мітичну або з класичної літератури ситуацію, коли двоє друзів змушені були вступили в смертельний двобій. А то я пам'ятаю лише Кухуліна з Фердіадом.
Без коментів з мого боку.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2947766.html. Please comment there using OpenID.
В 1986-м в округе Колумбия Мишель Винсон подала иск против своего работодателя, компании Meritor Savings Bank, на основании того, что босс ее сексуально домогался, подвергал ее нежелательным ласкам, раздевал и насиловал. Винсон была молода, красива и хорошо одевалась. Окружной судья постановил, что ее внешность сыграла против нее: свидетельства о том, что она носила "провокационные" наряды, были расценены как то, что домогательства ею "приветствовались".
В деле "Хопкинс против Price-Waterhouse" мисс Хопкинс отказали в партнерстве, потому что ей нужно было научиться "более женственной походке, более женственно разговаривать и более женственно одеваться", а также "пользоваться косметикой".
В деле "Андрэ против Bendix Corporation" суд постановил, что "неуместно одеваться как женщина, работая администратором, который курирует работу других женщин".
В деле "Бюрен против City of East Chicago" суд вынес решение, что женщины должны "носить одежду, закрывающую их с головы до пят", если в ином случае мужчины ведут себя на работе "непристойно".
В деле "Диаз против Колман" установленный работодателем дресс-код подразумевал короткие юбки. Этот работодатель, по неофициальным данным, приставал к своим коллегам-женщинам, и суд оправдал его, потому что они сами согласились на этот дресс-код!
Но после дела 1977 г. "Шмидт против Austics Bookshops" наем или увольнение женщины на основе такого критерия, как ее внешность, стали вполне законными. Мисс Шмидт потеряла работу в книжном магазине, потому что носила брюки. Апелляционный суд прекратил дело на том основании, что для женщин установлен более строгий дресс-код, чем для мужчин. Суд постановил, что работодатель "имеет право в значительной степени контролировать имидж своих сотрудников", и более того: весь этот вопрос в целом является малозначимым. Судьи решили, что указывать женщине, как ей стоит одеваться, вполне нормально.
В деле "Джереми против Министерства обороны" работодатели избегали нанимать женщин на высокооплачиваемые должности из тех соображений, что эта работа может ухудшить их внешний вид. Принимая решение по делу, лорд Деннинг рассуждал таким образом: "Для женщины волосы являются главным ее украшением... Ей не нравится, когда что-то может испортить только что сделанную прическу". При этом адвокат работодателей утверждал, что принуждение женщин портить свою прическу ради более высокой зарплаты может привести к производственным конфликтам.
На авиакомпанию Dan Air подали в суд в 1987 г. за то, что она нанимала в стюардессы только молодых привлекательных девушек. Авиакомпания защитилась на основании того, что именно таким девушкам отдают предпочтение их клиенты. (Два года спустя издатель USA Today опубликовал передовицу, в которой, прибегая к той же самой логике, призывал вернуться к тем временам, когда в стюардессы брали только молодых и красивых и увольняли их с наступлением зрелого возраста.)
В деле "Маурин Мерфи и Элен Дэвидсон против Stakis Leisure" официантки высказали протест против смены "имиджа", согласно которому они должны были одеваться в "более откровенную" униформу, носить макияж и красить ногти. Одна официантка описала эту униформу как "костюмы из фильма “История О”": они состояли из мини-юбки и блузки с глубоким декольте, поверх которой надевался корсет, настолько узкий, что натирал под мышками до крови. Одна из судившихся женщин была беременна, когда ее заставили это носить. Управление ресторана признало, что изменения, которых потребовали от женщин, имели своей целью произвести впечатление на посетителей-мужчин. Соответственно к официантам никаких требований по смене имиджа не предъявляли. (Кстати, обязанность официанток появляться полуодетыми перед противоположным полом противоречит постановлению по делу "Сислей против Britannia Security Systems", в котором говорится, что Акт о сексуальной дискриминации 1975 г. призван "охранять правила приличия и частную жизнь", которые нарушаются, когда "находишься в полураздетом виде" при представителях противоположного пола.) Однако адвокат, защищавший женщин, ничего не добился, хотя и обращал внимание судьи на то, что
Джоанна наша Роулінг, як відомо, написала серію детективних романів під псевдонімом Роберт Гелбрейт. Поки що випущено три, очікуємо на четвертий.
Надалі намагатимусь писати без спойлерів, але хтозна, як воно вийде.
З точки зору літератури це... нормальна література. Попри просту, не обтяжену претензіями мову, Роулінг прекрасно пише. Вона не зловживає тропами, але коли вдається до них, то вони влучні. Характери об’ємні, герої — живі люди, а не функції, боже, про що я кажу, це ж мінімум мініморум нормальної белетристики, але чомусь трапляється так рідко. Коротше, це приємно читати.
Як детектив, це... британський детектив. Включно з фішкою, яка, здається, притаманна лише британцям (принаймні, я її зустрічала лише в бритів) — святою вірою в те, що на вбивство здатна лише психічно хвора людина. Тобто, я згодна з Карен Хорні, що здатність на холоднокровне вбивство є ознакою психічних негараздів, зокрема садистських невротичних тенденцій, але в бритів-детективщиків це часто-густо сягає стадії відвертої манії. У Роулінг у всіх трьох романах убивця — садист-маніяк, що трошки підзаманало, і я сподіваюся, що тенденцію буде порушено у четвертій книзі.
Але власне я хотіла написати не про це. Я хотіла написати, що серія про Корморана Страйка — це дуже показовий приклад того, як жінка-письменниця намагається видати феміністичний наратив, але опиняється в полоні гендерних стереотипів, і спроби феміністичного наративу лише підкреслюють домінування цих стереотипів у наративі.
Головних героїв двоє: битий життям детектив Корморан Страйк та його напарниця-помічниця Робін Елакот. Корморан Страйк — ветеран Афганістану, колишній військовий слідчий, що отримав кілька нагород за хоробрість та втратив ногу на полі бою. Він – невизнаний син рок-зірки та дівчини-групі, який першу дитинство та юність провів на "вписках" та скватах, бо мамця вела богемний спосіб життя, проте він дуже любив її та зберіг про неї найтеплішу пам’ять, бо вона була дуже доброю та милосердною жінкою. Хто сказав "Курва з золотим серцем"? Сідай, п’ять. Так, це гендерний стереотип. Не гірший у книзі.
Роулінг робить усе, щоб зробити героя... як би то культурніше сказати... та нехай, висловимося некультурно: не дрочним. В Корморана зайва вага (у першій книзі Роулінг відверто описує, як черевце "переливається" через резинку плавок), він вкритий густим волосінням, яке схоже на лобкове (так, вона теж відверто це пише), пика завжди виглядає неголеною (ну, це мабуть вже трохи дрочно) і він носить вуса (не дрочно, геть не дрочно).
Проте, попри всю його недрочність, в нього завжди є з ким стрибнути в гречку. По-перше, його шалене кохання, Шарлотта — не просто гарна, а запаморочливо красива жінка. Так, вона виносила йому мозок та крутила яйця, але вона неймовірна красуня, та ще й багатійка та ще й зі шляхетної родини. По-друге, коли він з нею драматично розлучився (з цього власне починається серія), він недовго залишався на самоті — у процесі розслідування на нього запала фотомодель, шикарна білявка. І ні, це не обмежилося платонічними стосунками. По-третє, у другій книзі він кохається з вродливою помічницею редактора, а в третій на нього западає заможна клієнтка, для якої він збирав свідоцтва невірності її чоловіка. Коротше, попри свою недрочність та важку долю та шалені страждання через те, що Шарлотта виходить заміж, він не засихає у занедбанні.
А тепер зосередимося на другій головній героїні — Робін. Вона красива. Не така шикарна, як Шарлотта чи Кьяра, фотомодель, яка запала на Корморана, але красива, Корморан не раз це помічає. Бо, знаєте, для розумної помічниці детектива це ж принципово – бути красивою.
По-друге, вона вже дев’ять років у стосунках з одним чоловіком, з яким дружила зі школи. С — стабільнасць. Цей жевжик нічого такого особливого собою не представляє, він пересічний офісний планктон, але Робін з ним вже дев’ять років, і на початку першої книги отримує найвищу нагороду, яку лише
Джоанна наша Роулінг, як відомо, написала серію детективних романів під псевдонімом Роберт Гелбрейт. Поки що випущено три, очікуємо на четвертий.
Надалі намагатимусь писати без спойлерів, але хтозна, як воно вийде.
З точки зору літератури це... нормальна література. Попри просту, не обтяжену претензіями мову, Роулінг прекрасно пише. Вона не зловживає тропами, але коли вдається до них, то вони влучні. Характери об’ємні, герої — живі люди, а не функції, боже, про що я кажу, це ж мінімум мініморум нормальної белетристики, але чомусь трапляється так рідко. Коротше, це приємно читати.
Як детектив, це... британський детектив. Включно з фішкою, яка, здається, притаманна лише британцям (принаймні, я її зустрічала лише в бритів) — святою вірою в те, що на вбивство здатна лише психічно хвора людина. Тобто, я згодна з Карен Хорні, що здатність на холоднокровне вбивство є ознакою психічних негараздів, зокрема садистських невротичних тенденцій, але в бритів-детективщиків це часто-густо сягає стадії відвертої манії. У Роулінг у всіх трьох романах убивця — садист-маніяк, що трошки підзаманало, і я сподіваюся, що тенденцію буде порушено у четвертій книзі.
Але власне я хотіла написати не про це. Я хотіла написати, що серія про Корморана Страйка — це дуже показовий приклад того, як жінка-письменниця намагається видати феміністичний наратив, але опиняється в полоні гендерних стереотипів, і спроби феміністичного наративу лише підкреслюють домінування цих стереотипів у наративі.
Головних героїв двоє: битий життям детектив Корморан Страйк та його напарниця-помічниця Робін Елакот. Корморан Страйк — ветеран Афганістану, колишній військовий слідчий, що отримав кілька нагород за хоробрість та втратив ногу на полі бою. Він – невизнаний син рок-зірки та дівчини-групі, який дитинство та юність провів на "вписках" та скватах, бо мамця вела богемний спосіб життя, проте він дуже любив її та зберіг про неї найтеплішу пам’ять, бо вона була дуже доброю та милосердною жінкою. Хто сказав "Курва з золотим серцем"? Сідай, п’ять. Так, це гендерний стереотип. Не гірший у книзі.
Роулінг робить усе, щоб зробити героя... як би то культурніше сказати... та нехай, висловимося некультурно: не дрочним. В Корморана зайва вага (у першій книзі Роулінг відверто описує, як черевце "переливається" через резинку плавок), він вкритий густим волосінням, яке схоже на лобкове (так, вона теж відверто це пише), пика завжди виглядає неголеною (ну, це мабуть вже трохи дрочно) і він носить вуса (не дрочно, геть не дрочно).
Проте, попри всю його недрочність, в нього завжди є з ким стрибнути в гречку. По-перше, його шалене кохання, Шарлотта — не просто гарна, а запаморочливо красива жінка. Так, вона виносила йому мозок та крутила яйця, але вона неймовірна красуня, та ще й багатійка та ще й зі шляхетної родини. По-друге, коли він з нею драматично розлучився (з цього власне починається серія), він недовго залишався на самоті — у процесі розслідування на нього запала фотомодель, шикарна білявка. І ні, це не обмежилося платонічними стосунками. По-третє, у другій книзі він кохається з вродливою помічницею редактора, а в третій на нього западає заможна клієнтка, для якої він збирав свідоцтва невірності її чоловіка. Коротше, попри свою недрочність та важку долю та шалені страждання через те, що Шарлотта виходить заміж, він не засихає у занедбанні.
А тепер зосередимося на другій головній героїні — Робін. Вона красива. Не така шикарна, як Шарлотта чи Кьяра, фотомодель, яка запала на Корморана, але красива, Корморан не раз це помічає. Бо, знаєте, для розумної помічниці детектива це ж принципово – бути красивою.
По-друге, вона вже дев’ять років у стосунках з одним чоловіком, з яким дружила зі школи. С — стабільнасць. Цей жевжик нічого такого особливого собою не представляє, він пересічний офісний планктон, але Робін з ним вже дев’ять років, і на початку першої книги отримує найвищу нагороду, яку лише може
Джоанна наша Роулінг, як відомо, написала серію детективних романів під псевдонімом Роберт Гелбрейт. Поки що випущено три, очікуємо на четвертий.
Надалі намагатимусь писати без спойлерів, але хтозна, як воно вийде.
З точки зору літератури це... нормальна література. Попри просту, не обтяжену претензіями мову, Роулінг прекрасно пише. Вона не зловживає тропами, але коли вдається до них, то вони влучні. Характери об’ємні, герої — живі люди, а не функції, боже, про що я кажу, це ж мінімум мініморум нормальної белетристики, але чомусь трапляється так рідко. Коротше, це приємно читати.
Як детектив, це... британський детектив. Включно з фішкою, яка, здається, притаманна лише британцям (принаймні, я її зустрічала лише в бритів) — святою вірою в те, що на вбивство здатна лише психічно хвора людина. Тобто, я згодна з Карен Хорні, що здатність на холоднокровне вбивство є ознакою психічних негараздів, зокрема садистських невротичних тенденцій, але в бритів-детективщиків це часто-густо сягає стадії відвертої манії. У Роулінг у всіх трьох романах убивця — садист-маніяк, що трошки підзаманало, і я сподіваюся, що тенденцію буде порушено у четвертій книзі.
Але власне я хотіла написати не про це. Я хотіла написати, що серія про Корморана Страйка — це дуже показовий приклад того, як жінка-письменниця намагається видати феміністичний наратив, але опиняється в полоні гендерних стереотипів, і спроби феміністичного наративу лише підкреслюють домінування цих стереотипів у наративі.
Головних героїв двоє: битий життям детектив Корморан Страйк та його напарниця-помічниця Робін Елакот. Корморан Страйк — ветеран Афганістану, колишній військовий слідчий, що отримав кілька нагород за хоробрість та втратив ногу на полі бою. Він – невизнаний син рок-зірки та дівчини-групі, який першу дитинство та юність провів на "вписках" та скватах, бо мамця вела богемний спосіб життя, проте він дуже любив її та зберіг про неї найтеплішу пам’ять, бо вона була дуже доброю та милосердною жінкою. Хто сказав "Курва з золотим серцем"? Сідай, п’ять. Так, це гендерний стереотип. Не гірший у книзі.
Роулінг робить усе, щоб зробити героя... як би то культурніше сказати... та нехай, висловимося некультурно: не дрочним. В Корморана зайва вага (у першій книзі Роулінг відверто описує, як черевце "переливається" через резинку плавок), він вкритий густим волосінням, яке схоже на лобкове (так, вона теж відверто це пише), пика завжди виглядає неголеною (ну, це мабуть вже трохи дрочно) і він носить вуса (не дрочно, геть не дрочно).
Проте, попри всю його недрочність, в нього завжди є з ким стрибнути в гречку. По-перше, його шалене кохання, Шарлотта — не просто гарна, а запаморочливо красива жінка. Так, вона виносила йому мозок та крутила яйця, але вона неймовірна красуня, та ще й багатійка та ще й зі шляхетної родини. По-друге, коли він з нею драматично розлучився (з цього власне починається серія), він недовго залишався на самоті — у процесі розслідування на нього запала фотомодель, шикарна білявка. І ні, це не обмежилося платонічними стосунками. По-третє, у другій книзі він кохається з вродливою помічницею редактора, а в третій на нього западає заможна клієнтка, для якої він збирав свідоцтва невірності її чоловіка. Коротше, попри свою недрочність та важку долю та шалені страждання через те, що Шарлотта виходить заміж, він не засихає у занедбанні.
А тепер зосередимося на другій головній героїні — Робін. Вона красива. Не така шикарна, як Шарлотта чи Кьяра, фотомодель, яка запала на Корморана, але красива, Корморан не раз це помічає. Бо, знаєте, для розумної помічниці детектива це ж принципово – бути красивою.
По-друге, вона вже дев’ять років у стосунках з одним чоловіком, з яким дружила зі школи. С — стабільнасць. Цей жевжик нічого такого особливого собою не представляє, він пересічний офісний планктон, але Робін з ним вже дев’ять років, і на початку першої книги отримує найвищу нагороду, яку лише
1. У Крайтона є міцна мотивація - повернутися додому. Але я ще не помітила жодних ворушінь в цьому напрямку.
2. Яка мета й мотивація в інших учасників екіпажу Мойї - невідомо. За що вони сиділи у в'язниці? Чому все ще тримаються докупи? Чого прагнуть? До яких засобів вдаються, аби досягти мети? Все це залишається без відповіді, вони просто просуваються від планети до планети, керовані якимись нагальними потребами.
3. Крайтон начисто позбавлений будь-якої харизми. Він заявлений як учений-дослідник, але він нічого не досліджує. Його не цікавить принцип, на якому працює Мойя, він не шукає гравіцапи до свого пепелацу, щоб на ньому полетіти до землі. Він не розпитує місцевих про фізичний, астрографічний, політичний устрій цього всесвіту. "За мною ганяється одержимий помстою генерал... а, ну окей".
Оце вже шоста серія. Це полагодять надалі, чи можна сміливо дропати?
Картинка для привернення уваги.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2946879.html. Please comment there using OpenID.
У Жовтні 1917 року відбулася, власне, контрреволюція під видом революції.
Під крики "геть олігархів!" - пардон, "Геть міністрів-капіталістів!", владу захопили упирі ще гірші за царя.
Чому народ пішов за цими упирями? Тому, що вини обіцяли прості рішення: перестріляємо всіх поганих, і заживемо, бо залишаться самі хороші.
Щось пішло не так, і за 70 років влади упирів ми опинилися глибоко у лайні, аж досі з нього не вибралися.
І коли хтось зваблює вас простими рішеннями і каже, що тільки-но лишень постріляємо всіх поганих, і заживемо...
Думайте, курва, думайте!
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2946572.html. Please comment there using OpenID.
На 1:36 - команда українців!
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2946404.html. Please comment there using OpenID.
ОК, я зараз пожертвую кількастами словами для NaNoWriMo, щоб роз'яснити одну поп-богословську сову, яка мене знову настигла на своїх сивих крилах.
А саме — заяложену максиму "своїми гріхами ми розпинаємо Христа".
Я не кажу, що вона богословськи невірна. Але вона цілковито безглузда, як та відповідь математика двом повітроплавцям: "Де ми?" — "На повітряній кулі!" Вона непридатна ні до чого. З нею не можна покращити своє християнське життя, бо... ну ОК, я встидалася й не хочу більше розпинати своїми гріхами Христа. Припустимо заради чистоти мисленного експерименту, що мені це вдасться, привіт Пелагієві.
І ЩО? Події, що відбулися в канун Песаха на Голгофі десь близько 30 року нашої ери зміняться? Пілат подивиться на Христа, на представників Санхедріну, та й скаже останнім: "Знаєте що, а чи не пішли б ви... ad penem? Самі, поки я вас не виніс на копняках".
Навіть якби всі ми, нині живучі, разом перестали грішити, якби нам це вдалося
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2945890.html. Please comment there using OpenID.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2945555.html. Please comment there using OpenID.
https://www.nkj.ru/news/32410/
Але якщо жартики в сторону - то з'ясувалося, що миш, який ріс в ізоляції від інших мишей, тупо не в курсі, що до самиць треба залицятися.
Але, поживши кілька днів з іншими мишами, він засвоює првила гри і починає діяти як всі мишачі мужики: до самиць залицяється, з самцями б'ється.
Ось тобі, бабусю, і "основний інстинкт!"
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2945469.html. Please comment there using OpenID.
Почну з гіркого: якби наш український кінематограф не валявся у глибокому нокауті, ця фільма була б пересічною стрічкою-казочкою для дітей та сімейного просмотру.
В ній відверто слабкі діалоги. В ній вщент незрозумілий сеттінг (В Карпатах боронити Русь від половців? Якщо половці дійшли до Карпат, то Русь боронити троха запізно). В ній, ну прямо скажемо, ані сюжет, ані персонажі не вражають глибиною.
АЛЕ.
Сюжет – зрозумілий та, попри поверховість і загальну слабкість, внутрішньо логічний.
Герой – має все, що треба героєві: силу (знання аеродинаміки та хист до будування моделей), слабкість (боязнь висоти), скарб (Перун-камінь), мета (повернутися додому).
Так, це слабка мета (відновлення статусу кво це завжди слабка мета), але вона є, вона мотивує героя на вчинки, вона зрештою є головним каменем його випробування (він зрікається цієї мети, щоб повернутися у бій та розбити Шамана).
Акторська гра - ну, відверто кажучи, там небагато чого грати. Але видно, що актори в кадрі роблять те, що вміють і отримують від того неабияке задоволення. А це вже півсправи.
(Фільм навіть проходить тест Бехдель)
Монтаж – на висоті. Власне монтажем "поправлено" дуже багато фабульних огріхів, монтажер часто-густо віддувається за сценарістів, і це дуже сильне чаклунство.
Цифрова графіка – напрочуд хороша, а головне – доречна. Нема сцен, де вона зайва та напхана в кадр лише для того, щоб було "па-багатому".
Костюми та декорації – на висоті. Історизм – хай йому біс, у нас фентезі-казка, але кожна ганчірочка справляє враження справжньої, кожен глечик виглядає автентично. Тканина – ручної роботи, чи принаймні так виглядає. Доспіх – металевий. Щит – дерев’яний. Меч – залізний. Може, десь в масових сценах і задіяна пластикова штамповка (наприклад, маски половців), але це не впадає в очі. Лише одна є претензія – всі overdressed, зодягнені надто святково, алееее… нехай.
Бойові трюки поставлені на відмінно!
Так, герої злазять з коней та б’ються пішака навіть тоді, коли це геть нелогічно – вочевидь, Україні бракує кінних каскадерів та коней, вивчених під трюковий бій. Але хореографія бійок прекрасна. Окремий респект за правильне використання щитів. За те, що герої формують щитовий стрій там, де це доречно.
Моє резюме: гроші на квиток були витрачені не дарма.
Зичу фільмові хорошого європейського прокату та продажів на дисках.
Зичу всім нам подолання "прокляття фентезі".
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2945063.html. Please comment there using OpenID.
Увага, лонгрід!
Щоденник ембріона
20 годин після того, як
УРА! Тато й мама потрахалися, це був не анал, ніхто не скористувався з презерватива, не було ніяких протизаплідних ковпачків, кремів та пігулок, отже гопа сперматозоїдів ломанулася навпростець у вагіну, найспритніші добилися до матиці а найтриваліші вдерлися по фалопієвій трубі та вичатували яйцеклітину, яка щойно вилупилася з фолікула. Минуло троха більше доби, і тепер я Чебура… тобто, зігота! В мене 46 хромосом, з яких, може, щось і виросте.
Виникає дурнувате питання: чи є я вже людською особою.
Онтологічно – так. В тому сенсі, що ні мишенятком, ні жабенятком я вже не стану. З моїм хромосомним набором 46 ХХ з мене вийде тільки людське дівча.
У решті сенсів – та ви що, подуріли? Я клітина! Одна-однісінька клітина, яка зараз дується, щоб перетворитися на дві, а це вам не коза насрала. От ви зможете самі поділитися надвоє, і щоб без пилки-циркулярки, і щоб для вас це не скінчилося тотальним ПЗДЦ? Ото ж бо! А я можу.
Так, в мене немає ніякої свідомості. Якщо ви не останній тупак, ви розумієте, що такого кшталту тексти пишуть дорослі дядьки та тьотки, а не реальні зіготи. Так, відчепіться всі, зараз ділитимуся.
ІІІІІІЕЕЕЕЕХХХХ!
30 годин після того, як
Йо! Вау! Я бластонулася! Тепер в мені аж цілих дві клітини, які незабаром ще поділяться, а далі, курва, цей процес вже не зупиниш.
Можна біло б розслабитися та запалити, якби я мала рученята, щоб тримати цигарку та запальничку, легені, щоб втягувати дим та м’язи, щоб розслабити. Навіть якщо зараз мамця розслабиться й запалить, я ніц не відчую. Прикро.
40 годин після того, як
Вже чотири клітини! Ну хіба я не крута, бл… бл… БЛАСТУЛА?
3 доби після того, як
Опаньки, я вже морула! Вже 16 клітин як одна копієчка! Є темненькі, є світленькі. Не знаю навіщо, але прикольно!
4 доби після того, як
ЩО ЦЕ ЗА ТРЯСЦЯ БЛІН НАФІГ БЛІН? Чому в мене всередині якийсь пухир з водою? Я що, бластула тобі в печінку, ВАГІТНА???!!!
ААААААААРЯТУУУУЙТЕААААА!
5 діб після того, як
А! Хух! Все гаразд! Я просто бластоциста. Це такий етап у житті, його треба перерости. Головне зараз не нервуватися і зосередитися на внетренні в стінку матки, бо якщо зафейлити цей процес, то все до пизди. Буквально. Змиють в унітаз і писнути на встигнеш.
Тиждень після того, як
40 годин довбалася і таки внетрилася. 40 годин без передиху. Подяки не треба. Зараз віддихаємося і перейдемо до гаструляції.
Два тижні після того, як
Тут таке коїться, що всього й не перескажеш. Гаструляція шурує стаханівськими темпами. В мене вже є зародишевий диск, первинна смужка, розвиваються первинний та вторинний жовткові мішки, трофобласт як навіжений ділиться на цитотрофобласт и симпластотрофобласт, нема коли вгору глянути, цьомки!
Мамо, лови перші гормональні вітаннячка від мене.
Три тижні після того, як
А вгадайте, що в мене є! А в мене є нервова трубка! І ганглії! І якась мезофора, яка стане нирками, і майбутні легені, печінка, та решта тельбухів. Так, вони зараз ще якісь незрозумілі, і біс його знає, що з них що, але вони вже є.
І хто скаже на фіга мені жабри? І хвіст?
Чотири тижні після того, як
Отут буде пика.
Отут буде дупа.
Не переплутати.
До речі, дупа сформувалася першою. Не вся, лише майбутня дірка та кишка. Але то вже неабищо. Бо пика, власне, мені ще менше подобається. Рота нема, носа нема. Але жабри ще є. Хай вам грець, мені з ними все життя жити, чи шо?
Залози вже працюють. А потім казатимуть, що жінки думають гормонами. А чим його, трасця, ще думати, коли замість мозку самі ганглії?
П’ять тижнів після того, як
Це обличчя? Це облицця, я вас питаю? Це не очі, а ка зна що! Мізків так само нема, самі ганглії. Гормони їбашать як навіжені, бідна матуся, мабуть, блює далі, ніж бачить. Під пикою щось росте, мабуть, руки, з дупи теж щось росте, мабуть, ноги. Межи ногами якийсь валік. Дупою чую, що це джерело всіх моїх майбутніх проблем.
Вже маю горде право називатися ембріоном. Майже сантиметр на зріст!
Сім тижнів після того, як
ХВІСТ! Де подівся хвіст??? Я ще не второпала, нащо він потрібний, а його вже нема! Так не годиться. Повинна бути якась стабільність у цьому житті.
Мабуть, тепер треба розповісти, яка я гарненька, що в мене вже всі пальчики видно і як негідно робити на цій стадії аборта.
Але дзуськи. Я краще порадую вас тим, що в мене порвалася дупа. Ну, себто, клоакальна мембрана. Коротше, тепер в мене в дупі дірка. І мені на все насрати, гиги.
Що в житті ще кльового? Вуха. Тобто, намітилося вже де вони будуть. І де будуть очі. Поки це два баняка на півголови, а між ними – майбутній мізчик. Іще не мозок, а мізчик.
Вісім тижнів після того, як
Я майже наполовину складаюся з голови, а вона
Увага, лонгрід!
Щоденник ембріона
20 годин після того, як
УРА! Тато й мама потрахалися, це був не анал, ніхто не скористувався з презерватива, не було ніяких протизаплідних ковпачків, кремів та пігулок, отже гопа сперматозоїдів ломанулася навпростець у вагіну, найспритніші добилися до матиці а найтриваліші вдерлися по фалопієвій трубі та вичатували яйцеклітину, яка щойно вилупилася з фолікула. Минуло троха більше доби, і тепер я Чебура… тобто, зігота! В мене 46 хромосом, з яких, може, щось і виросте.
Виникає дурнувате питання: чи є я вже людською особою.
Онтологічно – так. В тому сенсі, що ні мишенятком, ні жабенятком я вже не стану. З моїм хромосомним набором 46 ХХ з мене вийде тільки людське дівча.
У решті сенсів – та ви що, подуріли? Я клітина! Одна-однісінька клітина, яка зараз дується, щоб перетворитися на дві, а це вам не коза насрала. От ви зможете самі поділитися надвоє, і щоб без пилки-циркулярки, і щоб для вас це не скінчилося тотальним ПЗДЦ? Ото ж бо! А я можу.
Так, в мене немає ніякої свідомості. Якщо ви не останній тупак, ви розумієте, що такого кшталту тексти пишуть дорослі дядьки та тьотки, а не реальні зіготи. Так, відчепіться всі, зараз ділитимуся.
ІІІІІІЕЕЕЕЕХХХХ!
30 годин після того, як
Йо! Вау! Я бластонулася! Тепер в мені аж цілих дві клітини, які незабаром ще поділяться, а далі, курва, цей процес вже не зупиниш.
Можна біло б розслабитися та запалити, якби я мала рученята, щоб тримати цигарку та запальничку, легені, щоб втягувати дим та м’язи, щоб розслабити. Навіть якщо зараз мамця розслабиться й запалить, я ніц не відчую. Прикро.
40 годин після того, як
Вже чотири клітини! Ну хіба я не крута, бл… бл… БЛАСТУЛА?
3 доби після того, як
Опаньки, я вже морула! Вже 16 клітин як одна копієчка! Є темненькі, є світленькі. Не знаю навіщо, але прикольно!
4 доби після того, як
ЩО ЦЕ ЗА ТРЯСЦЯ БЛІН НАФІГ БЛІН? Чому в мене всередині якийсь пухир з водою? Я що, бластула тобі в печінку, ВАГІТНА???!!!
ААААААААРЯТУУУУЙТЕААААА!
5 діб після того, як
А! Хух! Все гаразд! Я просто бластоциста. Це такий етап у житті, його треба перерости. Головне зараз не нервуватися і зосередитися на внетренні в стінку матки, бо якщо зафейлити цей процес, то все до пизди. Буквально. Змиють в унітаз і писнути на встигнеш.
Тиждень після того, як
40 годин довбалася і таки внетрилася. 40 годин без передиху. Подяки не треба. Зараз віддихаємося і перейдемо до гаструляції.
Два тижні після того, як
Тут таке коїться, що всього й не перескажеш. Гаструляція шурує стаханівськими темпами. В мене вже є зародишевий диск, первинна смужка, розвиваються первинний та вторинний жовткові мішки, трофобласт як навіжений ділиться на цитотрофобласт и симпластотрофобласт, нема коли вгору глянути, цьомки!
Мамо, лови перші гормональні вітаннячка від мене.
Три тижні після того, як
А вгадайте, що в мене є! А в мене є нервова трубка! І ганглії! І якась мезофора, яка стане нирками, і майбутні легені, печінка, та решта тельбухів. Так, вони зараз ще якісь незрозумілі, і біс його знає, що з них що, але вони вже є.
І хто скаже на фіга мені жабри? І хвіст?
Чотири тижні після того, як
Отут буде пика.
Отут буде дупа.
Не переплутати.
До речі, дупа сформувалася першою. Не вся, лише майбутня дірка та кишка. Але то вже неабищо. Бо пика, власне, мені ще менше подобається. Рота нема, носа нема. Але жабри ще є. Хай вам грець, мені з ними все життя жити, чи шо?
Залози вже працюють. А потім казатимуть, що жінки думають гормонами. А чим його, трасця, ще думати, коли замість мозку самі ганглії?
П’ять тижнів після того, як
Це обличчя? Це облицця, я вас питаю? Це не очі, а ка зна що! Мізків так само нема, самі ганглії. Гормони їбашать як навіжені, бідна матуся, мабуть, блює далі, ніж бачить. Під пикою щось росте, мабуть, руки, з дупи теж щось росте, мабуть, ноги. Межи ногами якийсь валік. Дупою чую, що це джерело всіх моїх майбутніх проблем.
Вже маю горде право називатися ембріоном. Майже сантиметр на зріст!
Сім тижнів після того, як
ХВІСТ! Де подівся хвіст??? Я ще не второпала, нащо він потрібний, а його вже нема! Так не годиться. Повинна бути якась стабільність у цьому житті.
Мабуть, тепер треба розповісти, яка я гарненька, що в мене вже всі пальчики видно і як негідно робити на цій стадії аборта.
Але дзуськи. Я краще порадую вас тим, що в мене порвалася дупа. Ну, себто, клоакальна мембрана. Коротше, тепер в мене в дупі дірка. І мені на все насрати, гиги.
Що в житті ще кльового? Вуха. Тобто, намітилося вже де вони будуть. І де будуть очі. Поки це два баняка на півголови, а між ними – майбутній мізчик. Іще не мозок, а мізчик.
Вісім тижнів після того, як
Я майже наполовину складаюся з голови, а вона
Рано чи пізно в кожен феміністський діалог приходе мущінка, який каже: "Ви своєю поведінкою дискредитуєте фемінізм, расрас!" І ти така: йоба, він реально так думає! Ну тобто, він реально думає, що ми тут зібралися щоб підтримати фемінізм у _його_ очах, бугогасики.
І починає розповідати, що мова домінування жінкам не потрібна, он Олена Теліга і без мови домінування дуже класно і сильно писала, бла-бла-бла.
І я така спершу пробую натякнути, що чувак, як ні танцюй довкола ролі жертви і мучениці, але це не така класна роля, як ти намагаєшся нам тут розповісти, і якщо Олені Телізі судилося її зіграти, то власне лише для того, щоб не довелося грати наступним поколінням українських жінок, і що нам би якусь кращу ролю, нє?
Аж тут воно ляпає про "професійних жінок" отримує попереджувальний посил нахуй, після чого відправляється у бан.
От і поговорили за літературку.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2944333.html. Please comment there using OpenID.
У ФБ я підписана на групу, де баби спливають слиною на фотки солоденьких мужичків.
Знаєте, в чому дві головні різниці між цією групою та групою, де мужички спливають слиною на голі ноги та цицьки жінок?
1. У нас є підрозділ з хештегом #вінтаж, де баби захоплюються троха підів'ялими формами старих коней на кшталт Шона Конері чи Клінта Іствуда.
2. Це ПОТАЄМНА група.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2944047.html. Please comment there using OpenID.
Вони справді такі тупі та неосвітенні!
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2943826.html. Please comment there using OpenID.