Сьогодні ти подарувала мені останні цьогорічні квіти.

І я як юнак тішуся їх осінньою позолотою і мене не лякає їх зимова сріблистість...

Спасибі, кохана!

Сумно?

Та ні – ти ж поруч...

Важко?

Так бо не разом...

А хочеш?

Хочу!

А знаєш?

Знаю!

Дзвінок телефонний...

-         Алло!

-         Це я....

Несмілим  вранішнім променем –

Гонить сумні  нічні спомини.

З краплинок холодних роси –

Дзизчанням ранковим оси.

Співом казковим десь із небес –

Птаха віщує що день воскрес.

Фото: http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=363889&ref=author

[473x650]

На своем пути домой

Помню только хорошие дни.

На своем пути домой

Помню все лучшие дни.

Я в пути домой

И буду помнить

Каждый новый день.

перевод из Enya

фото: http://astromen.narod.ru/Trawel/Kavkaz03/Kavkaz03_084.htm

Наши мечты только в этом небе - сотнями крохотных облачков и в наших сердцах - одним заветным желанием... Ибо здесь им уютно, ибо только там они могут жить...

Твоя слеза цветком нежным на нашей горе расцвела... И пусть не изменить ей окружающий мир, состояние души, но непорочность, нежность его так радует наш взор и дарит надежду!

Веселкою випий

Любов мого серця

Коли так далеко

Вуста.

І віра в надію

Яка лиш жевріє

Тоді спалахне

У очах.

             За північ. Тепла липнева ніч. Місяць пірнає у хмарках немов граючись у піджмурки з табунами зірочок. Легені жадібно вдихають прохолоду землі. Відпочиває розум - видно втома здолала його і він заснув втомившись від журливих дум.  Тай добре...

            Мене так легко не здолати вам. Не підсилу. Навіть  грізним – дeпресії і ностальгії. Ось так! Знайте – я сміятимусь навіть коли плакатимуть очі, співатиму коли сум болем рватиметься із грудей! А я такий – тому зможу! До зустрічі любове!

В осені знайшов і в ній загублю - крила що несли мене життям.

Я виріс мамо!

Моє волосся теж -

Вже вкрила

Білим сивина.

Воно само –

Без віку меж.

І навіть крила.

Дивна - дивина.

Безсилі зовсім.

Вже прийшла

Пора.

Та сил нема.

Тому не в вирій....

А там де сон...

Де спокій...

Де мрій нема...

Бррррр....

Зима....

Час надій.

Вечір швидко зникає.

Тепла ніч відкриває нам шлях до зірок.

У спокусливу мить  увісні нас чекає і палає між нами дивний світ, де немає думок.

Ми удвох лише місяць та зорі.

Легкий вітер розкидає краплі води.

Нам здавалось що наші окремії долі від початку і до кінця, від сьогодні і назавжди.

Час напевно зник вже тоді та блукає в пошуках втрачених мрій.

Наше літо незабутніх подій розчинилось в світі і немає надій.

Руки випадково вночі загубили той уривок пісні пітьми і не можуть знайти.

Нам не знайти той уривок теплого літа.

Заблукало воно та зникло вночі.

І залишило нам один промінь світла.

Десь глибока печаль у самотній душі. Все мине.

Ми  знов будемо разом і прокинеться память нагадає про все.

Запалає любов та повернеться з часом.

Тепла ніч вітер змін принесе.

Вустами в вуста.

Подихом в подих.

Поглядом надії вишукую в твоїх очах повних невимовного суму бодай краплинку радості... Марно... сподіваюсь...

Кожною клітиною свого єства відчуваю як ти борешся з пристрастю котра ось-ось досягне апогею... Марно...надіюсь...

Холоне пристрасть. Надія ледь жевріє...

Лиш любов – гаряча, шалена, незбагненна мовчазно витає між наших тіл.

Догоряє день на виднокраї. Стежка повільними кроками добігає кінця. Перша з маршрутівок вириває з моїх обіймів і відносить тебе в інший світ. У світ твого життя завершуюючи суботню казку.

Втомлені за день ноги кволо несуть тіло, втомлену життям мою душу - у невідомість, назустріч темряві. Розум намагається прогнати геть усвідомлення близької осені, по якій – зима. Холодна зима. Відчутя можливої втрати каменем на грудях. Льодяною брилою по гарячому серцю... Воно стигне, а може вмирає заради безсмертя любові.

Далеко за обрієм

Де вододіл –

Ділить мов навпіл

Мій і твій дім.

Вказує напрям

Крає хребтом

Ніби завадити

Хоче обом.

Ділить поділене

Долею вже.

В мріях лиш втілене

Та ж не чуже.

Несподівано в очах моїх
Відтінки індиго,
З подихом моєї душі
Малюють зоряне небо.
 
Тільки ніч колись дізнається
Чому небеса ніколи не показують,
Як мрії вміють
Малювати зоряне небо.
 
Хто зробив крок по небу опівночі?
Яким чином летить Дух
Небесами котрі зявилися тепер
Хто малюватиме зоряне небо.
 
Ніч принесла в снах
Тільки мрії які не втримати,
Котрі в легенді
Малюють зоряне небо.
 
Хто зробив крок по небу опівночі?
Яким чином летить Дух
Небесами котрі зявилися тепер
Хто малюватиме зоряне небо.
 
Розмістіть імя в ніч,
Котре запалить Ваше серце
І зробить темінь яскравою
Малюйте зоряне небо.
 

Хто може сказати,

куди дорога веде,

куди час тече –

тільки час.

І хто може сказати

Чи сильна любов,

Котру обрало твоє серце –

Тільки час.

І хто може сказати

Чому серце схлипує

Коли коханню тільки час.

І хто може сказати

Чому серце кричить,

Коли знаходиш свою любов –

Тільки час.

Хто може сказати

Коли дороги сходяться?

Ця любов могла би бути

В твоєму серці.

І хто може сказати

Коли день спить

Якщо завжди ніч.

Твоя бідолашна ніч

Завжди в твоєму серці.

І хто може сказати

Чи сильна любов,

Котру обрало твоє серце –

Тільки час.

Хто може сказати,

куди дорога веде,

куди час тече –

тільки час.

Хто знає – тільки час...

Хто знає – тільки час...