[700x525]

[699x523]
"як то було"

Українське повітря то є тільки горнятко львівської кави.
(Запека)

кожні вихідні, протягом літа, Львів фестивалило.
Бувало воно зокрема і так
[700x525]
"Львів фестивальний"

сортував фотки і знайшов :)

мокра Оленка
[700x525]
"Gear more..."

дякую всім хто не забув і щось прислав, так і тим хто забув прислати.
завдяки всім цей став кращим :)

п.с. а ще я спав сьогодні 9ть годин - чим не свято?... :)

їду на кордон фестивалити.
незнаю чому, але щось мене туди тягне, хоч ніби й нічого особливого там нема...
дивно.

а ще хочеться робити щось нове. що? - покищо незнаю, принаймі до кінця не розумію.
попереду осінь. час бабиного літа, відпустки і активної роботи.
якесь від того трепітне відчуття.

Мені всеодно що про мене подумають інші.
Нехай інших хвилює що про них подумаю я.

от-так, не встигне нормально початися депресія, як хтось запропонує щось божевільне.
от і зараз пропонують їхати в Тибет. а що, може й справді варто поїхати?...

той день, як і все в нашому житті, наступив.
вчора передали всі документи на вироблення віз, і за тиждень з малим їдемо в румунію.

якось так випадково дивлюся на календар, а там... залишилося дев'ять днів до відїзду...
людина звикає до всього, чи то погане чи то хороше, чи несподіване, чи навіть хвилююче. пригадую колись, за стільки часу до мандрівки постійно консультувалися, щось вирішували, доробляли, а тепер відчуття як в звичайного туриста: ось через кілька днів треба буде піти сісти в автобус, а ще за день чи за годину спакувати маленький наплічник, зарядити батарейки до фотоапарата і гайда в мандрівку...

час минає, а відчуття таке неначе він зупинився. немає вчора, немає завтра, є сьогоднє, а навколо купа запитань.
і найгірше те що відповіді на них є, але лінь на них подивитися :)
весна...

всім хто вже знає і хто ще не знає.
всім хто любить мандрувати і відкривати нові місця.
всім хто чув про Дракулу і хотів би... дізнатись більше.

ми їдемо в Румунію в Гості до Дракули, приєднуйся!

[400x246]
знов трепітне відчуття дороги.

і хоч ще нічого не відомо, але чи не вперше за цей рік зявляється це знайоме відчуття...

попереду ще багато роботи, підготовок і зважувань, сумнівів і самонастроювань, спілкування і випитого пива, але вже зараз зринає трепетне запитання: румунія, яка вона?

не хочеш приєднатися?

в кожного свої методи визначати коли приходить весна: хтось визначеє той час по термометру, а хтось дивиться чи не прилетіли бузьки. а от в нас, якщо прибиральниця відкриває вікно в туалеті - так значить вже весна

кажуть, що чоловіки тіж ж діти, тільки в них ігришки доожчі.
я мабуть таки велика дитина, вчора ось придбав собі таку іграшку
[450x360]

відриття, яке я зробив за сьогоднішній сонний ранок:

світ навколо такий великий, і такий маленький водночас. все залежить від нас. ми можемо його відкрити або закрити, обмеживши своєю країною чи своїм містом, своєю роботою чи своїм домом, своїм товариством чи своєю сім'єю. все залежить від нас, від того накільки ми готові відрити себе для пізнання і наскільки ми готові ділитися собою, своїми думками, почуттями і знаннями.

"великий" світ можна пізнавати по різному: читаючи книжки, дивлячись телевізор, переглядаючи фотографії друзів, чи взаналі незнайомих людей з інтернету, о! ми навіть можемо пізнавати світ заглядаючи в інтернет, знаходячи там друзів, спілкуючись з ними в асьці чи скайпі, а дехто навіть сам відважується взяти наплічник і пуститися в дорогу, щоб на власні очі побачити цей далекий світ і відчути дух його життя...

а я перемкнув радіо з американського на французького і думаю: світ таки тісний, досить дотягнутись до мишки, і він відкриється тобі всіма барвами калоритної музики іншої країни і словами незрозумілої мови. дивно, але він може бути таким маленьким і близьким, що поміщається в навушники, особливо коли на дворі, за вікном, падає дощ...

побродив я тут трішки чужими щоденниками і прийшов до висновку, що майже всі, хто народився після 90-стого року, закривають свої щоденники для загального перегляду.

цікаво, це тому що вони бояться показати свй світ іншим, чи може тому що розкриваю там найпотаємніші мрії і спогади, а може просто створюють інтригу?

Повертатися важко, навіть може не так важко повертатися, наскільки важко класти руки на клавіатуру і набирати перші букви, перше слово. Пізніше вони якось самі зіллються в реченя, не завжди правда логічні і змістовні, а особливо цікаві. Але навіть починати перше речення – немов відкрити двері в невідому кімнату. Тільки в житті, ти не знаєш що тебе чекає з-за дверима, а тут – невідомо що ти „впустиш” в невідомість.

А поміж тим і під час того, подумалось мені, що робити звиклі речі значно лекше хоч і рутинніше, ніж щось нове. Інколи задумуюсь скільки то треба сміливості, щоб підриватися в дорогу, брати наплічник з наметом чи ж без нього і їхати в гори, де невідо де застане дорога, або ж в незнайоме місто в чужій країні, де невідомо чи буде місце в хостелі чи в вписці.
Завжди дивували мене ті мандруючі...

А ще недавно прорвало на мандри. Пам’ятається був тоді перший подих весни. За ніч, з дощем, зійшов весь сніг, з-за кута зачувся теплий вітет і здалося, що вже ось-ось почнеться весна. Якось дивно, несподівано і так звично-забуто потягнуло в дорогу... крісло стало нестерпно неприємно твердим, а думки, з сонно хаотичних, стали цілеспрямовано шукати можливостей кудись вирватись, пальці неспинно шурхотіли клавіатурою, шукаючи в гуглі маршрути, а в асьці попутників, але... вчора випав сніг і зима повернулася...

[700x525]

Яка хороша мандрівка має хороший кінець? Мабуть така, яка має нудний кінець
Наша мандрівка явно не претендувала на таку!
[250x187]
Кажуть знайомство з країною розпочинається і закінчується зі знайомства з границею. Сподіваюсь це не правда, і враження в іноземців не обмежується тільки враженнями про границю, бо... вони б були тільки негативними. Адже стояти шість годин в черзі... скажу вам, справа не вельми приємна, особливо коли засинає водій, який хропить за цілий автобус

Отже границя, через яку ми відстали по маршруту, зазирання заспаними очима крізь вікно на посірілу від туману Польщу і монотонне жування вчорашньої канапки – що може бути приємніше від цієї картини для організатора? Серце радіє – скажу я вам

Перша зупинка і нас вже заставляють спускатися під землю. Соляні печери „Вілічка” гостинно запрошують в гості. Сходинка, дві, три, проліт, два прольоти, три... після чотирьох збиваєшся з ліку і крутишся гвинтоподібною драбиною. Дивно, як люди могли це все збудувати, а точніше прорубати? [250x187]
Мабуть, вони тут почувалися доволі самотньо, через що витесували з каміння пам’ятники, статуї і цілу підземну церкву! Образи, фігури, світильники, іконостас... все вирізьблене з солі! Мабуть, треба було бути дуже побожним, щоб виготовити це все. Але як тут не вірити, адже працювати в таких умовах... в ролі організатора таки легше ;)

Краків... місто-побратим Львова. Місто, яке завжди доводило, що його місце перед Львовом, проте... ну ви ж в курсі ;). Екскурсія, замок Вавель, вогнедихаючий дракон, старе місто, ратуша, костел, вернісаж, оперний... Таке враження, що хтось у Львові за ніч відремонтував і попереставляв будинки. Раджу це побачити!

А потім вечір, нічне життя окутане холодом і відсутністю людей, обхід нічних барів, пиття польського „пива”, а потім прогулянка безлюдним єврейським кварталом. Якісь поляки сонливі. Хм!
Наступний день почався з розплющування очей і нового замку. До речі, замків в Польщі багато, куди не глянь – вони там і стоять. Дивно тільки, звідки в них стільки каміння набралося? Точно з України возили, тому то в нас замків так мало (во!)

Може замків в них і не багато, але Ченстохова таки одна (до речі, Підкамінь на нього дуже схожий). Фактично місто – це все що навколо монастиря.
Так, воно само по собі, але... якось воно мрякне біля нього.
Монастир був колись і оборонною фортецею, тому знаходиться на горі, і побачити [250x187] його можна здалека, але... навіть зараз не так легко до нього під’їхати. Покручені вулички, підйом, і... він виринає несподівано, вражаючи своєю величчю! Церкви, які плавно переходять одна в одну, музеї, монастир, оглядова вежа, оборонні мури з гарматами... а поміж ними юрмляться прочани, шукаючи Божої Ласки...

І на сам кінець, Вроцлав... Ні! Про такі міста не можна розповідати, їх треба бачити!
Місто знаходиться на островах, з’єднаних між собою мостами. Скільки їх? Багато! Я так і не порахував, а ще ті вузькі вулички і площа Ринок, в два рази вища, більша і масивніша ніж у Львові. А! І ще той пам’ятник на площі ринок, який вивезли зі Львова.
А ще... ні, розказувати таки не буду, раджу приїхати. А ще походіть нічним містом, це справді вартує того!

До 23 вересня у Львові, на площі Ринок, біля входу в ратушу триває фестиваль Левів.

[700x525]

Львівські Леви