Тирнет, в мене дома жиє живий Тринет!!! смішний такий. день попрацював, а коли я йому склепав нову халабуду, поклав мисочки різні, прибамбасочки, надійну огоРОЖу тирнет-вод Касперського - він зліг. навіть не кашляє. мовчки так дивиться на мене сумним монітором і все. повідом посмикується, хвостом махає, але бігати в дальні тирнет-краї не хоче. шось нахімічив мій Тирнет-Спеціяліст, який ту халабуду для нього ставив. Перепоїв я його пивом...

Закинув три фотки в альбом: дві - про дружбанів, єдна про себе коханого.

Провели з Leave_me_Allow фотосесію в Києві. Місце знайшло її саме, все решту - справа однієї пімпочки-кнопки :))) (більше - у розділі Фотоальбом) Фотоальбом

Як написало мені в службі статистики - "нікакіх сссаабченій за послєдніє 39 днєй". Воно навіть через таку мою пасивність не хотіло пускати мене до власної ЖЖ. Блокаду прорвано. Короткий зміст попередній серій життя:

27 червня я замельдувався на 5-тижневий тренінг в Міжнародному медіацентрі "Інтерн'юз-Україна". Концентрований пресінг мозку на тему "як, для чого і ким робляться новини", який довів, що я, журналіст без ВИЩОї ЖУРНАЛІСТСЬКОї ОСВІТИ (слово ж яке страшне!!!) можу власними ручками і головом робити все - від початку і до кінця - що стосується виробнцтва новин. Збилась мєчта ідійота - навчитись працювати з професійною камерою, попутно - монтувати і працювати з режисерськими пультами. З усього пройденого чітко засвоїв: "ЧЕСТЬ ВОИНА - ЄТО ЧАСТЬ ЧЕСТИ ЕГО ЧАСТИ!" (фраза-символ, з якої почався тренінг), "ДОБРЕ ЗАФІКСОВАНИЙ ПАЦІЄНТ НАРКОЗУ НЕ ПОТРЕБУЄ" (принцип нашого навчання) і "ПОРЯДОК ОСВОБОЖДАЕТ СОЗНАНИЕ" (закон, за яким ми працювали, жили і пили коньячіно). Вчили нас вчили, а в кінці сказали - застосовувати все вишколене вами на практці ВЖЕ і ТЕПЕР не зможете, бо "НАША ЖУРНАЛІСТИКА ЗАРАЗ У ПЕРЕДЗАРОДКОВОМУ СТАНІ". Але орієнтири розставлені, так шо є чого прагнути, текскеть...

Тренінг повністю з'їв мою відпустку, але випадково нам накинули ще тиждень, тому спробував його використати ефективно - поїхав на 3 дні в гори сам і без будь-якої охорони. Перший день мене водив чагарями Близницький Блуд (він там живе і хапає кожного, хто наважиться йти не протореними стежками, а як заманеться), першу ніч провів в супер-лісі в компанії дерев-старовірів. Потім сходження на одну із найвищих і найсуворіших гір Карпат (Близниця). Потім перекинуте озеро на Свидовецькому хребті. Як не ставай і яку не дивись на нього, все одно воно завалене на один бік. Супер. Основне враження - побував в раю. На крайняк - в чистилищі.

Сьогодні повернувся на роботу, побачив, що обіцяних змін не сталося і хтось спер мою кружку (класна, з пляшечкою молока на боці і написом cow). Викликаю міліцію. Поки що їм морозиво із пластикового стаканчика кршечкою від соку БІОЛА (ложечки я теж не знайшов, бл.).

[показать]
образ нового руского супермена дуже банальний: лохуватий прикид, проламаний ніс, вуха, які випадають з кадру, чорне волосся, товсті варги. як доповнення - любов до модної британо-американської музики 70-х, яку він волочить через пісеньки КАМБІНАЦИЇ, Юріка Шатунова і Юріка Антонова. герой екрану вічно балансує на межі бєспрєдела і правди: якщо треба досягти правди через беспрєдел - just do it. і навпаки. Тарантіно стьо'бився тим, що "нарізав" гори трупів бензопилками та газонокосарками. нові російські кінобоси надають перевагу відстрілювати їх з ПМ. інколи - що рідше - з калаша, одиночними пострілами. трупи зазвичай складають або у ванні, або в лабораторії чи закинутому будинку. за національною руською традицією, хоробрі кілери замість нар і параші попадають в кабінет з видом на Кремль, порушуючи хрестоматійне "випіл-украл-сєл". всім дивитися! на кращих автобусних маршрутах - комедійний бойовик "ЖмуркИ".

Цікава штука. В ефірі муз-каналів крутиться як мінімум чотири укр-кліпи, зроблені зі схожою (якщо не сказати - однаковою) естетикою. Їх можна спарувати: Крихітка Цахес і Моторрола, Тартак і Бумбокс.
Спіьним для всіх є "блукаючи тексти" поверх картинки. Спільним для всіх є комунікативні слова і символи (смс, інтернет, імейл, меседж, діаологове вікно). А нагадує це старі радянські шкільні часи, коли всі в школу мусіли ходити в однакових потворних коричневих уніформах. При цьому якщо білі комірці у хлопчиків якось прикрашали її, то чорні дівчачі буденні фартушки робили наліт траурності.

Але за звичкою дивлюсь на ці твори з іншого боку. Є чотири якісних кліпи, що підтверджують існування спільного на всіх мешканців всесвіту інформаційного поля, в яке доволі часто наші уми потраплять водночасся. Звідти клонуються ідеї і втілюються в життя за принципом "хто швидше встав..."
Виділяються ще "Півні" Каті Чілі (своєю незграбністю графіки і примітивністю звучання, для якого навіть термін "мінімал" не підтягнеш за вуха) і лав сторі від "Сбей Пєпєлс". Фішкою останніх була "фотографічність" кліпу, мовляв взяли 5000 фоток і зліпили воєдино... Хоча частота прокручування фоток-кадрів створює ефект загальмованого відео (закинули в Адоб, повисмикували кадри, "повитягувавши" ті, що лишилися, до необхідного хронометражу і все). Набагато прикольніше виглядає в цьому плані "Восени" від героїв свистопляски на Майдані Незалежності республіки Конго. До речі, вони одні з перших почали використовувати надкадровий текст.
Але кліп Тартака все одно фірма! Навіть із закороченим на момент зйомок складом групи. Dream Girl, ти вже потанцювала під нього на прощальный паті-зон?

Не матюкаюся. Не люблю просто. Навіть коли емоції черпаками через край. Але брешу - кли черпаками - тоді і матюки глечиками. Так от і музика на матюки надихає. Нє, не "вздрослоє радійо". Все набагато романтичніше. От вам Хроніка матюкальної музичної стежин останніх моментів життя.

28 травня.
"Димна суміш" організувала собі презентацію первістка. У клубі STORE 205. Першою на якусь лажу натякала величезна яма, залишена комунальниками на підходах до клюбу, так що ні танком не проїхати, ні на блатній козі не проскакати. Але на одній нозі, через азбестові труби і рампи можна було. Втім свята це не врятувало: Nenza-girl (понадмузичний помічник-керівник групи) не розрахувала тягнучі властивості лейблика і альбом просто на той момент не нашльопали. Такий і концерт був. Слабенька подача відміного матеріалу. Гра на індійських інструментах, крішнаїти, грандж. Але все так якось як через вату. Мене вставила присутність малоліток, які товклися в центрі танцпідлоги, розбиваючи одне одному носи і губи. Це був єдиний невтємний мас-персонаж на вечірці, але він зіпсував всю малину.

31 травня.
Вечірка присвячена народженню двох інопланетних чудотворців: Олександра Євгеновича Положинського і Юрка Зеленого (оригінальне ім'я Руслан). Положинський народився на 3 дні раніше від Зеленого - 28 травня.
Хлопці влаштували собі рок-фестиваль, запросивши улюблені гурти і купу люду. Було їх дуже всіх багато, і знайомих, і не дуже. Запросив Сашко і "Гуцул Каліпсо". Дивна зустріч з коментарями. Бачив якісь зніяковілі очі Бодіка, п'яного Петровича, який як завжди був налаштований на позитив, незрозумілого Дімана-Трамбацита. Він пробував знову говорити на тему "група і я", як все вийшло і чому. Порожні розмови, з яких є один висновок - у розриві вони бачать ініціатором виключно мене. Хоча Діма й намагався цього разу якось за щось вибачатися. Значить все ж не всі 100% я вніс в цю справу. (далі, хто не охочий, може перейти до п.3)
І врещті-решт все резюмував Сашко Положинський, який після виступу "гуцулів" (хорошого, як ніколи, хоча з темпом знову все наплутали, склепавши DUB із хопу і ска) сказав приблизно наступне: "Хлопці молодці, але великі засранці, бо послали нахєр свого продюсера, якй отут от стоїть (показав на мене пальцем). Але вони правильно зробили, бо кожна нормальна група має колись послати свого продюсера і просуватися до подальшого зростання..." Коментарів в мене нема, як і нема пояснення цих всіх слів і подій. А з усього бйоздніка мені найбільше запам'яталась "Хорта" (колишній "Спідвей") і, вкотре, "Димна Суміш" - всмажили огогенно!!! Про мою латентну любов ЩАСТЄ я мовчу, бо це не коментується. "Сніг" звучить тепер просто суперняцько, все решту як завжди на рівні.

2 червня.
Михайлівська площа. Місиво людей. Гігантська сцена без задньої стінки, роль якої відіграв Михайлівський собор і вечірнє небо з громовицями. Фантасмагорія під музику Горана Бреговича.
Брега. Хтось сказав, що цього вечора було весілля між Сербією та Україною. Але то не весілля було. То життя було. Брега в білому, вокаліст - в чорному. Все розписано до дрібниць. Навіть вставання після концерту і защіпання гузиків на піджаку!!! Музика просто чмарить - витворювати такі ритми жодень блюз-бенд ще не навчився, жодень прокислий драм-н-басер ще не змогутів створити подібної енергетики. Хвалити ще можна довго. А передати враження буду лише одним реченням: музика Бреги - як біострум на дрібоньки мізки лабораторних щурів, яким дали кнопочку для стимулювання екстазу у власній голові. Щурі здохли від голоду: хоча поруч лежала їжа, вони все одно тицькали лапками на екстазну кнопку. Я б теж здох, якби Горан з друзями міг грати до останньої хвилини моєї смерті. Про це можна було зняти нове кіно Кустуріци, якби той раптом прочитав ці рядки і підмовив би музикантів. Правда, колєга мій жалівся, що звук "тонув" вже за 50-100 метрів від сцени. Мабуть тому що розклали його не надто грамотно. Для подібних опенейрів треба робити гігантську квадра-систему. Я був під сценою. І знаю, що таке щастя.

двоє людей - це постійне садо-мазо. навіть коли зовні все добре і основна вимога до себе самого - не ворушити вулика, з якого обов'язково замість Бджілки Маї вилетить Бухий Трутень Вася, рука тягнеться і тягнеться до... спокою. правильно вчила мене бабця - на одному (лівому зазвичай) плечі в людини сидить чортик, який нашіптує на вухо всю хрєнь, яку ти потім робиш, розписуючи широкими розчерками пера своє життя на чорне і біле.

...і кирдик. Тобто сталося, як гадалося. Я більше не співпрацюю з "Гуцул Каліпсо". Після 4 років посильної допомоги терпець увірвався. Фінішною краплею стали претензії і наїзди двох учасників, тіпа фронтменів (вокаліста і тромбоніста), що я займаюся не тим чим треба і взагалі лізу не у свої справи. А щоб бути продюсером-менеджером-промоутером-адміністратором-директором такого потужного колективу в мене не має ні розуму, ні грошей. Що ж, дай Боже нашому теляті вовка з'їсти.
Можливо, мені ще варто було перечекати кризу, абощо, але ну його в сраку. По-перше, набридло постійно докладати свої бабки до їхніх "гонорарів" (щоб нікому "обідно" не було, бо тіпа приїжджають вони сюди без грошей щоб копієчку підняти...). По-друге, ватага сама активно почала братися за організацію власних концертів. Щоправда, з трьох спроб вдалим був лише раз, у Хмельницьку, та й там мало не прокинули на баблішко. В принципі, оце копійчане баблішко і почало їм тиснути горлянку. Мовляв, останніми двома концертами "підняли" менше, ніж сподівалися.
По-третє, дістала безрезультативність роботи з групою: всі концертні поїздки в Київ мали одну мету - зробити групі імідж і підвести до записання альбому, записати його, продати і мати з того матеріальну винагороду, втішну для всіх включно.
По-четверте, розпорошеність групи між Кивом та Чернівцями не српияє нормальному репетиційному процесу. Петрович, як професіонал, знайшов себе у столиці. Решта сидять безробітними у Чернівцях і курять драп. Єдині, хто працює - брати Шаляпіни. Але ті своєю роботою прив'язані до Чернівців. Плюс не всі мають закордонні паспорти, а тому штук 5 пропозицій поконцертувати в Польщі просто пропали.
В результаті: зірвалося 3 кліпи, не було записано жодної нової пісні, з нових пісень, яких з'явилося аж 6, оригінальними є лише чотири: "Пастор з передачі", "Ганстєра", "Дядя Піца" і "Звізда". Решта ("Вєроніка Кастро", "Діско", "Дупа Жалізовая" є або гонівом - псево італійською читкою під джазування - або кавером). До того ж, жодна із цих пісень так і не прозвучала в нормальному, доробленому варіанті - від концерту до концерту їх звучання змінювалось, що аж ніяк не додавало якості гри. Ото й усе. Будь-які претензії на свою адресу легко перекриваю вищенаведеним - я так і не отримав гідного матеріалу, яким би міг зацікавити потенційних спонсорів чи лейбли. Їм потрібен продукт і продуктивність, в "Гуцул Каліпсо" ні того ні іншого так і не з'явилося. Талант із рівнем реалізації близьким до нуля. Прикро, бідність і лінь - найміцніший зашморг на шиї талановитих людей.

Новий концерт "Гуцулів", і новий, локальний конфлікт. Вокаліст Бодя. Який він класний чувак. Ще пару таки приколів від нього, і пішло воно все в сраку. Неможливо бути адміністратором в групи, яка сприймає тебе виключно як щось таке, що потрібно лише в разі крайньої потреби. Абсолютно ігноруючи як рівноправного учасника. Не буду переповідати всі закулісні демарші, скажу лише, що або починає брати стабільний відсоток від гонорарів, хай самі собою займаються. Баба з воза...

Лежу в лёжку, никого не трогаю. Со мной в палате лежит послеаперационник. Время 23.00. К нам в палату завозят делирика (белая горячка).
Мужик лет под полтинник с огромным, просто необъятным пузом, в двух руках по капельнице, восемь контактов на присосках контролируют работу сердца, на левой руке автоматический прибор для измерения давления, а в члене мочевой катетер.
И вот этакое зомби, можно сказать гамункулюс Франкенщтейна, весь опутанный проводами и трубками встаёт и орёт: «Сестра!».
- СЕСТРА-, ещё громче орёт это чудо.
Заходит медбрат, рыжий, огромный и с дикой улыбкой на лице.
- Ну чё ты орёшь, ложись давай, - уговаривает медбрат.
Этот, с позволения сказать пациент, берёт за уши медбрата и орёт ему в лицо
- СЕСТРА, А ПОЧЕМУ У ВАС ПОПУГАИ НЕ КОРМЛЕНЫ?
У медбрата челюсть падает.
- Какие попугаи?
- «Какаду», наверно, я же не орнитолог!!!

В колонках играет - jazz

не пам'ятаю коли саме, до чи після катання на роликових їздунах, пробігла в голові старовірська думка (майже як з анекдоту): "Боже, дай мені виграти якусь лотерею, обіцяю третину суми перерахувати на церкву!" мабуть з такими думками приходять в храми тисячі моїх одновірців. коли осмислив безглуздість і водночас реальність таких прохань, зокрема і від свого імені, легенько припух і забув про це.
катався в Маріїнському парку, навпроти Кабміну, там де зараз наметове містечко опозиції. відкривав сезон. накатався і захотів виїхати з парку на ковзанах. вирішив перевзутися в нормальне взуття вже внизу, "так швидше". доріжка з парку до стадіону "Динамо" не надто крута для пішохода. однак ролер набирає там швидкість моментально. спочатку спускався крутими дугами, щоб моментально гасити швидкість. один раз майже впав - на гострих кутах нахилу до асфальту і крутих поворотах ролерські капці абсолютно втрачають сенс. подивився, що людей немає, а відстань всьго метрів 100-150 до низу. все, їду без гальм. тим більше, що гальма мені там і так не допоможуть. алея виходить на невеликий майданчик перед стадіоном, далі вулиця і новий підйом до бібліотеки. по ходу обдумую - якщо на дорогу раптом виїде авто, буду або повертати, або одразу падати. якщо все буде нормально - то пролітаю дорогу, вискакую на протилежний тротуар, а там така ж алейка, тільки під горб. так і загальмую.
вже на перших секундах спуску запанікував - рівний на перший погляд асфальт виявився дуже горбатим, ледве тримаю ноги разом, ковбасить дай Боже!!! Але втримався. Машин не було, перелітаю дорогу а далі засада - те що з далеку виглядало добротною доріжкою, виявилось погано укладеною бруківкою. ривок, стрибок, приземлення. в принципі, цілком успішне, тільки сильно забив ліву долоню і трохи пошкрябав праву кисть. як пише інколи Microsoft WORD - обробився невеликим переляком (якщо через Ruta Play перекласти російський вислів "отделался легким испугом").
ніхто з мене не ржав, промив руки і рани, перевзувся і пішов додому. і лише ввечері зрозумів, що весь цей фінал катання на їздунах і є моєю головною лотереєю в житті. це був лише ще один випадок, коли я міг на всі 99,99999% загинути.

день зарплати. сусідній гастроном відчуває суттєвий наплив інвестицій - кожен другий покупець протягом кількох годин є моїм співробітником .
коли в кишені дзвенить одразу почуваєш себе на місяць старшим. і розумієш - скільки б ти не заробляв, все одно в останні кілька днів перед "днем бабла" ходиш з протягнутою рукою, економиш кожну копійку або спускаєш останні 20 грн. в сРак'Дональдзі з думкою "все одно вони мене не врятують, то хоч нажерусь". бо на світі є 2 наймачніші речі - "Мівіна" і "макчіз". користуючись нагодою хочу передати привіт гастритові, шлунку, печінці і іншим шкідливим органам, які заважають мені жити.
СЛАВА "МЕТАЛАКСУ" та "МЕЗИНУ"!!!:pey:

В Київ приїхали "Гуцул Каліпсо". 8 квітня в них концерт в "Бочці", а сьогодні грали в прямому ефірі на "Новому" каналі у програмі "Підйом!". Ніяк не звикну до вайлуватості цих пациків. Спеціально зібрав всіх в себе на ніч, щоб зранку стартувати з одного місця. Гітарист поїхав ночувати до друзів. В результаті, через власну незібраність група виступала на каналі без нього - довго виїхали із запізненням, довго забирали барабани, в останню чергу вирішили чекати його в іншому місці. В результаті гітарист спізнився. Я теж проїхав тему, але то вже все "вчорашній день" - звинувачую тепер лише себе.

Пофоткалися трохи - будуть свіжі картинки :)))
Вчора весь вечір вбив на те, щоб розібратися з одним "харошим чєлавєкам". Він запросив групу пограти на "Драгобраті" - гірськолижному курорті, де відбудеться якесь сніжно-сноубордичне дійство. Хлопців він запросив не через мене, як менеджера, а напряму, зідзвонившись з вокалістом Бодіком. Коли ж я невинно поцікавився, чи забите там місце під менеджера, той перець сказав, що менеджером записаний зовсім інший чувак, його дружбан, а я з понтом не при ділах. Довелося напрягти і його і пациків. Був готовий підло зірвати виступ, але вчасно прислухався до цьоці-совісті.

До речі про "гуцулів". Переглядали відео з Дня Валнетина у "Палаці Спорту" 13 лютого. Там абсолютно випадково в кадр потрапила Leave_me_alone :^))) якість поганенька, але впізнати можна. тільки переписати не вийде - мій комп немає потрібного входу...

"случаи разные бывают..."

один з них - з телефоном. пруха - така штука, що навіть із занком "мінус" може перевернутися плюсом. 13 лютого в київському Палаці Спорту (альма матер українського "Євробачення-2005) гульбасили День Плацкартного Валентина. чому 13-го? неділя, тому що. в понеділок органайзери очканулись провоити своє свято - людей мало, акцій багато різних конкурентноздатних.
свіженький сніжок. мармур на сходах, притрушений цим "пухом". і чого я ломанувся обганяти парочку поперед себе? зрозумів, що падаю якоюсь долею секунди пізніше. повністю уявив собі траєкторію польоту ще до приземлення. падав на лівий бік, а "страхувальною" рукою була права - інакше не виходило. в руці тримав свій "ерік-610". це й врятувало від струсу мозку. хоча головою все ж приклався обряче - після цього ще тиждень на лікарняному відлежувався. голова бо-бо, телефон напіврозбитий - тріснуло скло і поплив екран. дуже гарна картинка - кислотна, синя з червоно-жовтими розводами. така, які мій друг колись на футболках виводив, обробляючи їх карболками-барматухами.
як не дивно, апарат дзвінки приймати і передавати не перестав. на цьому можна було і заспокоїтись, якби не проблема ремонту мобілки.
телефончик дорогий, тому менше ніж на 50-80 $ не розраховував. перші забіги сервісними центрами були безуспішними - ні в кого немає потрібного мені начиння і корпусу. останній варіант - "Кар.дачі" (київська барахолка електроніки, центр розводняків і лохотронів). з'ясувалося, що корпс-"оригінал" тут коштує 50 бакарів, китайський монітор - всього 28. ніби нрмально. але всі корпуси виявились якимись дефективними. вирішив: поставлю китайський монітор, а з аналогічного, неоригінального, корпусу виламаю скло і вставлю в "інваліда".
є на Кар.дачах такий сервісний центр - 911. в одній кімнаті ремонтують, в сусідній можна купити все необхідне для ремонту. ціни "нормальні": китайський корпус - 15 гривень, монітор - 150 (28 у.о.). взяв лише монітор. ніяких чеків мені не давали, я й не наполягав (все одно потім не докажеш нічого). обіцяли поміняти, якщо буде лажа. кілька днів тримав його вдома, думав, сам поміняю, але не такий він простий. приніс знову в 911, кажу:
- поміняєте?.
- запросто. 30 грн.
- а скло якщо вставити?
- купуєш китайський корпус - і без будь-яких доплат вставимо. сервіс!
- скільки у вас тут корпус?
- 30 грн.
- як, я позавчора питався - 15 було?
- :]]]] (облом пацанам).
купив за п'ятнарік корпус, поміняли. походив пару днів і переконався, що монітор гімно, а китайське скло якесь каламутне і з подряпинами. приходжу знову, кажу - або міняйте на інший монітор, або бабки назад. заплатив ще 30 грн. за перевстанвлення битого (рідного) монітора замість галімого китайського. і тут тьотка навідсіч заявляє: "приймати не буду! ви зняли з нього захисну плівку і зіпсували товарний вигляд!!!" дивлюсь, дійсно: "товарний вигляд" змінився: чувак, який клеїв нове скло мені, недочекавшись висихання клею, приклав корпус до монітора. від цього чорний металічний ободок на ньому побілів. шкандаль! (чекайте, ще не все. на кожного лоха є інший лох!!!)
я принципово вимагаю або заміни, або гроші назад, аргументуючи лише тим, що "у вас куплений, вашими умільцями оброблений!!!". тьотка аж в коридор втекла від мене, курить нервово. тут підвалює чувак, називається директором кантори. описую йому проблему. зновау міняємо монітор битий на галімий, щоб показати дефекти. в одному місці монітор пересвічений, а загалом - тьмяний, на сонці його взагалі не видно. підрулює ще якийсь штемп, каже: "він не пересвічений, просто там світлодіод в кутику стоїть, от тому там і світліша пляма". ну, - лохи ми не ми, ми не лохи! - кажу йому: "вуйку, це рідкокристалічний монітор, до цого тут світлодіод?" ясно, зрозуміли пацани, що цим не проймеш. спробували щось про закон про захист споживачів розповісти, мовляв я його не знаю добре і по закону я не правий. теж не пройшло... задумались братки, сказали, що спробують якось вирішити це питання...
а фінал таки був тріумфальним. віддали мені бабки, ще й тих 30 гринів за перевстановлення. прикол в тому, що жодних квитанцій в мене не було ( я вже це писав). тому вигріб за рахунок самих лише понтів.
а телефон потім зремонував. не за 80, а за 100 $. дорого, але все одно дешевше, ніж купити такий самий новий, чи навіть б/в. хороший в мене телефон

В колонках играет - Faithless, NO ROOTS
Настроение сейчас - буденно-будьонне

дізнався чудесну річ. виявляється, щоденники пишуть для того, щоб розповісти людям про себе. а я, наївний, чогось вірив що їх пишуть для себе (самокопання, самоаналіз), для історії чи для слідства (Лора Палмер - корифейка).

добре, фіг з ним. ресурс російський, мабуть і користувачі - росіяни. але пишу мовою оригіналу. для чого? щоб принаймі хтось один з росіян спробував прочитати і зрозуміти. якщо не те, що я пишу тут, то хоча б те, що українська і російська мова - схожі, але дуже різні. як і люди. як і світогляд. ага, хтось закине, що всі ми совки, всі з одних штанів виростали, всі слов'яни і брати. але ні. слов'янську культуру знищили монголо-татари. з того часу творилась нова культура, спадкоємцями якої ми є. що, схоже на науковий трактат "ботаніка"? ні, це абетка мого світогляду. наступні записи будуть менш формальними і не такими нудними.

Не знаю, для чого люди створюють cобі віртуальні щоденники. Хтось розривається від думок, комусь бракує спілкування з самим собою, але більшість вcе одно роблять це для самовиражопування. Я ж зареєструвався тут щоб писати пости іншим людям, бо cистема мене не пускає. Wt nакож самовиражопування, але його тут буде настільки мало, що ця жопа буде схожа на обличчя. Відрізнити не вдасться навіть коханій...