Сьогодні день мого народження. Дивно, але вперше за багато років святкового настрою, як у дитинстві, немає зовсім. Двадцять... Боже, скажи мені, що це просто невдалий жарт! Я просто не можу, та і не хочу, у це вірити!.. Час такий безжалісний

Хоча друзі мого батька, вирішуючи якось справи, сказали про одну людину: "Та він ще салага! Йому тільки... 42" Є надія :)

Нещодавно одна дівчинка здивувалася, почувши, що мені 19 і сказала, що ніколи б не повірила. Нічого собі - комплімент :(

Хотів поїхати сьогодні, купити собі у подарунок пристрій DVD-RW. Машина за ніч замерзла так, що не хоче нікуди їхати... :) А сусід трохи не спалив свій новенький БМВ, бо той теж не заводився і він вирішив полити двигун гарячою водою. В результаті "експерименту" замкнув струм, бах, трррр, пшшш, і пішов димок... Виніс йому сумному гарячогий чай... Бідний...

На вулиці -28 і пухнастий, біленький скрипучий сніг! О сонце, яка краса! :) Мій пес - єдине створіння, що радіє такій температурі і категорично не бажає йти додому! Мені б таку шубцю... Я тепер розумію, чому у середні віки чоловіки зимою не голилися... Це ж шуба! :)

На радощах побіг сьогодні в університет на екзамен без шапки. В результаті - 5 за екзамен та відмерзлі вуха, що шалено болять, червоні та розпухлі... Добігався... :( Боляче...

Всі друзі кудись зникли... Може сесія... А може їх просто немає, а я як завжди живу у вигаданому самому собі світі... :( Якби тільки хтось зробив голову ясною і вільною від цих ілюзій ...

Втішає лише, що через три дні буду вже далеко від цієї смути! Поїду мандрувати на далекі землі І буду відпочивати

Вчора мені сказали, що треба бути друним, щоб шукати якесь там кохання у стосунках Сказали "ЗАбить на всей Єтой фиииГне и нАслаждаться сВАбоднимі Атнашениями на Адну ночь"

Отакі справи за багато-багато днів...

Девушка: Помедленней, мне страшно!
Парень: Нет, это весело.
Девушка: Ничего подобного. Пожалуйста, это слишком страшно!
Парень: Тогда скажи мне, что ты меня любишь.
Девушка: Хорошо, Я люблю тебя. Тормози!!!
Парень: Теперь обними меня ОЧЕНЬ сильно.
*Девушка обнимает его*
Парень: Можешь снять мой шлем и надеть его на себя? Он мне надоел....

(В газете на следующий день)

"Мотоцикл разбился о здание из-за неполадки в тормозах. На тот момент на нём было два человека, и лишь один выжил."

______________________________________________________
На самом же деле, на половине пути по дороге, парень осознал, что тормоза сломаны, но он не хотел, чтобы девушка об этом знала. Вместо этого, он попросил её сказать, что она его любит и обнять в последний раз. Затем он заставил её надеть его шлем, чтобы она осталась жива, несмотря на то, что это означало... его смерть.

*Если вы любите кого-нибудь также сильно, скопируйте это к себе в дневник*

В студенческой аудитории на зачете.
Преподаватель:
- Что такое лошадиная сила?
Студент:
- Это сила которую развивает лошадь массой
один килограмм при росте один метр.
Преподаватель:
- И где вы видели такую лошадь?
Студент
- Ее так просто не увидишь,она находится в Париже в палате мер и весов.

________________________________
Лежат голодные студенты и мечтают:
- А что ,мужики,давайте свинью заведем. Мясо, сало будет...
- Да ты что?! Вонь, грязь!
- Ничего, она привыкнет...
:)
________________________________
Цирк. Смертельный номер: дрессировщица целует огромного льва в морду. После этого конферансье объявляет:
- Кто повторит этот номер, получит 10 тысяч рублей.С галерки доносится голос:
- Я повторю! Только уберите хищника.
:)
P.S. Сьогодні у мене був чудовий настрій!.. Good night all of my f. :)

Москва, Киевский вокзал:
— Внимание! Внимание! Поезд №40 «Москва – Львов» отправляется с девятого пути! Дорогие россияне! Берегите себя вдали от родины! А ви, клятi хохли, їдьте й не вертайтеся!!! Счастливого пути, россияне!

Брянск:
— Внимание! Со второй платформы отправляется скорый поезд №40 «Москва – Львов»! Россияне, одумайтесь пока не поздно! На территории Брянского вокзала работает гостиница, русским — одна ночь бесплатно!

Хутор Михайловский:
— Всех украинцев просят выйти из вагонов для таможенного досмотра! Руки на вагон! Лицом к составу! Ноги на ширине плеч! Декларация в зубах! Россияне, спокойной ночи.

Конотоп:
— Москалi! Речi з вiкон! Грошi на стiл! Декларацiї в одне мiсце! Вiтаїмо українцiв на Батькiвщинi! Спiввiтчизники, списки того, що у вас вiдiбрали на росiйськiй митницi — до начальника потягу! Зараз кацапи нам все вiдшкодують!

Київ:
— Увага! Увага! Потяг №40 «Москва – Львів» вирушає через дві хвилини. Прохання проводжаючим вийти з вагонів. Вагоны с русскими опаздывают на 8 часов. Щасливої дороги!

Львiв:
— Увага! До третьої платформи прибув швидкий потяг №40 «Клята Московія – Cлаветне місто Львів». Зустрічаючі, можете пройти до вагонів по містку. Москальський склад потягу, на жаль, весь вийшов на 50-му кілометрі і зараз зі своїми клумаками насолоджується карпатськими краєвидами! Пасажири біля кас московського напрямку! Ви можете зачекати свого потягу на нарах у кімнаті міліції нашого вокзалу.
___________
Я лежав
Але одна дівчинка сказала, що це зовсім не смішно! Тому я заздалегіть кажу: це просто жарт! Помідорами не кидатися! :) :) :)

Ось ще дві фотографії з походу на зимовий Ельбрус:
На першій ясна погода та маленька висота, красивий пейзаж :)
На другій Висота за 4000 м і низу гір вже не видно за сніжними хмарами... (У цьому корпусі розбитого літака ми жили декілька днів. Там хоч трошки тепліше...)
P.S. На початку щоденника є фотографія з 5-ти тисяч м - там вже зовсім інакше і вигляд, як з літака :)
[700x465]
[700x452]

Лесник штата Аляска (США) установил своеобразный рекорд, застрелив 4-х метрового медведя-людоеда, терроризировавшего окрестные села.

Предварительно медведь загрыз и съел двоих мужчин из ближайшего села. Вес гигантского медведя гризли, при росте от земли до кончиков ушей в 4 метра, составил 725 кг!!! На фото ниже - лапа медведя. Охотник выпустил в медведя две обоймы из крупнокалиберного карабина, когда гризли попытался напасть на него, но даже после этого медведь все еще был жив! Леснику пришлось перезарядить карабин и добить медведя выстрелом в голову.

[600x392]

[409x592]

Випадково, у щоденнику Тенако, натрапив на фотографію дівчинки, з якою багато років вчився у одній школі. Красивої у дуже хорошої. Але тоді ще не знав, що вона також прийде у нашу ЛівІнетівську спільноту...

Ось такою смішною була наша зустріч після стількох років:
http://www.liveinternet.ru/photo_comment.php?photoid=1128289
:)

Валя (на ЛіРу - "godfly")


[450x600]

Настроение сейчас - Чудове!
В колонках играет - Nothing Else Matters (аж вікна дзелинчать, але того не чути :) )

Натрапив в інтернеті на цю фотографію, і не зміг втриматись, щоб не поділитися такою красою. Тільки я не кажу про оголену частину тіла! Не побумайте! Я про суто художню красу і про саме фото. Хоча дівчинка теж дуже красива. Але фон, ракурс, емоції, все таке классне! :) Немає слів... Навіть фєнєчкі, що так природньо та гарно виглядають і додають якусь цікавинку у фото... Так красиво :) Хочу побачити того фотографа, який це зробив!!!...
[571x791]

Давно шукав цю пісню, і нарешті знайшов! Від неї віє такими сильними почуттями любові, такою енергетикою! Я почув її вперше на "Майдані", коли ми вночі, під снігом, сиділи у наметі, пили змерзлими руками чай, та, затаївши подих, вслузалися у її текст. І з того часу у пам'яті закарбувався слід... Ось які пісні потрібно крутити по радіо, давати слухати молоді та відправляти на Євробачення!

http://artvertep.dp.ua/download/media/226/www.artvertep.dp.ua-Ne_spy.mp3

Можна використати мій нік: fleski та пароль: aaa (англійскими). Справді чудова пісня...

Не спи, моя рідна земля

Я тобі скажу, де квітне дивний сад,
Де срібляста ніч тремтить у темних водах.
У далекий край лежить нелегкий шлях,
Доки хижа ніч кружля по колу.

Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої -
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

Показати пост до кінця

13-ть. Фух. Це такі-собі тестові повідомлення для статистики. Бо бачте - для вираження симпатій необхідно мінімум 20 записів у щоденнику. А у мене їх вже за дві сотні! Ну то й що, коли в інших щоденниках :) От...

Робив цього літа фотосесію красивій дівчинці з мого відпочинку :) Але покажу тільки одну, бо інші відвертіші і обіцяв нікому їх не показувати...

[525x700]

Хмарки літають набагато нижче нас... Але Сонце сліпить очі. Воно шалене...

[699x465]

Ще мить назад Він глибоко спав. А тепер, враз відкривши очі, щосили намагався зрозуміти де він і чому. З просоня голова була, як у тумані, думки плуталися. Але поступово Він починав пригадувати, для чого він тут і навіщо.

Потяг шалено мчав посеред засніжених нічних гір. І було чути, як холодний, пронизливий вітер виє, не бажаючи миритись з цим залізним монстром, що посмів порушити його спокій.

З лівого боку купе, смішно звісивши лапцю, лежав його найкращий друг.

- Прокинся, прокинся, Рома! – промовив хлопець, зістрибуючи зі свого ліжка вниз. - Слухай, може мене глючить, а? - запитав Він, дивлячись у вінко.

Його друг, ще не зовсім розуміючи, що відбувається, також втупився у вікно і на деякий час замовк…

- Якого біса - тихо, чи не то запитання, чи не то відповідь, мовив Рома і подививля в очі своєму другові.

За декілька кілометрів від них, на протилежному боці гірської ущелини, де було шосе та розтягнулося якесь містечко, палав, один одіньохонький на дорозі, розстріляний автомобіль. А у вагоні вже починали бігати перелякані пасажири…

- К-а-в-к-а-з, - повільно, майже по буквах промовив Він. – І вистачило ж в нас з тобою розуму сюди приїхати…
____________________________________________________________________

Величезні, непохитні гірські хребти, вкриті снігом та нічною пітьмою, звадалося простягали свої вершини до самого неба; і так високо, що годі було б навіть намагатися побачити, наскільки вони високі…

На крихітній гірській станції стояли двоє. Одягнені у теплі пухові речі, кожний мав на собі такого ж за розмірами, як і самі вони, наплечника. А у руках, виблискуючи своїми гострими, мов бритви, лезами, були снігоруби.

- Відчуваеш себе якоюсь смішною піщинкою посеред таких величезних гір, - після декількох хвилин тиші сказав Рома.

- Таак…, - тихо погодився Він зі своїм другом. І ще через мить, але вже впернено, додав, - Ну що ж, ходімо, мабудь! Не гоже таким файним “альпіністам” стояти по живіт в снігу.

- Ходім, - посміхнувся друг на його жарт про “файних альпіністів”. І вони рушили.

На станції було зовсім темно та безлюдно. Лише за кілька сот метрів, де стояла будівля Терміналу (достатьно великого як для такого маленького міста) було світло. Але так само безлюдно…

Біля станції, зловивши таки єдиного і таку пізню ніч, перехожого і дізнавшись, як пройти до Центральної Площі міста, де збиралися автомобілісти, вони рушили у дорогу.

Місто було на диво чисте та красиве. Засніжені вулиці ніхто не прибирав від снігу, але спластувавшись, він навпаки робив атмосферу мыста ще затишнішою. Довкола всіх булиночків росли не високі, але пишні ялинки, немов це були єдині у цьому місті дерева. А на кожній вулиці, похитуючись від вітерцю, світилися теплі жовті ліхтарі.

Вони йшли мовчки, опустивши стомлені дорогою голови, та крок за кроком залишали за собою невідомі вулиці, проспекти, алеї, невеличкі парки та бульвари. Під погами монотонно поскрипував сніг. А від тієї монотонності очі ще сильніше хотіли закритися та заснути. А ноги самі несли їх все вперед, вперед, вперед…
____________________________________________________________________

Він легенько уткнувся носом у щось тверде і одразу очуняв. Це був рюкзак його друга. Той чомусь раптово зупинився і Він, зробивши декілька кроків, одразу зустрівся з ним.

- Якого дідька, - потираючи носа, запитав Він, ще не повністю прийшовши у себе.

- Ромка! - повторив Він невдоволено, - чтого ти став?
Не дочекавшись відповіді і з ще більшою невдоволеністю Він вийшовши з-за рюкзака друга. І... оціпінів.

Ще далеко, але щосекунди наближаючись, до них прямував цілий гурт, може чоловік з двадцять, молодих хлопців. Кожен був одягнений у якісь незвичні вже потерті шкіряні куртки, мов у кіно, а у руках кожного тозвякували якісь жахливі ціпки, арматура та інша усіляка гидота.

Сердце дико билося у грудях і в голові з шаленою швидкістю снували думки:
“Боже, куди? Куди подітися? Може ще втечемо? Та ні. В такому стані, навіть якщо зкинути наплечники, ми не пробіжимо й кілометру. А може вони… може вони просто гуляють?? Тоді якого біса їм гуляти з арматурою у руках…”

А у голові ще сильніше чутно, як кров пульсує по тілу. І адреналін вже кружить голову. “Захищатися? Проти двадцяти чоловік, з ціпами? Вдвох? Смішно…”

Вони стояли мовчки. І лише в останній момент, коли натовп зімкнувся у них за спиною, зустрілися поглядами. На вустах обох були незрозумілі, такі, яких ніколи не були, ледь ледь помітні посмішки. Ба, навіть не посмішки, а скоріше через силу видавлені емоції. Він знов перевів погляд на кавказців. І в голові, немов з останніх сил, промайнула одни лише думка “ Чого? Чому, вони ще чекають?”

Була собі така ось мила дівчинка... Ми познайомились зовсім випадково. Просто зустрілися якось влітку, у полуденну спеку, на березі моря. І просто сподобалися один одному. А далі - як у справжній курортній казці Ну чому все хороше, світле, завжди так швидко закінчується? Ах... :)

А сьогодні зустрів цю любу людинку тут, в інтернеті! Ну хіба це не диво? Так так, не хокану, але дуже милу і любу Тепер маю від неї подарунок - декілька фотографій на згадку. І все завдяки інтернету! :)

_____________________________________________________

Виписки. Щоденник. Крим. Літо 2004 року.
_____________________________________________________

Невже і справді бувають такі красуні, подумав він, засмагаючи після прохолодного моря під пекучим липневим сонцем на величезній камінюці посеред пляжу. Пляж був тихий, напівдикий, але досить людний для цієї пори... Біля води, за декілька десятків метрів, стояла дівчина і, закривши очі, підставляла своє личко під сонячні промінчики.

Оце так пощастило комусь, - без заздрощів, але з посмішкою подумав він і перевернувся на інший бік, щоб краще роздивитися це диво.

Великі, зелені очі. Вони так радісно дивилися на світ, що в них просто неможливо було б не закохатися. На личко спадали широкі руді кудряшки, що смішно підкреслювали майже дитячий, веселий погляд. Вона була зовсім маленька, але рівні, красиві лінії тіла одразу давали зрозуміти, що дівчинка все доросла.

Уффф, - промайнула у нього думка, - до біса все це! А то витріщився на неї, мов баран на н.в.

До біса!!!, - повторив він подумки ще раз і щосили, прямо зі скелі, стрибнув у воду...

_____________________________________________________

Настав вечір наступного дня. І маленька зеленоока красуня поступово залишалася лише у далекій пам'яті... Минав третій день його відпочинку, і сьогодні ввечері мала прийти жінка, в якої власне його сім'я знімала цей будинок. Мала прийти просто поспілкуватися, почути їхні враження, побажання і так далі... Але знаючи її балакучий, хоч і завжди цікавий, характер, залишиться вона мабудь до ночі. Одним словом вечір не обіцяв бути ані трохи цікавим. Принаймі для нього...
_____________________________________________________

Дзззззззззззззззз, роздалося гучне, але скоріше торохтіння, ніж дзвін, вхідних дверей. Піднялася собаця і дім сповнившя шаленим лаем, криками на собацю, щоб вона замовка, дддзззззз, дзззззз.........

Боже, який гвалт! І як це можна витримати, - заспокоючи себе, подумав він і, піднявшись з ліжка, пішов до холу.

На порозі, ошаліла від такого лаю, але радісна, стояла хазяйка, все ще зі страхом дивлячись на маленького двометрового песика. Проте песик замов, і вона, подолавши останні краплини нерішучості, привіталася та зробила крок у перед.

- Заходьте, заходьте, - запросили її до кімнати всі четверо членів сім'ї, де вже був готовий чай та солодощі.

Всі зручно розмістилися за невеличким круглим столиком, довколо якого стояв такий же дивний круглий м'який куточок та зручні крісла.

-Пригощайтеся, - щиро посміхаючись, мовила його мати, - тут багато усіляких солодощів, чаю, кави, соків. Що ви бажаєте?
-Чаю, і ... , і ... , дякую, дакую, - сказала хазяйка, й поступово розпочала цікаву розповідь про всі події за минулий рік очами кримчан.

Минуло хвилин з п'ять і спокій знов порушив "Дзззз"

Дззззззз, дззззззззззз, пролунало це шалене торохтіння і його мати знов пішла відпривати двері. "І кого це ще приперло, - подумав він, але не встигши навіть закінчити цю думку, замовк. У кімнату зайшла та сама, зеленоока та руда красуня... І, побачивши п'ять пар очей, що з цікавістю на неї дивилися, зупинилася.

-Знайомтеся, це моя племінниця, - радісно промовила хазяйка будинку, - вона теж відпочиває у нас. А живе у м.*.

Але тих слів він вже не почув...
_____________________________________________________

Ось така от красуня...

[показать]

[показать]

[показать]

Тепер маю свій щоденник... І хто б порадив, що з ним робити... :)