривати волосся, бо волосся в античності та в Середньовіччі було сексуальним фетишем. Апостол Павло саме тому вимагає від жінок закривати волосся, і надає ще одне обгрунтування для цього: як маніфестацію влади над жінкою чоловіка (тому у християнських країнах довгий час дівчата ходили простоволосі, в той час як заміжні жінки накривалися: це було власне знаком, яка з жінок є вільною для шлюбних пропозицій).
Але в наші дні будувати свою поведінку на тому, що для когось твоє тіло є сексуальним фетишем - це все одно що віддавати своє тіло натовпу на поталу. Нехай фетишист тримає себе в руках. Нехай суспільство трошки менш поблажливо ставиться до нього. Якщо імами, які торочать, ніби непокрита жінка - то ласий кусень м'яса, а чоловік - то собака, мають рацію, то саме чоловікам треба вдягати суворі намордники та якісь аналоги поясів цноти, бажано з шипами всередині, аби вчилися контролювати себе. Якщо ти скажений собака, а не гомо сапієнс сапієнс, то й місце тобі в залізному вольєрі, а не серед людей.
Мусульманки часто кажуть, що, вдягши хіджаб, або навіть хімар, нікаб чи бурку, вони почуваються вільними від чоловічих поглядів, що хіджаб захищає від сексуальної об'єктивації. Але я вважаю це самооманою. Чоловіки об'єктивують жінок незалежно від того, що жінки носять. Об'єктивація це не про жіноче тіло, а про чоловічий погляд на нього - погляд як на річ, що належить комусь із них, і має бути певним чином упакована та маркована. Чоловік, якого привчили дивитися на жінку як на річ, залишається небезпечним для жінок, хоч би ті загорталися в дванадцять шарів одягу, як японки епохи Хейан.
ПОВЕДІНКА ЧОЛОВІКА ЗАЛЕЖИТЬ ЛИШЕ ВІД БАЖАННЯ ЧОЛОВІКА. А хіджаб частенько - маніфестація права чоловіка на безвідповідальність. "Я ношу хіджаб, бо вважаю чоловіків діточками, що не здатні контролювати себе при виді мого волосся" - тк перекладаються на людську мову чиленні апології хіджабу від жінок.
До чого така апологія призводить? Гаразд, накрили волосся - тепер в чоловіка вскакує шишка вже не на волосся, а на губи. Тоді вдягнемо нікаб, щоб закрити й губи. Добре, в статевозрілих діточок шишка вскакує при вигляді очей та вій. Натягнемо бурку й чачван. Тоді здоровенна дитинка пускатиме слюні на витвір своєї уяви - як же ж цій білолашній дитинці зарадити? О, є вихід: запхаємо жінку за кам'яні стіни, заборонимо показуватися на вулиці без супроводу, в навіть у домі виділимо для неї окремі приміщення, щоб сиділа там, як заразна.
Плавали, знаємо, бачили все це лайно в Середній Азії, куди воно знов повертається, бачимо зараз в Саудівській Аравії, Афганістані, Ірані. Не хочу цього в Україні. Не хочу для кримських татарок та імігранток з Росії, де почалося справжнє полювання на жінок, які не хочуть назад у реставроване Кадировим середньовіччя. Не хочу такого поряд з собою.
І ми плавно приходимо до другої причини - чого я, власне, проти хіджабу.
Примус.
Гаразд, Аміна Окуєва носить хіджаб добровільно, її ніхто не змушує. Але іранських та саудівських жінок змушують під страхом кримінального покарання. Сирійських та єгипетських - під страхом суспільного осуду. В Афганістані та Пакістані де-юре хіджаб не є обов'язковим, але де-факто жінку, яка не накриває голови, або носить "надто вільний" варіант (а дехто з афганців і нікаб вважає чимось на кшталт міні-спідниці) можуть побити і навіть убити.
Поки примус є - є й сумнів, що та чи інша жінка носить хіджаб добровільно, а не тому, що на неї тиснуть родина чи спільнота. Лише коли примусові шлюби, "убивства честі", цькування жінок відійдуть у минуле, я повірю у цілковиту добровільність хіджабу.
Як то кажуть - музикою навіяло.
У 2000 чи 2001 році, я вже точно не скажу (Кінн, коли були Ангмарські війни?) ми з покійним Олексієм Свиридовим їхали до Москви електричкою з Хотьково (саме з тих Ангмарських) та обговорювали межи собою "Брат-2".
Мені тоді фільм подобався. У мене був "Імперський" період, я читала "На чужом пиру" та "Ордусь" Рибакова, "Посмотри в глаза чудовищ" Лазарчука з Успенським, і навіть, прости Господи, Лук'янена. І докупи з тим читвом пішли "Истребители" того самого Свиридова - як хоробрі російські пілоти потай воюють з НАТОвцями в Сербії. За братушек-слов'ян.
Отже, я поділилася з ним своїм захватом від "Брата-2", а він почав лаяти це кіно на всі корки.
Його зауваження були цілком справедливі. Фільма шовіністична, імперіалістична та морально деградантська.
Але, заперечила я, ти ж сам написав таку книгу, де хоробрі росіяни побивають жалюгідних америкосів та англікосів заради братушек-слов'ян. Тобто, це не був закид - саме завдяки цій книзі я вважала його однодумцем-імперцем, книга мені дуже подобалась, і я була вражена просто в самісіньку печінку, дізнавшися, що ніяким однодумцем він не є, а книгу написав, власне, для грошей.
Ні, я не думаю, що він, якби не помер, був "Кримнашем".
Але, здається мені, він так і не побачив би жодного зв'язку між істерією "Кримнашу" та своїми "Истребителями".
Моралі не буде.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2942105.html. Please comment there using OpenID.
(Героям шана)
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2941806.html. Please comment there using OpenID.
Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.
Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.
Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?
Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.
Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.
Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.
(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).
Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.
Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести. Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на "посадити трьох друзів".
Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.
Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.
Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все "грузинське диво" ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.
Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.
Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця "антикорупційна" коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить
Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.
Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?
Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.
(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)
Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.
Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.
Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?
Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.
Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.
Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.
Отакі пироги.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2941308.html. Please comment there using OpenID.Знйдене рік тому, але втрачене. Заберу сюди, абине втратити знов.
Что не так с "Последним кольценосцем"
1. НЕСООТВЕТСТВИЕ ЗАЯВЛЕННОГО И ПОКАЗАННОГО
Для начала пусть каждый честно ответит себе на вопрос: что вы почувствовали бы, купив банку варенья и обнаружив там рыбные консервы?
Думаю, реакция будет матерной, даже если там окажутся хорошие рыбные консервы. Потому что вы покупали варенье, платили за варенье, хотелось вам именно варенья, а вместо варенья вот такая вот фигня.
Еськов в своем очерке "Как и зачем я писал апокриф к "Властелину колец"" обещает что?
"Мы будем исходить из той посылки, что мир Средиземья столь же реален, как наш -- "с метрикой Римана, принципом неопределенности, физическим вакуумом и пьяницей Брутом". И если какие-то детали строения этого мира кажутся нам не укладывающимися в существующие представления -- это наши проблемы, а не его."
После таких заяв ждешь варенья в виде нормальной деконструкции сказки методами реализма, ну хотя бы в духе Сапковского.
А получаешь рыбные консервы, где орки знают выражение "штыки в землю", но не знают огнестрела, герои цитируют то Лермонтова, то Галича, причем не в виде пасхалки, а так, в открытую, а историзм весь идет собачке под хвостик.
Одной рукой Еськов пишет:
"Так что действовать нам надлежит, как и принято в европейской рационалистической традиции, по "Бритве Оккама": к магии и всякого рода потусторонним силам апеллировать можно -- но лишь после того, как исчерпаны все иные, "материалистические", варианты объяснения."
О, думаешь, класс - сейчас тебе насыплют вкусного реализма в шапку.
А получаешь сюжет о том, как несколько чуваков должны уничтожить магическую фигню с помощью магической фигни, которую нужно скинуть... вашу мамашу, в Ородруин? Да вы издеваетесь!
Более того, Еськов апеллирует к магии, даже не попытавшись найти материалистическое объяснение, буквально с начала завязки, где Гэндальф и его сторонники-маги развязывают Войну Кольца из-за предсказания о том, что Мордор сделает через триста лет.
Ну офигеть.
Хотите материалистический обоснуй Войны Кольца? Без всякой магической ерунды? Со всеми еськовскими предпосылками? Ловите.
Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.
Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.
В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?
Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!
И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?
Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?
Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2940761.html. Please comment there using OpenID.
Что не так со статьёй Юлии Мостовой "Не отрекаются, любя"
