[480x640]Я кохаю тебе – тиждень, місяць чи рік...Все, що втрачене нами і все, що забуте повік,
відійде, не торкнувшись ні наших гарячих повік,
ні старого каміння на березі або на площі.
Все, що втрачене нами – пісок у глибинах ріки,
повертання її за невидимим знаком руки,
коли навіть слова, ще подібні на дотик м”який,
вже не мають ні значень, ні сили усе зупинити.
Я кохаю тебе, я не зможу відчути кінця.
Все, що втрачене нами – лиш обриси рук і лиця
постарілих коханців, їх майже затерплі серця...
...Але як зупинити ріку, у яку не ступити ?
Кохана! Дозволь запросити тебе на урочисте святкування 15 дня з дати боротьби з нікотином..... Зустріч як завжди... Місце теж... Ми будемо обидвоє такі нові і несподівані... Тому 29.04. як завжди о.... 10!
Ось і прийшла весна.... Втілюючи омріяні смайли в життя... Весна.... Квіти.... Сонце... Тепло усмішок... Райдуги поглядів... Любов.... котра і не зникала... Вона навіть не спала... Просто витала десь там в засніжених лісах... А тепер тут... серед осіннього листу проросла підсніжниками.... Моя любов!!!
[700x525]
| 1 квітня
субота |
нiч |
[показать] похмуро |
[показать] без суттєвих опадів |
725 | 8..9 | 94 | [показать] |
4..5 |
| ранок |
[показать] хмарно |
[показать] невеликий дощ |
727 | 7..9 | 90 | [показать] |
5..6 | |
| день |
[показать] похмуро |
[показать] без опадів |
729 | 8..10 | 83 | [показать] |
3..6 | |
| вечiр |
[показать] похмуро |
[показать] без суттєвих опадів |
729 | 7..9 | 88 | [показать] |
3..4 |
"Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух".
[302x418]
Вечір таємничий і загадковий..... в очікуванні якогось чудодійного дійства...
Щось неймовірне в душі саме в цей вечір... Саме сьогодні згадуєш приємні хвилини життя... З головою занурюєшся в милі серцю картини дитинства...
Ностальгією сповнене серце... Тільки любов випромінює душа....
Я приїду сьогодні до Вас моя Мамо! Притулюся до Вашого плеча. Мені так хочеться Вашого тепла, дотику зашкарублих рук на моїй голові. Все як в дитинстві. І ми згадуватимемо мовчки. Знаю і Ви і я, Олега, Тараса, батька – всіх рідних серцю людей. Мовчки, як колись дивитимемось на порожню тарілку і ложку, мріятимемо віруючи – вони тут, вони поряд, вони пробують з нами кутю. Разом заспіваємо отієї тужливої колядки допоки дзвони не покличуть нас до храму, голосячи про початок нового дня – Дня Рождества Христового!
Христос Рождається говорю сьогодні я Вам і відповідь Ваша так мила – Славімо його! Здоровя Вам і Віри, Надії, Любові!
Нема бажань. Нема чого втрачати.
Лише дивлюсь, як в муках на хресті
Моя конає мрія розіп`ята –
Уже не збутись їй, не розцвісти.
Нема втіх. Немає снів. Немає
Нічого, тільки біль і гіркота,
Та присмак сліз, що груди розтинає,
З душі майструє чистого листа.
Нема тепла. Сповиті дні туманом,
А ночі повні жахів та примар,
І став мій світ безмежним океаном,
Де замість хвиль свинцева важкість хмар.
А замість мрій – якість істоти хворі
Зійшлись в танку спотворених оман...
Не в тім біда, що холодно надворі,
Біда у тім, що на душі зима.
В твоїх очах ті потойбічні сни,
Спливають знову сяйвом мерехтливим,
Вони сумні і сповнені весни,
Затінені густим війчатим дивом.
В твоїх вустах слова, неначе мед,
Вони гірчать, та солодко їх пити,
І щось співає вітру очерет,
Так, як співало влітку стигле жито.
А пальці рук - мов пестощі живі,
Цілую їх причастя таємниче,
Я заблукала знов у сон-траві,
Я в ній живу, бо ти мене не кличеш.
Кажу собі: іди і не гріши,
Та болем цим напоєна до краю,
Всі спалахи самотньої душі
Я в небесах очей твоїх шукаю.
Мені приснилось уночі
Маленьке сіре слоненятко.
Воно сиділо на печі.
Ловило посмішки в горнятку.
Долину виткану з трав вигаптую ромашками.
Розстелю до сонця хай квітне нашими мріями.
Поміж плетива мрій сумний спів пташок.
Вигнати? У вирій?
Та ні! Співати разом веселої!
Поміж нами відстані
Поміж нами сум....
Днів грудневих - відчаєм
Криком рваних струн...
Я не знаю, хто ти, звідки ти,
із яких прийшла країв —
дні грудневі стануть свідками
серед скошених полів.
Я не знаю, де кінчається
спраглий дотик уст і рук,
де глибинно починається
щастя радості і мук.
Нерозгублено, зачаєно
щось у серці бережу,
посміхаюсь неприкаяно
і нічого не кажу…
[700x525]
Осінь.
Полетіли брови в теплий вирій,
і в чорних водах твоїх очей
заходить сонце.
Зостануться спомини — в поля, і лісу, і саду.
Зостануться спомини — у перелітних птахів…
Усі ми програєм колись. Діждемось листопаду
для мрій, для натхнення і для поетичних рядків.
Ви плачте, маестро, хай дощ ваші сльози змиває,
Хай буде вам гірко, хай вечір ваш буде сумним.
Безсмертя?.. Останній листок із тополі злітає —
й ніякого сліду в повітрі не видно за ним…
[700x525]
Осінь золотистим листям, що стелиться нам до ніг – йде в листопад. В місяць, котрий так і віє подихом ностальгії і тимчасової розлуки. Сумно? Так! Але прошу, благаю... Давай усмішками і надією, чеканням і мрією даруватимемо одне одному – весну. Моя веснянко чарівна!
Я знав... Я вірив... Я чекав... Спасибі... за світлини! Цьомммммка!