Читать далее...

Апсайклінг - моя давнішня тема, не дає мені спокою.

Цьогорічна сумка для фітнеса, що шилася з весни (вже два рази абонемент закінчився, а вона все ніяк не виходила). І ось, нарешті зимою я її завершила. 

Поки було тепло, ніяк не доходили руки її гарно сфотографувати, тому звернулась за допомогою до ШІ (ще трохи, і я з ним подружусь) :)

Сумочка для фітнеса: має 2 кармани з торців, 1 карман зпереду, та 2 - всередині. Ручки середні: можна і на плече повісити.

Приблизний розмір: 38х18х15 см.

#upcycling #апсайклинг #джинс #из_джинсов #ручна_робота #джинсова_сумка #сумка_зі_старих_джинсів

 

[524x700]

Почалось з того, що на зимове сонцестояння я намалювала собі події на 3 місяці. Зацікавило те, що побачення і секс з чоловіком намалювався впритул до мене. Зараз не памятаю, що ще там було, але вночі 29 грудня несподівано приїхав чоловік, якого я останні майже 5 місяців бачила лише в телефоні.

А в мене, крім сексу ще багато питань до нього. А йому ще треба до мами їздити, а ще з дітьми побачтитсь, а ще з друзями, а ще у мене електрика не працює на квартирі, а ще.... ну, короче, купа питань. Я вже не говорю про переїзд, бо це справа не 2 днів.

І тут так несподіванка! А вдома - шаром покати: після кількох багатоденних відключень електрики (русня постаралась) стараюсь багато не купувати і не готувати. Пощастило - був плов )))

Якщо коротко - все вдалося. Дякуючи дівчатам - відправили мене з роботи, провела час з чоловіком, родиною, отримала маленьку відпустку, трохи відпочила, бо реально вже здавала.

Думаю, таке завершення року і початок нового - це гарний занк. Все буде добре. Все вже є Україна.

З Новим роком!

По-перше - вижили. Нам потрібно витримати всього на 1 день більше, ніж вони.

Нарешті встановила двері-купе на вбудований шкаф, полиці до якого зробила майже 15 років тому.

Оновила ремонт в квартирі.

Звязала 28 іграшок, в основному маленьки брелочки. З них великих - 2 Лабуби, Зайка-перемагайка та великій Привід.

А також блузу-сітку для доньки.

Зшила 2 сумки з джинсів. Та 2 шопера з сорочок.

Побувала в Балті. Хоч по роботі, та все ж якась розвага.

Подарувала собі light-tree - мріяла про нього з минулого Нового року.

Пережила серпень. Було дуже важко, але я витримала.

Майше купила будинок. Але всеж мій чекає мене десь попереду.

Тепер їжджу кожного тижня до бабусі. Обрала п'ятницю, щоб закрити тижневий гештальт і мати спокійні вихідні.

Відвідала фотосесію - портретну та з фотозонами.

Нарешті оформили будинок (свою половину) в Ізмаїлі.

Замовила, отримала та зібрали вдвох з дочкою кухонний стіл для мами. + закінчила їй ремонт в кухні.

Купила собі нову вишиванку. Дуже гарну.

У лютому з'їздила до сестри в Румунію.

Завершила курс з моушн дизайну.

Досі вивчаю англійську з Дуолінго.

Як виявилось, я зробила досить багато, отже рік не пройшов дарма.

Тримаймося. Все вже є Україна
 

Это цитата сообщения Belenaya Оригинальное сообщение

ДАЛЕЕ...

Це - лабубік для Паши :)

Интересно, как ты там. Буду думать, что в порядке.
(с) Земфира

Нещодавно промайнула фраза: з'являться люди з минулого. Будьте обережні - це може бути з корисних почуттів...
Мабуть в нас вже такий вік, такий статус, такий досвід життя, що будь-які люди з минулого, які не присутні в нашому теперешньому житті сприймаються як щось неординарне, на що треба реагувати з обережністю.
Та ні, в нас вже давно немає таких зв'язків.
І от дзвінок від старого друга. Ми не дуже часто спілкуємось, але тепер я знаю, що він є. Що в ноьго самого купа задач, але він написав мені, і одразу подзвонив, коли дізнався. Це дуже цінно для мене (в силу моїй інтровертнсті) Це дуже цінно, розуміти, що я не сама.
Дякую, любі. Завдяки вам я - тримаюсь.

Коли мене питають: як ти все це пережила? "Я тебе зустрічала - ти була такою спокійною, вриівноваженою..."

Я завжди така, "та, что идет по жизні смеясь " . Всі, хто мене знає останні роки дуже дивуються, коли я не стримуюсь і даю волю емоціям. "Ти завжди така залізна леді" - говорять мені.. 

Перші 10 днів я жила на адреналіні. В мене з'явилась купа задач, які мені довелося врішувати самій в різних частинах міста. вдповідати на купу дзвінків. розказаати дітям, батькам...( Доречі, мамі я розсказала тільки через 3 тижні). 

Потім, коли адреналин почав стихати, почались істерики. "Я же розплакалась, я не железная..." Я зрозуміла, що сама не витягну, що треба пити щось заспокійливе.

Підрахувала найближчі термінові витрати. Стало ще гірше.Виписала все на папері. Мозок почав шукати шляхи вирішення проблем.

Потім відпустка закінчилась, треба виходити на роботу. Це трохи відволікло. Заспокіливі вийшли на перше місце, бо спілкування з нашими людьми і без моїх нагальних проблем потребуе не абиякого психичного ресурсу.

Потім несподівано віихали квартиранти. Це неабияк підкосило мій і без того невеликий бюджет. Але мозок вже навчився мислити криточно. Розрулилося. 

Я безмежно дякую моїм дітям, нашім друзям за підтримку, за дзінки і домомогу. Без вас я б не впоралась! Дякую, що ви в мене є! Люблю вас!

[700x393]

Це були насичені вихідні, і головне - я зробила все, що хотіла.

Поперше Вадик звав у гості ще минулого тижня, але я була в великому натхненні з приводу переселення у свою улюблену двушку, в якій треба все помити і оновити. І тому напланувала собі багато справ в цьому напрясму і не хотіля гаяти час.

Але спочатку треба було забігти на ринок за овічами та іншими продуктами, а потім погнала на дальній, будівельний ринок за фарбою для стелі (кажу ж: хочу все оновити). Занесла фарбу, перевірила чи є коритца та валіки, зраділа, що таки є, і погнала далі.

Так от цього разу я поїхала до них, з наміром зробити ще багато чого в тому районі. Це виявилось навіть простіше, ніж я гадала: 146 маршрутка йде прямо від мого дому до 6 станції, а там хвилин 15 пройти пішки, а він мене ще й зустрів на машині. Гарно посиділи, поїли м'са, попили вина...

Вночі грьобана русня знов разхерачила півміста. Тільки лежала й прислухалась: що летить і де бахне. А оскільки я спала у дерев'яній веранді, було дуже чутно.

У другій половині дня поїхали на причал: мені потрібно було забрати наші речі, і я дуже хотіла побачити море і, за можливості - іскупатися. Вдалося і те і інше. Пляжний сезон цього року не дуже вдалий, я б навіть сказала - зосім не вдалий. І можна вважати його закритим.

Потім підвіз мене до бабусі, і почекав мене, і поїхали далі. Да перед цим ще знайшов мені банкомат, бо наступного тижня платити за бабусю, а я в ці дні їду до мами.

Потім настригла у Тані колеусів: такі яскраві, різні і назбирала трохи перців на насіння на наступний рік.

Нарешті вирушили в сторону міста, попросила проїхати мимо сина - діти передали підписану книгу для бабусі.

Потім на Соборці довно чекала маршрутку, і нарешті уїхала на трамваї.

І, насамкінець всього - чарівне, дивовижне, дуже красиве місячне затемнення! Просто неймовірне! я давно такого не бачила.

 

P.S. І да, сьогодні рівно місяць без тебе. Та я люблю і чекаю. Повертайся!

 

[560x700]

Работаю почти 8 лет. Первые годы горела этой работой. Потом - практически выгорела. Последние лет 5 веду прием граждан (хотя это не входит в мои обязанности, просто так сложилось), не всегда адекватных. Обычно люди приходят с хаосом в голове, а уходят - с улыбкой и благодарностью. А тут оказалось, что я хамка и не умею разговаривать...

Сначала не придала єтому значения: поговорили, выслушала, что я не права. Сказала: сорри, если была излишне резкой (у меня пмс и полнолуние как-то сильно на эмоциональный фон воздействовало).
Но, оказывается, человеку это сильно не давало покоя, т.к. в общем рабочем чате около 9 вечера появился пост, что человек в ахуе от некоторых сотрудников, и как они разговаривают... Гневный пост был направлен именно на то, чтоб о нем узнал весь коллектив, т.к. прилюдной порки не получилось, мы разговаривали почти наедине, и, кстати, я подумала, что конфликт исчерпан. Ан, нет. Естетственно, те, кто был не в курсе, прибежали с утра узнавать, что случилось.
Все знают, что у некоторых бывают бзики, и реагировать на каждый - никакой нервной системы не хватит. Было сказано: ну понятно. Работаем дальше.
Позже, подошли сотрудники смежной организации поинтересоваться, что произошло. Оказывается, на кофе-тайме она рассказывала всем каккая я хамка, махала руками и кричала, как она научит нас всех работать.

Тут уже стало обидно. Сильно. До слез.

Порисовала, успокоилась. Достала коробку от бумаги, сложила в нее свои цветы (малую часть) с подоконника. Пришли с обеда девчала, объяснила им: едут домой, мало ли как там дальше будет развиваться, чтобы я потом грузовик не подгоняла...

Она тоже увидела мою коробку. Наверное сделала выводы, т.к. на следующий день - как бабка пошептала.

Работаем дальше. Но каждая такая история - мой шаг к переменам.

Трошки нудьгую за цим щоденником...
Сьогодні здивувалась, що він взагалі завантажився. Сам. Швидко і без впн. Якщо так далі піде, може і повернуся сюди. Тут було добре.
Життя б'є ключем. Не дивлячись ні на що.

Чекаємо дуже важливого. Наче все складається добре, але якось дуже повільно. Та я терпляча. Можливо, навіть занадто...

Цього місяця знов ледве не звільнилась. Всесвіт розмовляє зі мною піснями Земфіри. Цього тижня постійно крутиться в голові: "Не бери себе в голову, Земфира, не бери..... В воскресенье ті же будешь улыбаться, и казаться, между прочим , лучше всех..." Знашла підбірку, прослухала кілька разів. Таки розмовляє. Как інтересно... 

Ще 1 день - і буде відпустка. Як завжди - купа планів.
Прорвемось. Все буде добре!

Декабрь відался сложнім.

10 числа мама перенесла операцию на хрусталике. С ее сахаром и нервами и общим состоянием, вобще хорошо, что на на нее решилась.

В то же время на квартире потекла труба. Соседка снизу давно жаловалась, но у нас все было сухо. Потом сняли часть плитки и нашли течь на водопроводной трубе. Муж сразу сказал: чинить не буду, денег дам. Нужно найти сантехника. Нашла. Оказалось, что для устранения нужно снимать пломбу на счетчике.  Нужно вызывать мастера с водоканала. Пока туда дозвонились (с 5 раза на 8 день). А тут еще свет по часам дают. Через пару дней мастер отзвонилась, говорит: приду, когда у вас свет будет. Я там не живу. Я каждый день на работе. Муж лежит больной, шевелиться не может. Тут еще мама приехала на операцию. .. 

Короче, думала - чокнусь.

А еще надо учиться - до конца курса остался месяц. А работы еще - вагон.

Ничего. Переживём. Прорвемся. Всем назло.

[697x700]

Черговий рік добігає кінця.

Нам треба все це пережити.

Переможемо. Все буде.

[700x673]