Это просто стыд и срам, что не только я, но и многие мои знакомые в дни массовых мероприятий в городе стараются как максимум - уехать подальше, а как минимум - сидеть дома и не высовываться.
И дело не в "понаехавших", не в шуме, пьяных и битом стекле под ногами.
Когда на хрупкую барышню-фотографа милые детишечки, радующиеся тому, что родители оставили их дома одних, "роняют" огромный арсеновский пакет с водой, то кроме недоумения возникает ещё и ярость. Потому что деткам по 13-14 лет, они не дети, они - подростки, физику им уже преподавать начали, сколько будет весить пять кило воды с высоты нескольких этажей, они могут и догадаться.
Понятно, что никаких последствий для подростающих граждан, которые потом и нассать в подъезде смогут, и мусор мимо урны, и старику или беременной место в трамвае не уступят, а может и покрепче что учудят... и я, как психолог, конечно же против физических наказаний... но порой надо именно по жопе пройтись ремнём или дать конкретный подзатыльник, один раз, хорошенько, но будет достаточно. Боль очень чудно фиксирует воспоминания. Это не просто нежелательное поведение - оно недопустимо. Человек мог не только промокнуть и остаться без техники. человек мог получить перелом шеи! И что из них выростет, мммм... не из всех, я уверена, что придумал и реализовал только кто-то один.
А почему я это пишу, да потому что несколько лет назад на Обливной понедельник я шла домой, явно не девочка школьного возраста, явно не крошечная Дюймовочка, я несла тяжелую сумку, на улице было холодно, а на мне была куртка на меху. Проходящий мимо пацанёнок счёл своим религиозным долгом со всего размаху дать мне по голове кульком с водой. Пара выбитых пальцев, сотрясение мозга и, как следствие, рентгены были мне обеспечены.
С тех пор в понедельник после Пасхи я сижу дома... На день города - однозначно не в центре... Восхитительно, не правда ли?
Это цитата сообщения bjernhona Оригинальное сообщение
За 150 и 600 гривен нам предлагают:
Мне кажется вреда будет больше, чем пользы
Это цитата сообщения noel_ja Оригинальное сообщение
Львов...
31 марта ездила с дочкой и ребятами из ее класса во Львов. Все счастливы и довольны несмотря на то, что на ногах пришлось провести 17 часов, что для нынешних 15-летних оказалось испытанием))
Впечатлений масса, но если попробовать передать их кратко, то "Львов-это чудо, с которым стоит познакомиться лично"))) "Лично" потому что что бы вы ни читали или ни слышали о Львове на самом деле окажется не совсем тем, что вы увидете сами, потому что у Львова в запасе два сюрприза для каждого приезжающего.
Первый сюрприз Львова специально для вас... специально для вас город покажет вам что-то такое, что потом будет связано для вас со Львовом. Когда по приезде со Львова ребятня выставила фото города в Контакте, то у каждого было свое название альбома начиналось со слов "Львов - это город", а дальше шли разные определения - те, которые Львов придумал для них сам)))
Второй - (общий для всех) заключается он в том, что город ломает массу стереотипов. Начну с самых неприятных:
- Первый и, пожалуй, главный стереотип о том, что на русском языке там говорить нельзя... Не знаю как было когда-то, но сейчас я пишу о том, что видела сейчас... Так вот, на руском языке говорить действительно нельзя... но исключительно в том случае, если вы хотите, что бы вам ответили на украинском, английском или польском , например)) У жителей Львова есть очень странная манера говорить с собеседниками на том языке, на котором к ним обратились, поэтому почти нет надежды на то, что если вы заговорите на русском, вам ответят на каком-то другом языке)))
- Второй - что если вам и ответят на русском, то обязательно куда-то пошлют. Послать-то пошлют, но не куда-то, а именно туда, куда вам надо добраться. Причем многое будет зависеть от того, как именно будет сформулирован вопрос: если вы спросите "Как пройти?"- вам ответят быстро и четко, если "Как лучше пойти?", то готовьтесь к перечню вариантов)))
- Третий уже по-проще: что русский язык используют во Львове исключительно как средство общения с "русскоязычными" туристами. Приблизительно к обеду нам с ребятами надоело обращать внимание на всех, кто говорит на русском. Конечно я совру, если скажу, что во Львове русский везде и всюду, но тем не менее на русском горожане говорят. Первый раз "русскоговорящего" львовянина мы встретили, когда утром пережидали дождик у входа в ратушу (там располагаются городские власти) Люди шли на работу и здоровались с коллегами, стоящими у входа, и на русском тоже.
- Четвертый: что если говорят "кофе", то подразумевают "Бразилия". Вот тут вам точно врут самым наглым образом!) Я не знаю как кофе со Львова попал в Бразилию, но...)))) Кофе во Львове действительно неповторим)) В этом городе по сути культ кофе: кафе, кафешки, кафешечки. Они отличаются статусом, интерьерами, стоимостью, но кофе везде очень вкусный.
Можно добавить еще многое, но я остановлюсь на этом)) Собственно, пост этот - рассказ о Львове в журнале интернет-путешествий. В предисловии я собиралась написать буквально пару слов: о том, откуда взят текст, что синим выделены собственные дополнения или уточнения и что фото я повставляла в рассказ другие(лучшего качества), но " тут Остапа понесло".... ну понесло, так понесло, и все же большую часть своих впечатлений я оставлю на другой раз...
Это цитата сообщения Дайтека Оригинальное сообщение
Вибачте за оффтоп... однак..... ПОМОГИТЕ!!!! СРОЧНО!!!! Ищу!
ПОМОГИТЕ!!!!
Афганистан 1987-89 гг. 56 Бригада - ДШБ
Ищу этих Людей!!!
1. Иван Кульвановский,
2. Пётр Антипец,
3. Борис Бойдарбеков,
4. Андрей Синицин,
5. Коля Расторгуев (не путать с певцом),
6. Казаков Александр!!!!
Все кто можете процитируйте сообщение, срочно нужно найти этих людей или любую информацию о них!!!
Это очень ВАЖНО!!!!
Ігор Кутернога
Станіслав Скарбек: авантюрист і меценат
Засновником театру у Львові (тепер – будинок театру ім. Марії Заньковецької) був відомий землевласник і меценат Станіслав Скарбек. Найдивніші викрутаси долі відчула на собі ця непересічна людина, яку вважали протектором львівської Мельпомени, а також сиріт та убогих.
Станіслав Скарбек народився 20 листопада 1780 р. у селі Обертин біля Коломиї. Батько його – Ян Скарбек – із графського роду гербу Абданк, мати Тереза – з родини графів Бєльскіх. У ранньому дитинстві Станіслав осиротів. Після пологів померла мати, а через 4 роки – батько. Він виховувався разом зі старшим братом Ігнацієм у домі тітки – графині Жевускої, енергійної жінки, яка сама управляла величезним маєтком. До 1800 р. Станіслав навчався у Львові.
Після смерті тітки у 1802 Станіслав з посеред великої родової спадщини дістав ще й маєток Бжоздовці. Але багатому молодому землевласнику нудно було в провінції, тож залишає родове гніздо і їде до Відня, де провадить активне товариське життя. У австрійській столиці він вперше захоплюється театром, любов до якого збереже назавжди. Віденський брук і театральні підмостки поглинуть врешті не тільки його юні роки, але й чисельні маєтки, що один за одним спродавались і йшли на оплату Dolce Vita.
До 1809 р. зі всіх успадкованих земель у володінні молодого Скарбка залишається тільки Рожнятівщина (містечко з 14 селами) і борги по вуха. Коли фінансова катастрофа нависла зі всією очевидністю, граф усамітнюється у Нусдорфі під Віднем, де мав палацик, звідки спогадами обіймає утрачену фортуну і обдумує, як врятувати останнє. Важко передбачити, як би все скінчилося, якби не несподіваний подарунок долі: надходить лист від Верлеґера, довіреного жида з Рожнятова, в якому той інформує, що відкрив багаті поклади залізної руди і просить дозволу на їх видобування. Потопаючий граф схопився б і за очеретину. Зворотною ж поштою відсилає жидові скромну суму грошей та необмежені повноваження. Жид спроваджує гірників, будує печі, знаходить збут і грошенята пливуть струмками, до ще донедавна порожньої каси. З відновленим достатком повертається і шляхетська фантазія. Навчений, однак, гірким досвідом, Скарбек стає дещо ощадливішим і врешті міняє австрійську столицю на менш дорогий, але не менш веселий Львів з його бурхливим товариським життям.
У 1814 р. Скарбек знайомиться із Софією Яблоновскою – п’ятнадцятирічною надзвичайно вродливою панянкою, і закохується нестямно. Конкурентів – тьма, різниця у віці – суттєва (Станіславу тоді йшов вже 35-й), але володіючи принадами великосвітського блиску і наполегливістю він таки домагається свого, а легковажність 15-річного дівчатка полегшила справу.
Зіграла свою роль і магнатська безшабашність графа. Шляхта дає складковий бал для неаполітанської королеви Кароліни, яка, рятуючись від політичних переслідувань, певний час бавить у Львові. Номінальний господар балу – Скарбек. Вже саме приготування стало неабиякою товариською подією. Королева прибула. Десятки пар стають до першого полонезу – оркестр завзято мовчить. Скарбек, який має відкрити бал, десь пропав. Горда королева хмурить брови. Усі присутні ніяковіють. Аж ось входить Скарбек і подає руку ... Софії Яблоновскій, труби і барабани гримлять на її честь. А королева... а королева з посмішкою пускається в танок. Вона, що сама високо цінувала красу, вибачила прокол в етикеті й виявила істинно королівську великодушність.
Наскільки сорокалітній чоловік може бути добрим для молоденької дружини, настільки був таким Скарбек. Кожне її бажання відгадував і сповнював, а вона навзаєм за таку запопадливість повинна була толєрувати і його хворобливе прагнення до збільшення маєтку, потребу руху і змін. Жага багатства штовхала його до найдивніших ідей і шляхів їх втілення. Він орендує пропінацію спирту в кількох місцях нараз, розпочинає будувати кількадесят кілометрів дороги, сорока возами по три воли возить до Львова паливо, накупляє масу маєтків і добровільно влазить у борги. От тоді і коштовності Софії, а часом карети і навіть кухонне срібло йшли в заставу, тоді сам у спорожнілому домі розважав і заспокоював свою красуню-дружину, а часом лягав у ліжко і тижнями лежав лицем до стіни, бувало раптово знаходив якийсь спосіб виходу зі скрути, платив борги, викупляв застави, приймав гостей, давав обіди і вечері. Виходячи з дому, руками набивав капелюх пачками зім’ятих банкнотів і повертався обвішаний всім, що знаходив для дружини по складах і крамницях. Цілими сувоями замовляв тканини, кілограмами – біжутерію з Відня, а засипавши тим свою пташку, знову пускався карколомом за мамоною.
Одного разу, без гроша в кишені, позичивши гроші у тітчиного брата генерала Каліновского купує Дроговизький ключ сіл і зобов’язується збудувати в ньому за рік стайні для скакових
Автор: Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК
Джерело: http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/9953/0420089953.html
Коли ризикові бізнес-проекти графа Станіслава Скарбека втрачали економічне підгрунтя, йому допомагала фортуна
 [показать] |
|
|
Куй залізо, поки гаряче
Ім’я Станіслава Скарбека викарбуване золотими літерами в історії галицького капіталізму. Але великий підприємець у графі народився тоді, коли він у 22-річному віці поїхав з Галичини до Відня і за сім наступних років спустив майже весь родинний спадок.
З фінансової вирви 29-річного графа, який успадкував гени марнотратства від свого батька Яна, витягнув щасливий випадок. Єврей Верлегер, управитель останнього, Рожнятівського, маєтку Скарбека на Галичині, знайшов там поклади залізної руди і з благословення графа розпочав їх розробку. Металургами були селяни від плуга. Вони плавили залізо на рудні. При цьому в технологічному процесі використовували лише вдосконалені сиродутні горни і домниці — шахтоподібні печі, обмазані глиною. Цей, на перший погляд, кустарний промисел давав великі прибутки, оскільки на всій Східній Галичині до 1811 року налічувалося, включаючи залізну гуту Скарбека, лише 12 рудень і вони не могли задовольнити гострий попит місцевого ринку на вироби із заліза. За 14 років, до 1825-го, кількість таких підприємств збільшилася лише на три: сім з них належали магнатам, стільки само — державі й одне — церкві. На всіх руднях 1400 найманих робітників щороку видобували близько 16 тис. віденських центнерів заліза.
Ліворуч театр графа Скарбека
Дем’янська димарка, тобто рудня Станіслава Скарбека, була розташована поблизу села Демня, працювала особливо ефективно завдяки «капіталістичній» політиці графа у стимулюванні праці робітників. Якщо на інших руднях мешканці навколишніх сіл мусили копати руду, транспортувати вугілля, виконувати різні підсобні роботи, як у середньовіччі, в рахунок повинностей, то на Дем’янській димарці усі роботи граф цивілізовано оплачував.
Уміння вчасно ризикнути грішми заради перспективи врятували Станіслава Скарбека від цілковитої втрати підприємства. Коли Дороговизьке староство, на території якого розташовувалася Дем’янська рудня, після включення Галичини до складу Австрії було зараховане до державних земель як королівська садиба, граф не пошкодував грошей і викупив у держави цей маєток. На старті його оцінили у суму 153 180 золотих ринських, але на аукціоні лот підскочив до 178 630 золотих. Щоб сплатити цю суму, графові довелося продати берездівецьке обійстя. Але завдяки покладам заліза та каменю, якими була багата дороговизька земля, Станіслав Скарбек згодом повернув витрачені кошти і викупив назад берездівецький маєток.
Шкурні справи
Гроші, зароблені на металургійному промислі, граф рішуче інвестував в інші рентабельні галузі, створюючи багатопрофільну виробничу «корпорацію». Особливо динамічно на галицьких чорноземах розвивався сільськогосподарський напрям, який Станіслав Скарбек закільцював у закритий технологічний цикл. Він починався з будівництва водяних та парових млинів і закладання кормової бази для відгодівлі великої рогатої худоби, а завершувався логістичними схемами продажу м’яса та шкурсировини. Якщо якась промислова ланка просідала, Станіслав Скарбек оперативно брав «дефіцитні» підприємства в оренду. Зокрема, на таких умовах він працював з різницькими закладами. Ринки збуту м’яса і шкур були гнучко диверсифіковані: граф продавав продукцію тваринництва на Галичині, у Відні, Оломоуці та інших містах Європи залежно від коливань цінового курсу на цей товар.
Напевно, не було такого «природного» бізнесу, який би не випробував Станіслав Скарбек. Лісові масиви слугували хорошою сировинною базою для будівництва тартаків (лісопилень), на збіжжі працювали броварні та гуральні. Але тільки-но на обрії вигулькувала нова, прибутковіша за попередню справа, Скарбек без зволікань продавав або згортав менш рентабельну.
Куди граф принципово не прагнув, то це в політику і державну службу. Лише одного разу, 1809 року, щойно повернувшись на Галичину, він долучився до «революційного» руху польської шляхти, яка підтримувала ідею Наполеона про відродження Варшавського герцогства. Хоча навіть ексклюзивний політично-патріотичний крок мав для Скарбека традиційний господарський слід: генерал
Это цитата сообщения seleonov Оригинальное сообщение
Великий і моторошний Заклад
Десь за 37 км від Львова, поблизу Миколаєва, між Дроговижем та Демнею є маленький населений пункт під назвою Заклад. У цьому селі мешкає близько 300 осіб.
Это цитата сообщения bjernhona Оригинальное сообщение
http://kultura.lviv.ua/virtualna-mandrivka-lvovom.html
Помните, я выкладывала маленькую флешку - только на ночной угол площади Рынок... Тут всё значительно монументальнее... Пройдитесь - не пожалеете :)
Это цитата сообщения seleonov Оригинальное сообщение
Микола Бандрівський
Кожне місто має початок відліку своєї історії. Так само і Львів — перша писемна згадка про місто відома під 1256 роком. Але це зовсім не означає, що люди саме з того часу почали обживати цю околицю. Чи археологія має докази, які свідчать про значно раніші часи заселення львівських узгір’їв, ніж це подають середньовічні хроністи?
Так, таких доказів у львівських археологів назбиралося уже чимало. А невідомі вони широкому загалу читачів, передусім тому, що інформація про них розкидана по різних малодоступних, і спеціялізованих виданнях із різного часу.
Подписалась на книгу отзывов Львовской мэрии. Да она и не для отзывов, и не жалобная, а так, фикция сплошная, но кроме плевания ядом в сторону мэра или реальных кляуз попадаются исключительнейшие шедевры :)
Вот последний из них :) Я рыдала...
Для кого поставили лавочки на Площі Ринок,та вул.Галицькій??? Для мешканціів та туристів ??? Здається так!!! Тоді чому ці лавочки,тай ціла площа перетворилася на "хіпоблудську тусовку"??? Невихована ,волохата,брудна молодь,яка називае себе металістами, ємо, сатанистами,панками і т.д. ,немаючи жодноі поваги до історичної спадшини ,прям таки окупувала ці лавочки ,обгадили усі фонтани,зокрема Нептуну намалювали фінгал під оком!!! І ЦЕ ТАКЕ ОБЛИЧЧЯ ЛЬВОВА ??????
Мне стало интересно... а что, кроме возмущения, может высказать эта женщина? Если ей не нравится современная молодёжь, то я думаю, она не одинока. Однако фраза "для кого поставили лавочки?" ставит меня в тупик. Их ставили для всех, а не только для неё, проявляющей уважение к культурному наследию нашего города, воспитанной, "гладковыбритой", мытой до блеска пани. Хочет занимать место первой - пусть раньше утром встаёт.
Ведь лавочки стоят себе, никого не трогают, более того - контролировать поток сидящих на них совершенно невозможно... Тогда к чему это возмущение. Если наши "детишечки" вызывают у нас же раздражение, то это, простите, как говорил Николай Фоменко - "чем поливали, то и выросло"...
Я не могу предложить ничего конструктивного, кроме как приложить усилия муниципальных служб к более частой уборке фонтанов, установке дополнительных урн, а также ненавязчивому патрулированию площадью милиционеров, которые не просто будут думать, с кого бы лишнего бабла стрясти, а станут контролировать и по возможности пресекать хулиганские действия молодёжи.
А вы что скажете?
[848x174]
Зберігаємо історію
Державний Архів Львівської області сьогодні це:
5126 фондів, 2532936 одиниць зберігання,
34279 лінійних метрів стелажних полиць,
11978 описів, 66732 книг і брошур,
2144138 каталожних карток
Посилання на головну сторінку: http://www.archive.lviv.ua/
| Львівський портал / 07.04.2009 14:27 |
| Галицький районний суд визнав незаконним і скасував розпорядження Львівського міського голови № 396 «Про продовження ремонтних робіт на пл. Ринок» від 27.04.2006 р., – повідомляє прес-служба Громадського форуму Львова. У суді було доведено, що ремонтно-будівельні роботи з реконструкції інженерних мереж на пл. Ринок були відновлені Андрієм Садовим без жодного дозволу у сфері охорони культурної спадщини, без дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю і за прямої заборони Державної служби охорони культурної спадщини щодо проведення будь-яких ремонтно-будівельних робіт на пл. Ринок до погодження проекту і отримання необхідних дозволів. Задля бутафорного святкування 750-річчя Львова, своїми цинічними, варварськими діями Садовий завдав значної шкоди пам’ятці світового масштабу. Не зважаючи на протести архітекторів та істориків, роботи було відновлено. У кам’яницях прорубано білокам’яні портали, які до первозданного стану вже повернути неможливо, забетоновано бруківку, безповоротно знищено культурний шар, наспіх помальовано акрилом будинки. Великою ганьбою для міського голови має бути й те, що оскаржували його дії відомі в Україні громадські діячі – співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, голова секретаріату громадської організації «Голос громади Києва» Володимир Бондаренко, правозахисник, голова правління Луганської організації «Чайка» Лариса Заливна, архітектор Костянтин Присяжний, президент Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я Алла Тютюнник. Окрім безпосередньої участі у судах цих громадських діячів, їхні інтереси у судових засіданнях представляли також члени Громадського форуму Львова. У цьому судовому процесі показовим став і той факт, що вперше в Україні доведено порушення конституційних прав особистості на вільний культурний розвиток через створення перешкод у спогляданні культурних цінностей, зокрема прекрасної унікальної архітектури Львова (ст. 23 Конституції України). Це спільне звернення показало, що доля цілісного ансамблю площі Ринок, занесеного до Національного реєстру об’єктів культурної спадщини (охоронний номер № 326) та до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО є небайдужою для кожної людини, незалежно від місця її проживання. На жаль, цим судовим рішенням вже не можливо знівелювати злочинні дії щодо пл. Ринок, але це рішення має великі політичні наслідки. Тепер, коли вже й у суді доведено незаконні дії міського голови, кожен львів’янин повинен знати, що Андрію Садовому начхати як на закон, так і на культурну спадщину Львова. |
http://portal.lviv.ua/news/2009/04/07/142704.html
за несколько секунд до этого, машина-пылесос проехала мимо меня, и, к сожалению, ветер дул в мою сторону...
Газета ПОСТУП http://postup.brama.com/
Що було колись на Дорошенка?
Ігор МЕЛЬНИК
Поряд із фальшивою таблицею архітектурної пам'ятки XVII сторіччя на будівлі Західної реґіональної митниці розміщена меморіальна таблиця з портретом Дмитра Вітовського, який в останні дні жовтня 1918 року разом з іншими офіцерами розробляв плани захоплення влади у Львові та Галичині.
Знайшла в Інеті програму Електронне видання "Словники України" (v.3.0). Ця програма призначена для надання користувачам лексикографічної інформації про слова української мови. Ця система складається з п'яти словникових підсистем-модулів – словозміни, транскрипції, синонімії, антонімії та фразеології – виправлених та розширених.
[показать] Скачати можна тут: http://letitbit.net/download/22a51d662700/dicua3-0.rar.html
http://www.derev.org.ua/dov1.pdf
http://www.derev.org.ua/dov2.pdf
Джерело: http://community.livejournal.com/derevkhramy/58078.html
Вчера во Львове был праздник шоколада.
Я собрала 8-мартовские оброки и отправилась в центр, созерцать сие действо)
[700x467]Ни одна из туристических экскурсий Львова не минует своим маршрутом Лычакивский некрополь. Только здесь можно почувствовать скрещивание эпох, поколений, наций. Увидеть странное сочетание архитектурных стилей, окунуться в историю нации, приблизиться к жизни выдающихся людей, а с тем понять и смысл собственного бытия.