надія, як химара, коли вона пропадає - здається, що все закінчилося, а через мент, найменше сподівання - і ти вже на висоті...
...здається: скільки того треба для щастя?
хм...

в житті кожного з нас бувають свої перемоги...
...але навіть не так, краще просто сказати:
я пішов на танці, що хотів зробити давно, але ніколи не вистарчало часу чи сили волі, а інколи і того й іншого. але тепер... тепер я буду вміти танцювати :)

почати нарешті щось робити, знову відчувати рух життя - це приємне відчуття!

[показать]Древні Соляні копальні «Велічка» – мальовничі підземні [показать] підземні лабіринти довжиною понад 300 км, соляні озера, штреки та величезні комори, утворені внаслідок видобування солі…

Краків – місто королів і драконів…

Ченстохова – місто десятого століття, одне з п’яти найбільших релігійних центрів світу...

І на сам кінець романтичний Вроцлав, який ще називають польською Венецією, мабуть тому, що розсташоване на дванадцятьох островах і з’єднане поміж собою стодванадцятьма мостами.

Все це ми, разом з тобою, можемо відвідати.

Приєднуйся!

Краків – Ченстохова – Вроцлав

28 квітня – 2 травня

28 квітня

• Відправленя зі Львова. Нічний переїзд в Велічка (під Краковом)

29 квітня

• Копальня „Велічка”, екскурсія Краковом, вільна програма (бажаючі можуть відвідати аквапарк)


• Ночівля в хостелі (сніданок включено)

30 квітня

• Вранішня прогулянка Краковом


• Переїзд в Ченстохово, екскурсія монастирським комплексом «Ясна Гора»


• Ночівля в будинку прочанина

1 травня

• Вроцлав, вільна програма(1 травня - нац.свято, в місті будуть гучні святкування)


• Нічний переїзд до Львова

Вартість мандрівки: 70 євро + 70 грн.

В вартість входить: оформлення візи*, переїзд автобусом єврокласу, медичне страхування, проживання в Кракові та Ченстохові, сніданок в Кракові, екскурсія містом.

В вартість не входить: вхідні квитки в копальні (22 злотих для студентів, 37 злотих – повний), квитки в музеї.


За більш детальною інформацією звертайтесь: www.mandrivky.org.ua

* при наявності діючої польської візи – знижка 50грн.

...цей настрій навіяний...
...сумом робочої суботи і ще... чимось дивним, незрозумілим і відсутнім...
...гарячим чайником і ...незабаром запашною і пресолодкою кавою...
...спокійної, з присмаком суму та розчарування, музики...
...снігом за вікном і прохолодою в кімнаті...

тоді працюється краще, в напівсонно-втикаючому стані пальці монотонно вистукують по клавіатурі, незадумуючись про присутність чи відсутність бажання працювати та час, який невпинно стікає... чимось це нагадує 5-тий курс, коли чуть не кожний день я працював до другої чи третьої ночі. тоді ніч здавалася нескінченною, а я мав час на все, бо був тоді на межі, між вчора і завтра тривалість в "довго"...

[250x374]
ІГЛ розпочав набір на 2007 рік, від вчора по четверг почалися співбесіди.
я вчора і сьогодні приймаю абітурієтів

незвично бачити себе "по ту сторону" стола: до тебе приходять, вітаються звертаються на "ви", а ти в той час задаєш розумні запитання (мої по НГО), ставиш оцінки, і... впринципі, визначаєш чи буде твій співрозмовник вчитися цього року в інституті чи ні...

відчуваю себе поважним

[показать]Ще одне чуже місто, вранішнє весняне сонце, яке пробивалось крізь зелені листочки старих дерев. Прохолода, народжена древніми будинками, мурами і замком. Здавалось десь тут зупинився час, здавалось, десь тут, ще й досі панують часи середньовіччя, в цих вузеньких і покручених вуличках, в мурах поросших жовтими квітами і барвінком, та замком, який гордо величіє, гріючись в променях вранішнього сонця… сонця, що так яскраво пробивалось крізь її волосся…

Для нього було ще незвично відчувати себе самотнім серед натовпу у самотньому місті. Обабіч було багато людей, які все виходили і виходили з автобуса: здивовані, заспані і такі йому незнайомі...

…знаєш, дивно було спостерігати, як її волосся розвіювалося за вітром, а промені сонця переливалися на їхніх кінчиках. Воно тріпотіло на вітрові, і сонце, тим часом, блукало поміж ним, а тепло вітра, з пронизливим холодом старовини, пробирало до самої глубини, до самого серця…

Блукання по замкових мурах, спуски в підземелля і прогулянки мурами. Коли чути, як внизу, об водну гладь, розбиваються осипані камінці, а серце з грудей, втікає понижче...

А потім вечір, день міста і львівське пиво, захід сонця, нові друзі і старе місто, яке поринало в темряву і готувалося до сну, місто, яке окутувала містичність і поселялася таємничість. Стіни замку, які вже сотні літ оберігали своїх мешканців від загарбників, а тепер захищали закоханих від зайвих очей, і сонце, яке ховалось за небокраєм, та не в її посмішці…

Коментувати не дозволено

Винахід, без якого неможна обійтися жодній закоханій парі – унітаз, тільки не простий, а для двох одночасно. Ось винахід, який може стати найпопулярнішим подарунком до дня св.Валентина. Тепер закохані можуть розділити інтимні моменти, сидячи спиною один до одного...

 

Віват люди, нашій дурості винахідливості немає границь!

 

...а цікаво: „чому вони не сидять лицем один до одного? Так ж би було цікавіше!!!....”

"шляхи існують для мандрів, а не для кінцевого пункту" - проста і відома істина кожному мандрівничому, але мушу з соромом зізнатися: я почав її забувати


зрозумів, що забуваю як жити справжнім...
тому сьогодні іду на ковзани, от-там то й поганяєм на випередки з вітром і... життям

Все це почалося ще тоді, коли ніхто навіть не плановував кудись їхати, і було це ідеєю та наївною мрією про яку всі успішно забули. А потім ішов час, рік за роком, немов пам’ятаючи цю мрію, ми поступово прямували до цього. Організовували поїздки, робили табори, знайомилися і спілкували з новими людьми, допоки не згадали про „ідею”…

[показать]Почалося все ще в вересні, десь за чотири місяці до відїзду… зустрічі, планування, передзвонювання, десятки наговорених годин по мобільному телефону, наради, писання мейлів, вироблення віз і консультації. Чого був вартий день, коли вночі, за дві години до відїзду в ужгород для вироблення угорських віз зясувалося що частина документів залишилася за містом, в мене вдома?…

Але цей день настав, і було це 26 грудня о 18:00! Порохова вежа, десятки людей, помаранчевий автобус, наплічники і … „щасливого нового року”, прощай львів… ми поїхали.

Стрий, Чоп, дорога до кордону. Десятки автобусів, які приїжджають одночасно на гриницю, всі, як один з однаковими значками на шклі, тільки з різними номерами груп. Знайомі керівники груп, в кожного свій маршрут, але в кожного з нас одна мета, в нас одна дорога – так чи інакше, але всі ми прямуємо в Загреб на щорічну Європейську Зустріч молоді яку організовує християнська екуменічна спільнота братів з Тезе. Та по дорозі ми плануєм ще заглянути чи не в всі куточки Угорщини, подегустувати їхнього вина та покупатися в купальнях, слава про які лунає ген-ген-ген…

Ранок почався з туману – ми їхали до ВЕЛИЧЕЗНОЇ фортеці в Вишеграді, яка знаходить біля Дунаю, і туман якого й окутав гору. Та на щастя гора доволі висока і туман залишився „під нами”, тому склалося враження наввкруги нас молочні озера... а посер них – неприступні мури...
А потім вирушили в Сентандре – маленьке містечко, в якому продають марципани - то типу солодощі, але не просто цукерки, а цілі витвори мистецтва: квіточки, іграшки, звірята і навіть люди.
Місто, попри те що маленьке, але дуже симпатичне і привітне, вулиці такі ж самі як і колись, навіть черепиця і та здається збереглася з часів створення міста...

[показать]А потім кульмінація дня і ми в Будапешті. Місто так як й Вишигшрад – в тумані, і це створює якусь містично-незвичайну атмосферу, коли в темноті твому зору відкриваються спочатку обриси будівель, а потім і самі пам’ятки архітектури. Десь, в далині, видніються мости, справа найкращий в європі парламент, а прямо, через Дунай стоїть королівський палац, зверху над ним видніється птах, що хоче вкрасти меча і святий Іштван, який охрестив Угорщину...
А про освітлення взагалі важко щось написати. Цього року Будапешт був визнаний містом з найкращим різдвяним освітленням. Та й не дарма, адже світилося все! - і це не перебільшення, оскільки місто виглядало як різдвяна ялинка:)

А потім знову нічний переїзд, і тепер ми в Хорватії. І зранку ми вже в Загребі... сотні автобусів, які зїжджаються з різних сторін, тисячі молоді, яка приїхала сюди, так як і ми – на паломництва, цього разу у це європейське місто.
[показать]… забиті трамваї людьми з наплічниками, іноземні мови, сміх, спалахи фотоапаратів, плакати з символікою Тезе, різнобарвні прапори, які вирізняють людей однієї нації з натовпу людей – все це стало символом новорічого Загребу.
Але його невідємним символом так і залишилися гостинні люди, сім’ї яких привітно розібрали нас по своїх домівках, та організовули сніданок та програму на час нашого перебування.

А поміж тим зустрічі, молитви, спілкування з незнайомцями, екскурсії містом, і святкування нового року в колі іноземців: поляки, хорвати, боснійці з герцоговини, французи, словенці і.... українці. Спільні забави і презентація національних забав.
... це було весело! [показать]

А потім дорога додому. Десь, за поворотом залишилося частинка того, з чим нам було радісно. Вулиці, будинки, місто повне життя і молоді, забиті трамваї, незрозумілі мови, і люди різних національностей, молитви на керематках в залах де поміщаються тисяці людей, обіди і вечері спина об спину із невідомими людьми та в мирі і посмішці з ними. Цього нам не вистарчатиме, але тому ми приїдемо ще!
А покищо ми їдемо дегестувати вина в Егер – старезне місто з винними „погребками”, а після того, щоб нас пропустила сан.епідемістична служба на українському кордоні – їдемо в купальні до Мішкольця.
Уяви собі: ти плаваєш по каналах, перепливаючи з однієї печери в іншу, попадаєючи зовсім в іншу воду. Вона то гаряча, то холодна. То ти випливаєш надвір, то попадає майже в повну темряву і відчуваєш себе Читать далее...

поїхав в Загреб (Хорватія)

Години, які мляво стікають до кінця робочого дня. Час, якого немає і який я марную. Небажання працювати і втома. Швидше моральна, аніж фізична. Зрештою – від чого втомлюватися фізично, від перебору клавіш? –ні, це не втома. Просто набридло. Все стало одноманітне: постійні переїзди поїздом, оформлення документів, спілкування з десятками людей, переконування, збирання грошей, оповідання байок, заставляння когось робити щось, десятки листів і просто біганина і хвилювання.

В якийсь момент зявилось відчуття що я живу не в свому житті – стало сумно. Я загубився, зрозумів що забрів кудись не туди. Це сумно, бо нудно.

Хочеться чогось іншого, якогось драйву. Хоча насправді хочеться справжнього переживання. Не такого як „вийде не вийде”, себто як перед іспитом. А іншого, немов перед найвищою вершиною світу. Хочеться прямувати вперід!!! А ще хочеться поспілкуватися з тими кількома чудовими людьми, з якими я не спілкувався вже дуже давно, бо забув про них…

ходив на ковзани.
було класно.
піду ще раз.

орест ще раз їде в київ і знову в п'ятницю.
але буду там доволі мало, планую, якщо будуть квитки, в той самий день експресом повертати до львова.

тому, можливо, матиму дуже мало часу в районі післяобіддя:(...

нажаль в мене трапилася халепа, поломився мій телефон. і тепер я незнаю номерів ваших телефоні, тому я б просив скиньте в приват свої номери!
а загалом, можете писати і сюди :)

[250x436]
другий підряд день сниться смерть. все настільки реалістичне... немов відбувається в реальному житті. через правдоподібні емоції складається враження, що все це насправді...

зранку просинаюся, а на очах сльози. чому мені сниться втрата найдорожчих людей? що це означає?

сьогоднішній сон продовження вчорашнього, щей з повторенням останніх кількох моментів. знаєш, як в серіалі, на початку кожної серії, щоб не забув що було вчора, тобі показують кілька моментів з кінця попередньої...

що буде сьогодні? скільки це триватиме?


пс дивно, але була смерть, потім було життя, але не було похорону...
так не може бути, і це єдинна ірраціональність.

[250x187]
вночі мені наснилась смерть і продовження життя, а зранку я дізнався що помер мій собака.

...колись ми з ним добряче бавились...

[250x187]
Попередню ніч ліг спати десь перед третью ночі – перевіряв і сортував з Інкою документи. Коли був останнього разу в Київі виговорив по мобільному телефоні з добрий десяток годин. За останніх три місяці відбулося десятки зустірчей, вчора, зокрема, за якихось дві години мав їх п’ять штук. Переслані чи написані мною десятки листів, як і зговорена не менша кількість годин по робочому телефоні, обговорючи всі деталі, вирішуючи дискусійні питання чи просто узгоджуючи плани. Підписані документи, приклеєні фотографії, наксерені сотні копії, роздруковані анкети… і з тим всім сьогодні їду в Київ. Ще не маю квитків, проте маю вже зібрані речі!




Попереду нова дорога,велика мандрівка і святкування Нового Року.
…такого в мене ще не було…

самокритика - це таки добре. хоч і є неприємні відчуття, коли навколо все погано, проте ти завжди можеш обєктивно оцінити ситуацію, якщо тебе хочуть підставити, і, якщо немає твоєї вини, вийти з гордо піднятою головою.

та, як підсумок, якось з сумом приходить розуміння що нічого, за все життя так і не змінилося - хоч я й почав більше говорити, але від того в словах більше змісту не стало.

[250x187]
Давненько було це відчуття, ще коли все починало розвиватись з первинної ідеї в конкретну роботу. Невже не можна чогось реалізувати, просто так, тому що це хороша і корисна ідея, тому що вона потрібна кільком десяткам людей. Реалізувати без власного піару і вигоди для власної слави?

Не пройшло й пів року, як до рук потрапляють документу про Міжнародний Волонтерський табір „Під Каменем”, де немає жодної згадки про мене, натомість згадано багато різних організацій, мені й не відомих, та багато імен…

Зрештою, і не дивно – табір зібрав немалу пресконференцію, про нас писали ЗМІ, до нас, без нашого відома приїхало два телеканали: 5-тий та ТРК „Україна”. Й тепер справді – чому б це не використати наробками й заробити собі кілька бонусів, приписавши собі чужу ідею і реалізований проект?

Так, все можна списати на те, що ці папери лише для того, щоб вибити з держави кошти на фінансування табору. Воно й ніби то так, якби не те, що я керівник табору, і ідея щодо проведення табора належить саме мені.

Зрештою, табір мабуть таки буде проведений в наступному році, як і планувалося. Інша справа яка ставитиметься мета організаторами, і якими методами вона досягатиметься. Але…

Король помер, нехай живе король. А я натомість задоволений „Під Каменем” і реалізацією власних амбіцій. Це були хороші часи і люди були хороші, шкода лиш що власні амбіції покремих людей перешкоджають робити справді хороші і потрібні речі.

[250x204]
от і пішов перший сніг - почалася зима: час відпочинку, і несподіваного приходу темряви, снігопаду, льоду, швидких ковзанів, різдвяних свят, нічного і таємничого св.Миколає, приємних подарунків, смачних страв, іменин, поїздок, нового року, і... першого теплого весняного вітерця...

віват зима!