„... Не думай про померлих, дай спокій тим, що відійшли. Їм хотілося б, щоб ти згадував їхні обличчя, слова – завдяки твоїм спогадам вони можуть існувати знову. Вони без угаву шепочуть з-за савану смерті, приглушуючи спогадами твій власний внутрішній голос. Будь обережним, це можуть бути справжні дибуки, вампіри, які відбирають тобі життя, аби жити твоїм часом. Вони відбирають не для них створений час. Вони вже померли. Вони годуються часом, скупо покришеним на години і дні для нас, живих, вони, котрі перебувають у вічності...”
Мануела Гретковська „Метафізичне кабаре”
Вискочив з промерзлої "трійки" на розвороті біля "Супутника". Ковзанка під ногами дратувала. Доводила до німого й тупого відчаю, заважаючи думати, вимагаючи уваги. А хотілося дивитися не під вичовгані і порепані шкари а в небо. Воно було адекватнішим меті. Воно було сірезним і низьким, але нерівномірно - з якимись білими натяками на розриви у хмарах і далі - помережане темно-сивими, вагітними снігом клаптями. Цілком жалобне небо. Під яким дуже доречно простувати на відвідини мертвого друга....
Чому кажу, що погода була адекватніша – бо у перші відвідини того, що ліг найдалі, стояв погідний літній день. І того дня свіжий прохолодний ранок за трохи більше години, поки чимчикував дивлячись у скоцюрблену спину його батька перетворився у задушливе бензиново-смітникове жахіття, а коли вже запхалися у електрочортопхайку №3 – то саме був момент зімліти. Бо не дихати ж цією дикою сумішшю тілесних випарів, перегару, відрижок. І коли трамвай відкрив на кінцевій свої мокрі від спітнілих спин „гармошкі” – саме час був вдячно помолитися, що дожив. Але його старий якось... ні не енергійно, а радше істерично-квапливо летів далі, мало не бігцем (можливо просто тому, що знав скільки доведеться йти)...
Це відклалося вже десь у підсвідомості і, не виключаю, крадькома керує моїми вчинками. Кількох разів, коли на цю закономірність звернув увагу (скільки разів прогавив - лихий його зна), вистачило, щоб почати несвідомо (на усвідомлення залежності теж пішов час) провокувати її. Мдя-а, щось туманно виходить. Тоді до суті: коли живеш без виразних домінант чи акцентів (можливо не надто адекватні слова, але зараз нічого кращого на думку не спадає) то й особливих пропозицій доля не підносить. І навпаки: щойно ти рішуче скажеш собі - досить киснути скурвийсину ! Всьо для фронта і пабєди! - та ще й чітко вкажеш місцезнаходження "фронта" і параметри "пабєди" як хтось-десь-там-високо (просто-таки бачу цю глузливу посмішку) вирішує: а підкинемо-но ми тобі, голубе, ситуацію вибору... Або й цілий калейдоскоп можливостей. Будете сміятися, але це стосується не лише побуту чи роботи - але й особистого життя. Тільки но скажеш собі - досить гробити літа немолодії на цю безглузду лялю чи кралю, як з боку лялі чи кралі тобі відвантажують такі аванси, що страх бере (ну перегинаю трошки, ясна річ, в цілях самореклами).[показать]Дивні діла твої... DESTINY!
[165x299]Нєрвішкі шалят... Досі не збагну - навіщо мені "увесь оцей джаз". Чогось сумно. Годинами. Відчуття: наче тебе везуть швидкісним автобаном у якесь "світле майбутнє", минаючи роздоріжжя, з якого у невідь-куди побігла стороною, виблискуючи багном, стежка твого "темного щастя". Цього достатньо щоб зрозуміти - оте "світле" - не твоє. Але на автобані рідко бувають з'їзди на другорядні дороги. Коли наступний? І чи не виявиться він лише розв'язкою, покрутившись по якій можна вискочити тільки на інший автобан... Чужий автобан.
Багато слів на підтримку. "Давай!" "Вже добре, а решта - прийде з досвідом..." "Я з тобою..." "Можеш розраховувати..." "Тримаю кулаки...". Зігрівають. Звісно зігрівають! Але... достоту як у Горіна:
- я люблю тебя, Карл!..
- не то, Марта, не то!...
І жодна не вигукне " вони підклали вогкий порох!"
Можливо врешті переконаєшся, старий прутню, що жоден з тебе барон. А просто герр Мюллер. Шанована людина. Корисний член суспільства. Достатньо доброчесний та лицемірний, щоб за твою пам'ять кілька разів випили. А отже - починай розводити квіти чи якусь городину і вчися знаходити в цьому втіху.
Настрій у цю мить - графіня ізмєнівшимся ліцом бєжит пруду тчк
В навушниках лабає - ГАЙДАМАКИ "Немає хліба - співай"