интересует ли вас цикл набросов про коррупцию в Днепре?
Потому что душа горит, а сердце плачет, а поделиться не с кем: все, с кем я плотно общаюсь, и так все знают.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2955474.html. Please comment there using OpenID.
Для початку - коротенький текст з повісті Ольги Онойко "Сфера-17"
Однажды Доктора взяли.
"Я помню, как среди ночи летел через город к Линну, начупру юстиции. Я был в панике и в ярости, водитель это чувствовал и помогал единственным, чем мог, – превышал скорость. Если бы мы тогда врезались в какой-нибудь небоскрёб, нам бы пришёл конец… Мне казалось, что всё делается слишком медленно, ужасающе медленно. Мне пять минут пришлось препираться с ночной дежурной, требуя, чтобы она разбудила Рэя, потом сам Рэй, отупевший со сна, не мог понять, что от него хотят".
"Рэй, – кричал я в микрофон гарнитуры, – Доктора взяли!"
"Кто взял? – огорошенно спрашивал Линн. – Как взял? Кто ж его возьмёт-то?!"
Действительно, кто мог взять Доктора… Чрезмерное усердие нижних чинов в сочетании с чрезмерно глубокой конспирацией привело к трагическим последствиям. Якобы опасаясь преследований, Доктор не появлялся ни в Плутоний-Сити, ни в Лоране. Он жил в другом полушарии, на островах Серебряных Скал, в Ситауне, большом портовом городе. Острова считались территориями оппозиции. Но полиция там была и агенты внутренней безопасности тоже… Стерлядь не имел отношения к этому инциденту, я проверил. Виной всему стали исключительно честность, верность и искренний пыл провинциального майора внутренней безопасности.
Майор знал, где живёт знаменитый либеральный журналист, главный идеологический противник Народного правительства. Как-то особенно громкий сетевой скандал совпал с повышением активности островных анархистов (на самом деле те просто получили крупную партию качественных наркотиков с материка). Майор заподозрил бунт, не стал тянуть резину и отдал приказ.
За гражданином Зондером приехали ночью: быстро взяли, быстро осудили, присвоили номер и куда-то отправили.
Я узнал об этом через двое суток.
Времени на то, чтобы отправлять запросы и поднимать документы, уже не было, кроме того, по закону Зондера действительно было за что сажать. Я не знал, как поступить. С одной стороны, провал миссии Доктора влёк за собой непредсказуемые и весьма мрачные последствия, с другой – потерять самого Доктора было бы ещё хуже. Минут десять, признаться, я метался по кабинету в приступе самой жалкой трусости. Доктора могли расстрелять, могли тихо убить на этапе или при допросе… Многие честные люди его ненавидели. Узнав о смерти Макса Зондера, товарищ Кейнс… его реакцию было страшно даже воображать.
Каким-то запредельным усилием воли я сумел взять себя в руки. Я попросил Каэлу принести воды и вызвал Фрайманна. Я подписал приказ, дававший предъявителю исключительные полномочия. Имени предъявителя в приказе не было, зато имелись все печати и наноключи. Такой же приказ я затребовал у начупра юстиции.
Эрвина Фрайманна любой бы узнал в лицо, он не мог решить задачу лично, нужен был верный, опытный, но нигде до этого не засветившийся боец. Некий неизвестный в форме Отдельного батальона с жуткими бумагами с самых верхов, который бы явился за заключённым неведомо откуда и увёз его неведомо куда… Я сознаю, что план был идиотский, но ничего лучше я придумать не смог. Мой звонок решил бы проблему быстрее, но могли пойти слухи. Я знал, насколько важно для Доктора его дело. Прежде всего я должен был думать о том, чтобы дело не пострадало.
…Обратно Зондера привезли ночью же – бледного, исхудавшего вдвое, со сломанным носом и свернутой на сторону скулой. Он криво ухмылялся. Зубов во рту не хватало. Привез его Фрайманн на дачу к товарищу Кейнсу. Кейнсу доложили только после того, как благополучно сняли Доктора с рейса, перевозившего осуждённых на Двойку, поэтому грозы удалось избежать. Опираясь на плечо Фрайманна, Макс выбрался из машины, отстранил комбата и похромал к дому по песчаной дорожке. Эшли стоял на крыльце и смотрел на него, тяжело дыша. Пошёл навстречу, остановился перед Максом, заглянул ему в глаза снизу вверх и долго смотрел, вцепившись в рукава его арестантской робы. Потом обнял так крепко, что Макс пошатнулся и заорал – у него было повреждено ребро.
– Макс, – сказал Эшли медленным гулким шёпотом. – Урод. Не бросай меня. Что я без тебя делать буду?
Зондер коротко хохотнул и снова застонал от боли в рёбрах.
– Если бы тот следак, который сломал мне нос, это видел, – сказал он, – обоссался бы со страху.
– Будет ссаться, – пообещал Кейнс, – каждую ночь до самой смерти.
– Да ты что, – сказал Максимилиан Отто-Фридрих фон Зондер. – Эш, не вздумай его обижать. На таких всё и держится. Верный пёс Революции. Идейный. Я чуть было не раскололся по-настоящему.
Услышав это, я вздохнул с облегчением: фатальных ошибок я не допустил… Я поймал взгляд Фрайманна и с благодарностью кивнул комбату. Тот откозырял и сел в
Вслід до синових нарисів про франшизу у цілому:
https://madmundt.livejournal.com/124364.html
https://madmundt.livejournal.com/124513.html
Насамперед приєднаюся до синової думки стосовно того, що "Вісімці Оушен" (яку в нашому прокаті назвали якогось біса "Вісім подруг ОушенА", трясця їхній матері, наче головний герой чоловік) дуже бракує гендерного коментарю. Але я зосереджуся на драматичному аспекті.
Коли я робила свої перші кроки у сценарних справах, ментор питав мене: "Чому люди співчуватимуть твоєму героєві?"І не давав просуватися далі, аж поки я не відповім на це питання. І в тому є сермяжна правда: якщо люди не співчувають твоєму героєві, як тоді вони переживуть катарсис, коли в твого героя все вийде, або навпаки, ніц не вийде?
Отже: чого люди мають співчувати Деббі Оушен?
Чарів Денні Оушена їй бракує. Сандра Буллок шикарна акторка, я її люблю, але вона не того типажу, щоб посміхнулася - і всі розтанули. Може, я просто не тієї статі, але Клуні на мене в тому плані діяв краще.
Може, їй варто співчувати тому, що вона нещасна? Та начебто ні. Тобто, вона відбула термін у буцегарні через зрадливого брехливого коханця, якого зіграв Річард наш Дубощит... даруйте, Армітедж... але не схоже на те, щоб вона аж надто страждала. І коли вона виходить з тюрі, вона швиденько собі компенсує всі втрати, аж із песцовою шубою включно.
Хіба Деббі хороша людина? Ну то так, вона шахрайка, але, може, вона щось на кшталт Дєточкіна, забирає в багатіїв та роздає бідним? Аж ні.
Може, вона робить якесь праве діло? Та ні, вона грабує світський захід. Звичайно, я не бачу аж надто страшного злочину в тому, щоб поцупити три кіла аж до несмаку величезних діамантів, проте... великої звитяги я не бачу також.
Може співчувати їй треба через нещасне кохання та гніватися на зрадливого підступного Дубощита? Але про нього ми дізнаємося десь ближче до кінця першого акту...
Тобто, я дивлюся кіна про героїню, якій анітрохи не співчуваю... і мені нудно.
Але мій ментор не зупинявся на питанні про співчуття. "Які ставки в цій грі для твого героя? Тобто - що найкраще і що найгірше може з ним трапитися, якщо він досягне своєї мети, або зафейлить?"
Це дуже важливе питання. Якщо ти не змусив глядача співчувати твоїй героїні від початку стрічки, ти маєш змусити його співчувати їй за перебігом подій, ходом яких вона опиниться або аероплані щастя, або у помийній ямі недолі. Тож які ставки Оушен у цій грі?
Якщо вона виграє, вона стане власницею кількох мільйонів доларів, що начебто непогано... А якщо програє?
Ну, тоді вона повернеться до буцегарні, з якої щойно вийшла, тобто до статусу кво.
Повернутися у стан "як було" - це не такий крах, який змушує долоні глядача пітніти, коли він дивиться на гру, яку веде героїня.
Третій пункт. "Що піде не так"? Це важливий елемент розвитку будь-якої історії. Коли подія розвивається врозріз сподіванням аудиторії- це сюрприз, несподіванка, що викликає захоплення й цікавість.
У Оушен все йде так, все за планом. Єдиний момент, коли план знаходиться під загрозою - це коли в ході примірки героїні дізнаються, що кольє замикається на магнітний замок, магнітний ключ від якого є лише в охоронця. Але проблему розрулюють за хвилину, за допомогою малолітньої сестри однієї з героїнь, яка виготовляє магнітний замок лівою рукою.
Все йде за планом - отже нудно.
І нарешті. Під кінець фільму ми дізнаємося, що полювання за кольє з діамантів - то був відволікаючий маневр, а головну роботу зробив акробат Єнь. Тобто, без мужика б не впорались.
Та тю.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2954992.html. Please comment there using OpenID.
Но я перепощу из фейсбука.
Сергій Дяченко (не тот!) нашел замечательное. Не секрет, что жильцы думают о работниках ЖЭКов, в этот раз нам представилась редкая возможность узнать, что сотрудники КЖЭП N 50 г. Днипро думают о жильцах. ЖЭК же теперь с "камьпюторами" работает.
В начале о серьезном. Только в одном документе имеется более шести тысяч человек - ФИО, адрес, задолженность, данные по квартире, домашний и мобильный телефоны и весьма ценные комментарии, о которых и пойдёт речь.
Судя по ним ЖЭК систематически обманывает жильцов и больше всего боится "грамотных" и сверки через интернет (для тётки, которая пишет слова "желец", "выличила", "говарят" - не удивительно) тут уже не классовая, а эволюционная вражда. На её месте я бы тоже боялся людей в белых (и наверняка чистых) носках.
Так же в этом "образцовом" заведении процветает непотизм и кумовство, свёкры, сестры соседок, кумовья соседей дворника от обмана избавлены. Работников СБУ, КРУ, прокуратуры, юристов, бухгалтеров, администрации они тоже побаиваются. Так что оригинал этого дивного документа пойдёт в Дніпропетровська Обласна Прокуратура
Помимо мошенничества ЖЭК так же собирает массу агентурных сведений, что тоже не должно быть для вас секретом. (Господа из СБУ вас это тоже касается, не светите своими ксивами - потом боком выйдет, ЖЭК вас палит. И не забывайте платить комуналку, вас это тоже касается.)
Я считаю, что интститут прописки-регистрации нужно отменить как можно скорее, а по ЖЭКам пройтись калёной метлой. Мой вам добрый совет - становитесь грамотными и оплачивайте комуналку через Интернет и никогда не заговаривайте с С/Ками из ЖЭКа. Или разговаривайте, но так, чтобы против вашей фамилии в ЖЭКе была надпись "ОСТОРОЖНО! ГРАМОТНЫЙ!"
Избранное (в деперсонализированном и отфильтрованом виде) по ссылке https://docs.google.com/document/d/1UHPnYSeERswN1MhMPf5UtbJfDmnWawyi-XCyFHmNf1g/edit?usp=sharing Правоохранительным органам Днипра - обращайтесь в личку, отдам вам жэковскую двойную бухгалтерию.
#FuckResponsibleDisclosure Ни один канпьютор не пострадал. Данные лежали в открытом доступе.
Добавление от меня лично. Народ, когда мы говорим "коррупция", мы, конечно, в первую голову подразумеваем зажравшийся олигархат, а также прикормленных им чиновников и силовиков. Но не следует забывать, что верхнее не стоит без нижнего, а зажравшийсмя олигархат - без теток из ЖЭКа, смиренно собипрающих с жильцов мзду и передающих своим сюзеренам наверх.
В данном конкретном случае деятельность теток пресек обычный гражданин. И это может каждый из нас. Это ДОЛЖЕН каждый из нас. Долбайте их. Клюйте их. Перепроверяйте счета из ЖЭКов, сверяйтесь со списком наличных в больницах лекарств при помощи приложения "Лекарства Контроль", тормозите дроворубов в своих дворах, не стесняйтесь писать в прокуратуру.
Лупайте сю скалу.
Но я перепощу из фейсбука.
Сергій Дяченко (не тот!) нашел замечательное. Не секрет, что жильцы думают о работниках ЖЭКов, в этот раз нам представилась редкая возможность узнать, что сотрудники КЖЭП N 50 г. Днипро думают о жильцах. ЖЭК же теперь с "камьпюторами" работает.
В начале о серьезном. Только в одном документе имеется более шести тысяч человек - ФИО, адрес, задолженность, данные по квартире, домашний и мобильный телефоны и весьма ценные комментарии, о которых и пойдёт речь.
Судя по ним ЖЭК систематически обманывает жильцов и больше всего боится "грамотных" и сверки через интернет (для тётки, которая пишет слова "желец", "выличила", "говарят" - не удивительно) тут уже не классовая, а эволюционная вражда. На её месте я бы тоже боялся людей в белых (и наверняка чистых) носках.
Так же в этом "образцовом" заведении процветает непотизм и кумовство, свёкры, сестры соседок, кумовья соседей дворника от обмана избавлены. Работников СБУ, КРУ, прокуратуры, юристов, бухгалтеров, администрации они тоже побаиваются. Так что оригинал этого дивного документа пойдёт в Дніпропетровська Обласна Прокуратура
Помимо мошенничества ЖЭК так же собирает массу агентурных сведений, что тоже не должно быть для вас секретом. (Господа из СБУ вас это тоже касается, не светите своими ксивами - потом боком выйдет, ЖЭК вас палит. И не забывайте платить комуналку, вас это тоже касается.)
Я считаю, что интститут прописки-регистрации нужно отменить как можно скорее, а по ЖЭКам пройтись калёной метлой. Мой вам добрый совет - становитесь грамотными и оплачивайте комуналку через Интернет и никогда не заговаривайте с С/Ками из ЖЭКа. Или разговаривайте, но так, чтобы против вашей фамилии в ЖЭКе была надпись "ОСТОРОЖНО! ГРАМОТНЫЙ!"
Избранное (в деперсонализированном и отфильтрованом виде) по ссылке https://docs.google.com/document/d/1UHPnYSeERswN1MhMPf5UtbJfDmnWawyi-XCyFHmNf1g/edit?usp=sharing Правоохранительным органам Днипра - обращайтесь в личку, отдам вам жэковскую двойную бухгалтерию.
#FuckResponsibleDisclosure Ни один канпьютор не пострадал. Данные лежали в открытом доступе.
Добавление от меня лично. Народ, когда мы говорим "коррупция", мы, конечно, в первую голову подразумеваем зажравшийся олигархат, а также прикормленных им чиновников и силовиков. Но не следует забывать, что верхнее не стоит без нижнего, а зажравшийсмя олигархат - без теток из ЖЭКа, смиренно собипрающих с жильцов мзду и передающих своим сюзеренам наверх.
В данном конкретном случае деятельность теток пресек обычный гражданин. И это может каждый из нас. Это ДОЛЖЕН каждый из нас. Долбайте их. Клюйте их. Перепроверяйте счета из ЖЭКов, сверяйтесь со списком наличных в больницах лекарств при помощи приложения "Лекарства Контроль", тормозите дроворубов в своих дворах, не стесняйтесь писать в прокуратуру.
Лупайте сю скалу.
Звиняйте, знову російською.
Арсеній зробив кльовий відеоесей про мульт "Суперсімейка".
Ще більше іронії, ніж в оригіналі.
М. Щербаков, "Сурмач"
Переклад Лариси та Дмитра Стрільчук
Ой, брате, чому нам так ведеться паршиво?
Як ми би могли кисень ковтати грудьми…
Грім на небесах. Це, мабуть, Зевс або Шива
Крізь хмари густі переїжджають кіньми.
Так, правда твоя, але не квапся, мій друже,
Все ж нам не дано списа встромити в блакить.
Над нами ледь-ледь мружиться небо байдуже,
Хоч з материка в нього граната летить.
Ти не проклинай ці негаразди, не варто.
Глянь на виднокрай: править конем на майдан,
Це наш отаман, воїн в оточенні варти,
Біс, конкістадор, тореадор, тамада.
Плюнь, що він таке – наче й не риба й не м'ясо,
Час в пил розітре і ватажка, і коня.
Хай він приміряє корону, чи рясу,
Він в якості бога не буде ні дня.
Жаль, наших плачів не підсолодимо медом.
Хто, мій сурмачу, нас на лопатки поклав?
Бог – спостерігач наших безглуздих комедій –
Знов супить брову, бо його серце зі скла.
Втім, попри все зло, Геліос сходить на вежу.
Хто б я тут не був: чи отаман, чи сурмач,
Я ні від вогню, ні від води не залежу,
Ти теж не залеж, і винуватцям пробач.
Що б не торочив нам переможець торішній,
Все наше насущне потоне в воді.
Знай, воля і честь – камені наші наріжні,
Так, тільки на них свій побудуємо дім.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2953981.html. Please comment there using OpenID.
http://masculist.ru/forum/thread10785-1.html
До гуру патріархату дійшло, о великий халіф...
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2953586.html. Please comment there using OpenID.
НІЧНА ВІДЬМА
(супергероїка)
Третього лютого 1945 року начальство табору Маутхаузен оголосило "полювання на зайців". Так жартома нацисти називали ловитву в’язнів, що втекли з табору минулої ночі.
На ноги підняли не лише табірну охорону та частини СС, а й фольксштурм та навіть Гітлерюгенд. Старе й мале ганялося за змученими, змерзлими, напівмертвими від голоду, катувань і важкої роботи людьми. Знаходити та винищувати їх було неважко: в’язні самі тікали до селищ, до людського тепла, до стаєн, горищ чи сараїв, де можна було переховатися, у сподіванні на милосердя простого народу.
Декілька людей таки мали милосердя і переховували втікачів, ризикуючи собою. Решта радо включилася у "полювання на зайців". Бо цей простий народ, власне, і породив нацистів-есесівців.
Але троє з утеклих, попри місяці катувань та експериментів, були все ж радше вовками, ніж зайцями. Вони попрямували в гори.
…Еріку розбудили вночі, і серце її радісно затріпотіло, бо вона відчула: настав її час. Можливість показати себе, якої вона чекала так довго.
Комендант Цирайс особисто викликав її до себе, коли вона отримала зброю.
— Зараз ти покажеш, дівчинко, задля чого Германія витратила на тебе стільки зусиль, — пан штандартенфюрер усміхнувся підбадьорливо. — Почвара втекла в гори. Знайди та вбий її.
— Я не підведу! — палко відповіла Еріка.
Вона давно знала, що не така, як більшість жінок, гідних лише для хатнього господарства та недільних візитацій до церкви. Вона прагнула битви, воліла зустріти ворога обличчям до обличчя, але все чого добилася — це дозвіл служити у частинах ППО.
Але її спортивні успіхи, блискуча фізична форма та прохання, якими вона бомбардувала штаби, не залишились без винагороди. Спершу її прийняли у СС-хільферін, а потім — запропонували участь у програмі "Валькірія".
Матусі вона сказала, що її просто переводять в Лінц, щоб рідненька не хвилювалася.
З шістнадцяти дівчат, обраних для участі в програмі, Еріці першій ввели сироватку. Вона знала про небезпеку експерименту. Знала, що чоловіки гинули ще на стадії випробування на недолюдках. Знала, що на жінках навіть не хотіли випробувати — арійська жінка надто цінний матеріал, щоб служити в бойових частинах. Але майже випадково, через помилку в документації, професорові Швертбергу привезли на досліди чотирьох жінок, і він змушений був поставити експеримент на них, аби не зривати терміни.
Так з’ясувалося, що бажаним чином сироватка діє лише на жіночий організм. Лише одна з піддослідних сконала, на той час, як смертність серед чоловіків була стопроцентною.
Еріці показували їх: трьох радянських військовополонених зі здичавілим поглядом. Двох згодом знищили: пан Швертберг з допомогою вівісекції дізнавався особливості роботи органів "покращеної" худоби. Третя — вкрита ластовинням, кирпата й руда, — втекла під час загального шарварку.
Саме за нею послали чотирьох есесівців та Еріку.
Панкратова вбив бауер. От просто взяв і бабахнув йому в живіт, навмисне, щоб той довше мучився.
Але Ївгу бауер до розрахунку не прийняв — мабуть, вважав, що баби ні на що не здатні. А її ж не дарма весь час тримали у кайданах.
Вона вивернулася з-під пострілу, підскочила блискавично та ударом з ноги зламала бауерові хребет. Перехопила рушницю раніше, ніж та впала на землю.
Бауерова дружина підняла була крик — Ївга вдарила її прикладом. Трохи перестаралася, мозок бризнув та очі вискочили.
Дочка бауерів трусилася та ридала. Чоботар взяв ножа та хотів порішити й її, але Івга сказала: ні, дитину не чіпай.
— Чого це ти розкомандувалася? — спитав Чоботар.
— Бо в мене ружжо. Йди подивися, що там з Панкратовим.
Панкратов сконав.
Ховати його чи бауерів часу не було, поскидали всіх до підвалу, туди ж посадили й дівча. Взяли теплі речі, скільки могли їжі, патронів, запрягли коней і на світанку рушили в гори, на північний схід.
— Треба було з нашими до Дунаю… — буркотів Чоботар.
— То хто ж тебе тримає? — питала тоді Ївга. Чоботар замовкав, але ненадовго. Йому не подобалося, що Ївга стала за
НІЧНА ВІДЬМА
(супергероїка)
Третього лютого 1945 року начальство табору Маутхаузен оголосило "полювання на зайців". Так жартома нацисти називали ловитву в’язнів, що втекли з табору минулої ночі.
На ноги підняли не лише табірну охорону та частини СС, а й фольксштурм та навіть Гітлерюгенд. Старе й мале ганялося за змученими, змерзлими, напівмертвими від голоду, катувань і важкої роботи людьми. Знаходити та винищувати їх було неважко: в’язні самі тікали до селищ, до людського тепла, до стаєн, горищ чи сараїв, де можна було переховатися, у сподіванні на милосердя простого народу.
Декілька людей таки мали милосердя і переховували втікачів, ризикуючи собою. Решта радо включилася у "полювання на зайців". Бо цей простий народ, власне, і породив нацистів-есесівців.
Але троє з утеклих, попри місяці катувань та експериментів, були все ж радше вовками, ніж зайцями. Вони попрямували в гори.
…Еріку розбудили вночі, і серце її радісно затріпотіло, бо вона відчула: настав її час. Можливість показати себе, якої вона чекала так довго.
Комендант Цирайс особисто викликав її до себе, коли вона отримала зброю.
— Зараз ти покажеш, дівчинко, задля чого Германія витратила на тебе стільки зусиль, — пан штандартенфюрер усміхнувся підбадьорливо. — Почвара втекла в гори. Знайди та вбий її.
— Я не підведу! — палко відповіла Еріка.
Вона давно знала, що не така, як більшість жінок, гідних лише для хатнього господарства та недільних візитацій до церкви. Вона прагнула битви, воліла зустріти ворога обличчям до обличчя, але все чого добилася — це дозвіл служити у частинах ППО.
Але її спортивні успіхи, блискуча фізична форма та прохання, якими вона бомбардувала штаби, не залишились без винагороди. Спершу її прийняли у СС-хільферін, а потім — запропонували участь у програмі "Валькірія".
Матусі вона сказала, що її просто переводять в Лінц, щоб рідненька не хвилювалася.
З шістнадцяти дівчат, обраних для участі в програмі, Еріці першій ввели сироватку. Вона знала про небезпеку експерименту. Знала, що чоловіки гинули ще на стадії випробування на недолюдках. Знала, що на жінках навіть не хотіли випробувати — арійська жінка надто цінний матеріал, щоб служити в бойових частинах. Але майже випадково, через помилку в документації, професорові Швертбергу привезли на досліди чотирьох жінок, і він змушений був поставити експеримент на них, аби не зривати терміни.
Так з’ясувалося, що бажаним чином сироватка діє лише на жіночий організм. Лише одна з піддослідних сконала, на той час, як смертність серед чоловіків була стопроцентною.
Еріці показували їх: трьох радянських військовополонених зі здичавілим поглядом. Двох згодом знищили: пан Швертберг з допомогою вівісекції дізнавався особливості роботи органів "покращеної" худоби. Третя — вкрита ластовинням, кирпата й руда, — втекла під час загального шарварку.
Саме за нею послали чотирьох есесівців та Еріку.
Панкратова вбив бауер. От просто взяв і бабахнув йому в живіт, навмисне, щоб той довше мучився.
Але Ївгу бауер до розрахунку не прийняв — мабуть, вважав, що баби ні на що не здатні. А її ж не дарма весь час тримали у кайданах.
Вона вивернулася з-під пострілу, підскочила блискавично та ударом з ноги зламала бауерові хребет. Перехопила рушницю раніше, ніж та впала на землю.
Бауерова дружина підняла була крик — Ївга вдарила її прикладом. Трохи перестаралася, мозок бризнув та очі вискочили.
Дочка бауерів трусилася та ридала. Чоботар взяв ножа та хотів порішити й її, але Івга сказала: ні, дитину не чіпай.
— Чого це ти розкомандувалася? — спитав Чоботар.
— Бо в мене ружжо. Йди подивися, що там з Панкратовим.
Панкратов сконав.
Ховати його чи бауерів часу не було, поскидали всіх до підвалу, туди ж посадили й дівча. Взяли теплі речі, скільки могли їжі, патронів, запрягли коней і на світанку рушили в гори, на північний схід.
— Треба було з нашими до Дунаю… — буркотів Чоботар.
— То хто ж тебе тримає? — питала тоді Ївга. Чоботар замовкав, але ненадовго. Йому не подобалося, що Ївга стала за
НІЧНА ВІДЬМА
(супергероїка)
Третього лютого 1945 року начальство табору Маутхаузен оголосило "полювання на зайців". Так жартома нацисти називали ловитву в’язнів, що втекли з табору минулої ночі.
На ноги підняли не лише табірну охорону та частини СС, а й фольксштурм та навіть Гітлерюгенд. Старе й мале ганялося за змученими, змерзлими, напівмертвими від голоду, катувань і важкої роботи людьми. Знаходити та винищувати їх було неважко: в’язні самі тікали до селищ, до людського тепла, до стаєн, горищ чи сараїв, де можна було переховатися, у сподіванні на милосердя простого народу.
Декілька людей таки мали милосердя і переховували втікачів, ризикуючи собою. Решта радо включилася у "полювання на зайців". Бо цей простий народ, власне, і породив нацистів-есесівців.
Але троє з утеклих, попри місяці катувань та експериментів, були все ж радше вовками, ніж зайцями. Вони попрямували в гори.
…Еріку розбудили вночі, і серце її радісно затріпотіло, бо вона відчула: настав її час. Можливість показати себе, якої вона чекала так довго.
Комендант Цирайс особисто викликав її до себе, коли вона отримала зброю.
— Зараз ти покажеш, дівчинко, задля чого Германія витратила на тебе стільки зусиль, — пан штандартенфюрер усміхнувся підбадьорливо. — Почвара втекла в гори. Знайди та вбий її.
— Я не підведу! — палко відповіла Еріка.
Вона давно знала, що не така, як більшість жінок, гідних лише для хатнього господарства та недільних візитацій до церкви. Вона прагнула битви, воліла зустріти ворога обличчям до обличчя, але все чого добилася — це дозвіл служити у частинах ППО.
Але її спортивні успіхи, блискуча фізична форма та прохання, якими вона бомбардувала штаби, не залишились без винагороди. Спершу її прийняли у СС-хільферін, а потім — запропонували участь у програмі "Валькірія".
Матусі вона сказала, що її просто переводять в Лінц, щоб рідненька не хвилювалася.
З шістнадцяти дівчат, обраних для участі в програмі, Еріці першій ввели сироватку. Вона знала про небезпеку експерименту. Знала, що чоловіки гинули ще на стадії випробування на недолюдках. Знала, що на жінках навіть не хотіли випробувати — арійська жінка надто цінний матеріал, щоб служити в бойових частинах. Але майже випадково, через помилку в документації, професорові Швертбергу привезли на досліди чотирьох жінок, і він змушений був поставити експеримент на них, аби не зривати терміни.
Так з’ясувалося, що бажаним чином сироватка діє лише на жіночий організм. Лише одна з піддослідних сконала, на той час, як смертність серед чоловіків була стопроцентною.
Еріці показували їх: трьох радянських військовополонених зі здичавілим поглядом. Двох згодом знищили: пан Швертберг з допомогою вівісекції дізнавався особливості роботи органів "покращеної" худоби. Третя — вкрита ластовинням, кирпата й руда, — втекла під час загального шарварку.
Саме за нею послали чотирьох есесівців та Еріку.
Панкратова вбив бауер. От просто взяв і бабахнув йому в живіт, навмисне, щоб той довше мучився.
Але Ївгу бауер до розрахунку не прийняв — мабуть, вважав, що баби ні на що не здатні. А її ж не дарма весь час тримали у кайданах.
Вона вивернулася з-під пострілу, підскочила блискавично та ударом з ноги зламала бауерові хребет. Перехопила рушницю раніше, ніж та впала на землю.
Бауерова дружина підняла була крик — Ївга вдарила її прикладом. Трохи перестаралася, мозок бризнув та очі вискочили.
Дочка бауерів трусилася та ридала. Чоботар взяв ножа та хотів порішити й її, але Івга сказала: ні, дитину не чіпай.
— Чого це ти розкомандувалася? — спитав Чоботар.
— Бо в мене ружжо. Йди подивися, що там з Панкратовим.
Панкратов сконав.
Ховати його чи бауерів часу не було, поскидали всіх до підвалу, туди ж посадили й дівча. Взяли теплі речі, скільки могли їжі, патронів, запрягли коней і на світанку рушили в гори, на північний схід.
— Треба було з нашими до Дунаю… — буркотів Чоботар.
— То хто ж тебе тримає? — питала тоді Ївга. Чоботар замовкав, але ненадовго. Йому не подобалося, що Ївга стала за
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2953060.html. Please comment there using OpenID.
1. Якщо заламувати руку не назовні, а всередину, виходе значно естетичніше та ефективніше.
2. З лінії вогню треба прибирати насамперед дупу. Решта тіла сама піде за дупою.
3. Якщо не робиш постріла, не тримай пальця на гачку - тоді принаймні при вправах на роззброєння тобі його не вивихнуть.
4. Навіть в найсильнішої людини пучка руки коротша за твоє передпліччя. Тому передпліччя використовуй як важіль, не стримуй себе.
5. Краще обпекти руку гарячим стволом чи порізати, ніж бути вбитим.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2952865.html. Please comment there using OpenID.
Як українка. Як патріотка. Як католичка. Як жінка та мати благаю:
СТУЛІТЬ ЇБАЛА.
У вас вже нема емпатії до москалів? Подумайте про себе. Про наші торгово-розважальні центри, збудовані девелоперами в тісному жабогадючому союзі з тричі проданими та купленими міськими радами. Про тамтешні запасні двері, завжди замкнені і не завжди, на жаль, зроблені зі скла. Про стіни, які утеплені хрінохуліуретаном чи пінопластом чи ще якоюсь мерзотою, яка при згорянні виділить стільки угарного газу, що ти не тільки до виходу не добіжиш, а не встигнеш сказати "йоптвоюмати", як тебе вже накриє. До себе в вас емпатія є? До власних дітей?
Йолопи.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2952030.html. Please comment there using OpenID.Даруйте, що мовою окупанта, бо стосується переважно москалів.
Так вот, этот текст, который лично я считаю очаровательным, чтоб не сказать охуительным, необычайно возбудил наших разделенных братьев, трясця им в печинку, и оскорбил их религиозные чувства в самое не могу.
У меня нет религиозных чувств. Я просто верю в Бога и в Христа. Никакие чувства тут не замешаны, это просто убеждения. Если бы мне давали гривну каждый раз, когда кто-то говорил, что это хуевые убеждения, я бы купила себе айфон.
Было время, когда меня это задевало. Особенно когда это говорили хороше люди. Мне самой хотелось быть хорошим человеком и нравиться хорошим людям, а когда хорошие люди говорят, что у тебя хуевые убеждения, понятно, что ты им не очень нравишься - ну или по крайней мере не нравится та часть тебя, которая выбирала эти убеждения. И вот ты такая пытаешься им доказать, что убеждения у тебя совсем не хуевые, а даже вовсе наоборот, но внутри постоянно гложет этакий червячок, что а может быть, все-таки хуевые, да?
В общем, борьба с этим червячком для меня вылилась в оголтелую, местами неуклюжую, а местами просто ужасную апологетику, в ходе которой я старалась убедить скорее себя, нежели других, но что-то нихуя все равно не получалось.
Но как только червячок подох, а убеждения устаканились - то и апологетика сразу прекратилась. Из чего некоторые долбоебы сделали вывод, что я потеряла веру. Ну долбоебы, ну что возьмешь.
А вообще, народ, у меня сложилось четкое убеждение, что чем сильней человек верит - тем больше со стороны это выглядит так, словно ему тотально похуй на религию. Или что он даже враждебен религии. Даже в Евангелии недвусмысленно сказано, что Господь наш Иисус Христос вел себя совсем не так, как, с точки зрения книжников и фарисеев, должен вести себя верующий. Да что там, Он только и делал, что оскорблял чужие религиозные чувства. За что и поплатился. Ха, оскорбление чужих религиозных чувств как духовная практика imitatio Christi, надо попробовать.
Так, что-то меня занесло. Вернемся к разъяснению сов.
Если бы я не прошла сама через это болото, я бы задалась вопросом - что, бляхамуха, оскорбительного для христиан в тексте про сову? Он же описывает прекрасную штуку - акт творения. Конкретно - творения Богом совы. Все в соответствии с Писанием - Он же создал всякую птицу пернатую по роду ее? Создал. Ну, значит, и сову. И Адам нарек ей имя - Бытие 2:20, что не так?
Я так понмаю, что разделенных братьев воротит от художественного допущения, что Бог говорил что-то вроде "А давай тебе крылья приделаем, у меня тут праха и тлена еще дохуища". Но братие, какие ваш доказательства, что Бог не мог говорить ничего подобного? Давайте начистоту (мы же филологи) - если Бог создал человека, то создал и половые органы, а если Он их создал - то они благи, как всякое Его создание, а если погрязшее во грехе человечество однажды с какого-то перепою решило, что секс - это плохо и все слова, которые его обозначают и рядом лежат - тоже плохо, так это измышления падшего разума, а Богу все чисто. Попробуйте этот тезис опровергнуть догматически.
Но проблема в том, что оскорбленным в самое святое на деле не до догматики. Если бы он были честны с собой, они бы сразу сказали, что им мешает не столько употребление слова "Бог" и другого слова из трех букв в однй фразе, сколько свобода, с которой Лора Белоиван это делает. Свобода талантливого автора, которого Бог поцеловал в макушку. А их он в макушку не поцеловал, им обидно. Ревность Каина, вот что это такое. Зависть к тому, кто настолько ближе к Богу, что может посмеяться вместе с Ним.
В последнее время я читала довольно много текстов, оскорбительных для христиан. По удивительному совпадению, авторами большинства из них были православные священники РПЦ (МП). Облеченные некоторой духовной властью от Бога, эти люди от Его имени несут такую густопсовую хуйню, что только десять праведников, еще не успевших эмигрировать из России, спасают Москву от очистительного душа из огня и серы. Но паства не гневается на этих людей, потому что эти люди не обладают оскорбительной для паствы свободой говорить о Боге весело и дерзко. Тот кошмарный Бог, которого эти люди скармливают пастве, очень похож на правильный образ начальника, каким его искони рисует русская культура, поэтому паства находит этот образ удовлетворительным. Все логично: священник ведет себя как мудак, епископ - как мудак у квадрате, патриарх - как мудак в кубе, а значит, бог должен быть мудаком в степени плюс бесконечность. В такого они верят с удовольствием. Жестокость, мелочность, подлость - вот актуальные идолы России. Да, и некоторой части Украины тоже, но это особый разговор.
"Лучше бы в Бога, сука, верили", конец цитаты.
This entry was originally posted at