Говорятъ, спелеологи-с, залезая в свои норки, растягивают сутки до 48 часов - ну, у них непроизвольно это выходит.
Сегодня второй раз за неделю вот после ночи без сна совсем сижу что то поделываю. В данном случае - после работы.

Можно подвести какие-то итоги:
кудесник из меня хреновый. в прошлый раз была контрольная, в этот - пропиздон, который сначала устроил я, а потом - мне. и все по делу. я их не держу в узде, они меня не слышат и не видят. собственно, как и я их - своих этих школьников (а, да, я работаю в школе).

писать умные тексты - это вообще, наверное, не моя стихия. а надо. что ли.
вот-с, поглядим, что у нас с другой стороны.
Номадология вроде превращается в нормальный сайт.
С собственным тоже начинает чтой-то вырисовываться.
Чтение Action Script: The Definitive Guide сдвинулось с мертвой точки, и это значит, что теханглийский потихоньку становится ближе. Что это все, я не знаю, но это хорошо.

Есть день, есть пища.
Я умею работать в Кореле, Шопе, DMMX, должны добавиться Флеш и Макс (или лучше все-таки начинать сразу с... как его... Майи?).
Надо правда слово Шоп заменить на Гимп, но суть от этого не меняется.
Что там? Хтмл, Ссс, "вэб-содержимое"(типа тексты - было очень смешно про это прочитать).

Будем делать и продавать книги. Даже, собственно, не книги, а мысли. Это важно.

Кто я до, во время, и после этого, трудно сказать. Да, наверное, и незачем. Просто - это есть.

Есть еще. И много.
Я, например, люблю писать о том, что, возможно, будет, и плохо справляюсь с тем, что есть (как то ни желания, ни способности).

Кашу люблю. Гречневую.
Людей люблю. Люблю маму. Люблю Олега (как уже говорилось, не помню, за что)

Стоп.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

(за линией отреза - анонс: надо в следующий раз запостить про дэвушэк. тех самых, любимых. тех самых - любимых)

Наслаждайтесь!

Люди, не из вредности, а по наивности прошу вас обратить на сей пост внимание, и потешить старичка (кхе-кхе). Оставьте пару слов в комментах, если вы меня читаете, либо же почитываете-с.

Благодарен пребуду, и многое напишу-с, други мои - если оно вам надо.

мені подобається це слово. безумовно.
легко - це та характеристика, яка прикрасить кожну мить вашого існування:
легко прокидатися, легка хода, легко писати, легко розставатися, легко жити.

зовсім інше - відчувати полегкість. погодьтеся, полегкість - це зовсім не те, чого ми чекали.

я лежу у мушлі і тихо шепочу в тишу: "шшшш... шшшш..."
це шум прибою.

я тиха джазова музика.
мабуть, я вже сконав.

крізь очі мої проростає висока трава
і листя її тонке може різати шкіру
мурахи повзуть по вустах і складають слова
які я байдужно прийму на чужу мені віру

я був

сьогодні хтось нагадав про існування на тому кінці географії чудового художника Тревора Брауна http://babyart.org [450x456]

... і от думаю я, нахуй мені цей лівінтернетний "дзнєвнік"?
видалити його к їбіням, штолі?

його ніхто не читає, і, судя по всєму, найближчим роком читати не почне.

я сам практично ним не користуюсь, бо особливо практичної користі не бачу.

він мене дратує, бо я його годую своїми думками, емоціями, хуйнею всякою, а в атвєт - в основному тішина. і це не тішить.

можна було б... не можна, блять.

тут саме накачує осінь, спогади про неіснуюче, і я засинаю, і нібито бачу Тебе, або тебе - яка в хуя разніца, ти йдеш по жовтій траві в зеленому, я люблю тебе, хоч звісно, їбав я цю любов, а пива ти не любиш, а дощ іде, як сльози слимаків "кладбіщенскіх", де вкусная маркофь, де музика неначе із марокко, дме вітер і тебе мов дим розвіяно над сховком чи схороном де плачуть спогади, яким не народитись знову, і рабство власне празникують, і кленучи мене, тобі клянуться - а де ти є? ти вже усюди є, і в подиху моєму: видих, вдих, ти труїш і прекрасно це вдається.

і кома

зараз думаю - видалити нахуй цей фід - чи хай іще валяється...

• Родимки і ластовиння - це різні речі
  
• Віснушки у мене на обличчі
  
• А родимки - по всьому тілу
  
• Включно, якраз, із місцями нижче спини
  
• Так само і з місцями вище колін
  
• Це все - зоряна карта мого тіла
  
• По якій можна прокласти багато приємних маршрутів
  
• Так, що, йоп вашу мать
  
• В путь!
  
• А якщо комусь не подобається, шукайте гладеньку шкіру, вкриту тонким золотавим волоссям
  
• Але це вже зовсім інша історія
  

[показать]

*
[500x308]

подорож до Чернечого Яру: знайомі обличчя:
[500x375]

1. Потреба в осмисленні якогось явища непрямо вказує на те, що саме явище вже реалізувало власну кінечність і заслуговує на те, аби розглядати його як історію, в якій велосипедист із пункта А так чи інакше вже знаходиться в пункті Б (де і потребує осмислення).

2. Постійне ж мусування тем життя і творчості в розмовах про смисл, чи то пак, в розмові про смисли, пов*язане з тим, що якраз життя і творчість закінчуються постійно, зникають, ледь потрапивши до поля зору, залишаючи слід.

3. І люди, що говорять, в залежності від ситуації (контексту) і мети (стратегії), схильні по-різному тлумачити ці сліди: кожен авгур прагне вгадати щось своє у польоті птаха.

4. Давайте ж і ми долучимось до галасливого натовпу і спробуємо вигукнути кілька своїх слів: нам вони видаються значущими і достойними аудиторії. Однак ми не будемо приставати на той чи інший бік та дотримуватися певної, обраної заздалегідь стежки, орієнтуючись по знайомих тлумаченнях, як по зарубках та надламаних гілочках. В нашому світі, де існують тільки пункти А і Б, дорога, що називається, сама виведе.

5.Традиційно творчість пов*язувалася з творенням, з таїною космогонії, і попервах світська (не церковна) книжка ще зберігала свою відстороненість від автора.

6. Автора, як власника сказаного слова і "володаря дум", разом із таким розумінням літератури, яке й по сьогодні прищеплюється школою, нам подарував Новий час, і вужче ХІХ століття, котре почало і закінчило будівництво комплексу аксіом, Вавилонської вежі, навколо якої точаться дискусії різними мовами. Слова "твір", "література", "роман", і відповідно, дискусійні гасла ("це не література") та пафосні визначення ("антироман") спираються на аксіоматичне, тотемне бачення світу та культ предків.

7. Припустімо, до ХХ століття не було вигадано приватності, отже, ніхто нею не цікавився: письменник жив своїм життям, а його книги - своїм. На початку ХХ століття життя зливається з творчістю, стає неможливо відрізнити слово від мовчання, а позу від жесту.

8. Але поняття осібної власності ще зберігається: навіть ready made, мистецтво привласнення, головною фразою своєї риторики обирає "це моє!", на ображене "а я це перший побачив" відповідаючи "а я це перший схопив".

9. З середини ХХ століття творчість підмінюється виробництвом. Оголошується смерть автора, який з готовністю помирає. Вакантне місце займає скриптор, письменник-діяч, який тиражує інтелектуальні, чи, скоріше, інтелігибельні продукти, право власності на які належить третім особам. До цього пасують слова: "бестселлер", "хіт", "формат", "серіал".

10. Навіть авангард успішно продається, і тому не менш детально, ніж світло, виробляється тінь і напівтони. За словами якогось довідника, голос перетворюється на "невиразне мурмотіння".

11. Схема в підручнику з життя і творчості для 9 класу: ХІХ століття - "ось моя книжка", ХХ століття - "ось я!", ХХІ - "ось..."

12. "Ми - не перші, і це - комфортно". У відповідь на епатаж ми позіхаємо, небажання епатувати сприймаємо як недобросовісність. Замість гострих протистоянь тепер ми маємо тупі протистояння.

13. Очевидно, це не постмодернізм, про який багато говорилося останні 25 років, як про відмежування від модернізму, і ширше - модерності, як небажання коритися нецікавим законам і споживати несмачну їжу.

14. Що ж це тоді? Нам скажуть про це. Ті, хто житимуть довго, ще встигнуть почути. А що таке постмодернізм?

15. Постмодернізм був практичним утіленням постмодерну як особливої світоглядної системи, що пропонувала не власні цінності, а зручні способи пересування чужими.

16. І це наближає нас до однієї з ключових тез постмодерну, яка, вочевидь, навмисне, не надто голосно артикулюється: близькість до народу аж до злиття з ним.

17. Цю тезу слід розуміти буквально: письменник виявляється не елітним супергероєм, а одним з нас: він їде поруч в тролейбусі чи метро, він разом з нами купує ковбасу й квитки на футбол, він спить з нами, засинаючи, аби вранці все почалося наново.

18. Для нього, як і для нас, немає єдиної правильної відповіді: що ж врятує світ? У черзі за ковбасою він, як і ми, вважає достойним вирватися вперед і недостойним, якщо це робить хтось, окрім нього. Він, як і ми, не письменник, тому зазвичай він не вдається до красного письма.

19. І навпаки, ми, так само як він, можемо написати книжку. Все одно сучасним професіям ніхто нормально не вчить.

20. Насамкінець, в Україні із цим не склалося. Постмодернізм, як пустопорожній диспут з модернізмом, на наших теренах можливий тільки для тих, хто увірував в модернізм з українським обличчям. Натомість ми можемо хизуватися тим, чтого у багатьох інших немає - постколоніальністю. Чим, в принципі, з успіхом і займаємося.

21. І коли, нарешті, привид комунізму знайде своє упокоєння, комусь буде не впадло написати нормальну книжку.

...
[500x375]

розпочинається тестовий етап Номадології .
Сходіть, подивіться, поділіться враженнями.

відібрало мову
сни
які я не бачу
ходять довкола мов пси
сни
які я чую

навіщо ти віриш мені?

тримайсь
щоб не впасти

Ось. Інтерес до "Мазепи" треба підігрівати постійно.
Ви десь бачили цю людину?
Так, це Олег - людина, котра робить обличчя Studio 47, як правило, залишаючись по той бік об*єктиву.
На "Мазепі" ми преставляли унікальну нішу - блогопресу.
http://www.liveinternet.ru/images/attach/3478/3478500.jpg

upd: да, з картинкою я трохи тойво...

оскільки в заголовок винесено мій портрет (а ви що, не знали?), відповідально заявляю наступне:

значит так. мы делаем арт-проект (да, да, и никак иначе!), а потом решаем, что дальше.
то есть кому показать есть, осталось выяснить, что мы собираемся показывать.
и не унывать!
беремся за работу, предположим, по совместной договоренности решимся со сроками (думаю, август-сентябрь-октябрь - к октябрю версию 1.0 надо будет уже считать готовой)

и конечно же, у меня уже есть пару идей
а у тебя?

а що - подумав я. теж хочу бути самовпевненим.
брак певності у собі часто псує нерви, а звідси хвороби, пошуки смислу жизні і проча хрєнь.
простіше (як показали пошуки, див. вище) - буть як усі: положити болт на чиюсь так звану авторитетну думку і робити своє діло, інколи - так, лише для задоволення - обсираючи інших, колись цікавих тобі людей.

чому так виходить, що більшість наших інтелектуалів - це зарозумілі підараси і нудні фемінстки, спілкуватися з якими довше 5 хвилин важко, бо вони, як і наші батьки, теж ділять світ на гівно і цяцю.

а я не хочу.

признаюся чесно - мені не подобається Брітні Спірз. А вам?
В будь-якому разі це ще не означає, що Брітні - це дірьмо. Вона мені не подобається - я її не слухаю. Не цікавлюсь новинами з її життя. Як правило (крім даного випадку, коли виникла потреба в ілюстрації), я не піднімаю тему Брітні в публічних або приватних дискусіях.
І тому обсирати її для мене немає жодного сенсу.

Може, вам подобається Борхес? А я от майже не читав - і не хочеться.
Я також не читав Достоєвського (ну майже), Толстого (крім творів для дітей), і ще багатьох, багатьох писменників і письменниць.
І знаєте, мені від цього не стало погано.

Спілкування повинно бути - це моя особиста думка - інформативно й естетично привабливим - а оцінки - якщо вас турбують оцінки - можна поговорити про це.
але не зі мною, це точно.

Не треба нікому нав*язувати своїх оцінок. Кожен, хто, наприклад, дістався своїми зусиллями до цього джорналу, і сам здатен оцінити все "під себе".

Так, піду я, мабуть, кіно подивлюсь.
[показать]

ох блять!
це знову я.
і знову я ненавиджу понеділки.

типу виявляється, ніби я і сам цього не знав, що оце, оце і отсе треба було зробити ще хто-зна коли.
"в гаду нада била работаць"
йобанаврот.
от чого не хочеться - так це работаць.