Виходить так, що я на свої, кхе 17, не виглядаю, тобто мене запросто можна прийняти за 22-23 річну дєвушку, тож, коли я десь з кимсь знайомлюсь, а потім спілкуюся деякий час, до того ж чудово спілкуюся, і коли я обмовляюсь, що мені рано вставати, бо треба йти на фізру(до бібліотеки,багато на завтра задали, здавати іспити.....), то автоматично мене питають з круглими очима: "Ти ще вчишся?", я відповідаю ствердно, тож розмова далі йдеться про те, де я вчуся, на кого, скільки ще залишилося і, коли я кажу, що ще тільки початок, тобто за логікою мені повинно бути 16-18, ставлення до мене одразу змінюється. Навіть до моєї думки ніхто не прислухається, бо що може знати 17-ти річна дівчина. Це дуже образливо...

Останнім часом я вирішила провести невеличкий експеримент...
Кожного дня я їду на навчання на таксі, тобто можу поговорити з водієм, першу половину шляху на абстрактні теми, та хоча б пробки в місті, чи взагалі, що на думку спаде...як завжди розмова триває пречудово, активно дискутуємо, сперичаємось, відстоюємо свої позиції, обмінюємось думками і т.і. . Потім я дивлюся на годинник, і кажу "От хоча б на першу пару не запізнитися, чи щось таке". Водій, зметикувавши, що , якщо я їду до Парку Шевченка, то певно десь там і вчуся. Далі він дізнається, що я на першому курсі...і далі до мене ставляться як до якогось малолітнього недолюдка...повчаючи і піддаючи сумнівам усі мої слова...

Мене це ображає, ні, ні, не подумайте, що ставлення таксиста для мене важливе, просто це доводить, що для кожного віку є якась певна модель поведінки...а я, певно, їй не відповідаю.

Потім ще був дуже невеселий випадок, я сиділа з подругою у кафе і мене прийняли за її маму, потім ми пішли купляти їй взуття, і продавщиця сказала їй "Ваша мама дуже добре виглядає", у магазині окрім нас нікого не було...Що найцікаіше, подруга мене старша на рік і 10 днів...

З одного боку воно добре, коли ззовні сприймають як дорослу, але ж тоді і ставлення повинно бути відповідним, тож я більше нікому не скажу сіки мені років, бо ж спитати у дівчини таке і досі вважається непристойним.

З іншого боку, якщо подумати про майбутнє, то виходить, що я буду виглядати завжди доросліше, а потім вже і старіше. Хоча, дивлячись на розвиток своєї мами, я бачу, що вона ніколи не виглядала на свій вік, до 25 вона виглядала дорослішою, а після вже на 5 років молодшою...отак от

Мjжливо і зі мною буде те саме, не знаю.

Виходить, що мені треба спілкуватися з однолітками, більшість з яких мені не цікаві. Їм цікаво зі мною, я можу їм багато чого розповізти, але наші розмови схожі на діалоги учень-вчитель..і це мене дратує...я знайшла трьох подружок, спілкування з якими мені подобається, одна з яких, доречі, вчиться ще у 9 класі, але дівка надзвичайно розумна і мені більше нема з ким поговорити про українську політику та культуру, раніше була ціла зграйка юних Юнітісовців(Центр МОлодніжної Дипломатії Unitis), але вони спилися і я їх переросла...тепер мені не цікаво сидіти на лавочці та пити з ними горілку, а так як я вже не вживаю алкоголь, то поговорити мені з ними просто нема про що... з тієї компанії неушкодженними вийшло ще двоє хлопців і двоє дівчат. Періодично ми зустрічаємось і обмінюємося враженнями про студентське життя. Але копнувши глибше знову бачиш боязкого та невпевненного ні в чому підлітка... тож, тема "Студенти", це єдини, про що ми ще можемо спілкуватися...
Є ще один хлопець, з яким я ходжу по магазинах, в театр, кіно та на інші культурні заходи. Ми навіть спробували зустрічатися, але нічого з цього не вийшло, він розібрався в собі і віднайшов голубеньки клаптики свого я, тож тепер я можу спокійно з ним консультуватися щодо хлопців, питань з моди та культурного життя міста. До того ж побачення на двох з його хлопцем та їхнім гетеро-другом завжди цікаві і веселі, вони зазвичай всі вчаться в технічних ВУЗах , тому я можу дізнатися щось нове з МатАналізу та Вищої математики, а останній розповідав мені про роботу аеропорту та способи захисту комп*ютерних мереж. Принайні цікаво...

Ще є багато знайомих, з якими я відпочивала , але нічого цікаво... хіба що можна їх десь перестріти і запросити на каву. Та , знову ж таки, поговорити про навчання та особисте життя, якого у мене так і нема...

Нещодавно я знайшла в аналогу ЖЖ вислів, що
“Накладывая швы на сердце, мы готовим его для новых, более глубоких ран
Правильно ли, что мы влюбляемся в людей лучше, умнее и светлее нас?
Если да, то делаем ли мы выбор осознанно и возможны ли отношения между нами и нашими избранниками? “

Автоматично виникає запитання: “А якщо поруч тебе нікого кращого нема?”. Як сказала на Латинянка, треба брати сиру масу і виховувати собі гарного хлопця(масу вона пропонує брати на ФізМаті та Економічному). Жорстоко, але може воно так і є...

Єдиновірним рішенням для мене зараз є “забути про справи сердешні бо поки що досі не відійшла від минулого “кохання””. Може колись вони всі підростуть і буде краще? Не знаю...не знаю.

Странная она штука- возраст. На него можно выглядеть , на него можно чувтсвовать...

Сегодня поднажала и пересмотрела все серии 3 сезона Секс и город. Очаровательно. Просто какое-то безумие, хочеться всех порвать, если порвать кого-то не хочеться, то возникает желание с ним переспать.что очень даже естественно!

Чому календарна зима підкрадається так непомітно...тихесенько так, обережно... потрошку впускаючи у наше життя крихти холоду, зовсім обережно, щоб ми звикли... часом присипає дерева інієм та вкриває асфальт блискучою павутинкою... а коли вона ощасливить першим снігом, спражнім, густим, лапатим, відчую її ніжність і чистоту. Мене завжди вражали дитячі казки, які зображували зиму злим, жорстоким, безсердечним дорослим стервом. Для мене ж вона образ цнотливості, чистоти та піклування...вона наче затуляє своїм снігом усе те непривабливе і нікчеме, що наробили її сестри..
А як приємно буває повалятись у чистенькомі сніжку голяка, побігати по ньому босими ногами, покидатись сніговими кульками і піти додому відігріватись, пити чай з лимон, взагалі для мене чай з лимоном набуває особливого значення взимку. На нього можна запрошувати, ним можна частувати, можна навіть готувати за різними технологіями або добавляти всяку всячину за бажанням...а як він приємно зігріває руки, горло , а потім і усю душу примерзлого подорожнього. Приємно бачити тепло в його очах...
І нарешті я зможу вдягнути свої улюблені капці-лосі. Я вже ж наче доросла а такими забавками граюсь, але ж мені подобається, і хай інші на мене не зважають...от піду і витягну свої шубки ти дублянки...натягну шпильку та піду до коханого в гості... тепер я можу собі це дозволити...взагалі поєднання хутра та оголеного тіла дуже збуджує і витягує з пам*яті предків уявлення про ті часи, коли ще люди жили в печерах, прикривалия шкурами та вели довільне статеве життя...цікаво воно...може ми ще трохи дикі всередині, чи може взагалі дикі, просто гарно ховаємо це під шаром соціальних заморочок..не знаю, та й це не важливо....
От скоро Новий Рік, ялинка, в цьому році я не хочу щоб вона була така як завжди, не хочу здоровезну йолку, лише малесеньку на столик у вітальни, а прикрашу я її білими кульками, що зроблю сама з гумових кульок, ниток та клею... і буде вона в мене чиста і біла... і нагадає вона мені про ті мої цнотливі зими, коли я лягала спати у 00.30, щоб швидше прокинутись і побачити подарунки під ялинокю...ті часи коли я вірила у казку, в які не вірив ніхто...було приємно..тепер же я сама можу бути для своїх близьких Дідом Морозом і підкладати їм під ялинку різні дрібнички.Нехай вони теж пригададають казку!

Чи вірю я в чари? Можливо для тебе, люба моя, чари це щось надзвичайне, загадкове, недосяжне. Ти чикаєш на них у новорічну ніч. Може ти ще навіть віриш у Діда Мороза. Пам’ятаєш, як ми маленькими влаштували імпровізований шабаш у Словаччині в готелі. Як ти верещала, коли тарілка почала рухатись і щось казати...ти була здивована, бо окрім тебе до неї ніхто не торкався, а ти ледь-ледь тримала свій пальчик на кінчику величезної тарілі. Хіба це не ті чари в які ти віриш? Я можу примусити рухатись тисячі тарілок, якщо схочеш і якщо ти будеш від цього щаслива. А зірку в небі хочеш? Твою, іменну, власну? Ні? Дивно.

А коли на день Києва ти ходила зарюмсана і скаржилася, що Жук на тебе не звертає уваги, адже він так тобі подобався. Ти пам’ятаєш як я взяла тебе на руки, понесла і показала салют. А потім підійшов Жук і ви почали цілуватись, хіба то не були чари? Хіба ти не була найщасливішою панночкою на площі? Гарно, що ти знаєш звідки воно взялося...

Ти пам’ятаєш мої слова, коли тобі буває погано... ти на них не зважаєш, але під кінець розмови на твоїх вустах вже спочиває усмішка...щира усмішка і сльози радості. Звідки вони беруться?

“Хочеш я тебе зігрію?” І ти завжди тулишся до мене, кладеш голову мені на груди, і кажеш як тобі зручно і приємно отак лежать. Можеш пролежати отак вічність і не сказати ні слова. Будеш тільки трошки сопіти та іноді важко зітхати, пригадуючи щось неприємне.

Люба моя... давай я поділюся з тобою своєю силою і тобі буде гарно. Кажеш: “Ти схожа на соняшник, і права твоя група”. Посміхнуся тобі у відповідь, подумаю про своє і піду.....піду варити далі різні зілля, відвари та читати свої заклинання над вашими фото. Аби вам від цього добре було...

"Ну зачем..скажи, солнце, зачем ты едешь на дачу? Что тебе тут не хватает...?"

А и вправду, чего мне не хватает?

-Ты не хочешь организовывать мне культ програму
-Какую культ програму ты хочешь?
-Театр, кин, музеи, выставки...ну.... цирк, в конце-концов, вот я и езжу на дачу дурью маяться..
-Хорошо...если я буду занимать твою голову, то ты останешся со мной на выходные?
-Посмотрим..
-А если заменю тебе твою дурь..?
-Э-э-э-э-ээм....ну ты ведь мой друг и я совсем тебя не представляюв другом плане..
-Ну я же предложил тебе свою руку и сердце?И ты до сих пор не дала мне ответа
-Ты хочешь ответ?
-да
-В принципе я не против, но моежт хоть-немного подрастём?
-Не, ну это понятно.
-Мне надо время.
-Сколько те на даче понадобилось времени...?
-Каккого времени?
-Для дури ?
-4 часа, но это совсем другое... и тут даже обсуждать нечего...
-а для совсем другого сколько тебе времени надо?
-Я с тобой так не хочу...а если говорить о замужестве, то ты меня не любишь..
- Ты помнишь свою любимую восточную мудрость?
- О чайнике?
-Угу
- ну на то это и мудрость....я не достаточно покорная , что бы ждать кипятка на старость!!!
-Странно оно всё как-то?
-А что ты хотел?
-Я звоню, что бы ты помогла мне выбрать тортик, у моего брата сегодня ДР.
-Ааа..ну тогда поздравишь его от меня....там тортики БКК есть?
-Да
-а есть там ореховый?
-Нет...
-А трюфельный?
-Трюфельный есть...
-Ну тогда бери Киевский если он тебе не надоел...
-Надоел,
-Тогда надо брать трюфельный, а он с листочками?
-Нет, только с шоколадными фигурными штучками сверху..
-Хорошо..бери..он вкусный..
-Ок...
-А что это на тебя нашло?
-У брата ДР.
-Не... я про другое..как же ты так решился на предложение дури?
-Вот так вот..
-Так небывает...я понимаю, что у вас на курсе 4 девочки... поэтому давай причину..
-Я же говорю, что позвонил тебе по поводу консультации тортка и вспомнил, что ты на дачу едеш...
-Ревность?
-Представь себе, Да!@#$%
-...
-когда у тя родители на дачу уезжают?
-в субботу, но только папа...да ивообще до свадьбы ни-ни...и ты сам занешь, что я Маше не изменяю...
-но она же не считается...
-Что значит не считается
???
-
- ..я не против, но первый раз , это жестоко...
-да ну ладно...
-
-Что?
-Когда у тя мозги появятся, то позвонишь...
-Пока....

Самый что ни есть банальный дневник одной самой незаурядной украинской девочки, которое иногда бывает нехр*н делать...