Офицерский корпус любой страны по умолчанию, — это элита: считалось, что само слово «офицер» предполагает целый комплекс лучших человеческих качеств: честность, храбрость, уважение к врагам, сострадание, неприятие подлости и лицемерия и многое другое.

В свои лучшие времена офицеры не могли себе представить, как можно совершить подлый бесчестный поступок — это позорило всю армию. Совершивший его — стрелялся, чтобы на его семью не легло пятно позора. Что мы видим сейчас? «Офицеры» путинской армии — это просто сборище ублюдков, насильников и воров...

Олена Косінська і її твір «За живе»

«Пошкоджені осколками, промовисті»
Картини на ящиках від боєприпасів малює художниця з Мурованих Куриловець Олена Косінська. Їх майстрині привезли місцеві волонтери. Олена Косінська малювати почала з п'яти років. Навчалась в художній школі, здобула академічну освіту. Тепер малювати на дереві — то її найулюбленіше заняття. Писати на дошках олійними фарбами почала з юності.

— Якось в мами в селі знайшла дощечки дерев’яні, — розповідає художниця.— Коли їх довго розглядаєш, відчуваєш їх фактуру, вони самі підказують образи, що на них малювати. Так з'явилася перша моя робота. Думала, що винайшла авторську техніку. Але потім побачила в інтернеті, що люди на дереві давно малюють. Але це мене не зупинило, я не полишила свого захоплення.

Київ, серпень 2022 / Уніан

В Україні 9 березня відзначили 209-й День народження Тараса Шевченка, видатного поета, художника та символу незламності. Річницю затьмарила масована російська ракетна атака, але навіть в такі часи українці пригадують "Борітеся - побороте" Шевченка та інші його слова, що надихають триматися.

"У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину"

Це рядки з сатиричної поеми "Сон" Шевченка, яку він написав 180 років тому про російську імперію, й схоже на те, що через 100-ліття мало що змінилося. Цього року Шевченко постійно був поруч із нами. Майже в кожному українському місті є пам'ятники цьому поету, і багато з них минулого року стали свідками ракетних обстрілів, затримання і вбивств, окупації та масштабних руйнувань.

Шолом-Алейхем. Одним із найулюбленіших і голослівних тверджень російської пропаганди, як і загалом пропаганди будь-яких антиукраїнських сил, є теза про наявність історичного конфлікту між українцями і євреями та про буцімто “вроджений” антисемітизм українців. Мовляв, протягом цілих століть українське населення відчувало справжню ненависть до своїх сусідів-євреїв, і за найменшої слушної нагоди починало проти них війну на винищення.

Ми не будемо зараз розповідати, натомість, про російський антисемітизм і про те, що робили з євреями російські чорносотенці на початку XX століття. Ми розкажемо про письменника, який своїм життям і своєю творчістю переконливо доводив – українці і євреї можуть жити пліч-о-пліч у мирі та злагоді, на засадах взаємоповаги і взаємодопомоги. Не випадково псевдонім, обраний цим всесвітньо відомим майстром слова, у перекладі з їдиш означає “мир вам”.

Фото давніше, зараз я товстий і неголений

Сьогодні багато письменників і письменниць замість ручки і клавіатури тримають у руках зброю. Дехто вже віддав за Україну своє життя. Але знаю, що всі, хто не на фронті, також постійно воюють проти ворога. Бо слово — також зброя. Іноді — продуктивніша за кулемет.

Тож найщиріше вітаю усіх із Всесвітнім днем письменника!
Так тримати! Ми переможемо!!!

Чого у Олега Скрипки ніхто ніколи не забере – так це сміливості говорити те, що він насправді думає. От як є! Його позиція завжди була принциповою щодо української мови та культури, за це його критикували, створювали скандальні інформприводи, але завжди він стояв на своєму: український артист може бути тільки україномовним.

Уривок з інтерв'ю Олега Скрипки KP.UA:
- Найбільш дискусійне питання навіть сьогодні – це мова. Ми чуємо, як хтось не може говорити українською, як йому важко чи свідомо не бажає цього. Хоча, думаю, коли хтось каже, що важко, це свідоме небажання говорити українською. Ви, як людина, яка росла у росії, яка приїхала російськомовним у російськомовний Київ, як усвідомили, що все - буду розмовляти українською?

Чому вони нас ненавидять?!
Відповідь на це дав Андре Моруа:
«Мерз0тниkи завжди беруть гору над порядними людьми тому,
що вони поводяться з порядними людьми як із мерз0тник@ми,
а порядні люди поводяться з мерз0тниk@ми як із порядними людьми.
Нерозумний не любить розумного,
неосвічений – освіченого,
невихований –вихованого і т.д.

І все це прикриваючись якою-небудь фразою:
"Я людина проста ...", "я не люблю мудрувань",
"я прожив своє життя і без цього", "все це від лукавого" і т.д.
А в душі – нен@висть, з@здрість, почуття власної неп0вн0цінності».

🖊 «Ви все життя будете зустрічати людей, про яких із подивом скажете:
"За що він мене не злюбив?
Я ж йому нічого не зробив".
Помиляєтеся!
Ви нанесли йому найтяжчу образу:
ви – живе заперечення його гнил0ї натури».

У 1936-му художник із Галичини Олександр Климко зобразив на полотні події 1918 року, відомі як бій під Крутами. Тоді кілька сотень українських курсантів і студентів протистояли майже 4000-й більшовицькій армії та стримали наступ на Київ. Львівський художник яскраво показав бій між молодими українцями, які свідомо приймають смерть, і червоноармійцями. Для своєї роботи митець обрав олійні фарби. Епізод змалював із книги історика Володимира Яніва “Бій під Крутами”. Розмір полотна – 320×170 сантиметрів. Про картину відомо небагато. За словами історика Ореста Круковського, у 1938-му її передав до Музею історично-воєнних пам’яток у Львові майбутній історик Володимир Трембіцький. В експозиції музею полотно перебувало рік.

Рамочка от Natali Komjati

Василь Стус — поет світового рівня, літературознавець, перекладач Рільке і Ґете та один з найвідоміших українських політв’язнів, чиє ім’я є символом правди й незламності українського духу в часи радянської тоталітарної машини.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області у селянській родині. Він був четвертою дитиною в сім’ї. У 1939 році батьки — Семен Дем’янович та Їлина Яківна переселилися в місто Сталіно (нині — окупований Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. У 1944−1954 роках Василь навчався в Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Потому вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці.