От чим я займаюсь останнім часом? Останнім часом я ідейно надихаю щонайкращого на полювання. Справа в тому, що коли в нас різко похолодало, миші почали пхатися в помешкання. І то, дозволю собі завуважити, справжня мерва. Я не могла спати ночами – всюди їх шурхіт і ніби чавкання.. ЕЕЕЕххх як я страждала.. яка вселенська туга і безмір печалі мене оповив... не розказать словами.. Мій щонайпрекрасніший став позиціонуватись як мисливець і приніс дві мишоловки.. от тут то все і почалось… Я й надалі не можу спати – лиш тепер дослухаюсь: клацнула мишоловка, чи мені видалось.. Стада мишей шарудять у всіх кутках і закутках.. Та як-не-як, а сім штук вполювалось. Уууужас, звичайно, але нетремтливою рукою світло моїх очей усіх тварюк і потопив... так що особливих набутків у нас нема, але й гризунів поменшало. І це, безумовно, радує

Таааа... !!!!! Вітаю в себе новенького))))
Привіт, bluescout))

щось останнім часом не те… от не те, і все тут.. відчуваю, що щось змінюється, відходить, щезає… а я - як в підручнику з літературознавства - світ розколовся, і розрив прийшовсь на серце головного героя… ну чую, чую, що щось-таки не те.. але от – що? Ось і дослухаюсь, приглядаюсь і майже принюхуюсь, - звідки те невідоме і неминуче «щось» прийти має… і я товчусь довкола самої себе з оберемком соломи і не знаю, в який бік його прийдеться кидати...

Кажуть, що у кожного лікаря є своє кладовище...
реальне кладовище - через помилки.. некомпетентність.. чи просто - фатальний збіг обставин... але воно, так чи інакше - є...
а як щодо вчителів? могилок, може і нема... але - долі, що не відбулися, певне, все-таки десь поховані... просто, в ситуації з лікарями людина фізично вмирає.. а коли вбиває вчитель... то жива людина перетворюється на кладовище... Хоча, напевне, все-таки в живої людини є шанс відродитися...

Ще раз, і дуууже прошу допомогти мені з текстом "Вірую.." українською мовою. Хочу вивчити цю молитву і ніде не можу її знайти.. Можливо, хтось знає? Можливо, хтось поділиться? Наперед вдячна.

[200x310]
Прочитала книгу Марії Матіос «Солодка Даруся».. як сказав Богдан Червак, так пишуть або навіжені або генії.. Вельми, вельми цікава книга… є книги, наче квіти з дивним, п’янким ароматом, - вони так чарують, що здається що ти поринаєш у інший, чудовий світ, з якого не хочеться повертатися.. є книги, котрі вдаряють у тебе блискавкою, і ти стоїш як очманілий, і не знаєш на якому світі знаходишся… є й такі, що б’ють, як батогом – аби ти нарешті відкрив очі і подивився на цей світ.. який вже він нам є…
«Солодка Даруся» чарує мовою і дивним гуцульським звичаєм.. але… і блискавкою може влучити, і батогом вдарити… безболісно, якщо ви ще, звичайно, щось вмієте відчувати, - вона вам просто так не минеться… Це книга з тих, котрі нам потрібно читати.. обов’язково – щоб трохи більше знати про самих себе.. і, можливо, - стати хоч на крихту добрішими одне до одного.. Ця книга про нас з вами.. кожного з нас. Про те, що нам легше не бачити болю тих, хто поряд, а підсміюватись, сміхом тим відмежовуючись і втікаючи від страху.. Про страх, який сковує на все життя.. Про добровільну довічну спокуту.. Про те, наскільки марні запитання: «За що ж – так?!».. Глибока, болюча книга, - як стогін народження, котрий йде з самого нутра і назавше лишається в підсвідомості…
Твір доладно збудований – ми бачимо всю історію з кінця, і лише на останніх сторінках книги відкривається вся картина, лиш наприкінці приходить розуміння причин, і всі вузли розплутуються.. І нехай люди кажуть: «Чудна Даруся».. потім побачать, що насправді – зболена.. А яка колоритна лінія розмов сусідів, котра паралельно до основної (а здається,- ніби за кадром), йде через усі сторінки книги, відтіняючи чи пояснюючи головний сюжет.
Складний, багатовимірний твір.
Почитайте. Варто….

Отак от... новий Новий рік відсвяткувався.. лишився старий Новий рік... от і живеш, як в міжріччі..
Була вдома. Вразилась. Знову дійшла до висновку - у нас таки краще. Вулиці чистіші, люди гречніші і в квартирах тепліш. Так так так! Не зважаючи на проблеми з газом... А кава! яка смачнюча у нас кава, навіть в такому-собі кафе... Мдаааа.. щонайкращий вважає, що в Москві навіть в "Кофе Хаус" такого нема, а він-то знааає
А кутя.. божевільно смачнюча... а колядування...
Від*їжджати катастрофічно не хотілось...
Тааак... ну ще рік-два - і додому
назавжди
як каже одна особа - плодитись і розмножатися *зашарілася*

Вітаю в себе нового читача! Гонту я така рада, що саме хлопець - перший читач у цьому році))) на щастя це, на щастя!!!!

З наступаючим Новим роком усіх!!
нехай всім буде краще, без політичних репресій, катастроф та ексцесів))
казкових вражень, гарної компанії і щедрого Діда Мороза

а зараз розкажу про своє розчарування. С.Лукьяненко "Последний дозор".... як на мене, автор почав штампувати твори, як деякі мисткині жартівливо-детективного жанру. Мало схоже на це на творчість... На заробляння грошей то схоже.. Книга відверто гірша від попередніх з цієї ж серії...
дозволю собі кілька цитат:

"В чайхане было сумрачно и грязно. Под потолком, вокруг слабых лампочек в загаженных абажурах, кружили с жужжанием жирные мухи. Мы сидели на засаленных и пестрых не то подушках, не то маленьких матрасиках вокруг низенького, сантиметров пятнадцать от пола, стола. Самого обычного стола, только с укороченными ножками. На столе была скатерть — яркая, но тоже грязная.
В России такое кафе мгновенно бы закрыли." ну це ж теба... огоо... я дооовго сміялась, допоки не згада, що автор - фантаст.

"Но таких вкусных запахов, как в этой маленькой, совершенно не туристической чайхане, я нигде не слышал! " .... якщо вуха в вельмишановного автора задля того, щоб насолоджуватись ароматами... чим же він, просю пардону, тоді слухає?? Боюсь навіть робити якісь припущення...
а взагалі-то, як на мене, треба трошки більше поважати свого читача і, можливо, відверто-сирі речі - не друкувати..
Якось збентежили останні слова книги: "Ну неужели ты подумала, что это был последний дозор?" ....йооой! ну не треба нас так лякать, навіть такою вииитонченом манерою, ми ж врааазлиииивіііі! ну невже, невже нас чекають ще 132 "Постостанніх" "Дозорів"??! хммм.. *Дама робить веееликі очі*
Пошановувачів пана Лукьяненка образить не хотіла. Висловила свою приватну думку.

З запізненням, але щиро і від усього серця, як "християнка широкого профілю"(с) вітаю усіх, до кого Різдво вже прийшло!!!! Сподіваюсь, все було, як належить - казково)) І прадавнє світло зігріло ваші серця і в світі хоч на трооошечки стало тепліш... Кажу вам усім:
Христос народився!

і десь в душі я чую: Славімо Його!

І коло дверей чистий голос:
" Нова радість стала,
Яка не бувала..........."

А якщо хочете, то в коментах розкажу, що у нас говорять колядникам, коли дають щось смачненьке (або ж гроші) за колядування)))

Смачної куті Вам.. веселої коляди!!!!

Дякую всім! за купу побажань і чудові, неймовірно-прекрасні побажання!
Для дами це було так несподівано, що навіть її інтернет був у шоку від купи листівок)))
потііішили, вразили, розчулили *шумно сякається в носовичок*

зі всіма цілуюся
і обнімаюся

якщо час і надалі так бігтиме, то цілком можливо, що через пару років я змушена буду підписуватись вже... стара дама *скрушно пощипує шепока перше підборіддя*
ото ділаааааа.... мдааааа.....

Не люблю ситуацій, коли я фактично стаю гіршою, аніж об’єктивно являюсь насправді, а також людей, котрі мене в ті ситуації ставлять. Дивна фраза. Може, навіть і не зовсім зрозуміла… але я не знаю, як сказати доступніш.. от ситуація. Їду в метро.. людей немало, але пройти можна. Заходить жінка з дитячим возичком, в котрому лежить маля. Обоє непогано одягнені. І жінка поставленим голосом виголошує тираду: «Простіть, що я така молода до вас звертаюся!! В мене мала дитина тяжко хвора, треба операція, а грошей нема!!! От діагноз!!(тицяє папірець) Допоможіть, ради Бога!!!» І поооооооовііііільно рухається з тим возиком вагоном. Заглядає в очі. Кланяється злегка, дякуючи: «Благослови вас Бог!».
Чоловік, коло якого я стою, дістає гаманець – там лише монети.. тоді він із внутрішньої кишені витягує паспорт, в котрому одна-єдина сотня рублів (приблизно 20 гривнів) і віддає їй… після того, як вона йому подякувала, в нього на очах виступили сльози.. чоловік був тверезий, не подумайте чого… він віддав останню сотню... а я не дала навіть рубля із своїх півтори тисячі, котрі були в кишені на той момент. І не тому, що я така скупа. Чи жорстока. Просто я їй не вірю. Ні на мить. Анітрохи. Я чула голоси тих, у кого насправді горе.. вони говорять так, неначе їм не вистачає повітря, а не вуличними інтонаціями «подайтехристаради!!!!»
І мені подумалось… щоб їй не пішли на користь оті гроші, зароблені обманом і обдуренням людей.. вона ж не лише їх доброту чи милосердя обманює.. вона обманює їхню віру… А я не хочу, щоб мене обманювали. Я не дозволю паратизувати на моїй жалості… і не буду відкуплятися десяткою - щоб мене залишили в спокої та відійшли. Так, я подаю інвалідам… але! Я знаю – що і тут обман.. адже, кожен каліка - в камуфляжі.. і я розумію, що не всі вони – з війни.. А ще я дуже боюсь, що один з них до мене доторкнеться, чи потягне за полу – «поооодааай!!». Реально боюсь. І коли той, що просить, пробирається крізь людей, мені хочеться зникнути, провалитись кудись – щоб бути подалі від нього… і я боягузливо закриваю очі. Очі не бачать – серце не болить… Подаю я тим, хто грає в переходах.. вони прийшли сюди, щоб заробити. І я поважаю їх працю, майстерність , відвагу і, може, - відчай… просто так - не кожен вийде і поставить пустий футляр перед людьми…

Я знаю, як можна назвати мене, прочитавши оцей пост. Можна – черствою.. можна – байдужою.. і ще і ще і ще якось… я знаю чимало слів.. і я знаю, що не оскудніє рука, котра подає… і що коли стукають – потрібно відкрити.. і що в жебракові потрібно бачити Христа. Я знаю це все, і навіть більше.
Але.. я не хочу, щоб мене знову і знову і знову обманювали і спекулювали моїми почуттями і паразитували на милосердності чи там вразливості...
І я, напевне, ніколи не подам людині, котра сама може працювати.. і ніколи не дам грошей (як милостиню) дитині. Щось із їжі – будь ласка.. грошей – ні за що. Надто часто це злочинно. Так ми просто лицемірно від них так відкупаємось… а я не хочу лицемірити… я просто втомилась…….

Усіх Андріїв
Андрійовичів, Андріївних, а також їхніх мамів-татів, братів-сестер (а також всю родину до п*ятого коліна), приплюсовуєм до когорту коханих друзів і колег, та інший небайдужий люд
вітаю з іменинами!
нехай тим славним іменникам гикнеться
гоп за них!!

щоденник каже мені своє "фе!".. ну або "фу"... і вперто виставляє свій власний дизайн.. в білому кольорі..
не те, щоб я якось не любила білий колір.. або він мене дратував.. зовсім ні..
але мене бентежить, що я нічого не можу з цим зробити
жах!

*пішла шокована працювати*

дружні обійми, співчуття, розради, а також слушні поради - приймаються
в необмеженій кількості

у дами криза жанру...
питають колеги, питають рідні та сусіди, запитує подруга, цікавиться колишній .. скажімо... той, чиєю дамою серця я була... турбуються подруги і не дає спокою щонайкращий, від якого я вже останнім часом переховуюсь аж у ванній, а мобільник передбачливо!! таааа... я така така - передбачлива)).. залишаю в кімнаті...
і всі з одним питанням (слава Богу, з різними інтонаціями) - "що тобі подарувать??!"
а я банально не знаю.... От не знаю, чого мені хотіти і чим би то мені обдаровуватись... ніііііі... я таки трохи знаю.. от, моооже, таксу, котрого я назову ласкаво вишукано-просто і красиво - Педро.... або кота породи сфінкс... ага.. то саме те, що ви собі подумали - ці коти дико красиві.. безшерстні... але... я вилітаю з дому о 7.50 і повертаюся в ліпшому випадку о 20.15.... жорстоко буде заводити когось живого і прирікать на самоту..
а нічого іншого мені якось навіть і не хочеться...
дійсно - криза жанру у дами...
а жаль.....

Ви знаєте? Дама помітила за собою хммммм дивну примху...
от приміром, якщо певна особина мені стала подобатись і я прониклась, не побоюсь навіть сказати, до неї симпатією.. то бідолашній тій особині вельми пощастило. Тому що відтоді я перестаю дотримуватись правил хорошого тону, наука усіх виховних годин нашої гімназії вилітає з моєї голови, і я починаю всіляко свою ту симпатію виказувати. Словесно. Якщо ви мені подобаєтесь, то будьте готові почути від мене захопливе: "От бамбуула (потвора, ганебний слимак, гидкий гівнюк, гівнюк ненаглядний, балда абощо). Якщо я особливо вас виділяю, то можу ласкаво назвати "мій рибіць", "рижа жаба" або - "жаба волохата", "жаба вухата", любий маразматик, стерво, сволуч і падлюка - усі ці лексеми - яскраві ознаки мого захоплення вами і навіть ммммм найочевидніша ознака, що у внутрішній шкалі цінностей ви переведені із близьких - у рідні.
якщо нічого такого нема і близько... то це, зізнаюсь з сумом і прикрістю, означає, що ми ще далекі одне від одного.. як зорі в космічному просторі.. але ж все ще попереду.. дайте мені час, і колись-таки я назову вас ласкаво старою шпорпавкою... атож

я така неуважна, таааака неуважна.. ужас
каюсь і соромлюся

ВІТАЮ НОВОГО ПЧ!!! рада Вам. Сподіваюсь нам з Вами буде цікаво))
а Вам з нами - ще цікавіш))))))

хммммм а ще хтось таємничий подарував мені свою симпатію.
Дякую добрій людині, котра оцінила мій скромний смак.
жму лапки

хорошим людям, котрим цікаво як я собі маюсь, кажу: маюсь добре. Хотілось би краще. Щоб, приміром, було тепло. А у шефа щоб був настрій. Бажано, позитивний, а не перманентно-депресивна агресія.
а ще мені не подобається те, що навкруги вже все миготить, блискотає і переливається новорічними вогнями-прикрасами. І всюди "С Новым годом!" Особисто мене то напрягає. Я фізично виснажуюсь від цього буйства святкування. Не люблю, коли отак от наперед все випячується. Таке хороше свято і отак от вульгарно споганити... за тиждень-півтора прикрасити.. навести всілякі там марафетики.. саме те було б... а за півтора місяці... блін... ця мішура ще й після свята місяць триматиметься.. фу! де казка Новорічної ночі, дозвольте поцікавитись? Де таємничі приготування? А нема.. Зате - святкова істерія поооовним цвітом буяє і косить неадаптований люд... еееех...
Зима для мене - катастрофа
в плані свят.
Треба пережити Дні народження щонайкращого, братика молодшого, тата, похресниці, двоюрідного і троюрідного братів, пана Слапчука (ми завше вітаємо одне одного), трьох однокласників, двох подруги, річницю весілля шефиці та її День народження.... оооо а ще ж і своє Др…. ну і – Новий рік(рос., укр., а ще друзі у Франції, Іспанії, Англії... і їхні теж.. йооооооой!!!!!), та Різдво(в двох версіях, - православне та католицьке).. Андрія, Миколая (оооой... мама - Миколаївна), Василя.... і далі можна буде спокійно помирати, якщо доживу....
ну як? як це все пережити і залишитись і здоровому глузді?
Господи... а подарунки?
як каже колега Акимівна "а шоб мене вкрали!!!"

І знов зима у цьому світі.. і знов зима..
нарешті

Замкнувся світ в твоїх долонях.. Життя замкнулось в стінах голих. Стінах із вікнами повними світла… стінах, де тріщини вже всім помітно.. – бубоню тихенько я.. опоетизовую дійсність..
..я все бачу в сірому. Така от вада зору. Певне, вікова.. Допитуюсь сама себе: «От що в нас є?».. «У нас є стіни.. стіни є, а дому ще немає…» - сама собі відповідаю.
Стіни захищають.. Стіни розділяють.. «Все буде добре» - кажеш ти з сусідньої кімнати. Це твоя мантра, котру повторюєш сотні разів на день.. віриш.. чи – хочеш вірити? А розмовляти крізь стіни, все рівно, що крізь зуби – головного не чуєш. Схоже, ми давно не чуєм головного.. а без цього помешкання не стане домом..
ми якісь бездомно-безпритульні..

Хороше життя в поганих умовах. Тобто, умовах несприятливих… (якщо зарплата менша, аніж хочецця.. а працювати нема натхнення, і відсутній гаманець-покровитель, то умови саме несприятливі) то що ж потрібне для хорошого життя приміром, жінці? Хмм.. одні, досвідчені, або як каже колега Дмітрій, прожжонні – багато чого. Інші, легкокрилі, - що не так вже і багато. А я знаю, що апетит приходить під час обіду… якщо якось, зовсім ненавмисне, а, може, навіть дуже випадково купиш сумочку за 150 нерублів, то вже абсолютно неможливо з нею носити взуття за 80 нерублів… треба – щось дорожче сумочки. Така собі аксіома, котру знає кожна мадама, котра свою жіночу свідомість почала активно ожіночувать через ґламурненьку пресу. Там кууупа феєричних порад. І навіть трапляються статті про те, що розумні жінки теж!!! бувають!!(ну це ж треба) красивими.
Підсумовуючи вищесказане, хочу сказати, що, напевне, правий був наш філософ, коли казав, що освіта – зайва розкіш для більшості народонаселення, тим більше вища. Три класи – і вперед.. Тому що справжніх знань – нема, лінь ті знання вигризати.. а працювати, як трудились батьки, – вже не пафосно. От і виходить: ні тут, ні там.. от і з*являється натовп шалених боварі, вихованих на псевдокультурі, але зі справжніми претензіями до всього світу…