В колонках играет - аврыл лавын
Настроение сейчас - та так

Давай с тобой попробуем и начнем все сначала. Давай снова ты предеш ко мне, когда сядет солнце, позвонишь в дверь и тихонько спросишь у мамы, дома ли я. Будешь долго обяснятса мне о своей любви, и я усну в твоих объятьях, а потом мы пойдем в парк и будем долго бродить аллеями, пока ты не осмелеешь и не дотронишся до моих волос.
Теми наших разговоров будут банальны и немыслимы, а вместо слов будут лишь твои зеленые глаза, глубокие, как море и оправдании чувствами. А потом, уставшие, мы сядем на нашу лавочку, там, в конце парка, где всегда слышен шорох листьев и пахнет ландышами. Я лягу тебе на плечо, а ты, убрав волосы, начнешь, что нибудь нежно напивать мне на ухо, приближаясь, все ближе и ближе, потом поцелуешь, и как вампир с ангельским личиком, заберешь в мир страсти. Я позволю тебе обладать моими губами и позволю завладеть душой, не стесняясь прохожих, отбросив все комплексы и свою застенчивость, ты возьмешь меня на руки, занесешь на самую укромную поляну, и бросив на траву, очередную жертву, тихонько презимлишся рядом. Ты будешь, возбужден, а человек, сидящий внутри тебя, будет кричать о сексе, но ты здержишся, я же отлично знаю тебя, и ты обязательно здержишся, ведь и у тебя это в первый раз. Мы снова будем долго говорить, пока закат солнца не застанет врасплох, а имена наших детей еще не будут придуманы.
Ты проведешь меня домой, поцелуешь в последний раз, и заплачешь, как тогда, такими большими и горькими слезами, а я поглажу твои непослушные волосы и скажу, что люблю, ты возмеш мое лицо руками, поцелуешь в последний раз, и скажешь, что будешь ждать вечно…
А дальше я не хочу, ты понимаешь, я не хочу того, что будет дальше, я же потеряю тебя, я же неудержу тебя!!!!!!!!!!!
Твоя фигура часто мелькает по школьним коридорам, а, встречая мой взгляд, ты отводишь голову, а я так хочу сказать, прокричать, пропеть, что досих пор ЛЮБЛЮ ТЕБЯ. Но эти жуткие принципы, эти банальности, и ненужные никому доводи меня, удерживают, но я знаю, ты любишь, и любить будешь еще три месяца, а потом мегаполис закрутит твою голову, и только переглядивая старые альбомы, ты будешь вспоминать свою первую любовь…
[показать]

Он уходил,она смеялась,
Не потому, что ей смешно
Она расплакаться боялась,
Боялась выпрыгнуть в окно,
И умолять не уходить,
Ведь этим он ее погубит,
Ей больше не для кого жить,
Она смеялась стиснув зубы,
И сжав до боли кулаки,
И вспоминая его губы,
И нежность ласковой руки,
Но хлопнув дверью он ушел,
понять ее не попытался,
И смех ее вдруг сам прошел,

„ЧАС ЛІКУЄ”? - та ні, він лише трішки загоює рани, а потім знову нагадує про себе. Нещадно душить, випиває соки життя і силоміць кидає на призволяще. „КОХАННЯ ПРОХОДИТЬ”? – та ні, воно залишається назавжди і хто б не говорив, хто б не втішав він не зрозуміє як тобі насправді погано і як насправді хочеться зникнути з цієї планети і більше ніколи не бачити пустих очей коханого, не бачити того, кого втратив, кого не втримав при собі, і чиї ніжні слова пускав по вітру і не затримував у мозку, з чиїх рук не пив благодать і з ким не дихав в такт!!!
Мені погано, ні – ГІРШЕ, Я не можу дихати без нього, я не можу думати, не можу дивитись на інших, бо відразу порівнюю їх з ним, не здатна розважатись і розуміти романтичні фільми, бо ж відразу зіставляю себе з героями, а найгірше лише одне – я слабка і не можу забути його. А він був моїм і міг бути моїм назавжди, Але тепер він уже не почує моїх благань і молитв, він не зрозуміє мого погляду і внутрішнього крику, що благає вислухати в останнє.
Швидкоплинне літо, що захопило і піднесло до небес недавши навіть зрозуміти і розпізнати справжне кохання, що пройшло повз мене і не зачепилось ні за один вигин моєї бідної душі. І не потрібно виправдовуватись, винити в цьому подруг і обставини, не треба піддаватись глибоким роздумам, котрі в кінечному результаті принесуть рівним рахунком НІЧОГО. Потрібно просто забути, але як?
„КЛИН КЛИНОМ ВЫШИВАЕТ” – і хоча це російська приказка я не боюсь її повторювати про себе, не перестаю фільтрувати всі події літа у мозку, а ще я досі вірю і хоча це нічим не оправдовано і нічим не може бути підтверджено, я сподіваюсь ще на щось. А от він..., а він уже не любить: „Ти сумел любовь свою забить и она ушла кудато в вечность. Может бить, когда-то ти любил но сейчас не может бить и речи.
Єдине, що тепер поєднує нас - спогади і ПАУЛО КОЕЛЬО. Подумки ми читаємо його разом, ми пережовуємо кожне слово і намагаємося зрозуміти вчинки одне одного. Не знаю, можливо так думаю лише Я, можливо лише моя ручка підкреслює знайомі ситуації і слова з „дежавю”, але.. – це вчинки „дівчинки зі Львова”.
„ДУМКИ ПРО САМОГУБСТВО” – вони бувають рідко, але ж бувають! Ні, у мене все нормально з психікою, я почуваю себе здоровою і безтурботною, у мене багато друзів, багато що очікує попереду і вже багато чого було у моєму 16-ти річноиу досвіді, але ще ніколи не було такого розчарування і такої спустошеності. Варто жити заради майбутнього, але якщо попереду лише втрати і поразки, розчарування і депресії, потім проблеми з здоров’ям і лише незначні „білі смужки щастя”, що затираються під впливом життя, як такого.
Добре, бачу ця лірична сторінка мого щоденника повністю себе вичерпала і лишається поставити жирну електрону крапку.....!!!
Твоя КРІС

Я не хочу больше никогда слышать твой голос, я не хочу видеть твоих глаз, я не хочу чувствовать твоего присутствия в душе.
Я ненавижу тебя всем, что у меня есть, я проклинаю тебя своим «Я»
Ты - послал.… Послал вульгарно, непристойно и слишком банально для моей измученной души.
Ты хочешь привета? А я хочу плюнуть тебе в лицо, хочу розсмеятся в твои маленькие, злобные глаза, а потом долго плакать в туалете и бегать в медпункт за валерианой.
Как я могла тебя любить? Скажи, КАК? Я не способна любить такое чудовище, что скрывается под оболочкой ангела. Я просто не могу.
Я же чистая!!! А может, это ты меня запачкал своими страстными поцелуями и жадными руками?
Слышиш, не тревожь меня больше, и не смей врыватся в мои сны, ведь они уже не принадлежат тебе.

ето я.
[показать]

Приветик солнишко! Сегодня чудесний день, ведь я - пофигистка, и наплевать, что в школе не лади, ведь тепер у меня есть ты и ето просто прекрасно.