Автор: Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК
З 1349 по 1939 рік єврейський кагал Львова був бізнес-інкубатором. В жодній іншій країні Європи не було зафіксовано аналогічних за своєю толерантністю щодо євреїв правових актів
Автор: Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК
Адрес статьи: http://kontrakty.com.ua/show/rus/article/44/09200810098.html
Прочесть её на украинском можно тут
Сто лет назад рентабельность электроэнергетики во Львове даже при одном потребителе зашкаливала за 100%
Знакомая дала ссылку... утверждает, что сама была свидетельницей этого. По выходным, на Площади Рынок пары танцуют танго!
посмотреть остальные фото можно здесь
Джерело: Український дiловий тижневик "Контракти" / № 30 вiд 23-07-2007
Як завдяки грекам середньовічний Львів став міжнародним діловим центром
[показать]Коли в негоду, за стрімких поривів вітру, випаде опинитися біля гробівця непомітних в історії Розалії та Ванди Замойських — матері та доньки, трагічно загиблих 1902 року, — можна почути, як у цьому герметично зачиненому, одному з найбагатших гробівців на Личаківському цвинтарі у Львові дзвенять ланцюги, на яких підвішені труни. Розповідають, віка у трун кришталеві, крізь них можна побачити абсолютно не зачеплених тлінню Розалію та Ванду Замойських, на щоках яких пробивається рум’янець. Щоправда, значно рідше розповідають також інше: як кілька десятків років тому люди в міліцейських кашкетах відчиняли гробницю, й останки Замойських були вивезені на перепоховання.
Йому не вдалося протистояти вибрикам тодішньої системи і Львів залишився без Андруховича. Згодом місто отримало від нього реверанс у вигляді есе «Львів - місто-корабель». Оду вуличкам та кам'яницям львів'яни навперебій приписували собі, допоки він не зізнався у «Малій інтимній урбаністиці», що у Львові на початку 80-х «студенти університету всім своїм виглядом, рівнем спілкування і побутом нагадували радше вихованців якогось імбецильного петеу. А так звана національна інтелігенція демонструвала чудеса вірнопідданства й сервілізму, цілу свою українськість сублімуючи в розгодовані візії та вишивані сорочки...».
Про свою таємницю та теперішнє сприйняття Львова письменник Юрій Андрухович розповів у ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.
Сонцеликий
життєтворний
дивобризний
розбещений поглядами
але уцнотливлений історією
довгоногий
часом манірно-панянковий
ріднотний
Він ллється
Всотується
Затікає у закапелки
Змінює склад крові на каву
Він до і після
Він посеред , крізь, над, під...
Він понад ...
Львів понад усе.
Лемків Львів народився разом із Лемком ще в 1951 році. Сьогодні його Львів обважнілий від спогадів,
настояний, випещений, досвідчений.
Мешканки Львова – звабливі дівиці.
Чари львів’янок скрізь добре знані.
Як закружляють при музиці в танці –
Мов мерехтіє ясна плетениця.
Тут рожі, лілеї, конвалії ясні,
Що взір проясняють і лиця запалюють.
Хай навіть ти лицар, у лати закутий,
Кіпрська Венера, пані звитяжна,
Амура стріли не дасть оминути,
Серце твоє він протне легковажно.
Затямте, з усеньких усюдів панове:
Амур прислуговує паннам у Львові
Філіпо Каллімах Буонакорсі
Львівська громада поєднувала специфіку різних рас і народів, їхні чесноти і їхні вади, що відображалося на зовнішності, характері і темпераменті львів’янок. Коментарів на адресу львівського жіноцтва маємо вдосталь. Давали їх як місцеві мужі, так і чужинці, яких доля закидала до міста Лева. Дещо в’їдливо на початку XVII ст. писав про представниць багатокультурного міста Йоган Альнпех – бургомістр та автор першого опису Львова (див. Журнал Ї «Genius loci», 2004): «Серед вірменок дівчата є вперті, зі смуглявими обличчями, жінки трохи присадкуваті, на старість ядучі». Про русинок писав, що «дівчата блідолиці і балакучі, жінки зухвалі, на старість пиячки». У подібних, инколи зухвалих зауваженнях, чітко проступає ставлення автора-католика до «схизмацьких» громад тогочасного Львова.
Львів кінця XVIII ст. поринає у вир товариських втіх і забав. Кульмінацією були знамениті львівські контракти, що припадали на січень-лютий.
Колоритні спогади про товариські забави львів’ян залишив їх учасник Ян Дуклян Охотскі. Описуючи з’їзд на львівські контракти він згадував, що «жінки з великого патріотизму безоглядно заводили романи, міняли коханців, уривали собі прихильників, трактували одних як лакеїв, инших – як найманців. Чоловіки їхні навзаєм допускалися невірности без кінця. А коли жінки обдаровували свої коханців, усім, що мали, чоловіки в запалі кидалися в обійми невідомо яких жінок, які їм в тій хвилі подобались».
[100x]Зруйновано стару будову, усунено також «багаті крами» і всі доми, що були посередині Ринку, і на це місце виставлено нову ратушу у теперішньому виді, з 9 салями, 156 кімнатами, з вежею, яка мала наверху невелику баню. Ратушу посвячено 1835 р. Але недовго стояла вона в цілості. В 1848 р. під час революції, що охопила Австрійську державу, поляки спробували опанувати Львів. Ринок зайняла польська національна гвардія. Але австрійські власті вирішили придушити революцію.
[100x]Дня 2 листопада 1848 р. артилерія, що стояла коло палати латинського архієпископа, на площах Каструм (Низький Замок), Стрілецькій (Данила Галицького), Галицькій і Марійській (пл. А.Міцкевича), почала обстрілювати Ринок. На ратуші почалася пожежа – вежа стала в огні, як величезний смолоскип, баня з тріскотом упала, з нею годинник і ратушеві дзвони. Згоріли також дахи і частина поверхів ратуші, а в них реєстратура, частина архіву і різні старовинні пам'ятки минувшини Львова. В 1851 р. відбудовано ратушу, але вежу полишено без бані, без закінчення, у вигляді величезного комина висотою 65 м. У ратуші серед міських установ міститься також архів Львова з багатою збіркою актів до історії міста. Львівська ратуша має широку і різнорідну історію. Як каже переказ, першу будову поставив тут князь Володислав Опольський, що в 1372-1378 рр. заряджував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу є з 1381 р. Будинок був, мабуть, мурований, вежа довгі часи була дерев'яною. Ратушу перебудовано в 1491 р., потім вежа горіла двічі, 1527 і 1571 рр.; була перебудована 1619 р.; так само й інші частини ратуші змінювалися і розширювалися протягом століть. На початку XIX ст. стара ратуша складалася з кількох будинків, фронтом обернених до полудня. Середній будинок був найстарший, своїми основами сягав до початків міста; направо і наліво були пізніші прибудови. Головний вхід був у лівім крилі. Вели до нього широкі сходи і нівколиста брама, оперта на сталевих стовпах; за нею був передсінок і сіни, з яких ішли кам'яні сходи на поверхи. Найбільш величавою салею будинку була кімната «панів» або «консулярна». Тут збиралася міська рада. До ради належали найбагатші міщани, «патриціят» міста, самі католики, німці і поляки. Вони правили містом без огляду на опір біднішого населення. Ставропігійське братство від імені української громади довгі роки вело процес з містом, щоби українців допущено до ради. Аж в кінці 1745 р. процес закінчився щасливо і до міської ради увійшов перший українець Юрій Коцій.

Найстарший вид міста початку XVII ст. Рисував італійський інженер Аврелій Пассароті. Репродукція з книги: Bruin et Hogenberg: Civitates orbis terrarum, Coloniae 1597 — 1618. Т. IV, 49
Львів завдячує свій початок галицько-володимирському королеві Данилові. Щоби захистити свою державу від татар, Данило в різних місцях Галичини, Волині й Холмщини ставив кріпкі замки, городи. Так і на узгір'ях, над низиною ріки Полтви поставив город (замок) і назвав його Львовом, від імені молодшого сина Льва. Першу згадку про наше місто подає Галицько-Волинський літопис з нагоди пожежі Холма під 1259 р.: «Таке було полум'я, що з усеї землі, бачено заграву, що й зо Львова дивлячися бачили по полях белзьких, задля горіння сильного полум'я» (літопис не має докладних дат, і 1259 р. не є певний; проф. М. Грушевський кладе цю вістку на 1255 р.).
Так виглядав Високий Замок у половині XVII ст.
Польський король Казимир, опанувавши Львовом, почав на цій горі ставити оборонний замок. Необхідність перенести укріплення з Княжої гори на інше місце була викликана, можливо, двома причинами: перша - з поширенням пороху змінилися способи оборони й треба було для замку знайти місце недоступніше; друга - Казимир рівночасно будував нове місто при замку і хотів мати для нього оборонну твердиню. Будову замку розпочато, за переказами, 1362 р. Замок будувався довгий час і пізніше зазнав не раз різних змін і перебудов. Замок називали Високим від його високого положення і для відрізнення від другого замку в місті, що звався Низьким (де тепер Скарбківський театр - театр ім. М. Заньковецької).