Один эксперимент, который, возможно, описывает нашу жизнь точнее, чем мы думаем.
В стеклянную банку сажают блох. Эти крошечные создания способны прыгать до метра в высоту —
в сотни раз выше собственного роста. Но банку закрывают крышкой.
Блохи продолжают прыгать — снова и снова, ударяясь о преграду.
Они не понимают, почему больше не могут выбраться.
И вскоре… адаптируются.
Через несколько дней крышку снимают. Пространство открыто.
Свобода вернулась. Но блохи больше не пытаются выпрыгнуть.
Они прыгают только до прежнего уровня крышки — не выше.
Они даже не пробуют. Для них свободы больше не существует.
Их прежний опыт стал их реальностью. Навсегда.
«Сорвало крышу и оттуда начали вылетать…»
Marc Chagall | La Promenade, 1917
«Отпустите тех, кто не готов вас любить»...
«Отпустите людей, которые не готовы вас любить. Это самое трудное, что вам придется сделать в своей жизни, но и самое важное. Перестаньте вести тяжелые разговоры с людьми, которые не хотят перемен.
Максиміліан Волошин –
поет, перекладач, пейзажист, мистецький та літературний критик
Свої клекітливі пристрасті уміло переносив у віршовані рядки та фарбами на полотно. Його вірші барвисті, насичені яскравими колірними епітетами й образністю, тоді як акварельні пейзажі схожі на лаконічні й точні вірші. Література та живопис Волошина нагадують твори майстрів традиційного японського образотворчого мистецтва.
Максиміліан Волошин, портрет роботи українського маляра Олександра Якимченка, Париж, 1902 р.
Максиміліан народився 28 травня 1877 року в Києві. Невдовзі після народження сина, мати покинула батька хлопчика. Вольова жінка із залізним характером намагалася виростити дитину з такими ж рисами, проте їй того не вдалося – син ріс миролюбним, чуйним і приязним. Коли вони замешкали в Коктебелі на півдні Криму, мати навіть наймала місцевих розбишак, щоб вони провокували 16-літнього юнака на бійки, та все дарма. Мрійливий, завжди з книжками, захоплений красою кримської природи, він жив у своєму світі. У гімназії хлопець залишався по декілька років в одному класі, жінка тим не переймалася. Навіть вчитель говорив, що навчити такого ідіота хоч чому-небудь не під сили нікому. Але за півроку, на похороні того ж самого викладача, Максиміліан декламував свої чудові вірші.
"Я не призываю к замене государства библиотекой, но я не сомневаюсь, что выбирай мы властителей на основании их читательского опыта, а не на основании их политических программ, на Земле было бы меньше горя."
Иосиф Александрович Бродский /из Нобелевской лекции/
Настрій - як ця пісня. Писвячується ЗСУ та всьому народу України.
Тая Найденко / Фото из личного архива
Вы запасали гречку и масло,
Мы запасали — свет.
Взвыли сирены, солнце погасло,
Разве темно нам? Нет.
Вы запасали хлам и билеты,
Шубы, носки, бухло.
Мы запасали южное лето,
Нам и сейчас тепло.
Вы запасали бомбы и пули,
Братскую, сука, тьму.
Мы запасались смехом — а хули
Плакать в родном дому?
Вы запасали ложные стены —
Русский язык, Донбасс…
Мы запасали то, что мгновенно
Объединяет нас.
«Мы Украина!» — главное кредо,
Каждый сейчас в строю.
Не запасли мы только Победы.
Значит — возьмём в бою.
Автор: Тая Найденко, Одесса
Этот художник жил почти 200 лет назад
и время было безжалостно к его работам.
И даже саму память о нем время не пощадило.
Французский художник Leo Louppe.
Сегодня известна только дата его рождения – 1869 год.
Остались имя и фамилия. Да несколько натюрмортов...
а
Слово, що веде крізь покоління: Ліна Костенко
А й правда — крилатим ґрунту не треба.
Землі немає — то буде небо.
Немає поля — то буде воля.
Немає пари — то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина?
А що ж людина? Живе на землі.
Сама не літає. А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Ліна Костенко — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), ордена Почесного легіону (2022). Вона була однією з перших і найпомітніших у плеяді молодих українських поетів, які виступили на рубежі 50—60-х років.